Decision № 16570940, 30.06.2011, Commercial Court of the Autonomous Republic of Crimea

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

30.06.2011Справа №5002-19/2136-2011 За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя», АР Крим, м.Сімферополь (ідентифікаційний код 20671506)

До відповідача Приватного підприємства «Супутник Сервіс Плюс», АР Крим, Сімферопольський район, с.Пожарське (ідентифікаційний код 35655122)

про стягнення 71743,97 грн.

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача ОСОБА_1. представник, дов. № 2 від 04.01.2010 р.

Від відповідача не зявився

Суть спору: Позивач Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя» звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Приватного підприємства «Супутник Сервіс Плюс» та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиті послуги з водовідведення та водопостачання в сумі 71743,97 грн., в тому числі суму основного боргу 63482,97 грн., інфляцію 5288,91 грн., 3% річних в сумі 1537,38 грн., пеню в сумі 1434,71 грн., а також просить стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані не виконанням відповідачем взятих на себе зобовязань за договором на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) у комунальну каналізацію, у звязку з чим за відповідачем утворилась заборгованість.

Представник позивача у судовому засіданні усно позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не сповістив. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оскільки, відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, надання доказів, враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та клопотання представника позивача, він давав пояснення на російський мові.

Клопотань щодо фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями) позивачем не заявлялося.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2009 р. між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя» (Виробник) та Приватним підприємством «Супутник Сервіс Плюс» (Споживач) укладено договір № 5345 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію (а.с.8-13).

Виробник надає Споживачу послуги по водопостачанню та водовідведенню по тарифам, які встановлені (погоджені) органами місцевого самоврядування. Тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, та їх складові на дату укладення даного Договору вказуються в окремому додатку, складеному «Виробником» , яке є невідємною частиною договору. Тарифи за послуги водопостачання та водовідведення обовязкові для застосування «Виробником» та Споживачем (п.3.1, 3.2 Договору).

Вказаний договір був укладений на строк до 01.08.2010 р. за умови про продовження його дії на кожний наступний рік.

Доказів розірвання або визнання недійсним даного договору суду не надано.

Пунктом 4 Договору сторони передбачили розмір та порядок оплати за послуги, що Споживач зобовязаний оплачувати за спожиті послуги у строки, встановлені договором та здійснювати інші платежі, передбачені договором та діючим законодавством.

Не виконання умов договору відповідачем призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) та положень статті 193 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями), зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наявних у матеріалах справи рахунках та актах виконаних робіт суд вбачає, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 63482,97 грн. (а.с.14-18, 20-21).

Доказів оплати суми боргу у розмірі 63482,97 грн. відповідачем суду не надано, а також не оспорено суму розрахунку.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. №435 із змінами і доповненнями) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобовязання по сплаті за надані послуги, то у відповідача в силу наведених приписів закону виникає обовязок сплатити 3% річних та суму інфляційних витрат. Як вбачається з розрахунку позивача він просить суд стягнути індекс інфляції у розмірі 5288,91 грн. та 3% річних у розмірі 1537,38 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача індекс інфляції у розмірі 5288,91 грн. та 3% річних у розмірі 1537,38 грн.

Щодо стягнення пені у розмірі 1434,71 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» (Закон України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР із змінами і доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, з наданого позивачем розрахунку суд не вбачає за який саме період кількість днів, позивач нарахував пеню, отже неможливо встановити правомірність розрахунку позивача, у звязку з чим суд вважає за необхідне залишити позов в частині стягнення пені у розмірі 1434,71 грн. без розгляду.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 63482,97 грн., індексу інфляції у розмірі 5288,91 грн., 3% річних у розмірі 1537,38 грн. обґрунтовані, засновані на законі, а отже підлягають задоволенню. Позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1434,71 грн. суд залишає без розгляду.

Відповідно до ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Документально підтверджених доказів, які б спростували, або підтвердили сплату заборгованості відповідача перед позивачем суду не представлено. Також документально не оспорено суму розрахунку.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33, 49, 75, п.5 ч.1 ст.85, 82-84 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд -

ВИРІШИВ:

·Позов задовольнити частково.

·Стягнути з Приватного підприємства «Супутник Сервіс Плюс» (АР Крим, Сімферопольський район, с.Пожарське, вул.Вінницька, 1; ідентифікаційний код 35655122) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя» (АР Крим, м.Сімферополь, вул.Гурзуфська, 5; ідентифікаційний код 20671506) заборгованість у розмірі 63482,97 грн., індекс інфляції у розмірі 5288,91 грн., 3% річних у розмірі 1537,38 грн., державне мито в розмірі 703,10 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в розмірі 231,29 грн.

·Позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1434,71 грн. залишити без розгляду.

·Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 04.07.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримМокрушин В.І.