Decision № 15870947, 24.05.2011, Commercial Court of Zhytomyr Oblast

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "24" травня 2011 р. Справа № 15/5007/53/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 15.04.2011р.,

від відповідача: Молоткова Ю.В. - директора, протокол загальних зборів учасників №1

від 05.05.2009р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (м.Бердичів)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (с.Ставище Коростенського району)

про стягнення 192 100, 00 грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернулась до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" заборгованості в сумі 192100,00грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2010р. між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" було укладено договір № 5 (а.с. 5) за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність (продати) зернові (пшеницю та ячмінь), далі товар, у кількості та по цінам зазначеним у накладних та рахунках, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору (п. 1.1 договору).

Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору № 5 від 08.11.2010р., позивач у період з 08.11.2010р. по 24.12.2010р. передав відповідачу товар на загальну суму 461958,50грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (а.с. 8-17, 48-55).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.1 договору № 5 від 08.11.2010р. сторони погодили, що покупець оплачує товар шляхом готівкового розрахунку за фактом розвантаження чи безготівкового розрахунку продавця у відповідності до даних, реквізитів, зазначених у рахунках продавця, на протязі 3-х банківських днів від дати отримання товару.

Проте, відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар належним чином та у повному обсязі не виконав. Зокрема, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості за отриманий товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на загальну суму 269858,50грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с. 39-46).

Отже, на момент пред'явлення позову до суду, у відповідача залишилась непогашеною заборгованість перед позивачем в сумі 192100,00грн., що також підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків станом на 12.04.2011 (а.с. 7).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі ст.ст. 509, 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст. ст. 33, 49, 82 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (Житомирська область, Коростенський район, с. Ставище, вул. Центральна, 1, ідентифікаційний код 01340028)

на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

- 192100,00грн. основного боргу,

- 1921,00грн. витрат по сплаті державного мита,

- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кравець С.Г.

Повний текст рішення підписано: "27" травня 2011 року.

Віддрукувати:

1- до справи,

2 - позивачу,

3 - відповідачу :11501, м.Коростень, вул. Коротуна, 1