№ 21567607, 19.05.2011, Circuit Administrative Court of the Autonomous Republic of Crimea

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2011 р. <Текст >Справа №2а-1379/11/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульової О.О.,за участю Позивача ОСОБА_1,

Представника відповідача Марковського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А1100

про стягнення моральної і матеріальної шкоди, спонукання до виконання певних дій

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Кримнадійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1100 про витребування довідки-розрахунку по заборгованості за відрядження, стягнення з Військової частини А1100 на користь позивача заборгованість за відрядження згідно довідки-розрахунку та у випадку не надання довідки-розрахунку по заборгованості за відрядження стягнення з відповідача 5000,00 грн. марального збитку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.03.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.03.2011 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Під час розгляду справи позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з військової частини А1100 суму заборгованості по видаткам за відрядження у розмірі 2516,04 грн.

В судовому засіданні, яке відбулось 19.05.2011 року, позивач уточненні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення.

Розглянув матеріали справи, дослідив представлені докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 2 Закону України № 2232-XIІ від 25.03.1992 року “Про військовий обов'язок і військову службу”військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині А1100.

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі, з приводу проходження військової служби, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.

Статтею 40 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663.

В пункті 11 цієї постанови зазначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, визначаються Міністерством оборони за погодженням з Міністерством фінансів України. На виконання вимог цього пункту наказом Міністра оборони України від 17.01.2000 року № 9 затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу.

Пунктом 1.2. Інструкції передбачено, що у службові відрядження військовослужбовці можуть направлятися в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження з військових частин, які утримуються на самостійних штатах, - командиром військової частини.

Судом встановлено, що відповідно довідки військової частини А1100 від 05.05.2011 року вих. № 41/192 заборгованість відповідача перед позивачем по відшкодуванню витрат на відрядження становить 2516,04 грн.

Доводи представника відповідача про причину невиплати позивачу заборгованості у звязку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання субєктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України”Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати коштів, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 19.05.2011р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 23.05.2011р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Уточнений адміністративний позов задовольнити.

2. Стягнути з військової частини А 1100 (код 24981416, адреса: 96574, смт. Новофедорівка, АР Крим) на користь ОСОБА_1 заборгованість за відрядження у розмірі 2516,04 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >