№ 21492721, 11.01.2011, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2011 року           2а-2305/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю.,

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства Ірпінського виправного центру № 132

до

проІрпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

скасування податкових повідомлень –рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Ірпінського виправного центру № 132 (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень –рішень від 09.10.2008 № 0000812320/0/2799, № 0000812320/0/2800 та від 17.03.2009 № 0000812320/2/1173, № 0000812320/2/1174.

У ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкові повідомлення –рішення від 17.03.2009 № 0000812320/2/1173 та № 0000812320/2/1174.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті з порушенням норм податкового законодавства, без врахування усіх обставин у справі, що призвело до безпідставного донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 202399,62 грн. та з податку на прибуток у розмірі 267882,12 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 11.01.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. В обґрунтування заперечень на позов відповідач вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач, діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.01.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Ірпінського виправного центру № 132, як юридична особа, зареєстроване 12.12.11995 про що видано свідоцтво про державну реєстрацію за № 1357105 0001 000327. Як платник податків перебуває на обліку у Ірпінській об’єднаній державній податковій інспекції Київської області з 12.12.1995 № 276.

У період з 01.09.2008 по 19.09.2008 на підставі направлення на перевірку від 01.09.2008 № 265 посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка Державного підприємства Ірпінського виправного центру № 132 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2008.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.09.2008 № 1943/23-2/08680224 (надалі –акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем, зокрема, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»яке полягало у заниженні податку на прибуток за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 на 178588,08 грн. Також перевіряючими встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв’язку з заниженням зобов’язань податку на додану вартість за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 на 142870,32 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що при перевірці правильності визначення валового доходу та повноти нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено, що у перевіряємий період, позивачем були укладені договори про надання послуг виробничого характеру та договори по зберіганню товарно-матеріальних цінностей з суб’єктами господарської діяльності (ст. 5-10 акта перевірки) щодо нерухомого майна позивача загальною площею 1552,67 кв.м. При дослідженні умов вказаних договорів перевіряючі дійшли висновку про те, що зазначені у акті перевірки договори за своїм змістом є договорами оренди державного майна.

Оскільки, на думку перевіряючих, укладені позивачем з суб’єктами господарської діяльності договори про надання послуг виробничого характеру та договори по зберіганню товарно-матеріальних цінностей повинні були бути оформленні як договори оренди державного майна, а не укладення таких договорів призвело до порушення позивачем приписів статей 2,4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та положень підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до висновку Регіонального відділення Фонду державного майна України від 01.09.2008 за № 14-15-1383 за аналізом здачі в оренду Регіональним відділенням аналогічних об’єктів, що розташовані за адресою: Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Залізнична, 1, орендна плата за користування 1 кв.м. становила 12,78 грн. А відтак, перевіряючі дійшли висновку проте, що позивачем за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 (36 місяців) занижено валові доходи на суму 714351,60 грн. (12,78 грн. х 1552,67 кв.м х 36 місяців = 714351,60 грн.) у зв’язку з не включенням до валових доходів сум орендних платежів за надані в оренду виробничі приміщення державної власності.

9 жовтня 2008 року на підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення відповідно до яких позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 214305,48 грн., в тому числі 142870,32 грн. основного платежу та 71435,16 грн. штрафних (фінансових) санкцій та з податку на прибуток у сумі 267882,12 грн., в тому числі 178588,08 грн. основного платежу та 89294,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 05.03.2009, прийнятим за результатом розгляду скарги позивача, податкове повідомлення –рішення відповідача від 09.08.2008 № 0000812320/0/2799 залишене без змін; податкове повідомлення-рішення від 09.08.2008 № 0000812320/0/2800 в частині нарахування 7937,24 грн. податку на додану вартість та 3968,62 грн. штрафної (фінансової) санкції - скасоване, в іншій частині - залишено без змін.

17 березня 2009 року за результатами розгляду скарг позивача, відповідачем винесено: податкове повідомлення –рішення №0000812320/2/1174, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 202399,62 грн., в тому числі основного платежу - 134933,08 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 67466,54 грн.; податкове повідомлення –рішення №0000812320/2/1173, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 267882,12 грн., в тому числі: 178588,08 грн. - основного платежу та 89294,04 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "валовий доход" розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

До валових доходів включаються, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Матеріали перевірки містять дані, що позивачем у період з 01.04.2005 по 30.06.2008 був отриманий дохід, зокрема, за договорами про надання послуг виробничого характеру та по зберіганню товарно-матеріальних цінностей. У ході судового розгляду справи суду не надано жодних доказів того, що позивачем за перевіряємий період не було включено до складу валового доходу, доходи отримані ним за вказаними у акті перевірки договорами про надання послуг виробничого характеру та договорами по зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Водночас, відповідач стверджує, що даний дохід мав бути отриманий позивачем у значно більшому розмірі за умови укладення ним угод оренди державного майна замість договорів про надання послуг виробничого характеру та договорів по зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Проте, як вже зазначалось судом, валовий дохід –це фактично отриманий дохід платника податку.

Твердження відповідача про те, що відповідно до висновку Регіонального відділення Фонду державного майна України від 01.09.2008 за № 14-15-1383 за аналізом здачі в оренду Регіональним відділенням аналогічних об’єктів, позивач повинен був би отримати дохід у розмірі 714351,60 грн. ґрунтується виключно на припущеннях перевіряючих, оскільки суду не надано жодних доказів визнання недійсними укладених договорів про надання послуг виробничого характеру та договорів по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, доказів того, що позивачем були укладені саме договори оренди державного майна, а вартість послуг з надання в оренду державного майна, отримана (нарахована) позивачем, становить 714351,60 грн.

Таким чином, суду не надано жодного доказу на підтвердження обставини про фактичне отримання (нарахуванню) позивачем доходу у більшому розмірі, ніж той, що був отриманий (нарахований) за договорами про надання послуг виробничого характеру та по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, а відтак не доведено порушення позивачем саме положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок).

Положеннями пункту 1.3 Порядку встановлено, що акт –службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання.

Саме в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.6 Порядку).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку).

Враховуючи приписи абзацу 3, 4 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків, операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім цього, в силу положень підпункту 2.3.4 пункту 2.3, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Водночас, у даному випадку, акт перевірки містить в собі виключно припущення перевіряючих про порушення позивачем вимог податкового законодавства у даних правовідносинах саме за наведених обставин.

Поряд з цим, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що в силу положень частини другої статті 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути об'єктами оренди: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; цілісні майнові комплекси казенних підприємств; цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію.

Тобто, чинне законодавство встановлює обмеження щодо можливості надання в оренду певних об’єктів державної власності, зокрема, пенітенціарних закладів, до яких відноситься позивач.

Водночас, як вбачається із змісту акта перевірки, перевіряючими взагалі не досліджувалось питання щодо наявності законодавчо визначених підстав для здачі в оренду майна позивачем.

Щодо тверджень відповідача про порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість", суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту акта перевірки, підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість є висновок відповідача про те, що позивачем не нараховано податку на додану вартість у розмірі 142870,32 грн. на суму доходу у розмірі 714351,60 грн., який позивач повинен був би отримати за договорами про надання послуг виробничого характеру та договорів по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, які, на його думку, мають ознаки договорів оренди державного майна, якби додержувався приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та Постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 «Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна».

Проте, суду не надано жодного доказу надання позивачем в установленому законом порядку саме в оренду об’єктів державної власності та отримання (нарахування) позивачем доходу саме у розмірі 714351,60 грн.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Судом, з метою забезпечення повного та об’єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

Всупереч зазначеним приписам процесуального законодавства відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував правомірність нарахування податкових зобов’язань, що стали предметом даного спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Клопотання з цього приводу суду не заявлялись. У зв’язку з цим судові витрати розподілу не підлягають.

Зважаючи на викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення –рішення Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області від 17.03.2009 № 0000812320/2/1173 та №0000812320/2/1174.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Панченко Н.Д.

постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 14.11.2011