№ 20355607, 20.12.2011, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р. Справа № 58/154 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді:Запорощенка М.Д.,

суддів:Акулової Н.В.,

Владимиренко С.В. доповідач,

розглянув

касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011р.

та рішеннягосподарського суду міста Києва від 15.06.2011р.

у справі№58/154 господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі Трипільської ТЕС

доДержавного підприємства "Вугілля України"

треті особи1.Державне підприємство "Придніпровська залізниця"

2.Державне підприємство "Одеська залізниця"

3.ДП "Шахтарськантрацит"

4.ДП "Торезантрацит"

5.ТОВ ЗФ "Донбаський збагачувальний комбінат"

6.ДП "Донецька залізниця"

7.ДГО "Південно-західна залізниця"

простягнення збитків, За участю представників:

-позивача: ОСОБА_1., дов. №182/22 від 15.04.2011р.; ОСОБА_2., дов. №668/22 від 22.09.2011р.;

-відповідача: ОСОБА_3, дов. №29-12/55-Д від 29.12.2010р.;

- третьої особи1: не з'явилися;

- третьої особи2: не з'явилися;

- третьої особи3: не з'явилися;

- третьої особи4: не з'явилися;

- третьої особи5: не з'явилися;

- третьої особи6: не з'явилися;

- третьої особи7: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Вугілля України" про стягнення збитків в сумі 15038,59грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.06.2011р. у справі №58/154 (суддя Блажівська О.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011р. (колегія суддів у складі головуючого судді Андрієнка В.В., суддів БуравльоваС.І., Вербицької О.В.), позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі Трипільської ТЕС 15038,59грн. боргу, 150,40грн. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011р. та рішення господарського суду м. Києва від 15.06.2011р. у справі №58/154 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 01.02.2010р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки вугілля №01-10/1ЕН (договір), за умовами п.1.1 якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в цьому договорі. Покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.

Попередніми судовими інстанціями з договірних умов визначених сторонами у пунктах 2.1, 2.2, 2.4 договору з'ясовано, що вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична стація призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000р. З урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами Покупця, вказаними в Додатках до Договору. Партія вугілля відвантажується після відбору обєднання проби (згідно з ДТСУ 4096-2002), що засвідчується відповідним актом (згідно п.6.4 ДСТУ 4083-2002). За результатами лабораторних випробувань обєднаної проби оформляється посвідчення про якість вугілля в партії. Право власності на вугілля від Постачальника бо Покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за умовами п.3.1.1, 3.2.4 договору постачальник зобовязаний поставити покупцеві на умовах цього договору вугілля в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, погодженими сторонами, та має право доручити виконання зобовязання по поставці вугілля за договором третій особі вуглеводному підприємству, особу якого сторони погодять у додатках до договору.

Місцевим господарським судом зазначено, що за умовами п. 3.1.2 договору постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що на взаємовідносини сторін по постачанню та прийманню вугілля розповсюджуються вимоги Статуту залізниць України та нормативних актів, виданих відповідно до статуту залізниць України.

Пославшись на приписи, запроваджені пунктами 6, 24 Статуту залізниць України, суди попередніх інстанцій зазначили, що на виконання умов договору у листопаді 2010р. було здійснено поставку вугілля за залізничною накладною №47095845 вагон з вугіллям №64098189, за залізничною накладною №52956842 вагон з вугіллям №68823525, за залізничною накладною №5256337 вагон №68744564, 65289035.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, пославшись на приписи п.4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, зазначили, що відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б збереження його на всьому шляху перевезення та екологічну безпеку і захист навколишнього природного середовища згідно з законодавством. Дрібні місця штучних вантажів відправник повинен об'єднати в більші. Відповідно до параграфу 3 Технічних умов: "При размещении грузов на подвижном составе тележки вагонов должны бать заргужены равномерно". При цьому, з посиланням на ст.129 Статуту залізниць України суди попередніх інстанцій вказали, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційним актом або актами загальної форми, які складають залізничні станції. Водночас, судами попередніх інстанцій вказано, що відповідно до п.3 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002р. №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та ванто багажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності; один примірник акту загальної форми додається до перевізних документів, якими згідно статуту залізниць України є накладні та інші залізничні документи на вантаж, а другий екземпляр залишається на станції, яка його склала.

Попередніми судовими інстанціями з'ясовано, що при зважуванні вагонів №64098189, 68823525 на залізничній станції "Нижньодніпровський вузол", вагонів №68744564, 65289035 на залізничній станції "Знамянка" на тензометричних вагах виявлене нерівномірне завантаження їх вантажем, чим порушено п.3 Технічних умов, п.4 Правил приймання вантажів до перевезення, про що складено акти загальної форми. Суд першої інстанції зазначив, що з одержувача вантажу-Трипільської ТЕС ВАТ "Центренерго", відповідно до п.1.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів технологічним центром з оброблення перевізних документів (Тех. ПД-1) було стягнуто кошти за додаткові послуги за усунення нерівномірного завантаження, що підтверджується документами ТЕХ-ПД, а саме: накопичувальною карткою №29111857, 23111825, 02111686, переліком №2911, 2311, 0411.

Попередніми судовими інстанціями також зазначено, що Трипільська ТЕС ВАТ "Центренерго" є структурним підрозділом позивача та діє на підставі Положення, відповідно до п.4.5 якого електростанції надано право від імені позивача укладати угоди, подавати, розглядати претензії та позови, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському суді і інше. Керівник підприємства наділений правом підпису відповідних документів довіреністю позивача.

Пославшись на приписи ст.ст.22, 526, 629 Цивільного кодексу України ст.193 Господарського кодексу України, вказав про надання позивачем доказів оплати додаткових витрат, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобовязань, у тому числі щодо дотримання п.3.1.2 договору та п.4 Правил приймання вантажів до перевезення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків.

Натомість вказані висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з наступних підстав.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги про відшкодування збитків, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що відшкодування збитків є універсальним способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на положення ст.22 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до п.124 Статуту залізниць України за пошкодження і втрату вагонів, контейнерів на залізничних під'їзних коліях, у порту, на залізничній лінії, яка будується, під час навантаження або вивантаження засобами відправника або одержувача на станції, за пошкодження чи втрату знімних перевізних пристосувань (піддонів, строп, щитів, печей тощо), що належать залізниці, відправник, одержувач, порт, підприємство (організація) несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди. Вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Вирішуючи спір і покладаючи на відповідача обов'язок по відшкодуванню збитків, завданих позивачу внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором поставки, суди в порушення вищенаведених норм матеріального права не надали належної правової оцінки наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: спричинення позивачу збитків за умовами договору поставки вугільної продукції саме з вини відповідача, наявності безпосереднього причинного звязку між неправомірними діями відповідача та збитками, заподіяними позивачеві, не перевірили розрахунку заявлених позивачем до стягнення збитків.

Разом з цим, вказав про стягнення з одержувача вантажу-Трипільської ТЕС ВАТ "Центренерго", відповідно до п.1.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів технологічним центром з оброблення перевізних документів (Тех. ПД-1) коштів за додаткові послуги за усунення нерівномірного завантаження, що підтверджується документами ТЕХ-ПД, а саме: накопичувальними картками №29111857, 23111825, 02111686, переліком №2911, 2311, 0411, судами попередніх інстанцій всупереч приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясовано, кому були сплачені Трипільською ТЕС ВАТ "Центренерго" кошти, в якому розмірі та за які саме додаткові послуги, та чи є співрозмірними ці кошти за додаткові послуги, сплачені позивачем, з заявленими ним до стягнення з відповідача збитками, без зазначення доказів, які свідчать про сплату Трипільською ТЕС ВАТ "Центренерго" вказаних коштів. Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки накопичувальним карткам №29111857, 23111825, 02111686 щодо викладених в них зауважень Трипільської ТЕС ВАТ "Центренерго" в контексті покладення відповідальності за додаткові послуги.

Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення збитків, дійшов висновку в мотивувальній частині про їх задоволення, вказав в резолютивній частині рішення про стягнення з відповідача на користь позивача боргу, а не збитків, на що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд оскарженого судового акту, не звернув уваги.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.43 Господарського процесуального кодексу України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вищевикладене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення заявлених позовних вимог.

Оскільки передбачені ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" задовольнити частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2011р. у справі №58/154 скасувати, справу №58/154 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя:М. Запорощенко

Судді: Н. Акулова

С. Владимиренко