Decision № 217348, 12.09.2006, Donetsk Regional Court of Appeal (Bakhmut)

Справа № 22- 8495 Головуючий в 1 інстанції- Блохін А.А.

Категорія-21 Доповідач- Бабенко П.М.

РІШЕННЯ іменем України 12 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого.- судді Зубової Л.М.

суддів- Бабенка П.М. ,Шамрило Л.Г. при секретарі - Баклановій Ю.В.. за участю представника відповідача Сисоєвої Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Центрально-Міському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 23 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ :

В травні 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на те, що за час роботи в шкідливих умовах у вугільній промисловості" він втратив 40 % професійної працездатності, чим йому спричинена моральна шкода, просив стягнути з відповідача на його користь 70 000 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 23 червня 2006 року частково задоволені вказані позовні вимоги позивача, стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності 10 000 грн., в решті позову відмовлено.

З вказаним рішенням не погодились сторони та принесли на нього апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позов , посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду про розмір відшкодування не відповідають встановленим обставинам справи. Суд не врахував положень ч.2 ст.34 Закону України „Про охорону праці" про те, що особам, які потерпіли в результаті професійних захворювань слід в повній мірі відшкодовувати спричинену шкоду, та що позивач не надав належних доказів про спричинення йому моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду та відмовити позивачеві в задоволенні позову, посилаючись на те, що це рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповно встановив обставини справи, що рішення суду першої інстанції суперечить діючому законодавству.

На думку відповідача суд не надав належної оцінки доказам у справі невірно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував, що відповідно до п.27 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Також суд не врахував, що відповідач не надав судові доказів про заподіяння йому моральної шкоди.

В судовому засіданні представник відповідача доводи своєї апеляційної скарги підтримав.Апеляцію позвивана просив відхилитидюсилаючись на те,що він не має права на відшкодування моральної шкоди.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає ,що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, апеляційну скаргу позивача- відхилити, рішення суду слід змінити з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підземних роботах в шкідливих умовах в ПСУ-9 ДВАТ „Донецькшахтопрохідка" з 1982 року по 2005 рік, через що втратив професійну працездатність.

16 червня 2005 року згідно висновку МСЕК йому вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності через професійне захворювання- вібраційну хворобу безстроково, йому встановлена 3 група інвалідності.

26 жовтня 2005 року згідно висновку МСЕК позивачеві вперше встановлено 20 % втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням- сілікатоз,а за сукупністю профзахворювань йому встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково та третя група інвалідності.

Позивачеві заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому ,що він переніс і зносить фізичні страждання через постійний фізичний біль. Він вимушений постійно лікуватись в умовах стаціонару, уживати ліки, що призвело до порушення його звичного укладу життя та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, що негативно впливає на його душевний стан. Вказані обставини спричиняють йому душевні страждання ,обмежують його можливість вести звичний спосіб життя та виконання колишньої роботи.

Ухвалюючи рішення в частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з вимог ст.ст.1,21,28,34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодовувати застрахованим особам моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва..

Відповідно до ст..23 ЦК України, п.3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди ,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Встановлені судом обставини про втрату професійної працездатності позивачем та спричинення йому моральної шкоди підтверджені як письмовими доказами (даними трудової книжки, актом розслідування профзахворювань , висновками Донецької ОКБП та МСЕК,виписками з лікарняних карток), так і поясненнями сторін.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт заподіяння потерпілому моральної шкоди.

Але визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд недостатньо урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, наявність інвалідності , ступеню втрати працездатності Днших негативних наслідків і визначив суму відшкодування у явно замалій сумі.

Судом не враховано ,що в результаті шкідливих умов праці позивач захворів на два професійних захворювання ,які в значній мірі вплинули на його стан здоров'я та розмір втрати професійної працездатності, що втрата здоров'я є незворотною і позбавляє позивача надії на краще, а також можливості працювати за професією, що значною мірою впливає на характер та обсяг його моральних страждань.

Оскільки висновки суду щодо розміру відшкодування не відповідають встановленим обставинам справи, рішення суду першої інстанції слід змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 25 000 грн., що на думку апеляційного суду буде справедливою сатисфакцією для позивача і відповідати вимогам розумності та справедливості. В решті позову відмовити.

Доводи представника відповідача про те ,що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому судові слід було відмовити в задоволенні позову , не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини і право позивача на відшкодування виникли до набрання чинності вказаним законом і цей закон зворотної сили не має.Крім того, до Закону, який передбачає право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, не внесено відповідні зміни і не скасована відповідальність відповідача перед позивачем в частині відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляції про те, що позивач не надав судові доказів на обґрунтування позову, спростовуються вказаними вище матеріалами справи.

Виходячи з вказаного апеляційну скаргу відповідача слід відхилити.

Апелянтами при поданні апеляційних скарг не сплачені витрати з інформаціонно-технічного забезпечення справи, тому у відповідності до вимог п.З ч.З ст. 81 ЦПК України апеляційний суд покладає витрати в сумі 1,50 грн. на інформіціонно-технічне забезпечення у справі на обидві сторони.

Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.І ст.307 , ч.І ст.308,-313-315 ЦПК України , апеляційний

суд,-

ВИРІШИВ :

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 23 червня 2006 року змінити.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 25 000 ( двадцять п'ять тисяч) грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Жданівка Донецької області витрати в сумі по 1,50 грн. з кожного на інформіціонно-технічне забезпечення у справі , які перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області, ОКПО 02891428, розрахунковий рахунок 35228011000992, МФО 834016 в УДК в Донецькій області, отримувач-Апеляційний суд Донецької області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання ним законної сили.