№ 16286243, 16.06.2011, Vinnytsia District Administrative Court

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 р. Справа № 2а/0270/2437/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича,

при секретарі судового засідання: Драло Лілії Олександрівни

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

відповідача : ОСОБА_2 - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

про: стягнення заборгованості в розмірі 5823 грн. 72 коп.

ВСТАНОВИВ :

В травні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розмірі 5823 грн. 72 коп. за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів у 2010 році.

Позов мотивовано тим, що в порушення статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, в звязку з чим зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні не погодився із заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.32-34). Крім того, зазначив, що працівники відділення фонду при застосуванні адміністративно-господарських санкцій та нарахуванні пені, діяли не згідно із нормами чинного законодавства, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, обєктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 19 Закону України від 21.03.1991 р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМ України від 03.05.1995р. № 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до п. 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМ України від 03.05.95 № 314 підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою КМ України від 03.05.1995 р. N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п. 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3).

Згідно з п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Виходячи з даних положень Закону, на підприємстві відповідача повинно бути створене одне робоче місце для працевлаштування інваліда. Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (а.с. 4), середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві за 2010 рік становила 11 512 грн. 50 коп.. Відповідачем самостійно розраховано розмір адміністративно-господарських санкцій в сумі 5756 грн. 25 коп.

Відповідно до абз. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" та Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці № 223 від 15.05.2007р., порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця, як наслідок, самостійно розрахував адміністративно-господарські санкції забезпечив встановлення нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інваліда та самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, що зумовило нарахування пені в розмірі 67 грн. 47 коп.

Листом від 24.03.2011р. № 05-19/761 Немирівський районний центр зайнятості повідомив відділення Фонду про те, що відповідач у 2010 році надавав центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до абз. 2, 3, 4 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Задовольняючи вказаний позов суд виходить із того, що відповідачем звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості в 2010 році подавались лише починаючи з квітня 2010 року.

В судовому засіданні представником відповідача не спростовувалась та обставина, що у період з січня 2010 року по березень 2010 року відповідні звіти до центру зайнятості відповідачем не подавались.

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем вжито не всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач не забезпечив виконання абз. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" та не вжив всіх залежних від нього заходів по недопущенню порушення.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи та вищезазначені положення чинного Законодавства України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положенням про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, Порядком нарахування пені та її сплати, Конституцією України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 22800, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, АТ "Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, 135 А, м. Вінниця, 21100, одержувач: Держбюджет Немирівський район, р/р 31215230700380, код ЄДРПОУ 34701214, банк одержувача: ГУ ДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, код платежу: *; код ЄДРПОУ платника, "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2010 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 5756 грн. 25 коп. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість грн. 25 коп.), пеню в розмірі 67 грн. 47 коп. (шістдесят сім грн. 47 коп.).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяСвентух Віталій Михайлович