№ 18917399, 01.11.2011, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"01" листопада 2011 р. Справа № 23/70 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаІгнатової Н.О. дов. від 26.01.2011 року

відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Донецька залізниця"

на постановувід 27.07.2011 року Донецького апеляційного господарського суду

у справі№ 23/70 господарського суду Донецької області

за позовомДержавного підприємства "Донецька залізниця "

доПублічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"

простягнення 11191,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення додаткових зборів в сумі 11191,44грн., з яких: збір за зберігання вантажу в сумі 5299,20грн., плата за користування вагонами в сумі 3434,40грн., збір за маневрову роботу в сумі 2457,84грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.06.2011 року (суддя Забарющий М.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року (головуючий суддя Бойченко К.І., судді Діброва Г.І., Шевкова Т.А.), у задоволені позовних вимог відмовлено.

Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року та задовольнити позовні вимоги.

Заявник вважає, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 614 Цивільного кодексу України, §7 статті 21 СМГС, пункт 13.4 гл.1 частини 1 додатку 14 до СМГС, статей 119, 129 Статуту залізниць України, пунктів 3, 8, 17 Правил користування вагонами і контейнерами, пункт 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, пункт 9 Правил складання актів, підпункти 1.8, 1.9 пункту 1 розділу ІІІ Тарифного керівництва №1.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Доповідач Волковицька Н.О.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 07.10.2010 року Відкритим акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" зі ст.Сартана Донецької залізниці за перевізними документами №№ 52509382, № 52509383, 52509385, 52509387, 52509388, 52509389 були відправлені вантажі –"рейки" на зчепах з вагонів №№ 44168961-44779478, 44737385-44627263, 44556488-44712024, 44900488-44739647, 44933307-44901858 на ст.призначення Чукурсай Узбецьких залізниць.

08.10.2010 року вказані вагони у складі потягу № 3803 прибули на прикордонну передатну ст.Красна Могила, де за даними залізниці було виявлено на всіх вагонах порушення кріплення вантажу. У зв’язку з цим зазначені вагони були затримані на станції для усунення виявлених комерційних несправностей. Затримка вагонів засвідчена актом загальної форми № 727, складеним залізницею, направлено повідомлення на станцію відправлення.

Судами встановлено, що після усунення порушення кріплення вантажу силами вантажовідправника зазначені вагони протягом 09.10.2010 року-10.10.2010 року були відправлені на станцію призначення, що засвідчено актами загальної форми № 735 та № 738.

Згідно статті 30 Статуту, завантаження вантажів у вагони здійснюється відправниками. В даному випадку саме відповідач здійснив завантаження вищезазначених вагонів. Пунктом 20 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року № 644 встановлено, що навантаження вагонів здійсню ється з дотриманням Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, Правил перевезення вантажів і забезпечення безпеки руху, схоронності вантажів.

Пунктом 13.4. гл.1 ч.4 додатку 14 СМГС встановлено, що саме відправник (якщо завантаження проводилось його засобами) несе відповідальність за виконання умов розміщення і кріплення вантажів у вагонах, а залізниця пере віряє дотримання відправником умов розміщення і кріплення вантажу по зовнішньому огляду завантаження, доступного для огляду. Аналогічна норма щодо огляду вантажу залізницею вказана в абз.4 п.28 Правил приймання.

Виходячи із приписів статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України суди дійшли вірного висновку, що саме відповідач повинен нести відповідальність за якість кріплення вантажу і згідно статті 614 Цивільного кодексу України довести відсутність своєї вини у розкріпленні вантажу.

Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 року №113, за користування вагонами вантажовідправники вносять плату, у т. ч. і у випадках, зазначених у 2-му абзаці п.6 Правил користування.

Пунктом 2.6. Правил розрахунків всі належні залізниці платежі за додаткові послуги (які не були включені в перевізні документи і відомості плати за користування вагонами) включаються в накопичувальні картки.

Частиною 4 статті 129 Статуту залізниць України встановлено, що в усіх інших випадках (крім випадків, які засвідчуються комерційними актами) обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми.

У пункті 3 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 року № 334 наведено перелік обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, для засвідчення яких складається акт загальної форми. За загальним правилом акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Акт загальної форми, згідно пункту 8 Правил користування, складається для засвідчення затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні зауваження залізниці щодо кріплення вантажу при прийнятті вантажу на станції відправлення у спірних вагонах.

Також матеріали справи не містять даних про те, що виявлений залізницею комерційний брак у даному випадку виник з вини відповідача.

Залізницею не доведено, що при прийнятті вантажу до відправлення на станції відправлення виявлений нею комерційний брак мав скритий характер.

Відповідно до пунктів 10, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, плата за користування вагонами стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Згідно пункту 3 Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46.

Позивачем відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) не надано.

За змістом пункту 8 Правил зберігання вантажів, затверджених Мінтрансом України від 21.11.2000 року №644, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях, тощо) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника).

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку, що оскільки позивачем не надано доказів затримки спірних вагонів з вини відповідача, вимоги щодо стягнення плати за користування вагонами, зберігання вантажу, збір за маневрову роботу локомотива є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського Донецької області від 24.06.2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 року у справі №23/70 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  Т. Дроботова

С у д д і                              Н. Волковицька

                                                                                                    Л. Рогач