№ 18167637, 21.07.2011, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К/9991/7535/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є. секретар судового засідання Хомініч С.В.

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 грудня 2009 року № 0008362300/3,

встановив:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер»звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Києво –Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.12.2009 року № 0008362300/3.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року, в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до наступного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Позичальник) та нерезидентом Акціонерним товариством «RIETUMU BANKA»(Банківська установа, Рига, Латвія) укладено кредитний договір від 25 жовтня 2004 року №2-102/2004, відповідно до якого за користування коштами Позичальник сплачує 10% річних.

З платіжного доручення від 13 листопада2006 року, вбачається, що апелянт сплатив 483401,50 грн. відсотків разом з поверненням основної суми Позики (відповідно до платіжного доручення –13 листопада 2006 року), а сума сплачених відсотків віднесена до валових витрат підприємства у 2006 році.

Між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Торгівельно-фінансовий банк «Контракт»в подальшому укладено кредитний договір №96\06 від 14 вересня 2006 року, за яким товариством з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпитер»отримано кредит з цільовим призначенням –інвестування будівництва та часткове рефінансування власних витрат.

За умовами договору позивачем за період з 14 вересня 2006 року по 31 грудня 2008 року отримано кредиту на суму 36850000 грн., та нараховано відсотків банку за користування кредитом у сумі 9147019,2 грн. ( 2006 рік –614369,86 грн., 2007 рік –5771176,71 грн., 2008 рік –2761472,69 грн.)

Сума нарахованих відсотків віднесена до валових витрат підприємства у відповідних податкових періодах.

В період з 31 березня 2009 року по 21 квітня 2009 року, податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16 травня 1996 року по 31 грудня 2008 року валютного та іншого законодавства за результатами якої складено акт перевірки від 24 квітня 2009 року № 223/23-2/01195655.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2009 року №0000602300/0 про донарахування суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1570560,25 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1357492,30 грн.

В результаті адміністративного оскарження позивачем спірного податкового повідомлення-рішення, ДПА в Київській області рішенням від 10 вересня 2009 року №1899/10/25-017/242-935 зобов’язала ДПІ у Києво-Святошинському районі провести позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК Юпітер»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки, складено акт від 18 вересня 2009 року №436/23-2/01195655, згідно з висновками якого товариство з обмеженою відповідальністю «СНВК Юпітер»в порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»занизило податок на прибуток на загальну суму 526881,90 грн.

ДПА в Київській області рішенням від 21 вересня 2009 року №1991/10/25-017/242-970, прийнятим за результатами розгляду повторної скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 08 травня 2009 року №0000602300/0у частині донарахованих перевіркою 1043678,35 грн. податку на прибуток та застосованих 1094051,35 грн. штрафних санкцій.

На підставі вказаного рішення ДПА в Київській області, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2009 року №0008362300/2.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивачем було подано скаргу до Державної податкової адміністрації України. Рішенням про результати розгляду повторних скарг, ДПА України залишила без задоволення скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК Юпітер», а відповідачем прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2009 року №0008362300/3.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що якщо платник податку отримує кредит з метою придбання, виготовлення, реконструкції, модернізації, ремонту та іншого поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації згідно ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то мають місце дві окремі господарські операції, а саме: перша –отримання кредиту, а друга –придбання або ремонт основних фондів за рахунок залучених коштів.

Оскільки облікова політика підприємства передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних із створенням (ремонтом) основних фондів, то виплата процентів за борговими зобов’язаннями, які фактично здійснені на дату створення таких основних фондів, включається до їх балансової вартості.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Податковий орган посилається на порушення позивачем вимог пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в тому, що позивач включив сплачені відсотки за користування кредитом до складу валових витрат.

Податковий орган вважає, що оскільки позивачем використовувалися кредитні кошти на інвестування будівництва та часткове рефінансування власних витрат, тому відсотки за користування кредитом не відносяться до складу валових витрат. Проте, така позиція податкового органу, підтримана судами попередніх інстанцій, є неправомірною, оскільки вона не відповідає вимогам пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За змістом цієї норми закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат кошти, сплачені банкам за їх послуги у вигляді відсотків за кредити відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СНВК «Юпітер»– задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 2 грудня 2009 року №0008362300/3.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.