№ 21582221, 06.02.2012, Odesa District Administrative Court

Справа № 2а/1570/10510/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2012 року 11 год. 17 хвм.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТарасишиної О.М.,

за участю секретаряТаратунської О.В.,

представника ПозивачаОСОБА_1,

представника ВідповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Укренергобуд»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Укренергобуд»(далі - ПП ВКФ «Укренергобуд»)до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була проведена перевірка з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства, за результатами якої було складено Акт перевірки, яким встановлено заниження в періоді, що перевірявся, податку на прибуток та податку на додану вартість. На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення про збільшення грошових зобовязань з податку на прибуток сумі 225 605,00 грн. та про збільшення податку на додану вартість на суму 770 438,00 грн.

Оскільки підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки Акту перевірки, Позивач вважає, що такі висновки не відповідають існуючим фактам, суперечать діючому податковому та цивільному законодавству, та не можуть бути підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та визначення податкових зобовязань.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилався на підстави, викладені у письмових запереченнях до позовної заяви, наданих до суду, відповідно до яких відповідач вказує на те, що Фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси та ДПА в Одеській області проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства ВКФ «Укренергобуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011.

Після перевірки було складено акт від 21.10.2011 року №7515/23-3/31005915 на підставі якого, винесені оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

При проведенні перевірки повноти декларування сум податку на додану вартість, відповідно до вимог наказу ДПА України від 18.04.08 №266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість»в результат опрацювання відхилення між сумами податкового кредиту по податку на додану вартість ПП ВКФ «Укренеого»та податкових зобовязань з контрагентами: ТОВ «МАЙСТЕР ПРОФІ», ПП «ТРАНСЛОДЖИКО», ПП «ТОРСІОН», ПП ВКФ «СТАР», ПП «АКРОНА», ТОВ «РОСТОК ПЛЮС», ТОВ «МЕТО ЛТД», ТОВ «СТРОЙРЕМГРУП-ЮВ», ПП «ЮДОС-ТРЕЙД ТК», ПП «ТАНГРАМ-СВ»,ПП «ПРОДУКТОВА КОМПАНІЯ «РУБІН-М».

Документальною перевіркою встановлено, що зазначені вище підприємства по розрахунках з ПП ВКФ «Укренергобуд», не відображено в складі податкових зобовязань в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди звітності (Липень 2008 року, Вересень 2008 року, Серпень 2009 року, Січень 2010 року, Березень 2010 року, Квітень 2010 року, Червень 2010 року, Липень 2010 року, Серпень 2010 року, Вересень 2010 року, Листопад 2010 року), обсяг поставки у розмірі 2 770 363,98 грн. у тому числі податок на додану вартість 461 727,33 грн.

На підставі вищезазначеного, як вказує відповідач, ПП ВКФ «Укренергобуд»в порушення пп..3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. за №168/97-ВР із змінами та доповненнями, в складі податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за відповідні періоди звітності (Липень 2008 року. Вересень 2008 року, Серпень 2009 року, Січень 2010 року, Березень 2010 року, Квітень 2010 року, Червень 2010 року, Липень 2010 року, Серпень 2010 року, Вересень 2010 року, Листопад 2010 року), відображено податкові накладні, отримані від цих підприємств, по яким не виникли податкові зобовязання з ПДВ на загальну суму ПДВ - 461 727 грн.

На думку відповідача, ПП ВКФ «Укренергобуд»до складу податкового кредиту за період з 01.03.2011 по 30.06.2011 зайво включено суму з придбання металевих конструкцій та послуг розвантаження контейнера у ТОВ «Дельта Плюс Юг».

На порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами і доповненнями), ПП ВКФ «Укренергобуд»до складу валових витрат за період з 01.07.2008 по 31.03.2011 зайво включено суму витрат з придбання металевих конструкцій та послуг розвантаження контейнера у ТОВ «Дельта Плюс Юг»код ЄДРПОУ 37113986 у сумі 166 840 грн.

Відповідно висновку відділу податкової міліції ДПІ у Приморському м. Одеси зазначено, що в результаті проведених заходів встановлено по ТОВ «Дельта Плюс Юг»відомості щодо балансової вартості запасів відсутні складські приміщення не встановлені.

З метою запобігання та руйнування схеми можливого ухилення від сплати податків здійснений виїзд на юридичну адресу та встановлено, що підприємство за вищевказаною адресою не знаходиться, в результаті чого складено відповідний акт та направлено довідку про відсутність за місцезнаходженням до управління реєстрації та обліку платників податків ДПІ у Приморському районі м. Одеси для зміни стану платника податків. Прийняті пояснення від мешканця будинку та від прибиральника КП ЖКС «Фонтанський», які пояснили про те, що за вказаною адресою ніколи не знаходилось підприємство ТОВ «Дельта плюс ЮГ».

За результатами проведених заходів, основних засобів ведення фінансово- господарської діяльності, а саме складських, виробничих приміщень, наявності транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів за підприємством не встановлено.

Отже, на думку відповідача, перевірку було здійснено в межах повноважень, винесені податкові повідомленнярішення правомірні отже, з цих підстав позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд критично оцінює заперечення представника відповідача, наданих під час судового розгляду справи, оскільки вони ґрунтуються на акті перевірки та фактично повторюють його зміст.

Судом під час офіційного зясування обставин у справі встановлено наступне.

ПП ВКФ «Укренергобуд» (ідентифікаційний код юридичної особи 31005915) зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради.

На підставі направлень від 20.09.2011 року № 003457/3278, від 20.09.2011 року № 003458/3279, від 20.09.2011 року № 003459/3280, від 20.09.2011 року № 003460/3280, від 26.09.2011 року № 003290/3353 виданих ДПІ у Приморському районі м. Одеси, згідно п.77.1, п.77.4 ст.77 Податкового Кодексу України, проведена планова виїзна перевірка ПП ВКФ «Укренергобуд», з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2011рр.

Перевірка проводилась з 26.09.2011 по 14.10.2011 рік (термін проведення перевірки продовжувався з 10.10.2011 по 14.10.2011 рік).

За результатами перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси було складено акт перевірки від 21.10.2011 року № 7515/23-3/31005915, яким встановлено заниження в періоді, що перевірявся, податку на прибуток на загальну суму 225604 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 655003 грн. (Том 1, а.с. 10-44).

28.10.2011 року Позивачем було надано до ДПІ у Приморському районі заперечення до акту перевірки.

Згідно висновку акту перевірки позивачем порушено п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.8 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 225604 грн. в тому числі за 1 квартал 2011 41710 грн., 2 квартал 2011 183894 грн. та пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 655003 грн.

На підставі акту перевірки від 21.10.2011 року №7515/23-3/31005915 відповідачем винесені податкові повідомлення рішення від 15 листопада 2011 року № 0014872310 про збільшення податку на прибуток в сумі 225605,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 1,00 грн. та від 15 листопада 2011 року № 0014882310 про збільшення податку на додану вартість на суму 770438,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 115435,00 грн (Том 1, а.с. 56, 57).

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки вважає вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідач під час проведення перевірки помилково дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.07.2008 року по 28.02.2011 року, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 461 727 грн., в тому числі за: липень 2008 р. - 13551 грн.; вересень 2008 р. - 7354 грн.; серпень 2009 р. - 3267 грн.; січень 2010 р. - 60000 грн.; березень 2010 р. - 87830 грн.; квітень 2010 року 33244 грн.; червень 2010 р. - 26145 грн.; липень 2010 р. - 19253 грн.; серпень 2010 р.-93111 грн.; вересень 2010 р. - 114972 грн.; листопад 2010 р. - 3000 грн. та завищення податкового кредиту за період з 01.03.2011 по 30.06.2011 р., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 193276 грн., в тому числі за : березень 2011 р. - 33368 грн.; квітень 2011 р. - 76725 грн.; червень 2011 р. - 83183 грн. у звязку з тим, що контрагентами позивача не було сплачено відповідні податкові зобов'язання до бюджету по господарським операціям. Крім того, в акті перевірки, в обґрунтування своєї позиції, ДПІ у Приморському районі наводить перелік зазначених контрагентів, та зазначає, що вони або припинили свою діяльність, або знаходяться в стані ліквідації.

Суд зазначає, що скасування державної реєстрації юридичних осіб самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації таких осіб до моменту виключення їх з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані позивачу за цими господарськими операціями податкові накладні. Згідно матеріалів справи господарські операції відбувались пізніше за ліквідацію таких підприємств.

Також, судом залучені до матеріалів справи документи щодо документального оформлення операцій та податкового обліку у підтвердження правомірності господарських операцій позивача зі своїми контрагентами за перевіряємий період, а саме податкові накладні, договори, акти виконаних робіт, рахунки (Том 1 а.с. 64-158, том 2 а.с. 74-219, том 3 а.с. 1-117).

У п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Законом України «Про податок на додану вартість»передбачені поняття «податкове зобовязання», «податковий кредит», «бюджетне відшкодування».

Відповідно до ст. 1 «Визначення термінів»:

податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;

податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом;

бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будьяка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3).

Згідно п. п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Таким чином, виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України.

Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Також, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування - відшкодування відємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Відповідно до абз. а п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Так, п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу містить загальні норми щодо самого поняття «бюджетне відшкодування»та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 200 Кодексу передбачають підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Слід зазначити, що до суду були надані та приєднані до матеріалів справи договори, акти виконаних робіт за цими договорами та податкові накладні оформлені належним чином із додержанням вимог чинного законодавства.

Отже, позивач виконав вимоги Кодексу, сплативши податок на додану вартість у ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, яким, у свою чергу, виконано вимоги п. 201.10 ст. 201 Кодексу - видано первинні документи покупцеві, яким є позивач, податкові та інші накладні за сплачені суми покупцем за договором на виконання умов правочину.

Встановлене відповідачем завищення податкового кредиту за період з 01.03.2011 по 30.06.2011 р., призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 193276 грн., як зазначено в акті перевірки сталося внаслідок господарської операції позивача з ТОВ «Дельта Плюс Юг». Ці обставини обумовлені тим, що згідно акту перевірки позивачем завищені валові витрати в першому кварталі 2011 року на суму 166840 грн. та у другому кварталі 2011 року на суму 799540 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 225604 грн., у звязку із тим, що позивачем зайво включено до складу валових витрат суми придбання металевих конструкцій та послуг розвантаження контейнера ТОВ «Дельта Плюс Юг».

Відповідачем здійснений виїзд на юридичну адресу ТОВ «Дельта Плюс Юг»та встановлено, що підприємство за адресою не знаходиться, у результаті чого складено відповідний акт та направлено довідку про відсутність за місцезнаходженням до управління реєстрації та обліку платників податків ДПІ у Приморському районі м. Одеси для зміни стану платника податків. Також відповідачем не встановлено за підприємством основних засобів ведення фінансовогосподарської діяльності, а саме складських, виробничих приміщень, наявності транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону валовий доходзагальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будьяка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У фінансовогосподарській діяльності субєктів господарювання акти виконаних робіт (послуг) є документами, що фіксують та засвідчують саме факт виконання робіт, надання послуг по укладеним угодам між таким субєктами господарювання. Отже, інформація щодо звязку будьяких видів робіт або послуг з діяльністю підприємства має міститися у договорах, контрактах, що укладаються таким підприємством та відповідати статутним документам підприємств, а не міститися у актах здачіприйняття робіт та рахунках наданих позивачем.

У відповідності з вищенаведеними вимогами законодавства, позивач до складу валових витрат включив суму витрат з придбання товарів та послуг ТОВ «Дельта Плюс Юг», витрати підтверджені договорами, специфікаціями, видатковими накладними, актами виконаних робіт, підписаними відповідними посадовими особами підприємства та завіреними печаткою виконавця, що складені у відповідності до законодавства. Також, як зазначає позивач, на момент здійснення операцій з ТОВ «Дельта Плюс Юг»позивачу були надані усі необхідні установчі документи - свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з ЄДР, свідоцтво платника ПДВ, довідку за формою 4-ОПП, довідку з ЄДР.

Зазначені обставини не спростовуються в акті перевірки. В акті не наведено жодної підстави щодо не здійснення цієї господарських операцій.

Оскільки, відповідно до пп.5.3.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будьякі витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку то за своїм змістом вказана норма Закону передбачає єдину підставу для не включення витрат підприємства до складу валових відповідних звітних періодівповна відсутність будьяких розрахункових, платіжних та інших документів.

Під час розгляду адміністративної справи, судом достовірно встановлено звязок між веденням господарської діяльності позивачем, та понесеними ним витратами за договорами, в ході розгляду справи позивачем були надані суду первинні документи на підтвердження таких операцій.

Суд зазначає, що податковий орган не надав суду доказів того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ (ст. 511 третя особа у зобовязанні) визначено: зобовязання не створює обовязку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обовязкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обовязкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцями. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Суд також не погоджується з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності є ліквідація контрагентів позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику та дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі субєкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобовязані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення субєктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії субєктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим) суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення обєкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобовязань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність звязку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Обовязковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує зясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги Податкового кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності субєкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомленьрішень.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем у судовому засіданні, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, при проведені планової виїзної перевірки позивача відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення щодо порушення позивачем чинного законодавства України, а висновки акту перевірки необґрунтованими, у звязку з чим податкові повідомленнярішення прийняті податковим органом необхідно скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості визначення фахівцями відповідача порушень з боку позивача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 02.02.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Укренергобуд»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 15 листопада 2011 року № 0014872310 про збільшення податку на прибуток в сумі 225605,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 1,00 грн. та від 15 листопада 2011 року № 0014882310 про збільшення податку на додану вартість на суму 770438,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 115435,00 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 06.02.2012 року.

СуддяО.М. Тарасишина

Скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 15 листопада 2011 року № 0014872310 про збільшення податку на прибуток в сумі 225605,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 1,00 грн. та від 15 листопада 2011 року № 0014882310 про збільшення податку на додану вартість на суму 770438,00 грн., в тому числі штрафні санкції на суму 115435,00 грн.

06 лютого 2012 року.