Court ruling № 2074946, 10.07.2008, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“10” липня 2008 р.                                                                №К-17660/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Степашка О.І.

Суддів                                                                     Пилипчук Н.Г.

                                                                                  Нечитайла О.М.

                                                                                  Сергейчука О.А.

                                                                                  Конюшка К.В.

секретар судового засідання                            Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача:                Новицького В.В.

відповідача:         Розмаша В.І., Яковенка О.В., Драгун Л.В., Кутька О.М.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Господарського суду Донецької області від 31.05.2007 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007р.

у справі №22/162а

за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю “Аракс”

до                                           Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про                                        визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аракс” (далі по тексту – ТОВ “Аракс”, позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі по тексту – ДПІ у Київському районі м. Донецька, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 26.04.2007р. №0000962340/0/6520/10/23-213.

Постановою Господарського суду Донецької області від 31.05.2007р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007р., позовні вимоги задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 26.04.2007р. №0000962340/0/6520/10/23-213.

ДПІ у Київському районі м. Донецька звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 31.05.2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007р., прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Київському районі м. Донецька підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.04.2007р. ДПІ у Київському районі м. Донецька прийнято податкове повідомлення-рішення №0000962340/0/6520/10/23-213, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 41560805,00 грн., в т.ч. 31969850,00 грн. основного платежу та 9590955,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 26.04.2007р. №0000962340/0/6520/10/23-213 прийнято ДПІ у Київському районі м. Донецька на підставі акту “Про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Аракс” ЄДРПОУ 30232150 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003р. по 30.09.2006р.” від 18.04.2007р. №900/23-2/30232150 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 1.11.2 п. 1.11, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безпідставно здійснено збиткову господарську операцію з придбання товарів за угодами товарного кредиту та їх подальшу реалізацію в короткий проміжок часу без включення до вартості таких товарів сум процентів за користування товарним кредитом, а отже витрати з такого придбання не підлягають включенню до складу валових витрат виробництва та обігу, оскільки зазначена діяльність позивача не є господарською.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що дії позивача по включенню до складу валових витрат виробництва та обігу витрат по сплаті процентів за товарний кредит відповідають вимогам п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” – валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.11.2. п. 1.11 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачено, що товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Як визначено п.1.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, процент - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази не є процентами.

На підставі аналізу застосування вказаних нормативних приписів, судова колегія Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що укладення договору купівлі-продажу на умовах товарного кредиту не може розцінюватись як надання окремої послуги, оскільки предметом такого договору є правовідносини щодо набуття покупцем права власності на товари, а нарахування процентів не є платою за послугу по наданню товарного кредиту, оскільки поняття “товарний кредит” передбачає не надання послуги по кредиту, а відстрочення кінцевого розрахунку сплати на визначений строк і під визначений процент.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість віднесення платником податку до валових витрат вартості нарахованих послуг по продажу товарів на умовах товарного кредиту, зокрема і в частині, яка перевищувала звичайну ціну послуги комерційного кредитування, зроблено без урахування вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки, на думку судової колегії, понесені витрати зі сплати процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не підпадають під визначення “валових витрат”, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, тобто не є витратами, здійснюваними як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини відчуження придбаного позивачем товару за ціною без врахування процентів по товарному кредиту, тобто збитковість зазначеної операції, що може свідчити про здійснення витрат з процентів по відстроченню оплати за товарним кредитом не з метою використання у власній господарській діяльності.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам, врахувавши вищевикладене, необхідно всебічно і повно перевірити обставини у справі, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 31.05.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007р. у справі №22/162а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко

Судді(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.М. Нечитайло (підпис)О.А. Сергейчук (підпис)К.В КонюшкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар