Court ruling № 16526557, 05.05.2011, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-23708/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О., Степашка О.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на постанову Господарського суду Чернівецької області від 11 грудня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року

у справі №1/45 (22-3-3837/08)

за позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці (надалі –позивач, ДПІ у м. Чернівці)

до Колективного підприємства «Перспектива», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Проект»(надалі –КП «Перспектива», ТОВ «Енерго-Проект»)

про визнання угоди недійсною, -

встановив:

У липні 2007 року ДПІ у м. Чернівці звернулась до господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання недійсною усної угоди між Колективним підприємством «Перспектива»та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕнергоПроект»щодо купівлі-продажу чотирьохстороннього станка на суму 222400грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виходячи з отриманої відповіді від ДПІ у Глибоцькому районі, КП «Перспектива»за поданою заявою форми 8-ОПП про зняття з обліку платників податків 16.12.2005 року було знято з обліку як платника податку на додану вартість, про що був складений акт за №20 про анулювання свідоцтва про реєстрацію такого платника податку. За період з 01.12.2005 року по 01.11.2006 року КП «Перспектива»до податкового органу декларації з податку на прибуток та іншої звітності не подавало. Тому це є підтвердженням мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, у зв’язку з чим є підстави застосування ст.ст.207,208 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 11 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи свої висновки, суди попередніх інстанції керувались тим, що санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору чи неподання податкової звітності. За таких обставин правопорушеннями є несплата податків та неподання податкової звітності, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 вказаного Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, однак позивач у відповідності до ст.71 КАС України подібного не довів. Крім цього, вимога про стягнення в дохід держави 222400,00 грн., як кошти, отримані за нікчемною угодою, заявлена за межами строків встановлених ст.250 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, ДПІ у м. Чернівці звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про задоволення позовних вимог посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у м. Чернівці згідно Закону України «Про державну податкову службу в Україні»проводилась виїзна позапланова документальна перевірка з питання достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2006 року, в ході якої 29.08.2006 року було направлено запит в ДПІ у Глибоцькому районі Чернівецької області щодо проведення зустрічної перевірки КП «Перспектива».

Згідно отриманої відповіді з ДПІ у Глибоцькому районі за №8916/9/23-004 від 01.11.2006 року встановлено, що КП «Перспектива»за поданою заявою форми 8-ОПП про зняття з обліку платників податків 16.12.2005 року було знято з обліку як платника податку на додану вартість, про що був складений акт №20 про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. За період з 01.12.2005 року по 01.11.2006 року КП «Перспектива»до податкового органу декларації з податку на прибуток та іншої звітності не подавало.

У зв’язку з чим, податковим органом була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Енерго-Проект»з питань взаємовідносин останнього з КП «Перспектива»за період з 01.01.2006 року по 30. 06.2006 року, про що був складений акт №4539/23-1/32652291 від 01.11.2006 року.

Перевіркою встановлено, що підприємством у квітні 2006 року до податкового кредиту включено спірну суму ПДВ згідно податкової накладної №17/1 від 17.01.2006 року отриманої від КП «Перспектива»на загальну суму 222400,00 грн. Згідно представлених копій квитанцій до прибуткового касового ордера КП «Перспектива»розрахунки за отриманий товар між останнім та ТОВ «Енерго-Проект»проведені у готівковій формі на загальну суму 222400,00 грн.

Відмовляючи податковому органу в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанції правильно виходили з наступного.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами цілком вірно та обґрунтовано зазначено, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявність умислу в діях ТОВ «Енерго-Проект»на укладення і виконання правочину з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно з частиною першою статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, у відповідності з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України, а отже такі санкції повинні застосовуватись з врахуванням вимог статті 250 зазначеного кодексу, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як правильно встановлено судами, адміністративний позов був поданий позивачем 20.07.2007 року, при тому, що угода, визнання недійсною якої вимагається, була укладена 17.01.2006 року, а порушення було зафіксовано позивачем в акті від 01.11.2006 року.

З врахування викладених норм права та вірно встановлених обставин справи, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи спірний договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також позивачем порушений строк звернення до суду з питанням щодо застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки судів відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, підтверджуються встановленими по справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці – залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Чернівецької області від 11 грудня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.