№ 17294384, 18.07.2011, Vinnytsia District Administrative Court

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/3162/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання Терлецькому Євгенію Броніславовичу,

за участю представника позивача Бурчака Андрія Степановича,

представника відповідача Миколенка Руслана Леонідовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сяйво-Маркет” до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним й скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

25 червня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Сяйво-Маркет” (ТОВ “Сяйво-Маркет”, Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (ДПА у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення №141 від 11 січня 2011 року про скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) від 20 жовтня 2008 року №0001302330.

Зазначили, що працівниками ДПІ у м. Вінниці проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ “Сяйво-Маркет” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01 серпня 2007 року по 01 квітня 2008 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в період з 01 серпня 2005 року по 01 грудня 2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 17 жовтня 2008 року №294/2330/31414890, яким встановлено заниження Товариством бюджетного відшкодування за перевіряємий період в сумі 178068 гривень.

Висновки акту перевірки знайшли своє відображення у винесеному ДПІ у м. Вінниці податковому повідомленні - рішенні від 20 жовтня 2008 року №00013002330, згідно із яким Товариству збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225707 гривень та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів.

Проте, рішенням ДПА у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №141 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 20 жовтня 2008 року №00013002330 скасовано.

Зазначене рішення мотивовано тим, що перевірка, висновки якої відображено в акті від 17 жовтня 2008 року №294/2330/31414890, проведена працівниками податкових органів в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”, а також, без проведення доперевіряючого аналізу та дослідження надмірної сплати ПДВ до бюджету постачальниками.

Натомість, позивач вважає, що оскаржуване рішення не відповідають приписам ст. 19 Конституції України в частині невірного застосування положень Закону України “Про податок на додану вартість”.

Таким чином, посилаючись на те, що зроблені відповідачами висновки не відповідають фактичним обставинам та чинному податковому законодавству, просили визнати неправомірним та скасувати рішення ДПА у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №141.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача керівник Бурчак Андрій Степанович позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача головний державний податковий інспектор відділу представництва інтересів в судах та організації позовної роботи юридичного управління ДПА у Вінницькій області Миколенко Руслан Леонідович позовні вимоги не визнав з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Додатково пояснив, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на їх думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Суд, заслухав пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача на підтвердження й спростуванні позовних вимог, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Так, судом встановлено, що як юридична особа ТОВ «Сяйво-Маркет»зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 27.02.2001 року №123-Р, в результаті чого отримало свідоцтво про державну реєстрацію від 27.02.2001 року №11741050001001619 (а.с. 16).

Товариство взято на податковий облік в ДПІ у м. Вінниці з 05.03.2001 року за №5/2901. відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість від 18.04.2005 №0185753, виданого ДПІ у м. Вінниці, Товариство зареєстроване платником ПДВ з 18.04.2005 (а.с. 17).

На підставі направлення від 02.10.2008 №868/23 державним податковим інспектором ДПІ у м. Вінниці Гусь В.В. проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ “Сяйво-Маркет” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01 серпня 2007 року по 01 квітня 2008 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в період з 01 серпня 2005 року по 01 грудня 2007 року.

За результатами перевірки складено акт від 17 жовтня 2008 року №294/2330/31414890, яким встановлено заниження Товариством бюджетного відшкодування за перевіряємий період в сумі 178068 гривень.

Висновки акту перевірки знайшли своє відображення у винесеному ДПІ у м. Вінниці податковому повідомленні - рішенні від 20 жовтня 2008 року №00013002330, згідно із яким Товариству збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225707 гривень та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів.

Вказане рішення ТОВ «Сяйво-Маркет»не оскаржувалось. Визначена податковим органом сума заниження бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 178068 грн зараховувалась у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість в наступних податкових періодах.

Рішенням голови ДПА у Вінницькій від 11.01.2011 року №141 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 20 жовтня 2008 року №00013002330 скасовано. Приймаючи своє рішення ДПА у Вінницькій області виходила із того, що перевірка, висновки якої відображено в акті від 17 жовтня 2008 року №294/2330/31414890, проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість”: без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ.

Не погодившись із таким рішенням ДПА у Вінницькій області, Товариство звернулось до суду.

Суд, визначаючись щодо позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходить із наступного.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд не може погодитись з обґрунтуваннями відповідача, викладеним у письмових запереченнях та зазначених в усних поясненнях представника в судових засіданнях, що оскаржуване рішення ДПА у Вінницькій області є правомірними, оскільки преревіряючими при проведені перевірки та прийняті органами ДПС рішень за формою В2 не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Викладені вище положення нормативно - правових актів свідчать про те, що Закон України “Про податок на додану вартість”не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення пункту 1.8. статті 1 Закону №168 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з рішенням Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З матеріалів справи встановлено, що Товариством в результаті своєї господарської діяльності сформовано податковий кредит, в результаті чого у останнього виникло право на бюджетне відшкодування в сумі 178068 гривень.

Дане право позивача підтверджено актом від 17 жовтня 2008 року №294/2330/31414890 та винесеним за його результатами ДПІ у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням від 20 жовтня 2008 року №00013002330.

В результаті чого, позивач продовжуючи здійснення своєї господарської діяльності, щомісячно, за рахунок сформованого податкового кредиту, відтак підтвердженого права на бюджетне відшкодування, погашав податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість, що стверджується даними облікової картки платника.

Проте, 11 січня 2011 року на підставі рішення ДПА у Вінницькій області №141, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 20 жовтня 2008 року №00013002330 форми “В2” скасовано, Товариству усю раніше зараховану суму податкового зобовязання, підтверджену як право на бюджетне відшкодування, виставлено як недоїмку.

Як вбачається з оскаржуваного рішення та пояснень представника відповідача, останнє прийнято на підставі статті 55 Податкового кодексу України, відповідно до п. 55.1 якої податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Надаючи оцінку діям та рішенню ДПА у Вінницькій області №141 від 11 січня 2011 року, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлено, що основним мотивом прийняття цього рішення було порушення працівниками податкових органів наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість” та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість” при проведенні перевірки щодо правомірності формування Товариством податкового кредиту. Тобто, на думку голови ДПА у Вінницькій області податковим інспектором не досліджено “ланцюг” відшкодування ПДВ та не доведено факту зарахування до бюджету сум по ПДВ, що підлягають відшкодуванню.

Натомість, суд не може погодитися із таким висновком, оскільки як було зазначено вище Закон України “Про податок на додану вартість” виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З акту перевірки перевіряючим жодних порушень позивачем чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про підставність та правомірність заявленого бюджетного відшкодування.

Крім того, порушення методичних рекомендацій, на думку суду, саме по собі не є достатньою підставою для скасування результатів перевірки, оскільки вони є актами індивідуальної дії та носять рекомендаційний характер. Як стверджувалось в судовому засіданні представником позивача, накази ДПА України, на які посилається відповідач, за своєю правовою природою не є нормативно-правовими актами, в розумінні Указу Президента “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”№493/92 від 03.10.1992р. та Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом МЮ України №34/5 від 12.04.2005р., зареєстрованого в МЮ України 04.2005р. за № 381/10661.

Так, згідно п. 1.4. Порядку, нормативно-правовий акт це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі за встановленою законодавством процедурою, спрямований регулювання суспільних відносин, що містить норми права, неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Накази ДПА України №350 від 18.08.2005р. “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість”, №515 від 03.09.2004р. “Методичні рекомендації щодо попереднього розгляду декларацій з ПДВ” не були зареєстровані в МЮ України, а відтак не набули статусу нормативно-правового акту.

Згідно з листом МЮ України №1286-09-24 від 20.07.2009р., методичні комендації за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом, оскільки носять рекомендаційний, а не обов'язковий характер, і відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.92 р. № 731, на держреєстрацію не подаються.

Разом з цим за результатами проведеної правової експертизи Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів ДПС України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005р. №350 встановлено, що вони містять нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси платників ПДВ та, відповідно, підлягають держреєстрації в установленому законодавством порядку.

Проте, вони не зареєстровані у Мін'юсті та не набирали чинності в установленому законодавством порядку.

Крім того, на думку суду, оскаржуване рішення винесено передчасно, так яке не ґрунтується на обєктивно встановлених фактах та обставинах.

Його винесенню мала б передувати перевірка, яка би беззаперечно встановила безпідставність отримання позивачем бюджетного відшкодування, в результаті порушення положень ЗУ “Про податок на додану вартість”, що цілком би було логічним.

Проте, відповідачем цього зроблено не було, тому оскаржуване рішення винесено не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушення прав добросовісного платника податків.

Відтак, воно не відповідає вимогам ч. 2 ст. 3 КАС України і є протиправним.

Також слід відмітити те, що відповідно до ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” вiд 04.12.1990 року № 509-XII Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) - рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Однак, головою ДПА у Вінницькй області не було встановлено, а в судовому засіданні відповідачем не доведено, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці не відповідає вимогам чинного законодавства. Самі по собі допущені, на думку відповідача, податковим інспектором під час перевірки порушення, які б впливали на прийняте рішення форми “В2” на час прийняття оскаржуваного рішення не доведено.

Крім того, як зазначалось вище, методичні рекомендації в даному випадку не слід ототожнювати із актами законодавства про які йде мова у ст. 12 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Дане правове застосування може мати місце лише щодо суті правовідносин, тобто правомірності формування бюджетного відшкодування, підтвердженого або спростованого шляхом проведення відповідної перевірки.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено повною мірою правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України відповідно до частини задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової адміністрації у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №141 про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 20 жовтня 2008 року №00013002330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво-Маркет" витрати по сплаті судового збору у розмірі 03 грн. 40 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЧудак Олеся Миколаївна