Court ruling № 18261391, 23.08.2011, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"23" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-12722/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Костенка М.І., Рибченка А.О., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 15.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року у справі № 29/363-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо – комерційна фірма «Практик»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо –комерційна фірма «Практик»(далі –ТОВ ВКФ «Практик», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі-ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення №189/26-062/0 від 16.04.2004.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2005, у задоволенні позовних вимог відмовлено. При цьому, суди виходили з того, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.06.2003 визнано недійсними установчі документи ПП. «Флешімпекс»з моменту їх державної реєстрації, свідоцтво платника податку на додану вартість останнього, первинні документи бухгалтерського та податкового обліків, які підтверджують здійснення будь-яких операцій з ПП «Флешімпекс»з моменту реєстрації підприємства.

Постановою Господарського суду м. Києва від 15.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007, заяву ТОВ ВКФ «Практик» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 задоволено. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №189/26-062/0 від 16.04.2004.

Задовольняючи заяву ТОВ ВКФ «Практик» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції керувався п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, оскільки судове рішення, що стало підставою для прийняття рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2005 скасовано, а матеріалами справи підтверджено право позивача на віднесення до податкового кредиту у перевіряємо му періоді сум, сплачених у вартості придбаних товарів (робіт, послуг).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 14.06.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.09.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 15.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, вимог п.п. 7.2.4, 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 247 КАС України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №49/26-062/22960775 від 16.04.2004, складеного за результатами позапланової документальної перевірки ТОВ ВКФ «Практик»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП. «Флешімпекс»за період: грудень 2001 року, січень-березень 2002 року, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №189/26-062/0 від 16.04.2004, яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 14655,00грн. –основний платіж та 7327,50грн. –штрафні санкції.

          Зі змісту акту перевірки №49/26-062/22960775 від 16.04.2004 вбачається, що позивачем, в порушення 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесено до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 14655,00грн. від вартості послуг, отриманих від ПП. «Флешімпекс»у перевіряємих періодах, оскільки рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 12.06.2003 визнано недійсними установчі документи останнього з моменту їх державної реєстрації, а саме: 15.03.2001, свідоцтво платника податку на додану вартість №35589951 від 24.01.2001, первинні документи бухгалтерського та податкового обліків, які підтверджують здійснення будь-яких операцій з ПП «Флешімпекс»з моменту реєстрації підприємства.

Згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону України (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Флешімпекс»на загальну суму 87928,00грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 14654,67грн. підтверджується документально, а саме договором, актами приймання-передачі робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено.

При цьому, слід зазначити, що твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видав податкові накладні є помилковим, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10.03.2006 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12.06.2003 скасовано, справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 31.10.2006 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29.05.2006 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва відмовлено.

Таким чином, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) та на момент складання податкових накладних, ПП «Флешімпекс» було зареєстроване як платник податку на додану вартість і внесено до реєстру платників податку на додану вартість, подавало податкову звітність, що підтверджується матеріалами справи, сплачувало податки та не було ліквідоване.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а нараховане позивачу ДПІ податкове зобов'язання та застосування штрафних санкцій належним чином не доведено.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 15.01.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2007 року у справі № 29/363-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:________Т.М.Шипуліна

Судді:________М.І. Костенко

________А.О.Рибченко

________О.І. Степашко

________М.О. Федоров

Суддя Т.М. Шипуліна