Court ruling № 18859713, 04.10.2011, Kyiv Administrative Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7277/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів

при секретарі Федорової Г.Г.,

Губської О.А., Ключковича В.Ю.,

Петриченко Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2011 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаутар", Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес" про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2006 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі позивач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаутар" (далі відповідач-1, ТОВ "Лаутар") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес" (далі відповідач-2, ТОВ "Євроекспрес"), в якому просила зобовязати ТОВ "Лаутар" повернути TOB "Євроекспрес" вартість послуг у розмірі 10 140,00 грн., отриманих за договором транспортного експедирування №6 від 01 січня 2006 року та стягнути з ТОВ "Євроекспрес" в дохід Державного бюджету вказану суму коштів, що становить вартість послуг, наданих за умовами зазначеного договору.

Позовні вимоги мотивує необхідністю застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, вказуючи на наявність умислу відповідача-1 на укладення угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Вказана обставина, на думку позивача, підтверджується вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 листопада 2004 року у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 358 та частиною другою статті 203 Кримінального кодексу України, в якому міститься інформація та викладені обставини, що мають важливе значення для розгляду вказаної справи.

Постановою Господарського суду міста Києва від 27 листопада 2006 року по справі №46/410-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2007 року, в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2010 року у справі № К-9840/07 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 27 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2007 року у справі №46/410-А, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду від 1 березня 2011 року в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 16 червня 2006 року по 14 липня 2006 року службовими особами позивача було проведено планову виїзну перевірку TOB "Євроекспрес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08 серпня 2003 року по 31 березня 2006 року.

В ході проведення перевірки було встановленого порушення відповідачем-2 вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За результатами проведеної перевірки позивачем було складено акт від 14 липня 2006 року №435/1-23-02-32552771, з висновків якого зокрема вбачається, що між TOB "Євроекспрес" (клієнт) та TOB "Лаутар" (експедитор) 01 січня 2006 року було укладено угоду (договір) №6, за умовами якої TOB "Лаутар" зобовязувалося виконати транспортно-експедиційні послуги. Розрахунки за виконані послуги були проведені в готівковій формі на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 10 140,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1 690,00 грн., який відповідачем-2 було включено до складу податкового кредиту згідно податкової накладної від 31 січня 2006 року №12 та відображено в декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року.

На підставі акту перевірки позивачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2006 року №0000992302/0, яким TOB "Євроекспрес" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14 625,00 грн..

Крім цього, за результатами проведення невиїзної планової перевірки TOB "Лаутар" з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з TOB "Євроекспрес" за І квартал 2006 року, позивачем було складено акт перевірки від 17 серпня 2006 року №498/1-23-02-32245203, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2006 року №0001202302/0 про визначення TOB "Лаутар" суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 535,00 грн..

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини позивачем не були доведені ні в судовому засіданні суду першої інстанції, ні в даному судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2006 року між TOB "Лаутар"" (Експедитор) та TOB "Євроекспрес" (Клієнт) було укладено договір транспортного експедирування № 6, за умовами якого TOB "Лаутар" зобовязувався за плату та за рахунок TOB "Євроекспрес" здійснювати визначені договором послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, на основі письмових чи усних транспортних замовлень.

Про факт надання транспортно-експедиційних послуг свідчить укладений сторонами акт здачі-приймання виконаних робіт.

На виконання умов вищевказаного договору ТОВ "Лаутар" виписало ТОВ "Євроекспрес" податкову накладну від 31 січня 2006 року №12 на суму 10 140,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1 690,00 грн..

В свою чергу, відповідач-2 повністю розрахувався з відповідачем-1 за надані ним послуги, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 30 грудня 2006 року на суму 5 140,00 грн. та від 31 грудня 2006 року на суму 5 000,00 грн..

Позивач заперечує факт дійсності укладеного між відповідачами договору та посилається на наявність вироку Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 листопада 2004 року у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у скоєнні ними злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 358 та частиною другою статті 203 Кримінального кодексу України.

Крім цього, позивач зауважує, що господарське зобов'язання у формі договору від 01 січня 2006 року №6, укладеного між TOB "Лаутар" та TOB "Євроекспрес", вчинено сторонами з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру у однієї сторони - TOB "Лаутар".

Колегія суддів не приймає до уваги дане твердження позивача та обґрунтовує це наступним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів зауважує, що укладений відповідачами договір транспортного експедирування є таким, що не суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки на момент його укладення сторони були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення, що в свою чергу свідчить про настання певних правових наслідків.

Крім цього, посилання позивача на наявність рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 березня 2006 року у справі №2-1540/06, яким було визнано недійсними статут ТОВ "Лаутар" та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення ТОВ "Лаутар" як юридичної особи. Разом з тим, наявність акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 15 червня 2006 року № 4543/29-203 не є належним доказом припинення юридичної особи ТОВ "Лаутар".

Відповідно до підпункту “б” пункту 9.8 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу субєкта господарювання).

З наявної в справі довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин ТОВ "Лаутар" знаходилося у єдиному державному реєстрі, а відповідно до частини пятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У такому разі, ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи платника податку на додану вартість, у тому числі у звязку з недійсністю його установчих документів, не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність у відповідачів умислу при укладенні ними договору транспортного експедирування від 01 січня 2006 року № 6 як такого, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладений відповідачами саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобовязання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

Оскільки судом не встановлено нікчемність договору транспортного експедирування від 01 січня 2006 року №6, укладеного між TOB "Лаутар" та TOB "Євроекспрес", то відповідно не можна застосовувати наслідки нікчемного правочину.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя Г.Г. Федорова

О.А. Губська

В.Ю. Ключкович

Повний текст ухвали складено та підписано 10.10.11 р.