№ 1508930, 06.03.2008, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2008 № 31/387

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

суддів:

при секретарі

за участю представників:

від позивача 1 Махорт Д.О.,

від позивача 2 не з’явились,

від відповідача 1 не з’явились,

від відповідача 2 Кривоклуб Т.В.,

від відповідача 3 не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду м.Києва від 27.12.2007

у справі № 31/387

за позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави в особі Державного казначейства України

до 1. Військової частини А-1349 Повітряних сил України

2. Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону

3. Міністерства оборони України

про стягнення 128037,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем звернувся з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 128 037,70 грн. в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2007 у справі № 31/387 провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач-2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу – без змін.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-1 та відповідача-2, встановив наступне:

Рішенням Європейського суду з прав людини від 04.04.2006 у справі № 32478/02 „Сергій Шевченко проти України” зобов’язано державу Україна сплатити заявнику - Шевченку С. суму грошових коштів, що складає 20 000 євро як компенсацію нематеріальної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника.

У Рішенні Європейського суду (пп. 4-35) зазначено, що справу № 32478/02 було порушено 03.08.2002 за заявою Шевченка С.В., який є батьком старшого лейтенанта Повітряних Сил України А. Шевченка. 03.10.2000 А. Шевченко загинув під час охорони аеродрому Військової частини А-2491 Повітряних Сил України, правонаступником якої є відповідач-1.

Розслідування факту смерті А. Шевченка проводилося офіцерами Військової частини А-2491 Повітряних Сил України, де служив загиблий, та слідчими відповідача-2.

30.12.2000 слідчим старшим лейтенантом Ск. було закінчено досудове слідство, за результатами якого було прийнято постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті А.Шевченка на підставі п. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України (п. 28 Рішення Європейського суду).

Вказану постанову 02.03.2002 було скасовано Військовим апеляційним судом Західного регіону України у м. Львові.

29.04.2002 іншим слідчим старшим лейтенантом відповідача-2 П. було повторно винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті А. Шевченка з тих же підстав (п. 34 Рішення Європейського суду).

Вважаючи, що розслідування смерті А.Шевченка не було ефективним, незалежним, а також з огляду на намагання приховати від заявника правдиві докази смерті його сина, С. Шевченко звернувся до Європейського суду з прав людини з відповідною заявою.

У Рішенні Європейського суду зазначено про те, що слідство за фактом загибелі А. Шевченка містить певну непослідовність та значні недоліки (п. 67), командування Військової частини А-2491 Повітряних Сил України, де служив загиблий, робило наголос на версії самогубства (п. 68), у остаточному рапорті слідчого містилися посилання на свідчення лише 5 свідків у справі, чиї покази підтверджували версію про нібито самогубство А. Шевченка. Під час проведення слідчих дій всього було допитано 75 осіб, які стверджували протилежне. Також слідчим було відмовлено у прийнятті до уваги під час проведення розслідування показання батька загиблого, офіцера з виховної роботи військової частини, де служив загиблий, та друзів загиблого (п. 69).

Початкове розслідування факту смерті А.Шевченка не відповідало вимозі незалежності, оскільки офіцер Військової частини А-2491 Повітряних Сил України, де служив загиблий, якого було призначено командиром частини для проведення невідкладних слідчих дій, залишався дізнавачем до приїзду слідчого відповідача-2 (п. 70).

Рішенням Європейського суду (п. 71) встановлено також, що незалежність слідчих відповідача-2 також не було забезпечено, оскільки вони були військовими, що мали додержуватися військової дисципліни, і, через свій порівняно низький ранг, могли зазнавати тиску з боку вищестоящих офіцерів.

Європейський суд зробив висновок, що державою-відповідачем не було проведено ефективного та незалежного розслідування факту смерті А. Шевченка, чим порушено ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифіковану Україною 17.07.1997), з огляду на що заявнику було присуджено компенсацію нематеріальної шкоди.

Рішення Європейського суду було виконано у повному обсязі, на рахунок С.В. Шевченка перераховано 128 037,70 грн. згідно платіжного доручення від 15.09.2006 № 906.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (надалі - Закон) виплата відшкодування стягувачеві проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, сума грошових коштів, що виплачується стягувачу на підставі рішення Європейського суду, є збитками Державного бюджету України.

Частиною 4 ст. 9 Закону встановлено, що позивачем у справах (про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, є Орган представництва, який зобов’язаний звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону органом представництва є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 31.05.2006 №784 функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді покладено на Міністерство юстиції України.

Отже, позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування на підставі рішень Європейського суду, є Міністерство юстиції України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом; держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Однак, доказів прийняття обвинувальних вироків суду стосовно службових (посадових) осіб відповідача-1 та відповідача-2 не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Тому, відшкодування заподіяних Державному бюджету України збитків повинні покладатись на юридичні особи з вини яких настали певні правові наслідки.

Рішенням Європейського суду (пп. 66-67, п. 70, пп. 71-72, п. 74) вказано на наявність вини у порушенні ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікованої Україною 17.07.1997) службових осіб Військової частини А-2491 Повітряних Сил України (правонаступником якої є відповідач-1) та відповідача-2.

Відповідно до повідомлення Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 08.11.2007 №322/1/6838 Військову частину А-2491 станом на 30.03.2003 було переформовано у іншу військову частину, якій надано нове умовне найменування - Військова частина А 1349 (ідентифікаційний код 08174283).

Доводи відповідача-2 стосовно відсутності у нього правового статусу юридичної особи спростовуються ст. 53 Закону України „Про прокуратуру”, згідно якої Генеральна прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури є юридичними особами, мають свою печатку з зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Отже, відповідач-2 є юридичною особою і тому може виступати відповідачем у суді.

Проте за наведених обставин, слідчі, які проводили розслідування факту смерті А. Шевченка, тобто - відповідач-1 (правонаступник Військової частини А-2491 Повітряних Сил України) та відповідач-2, не можуть бути визнані винними, оскільки таких прямих доказів їх вини, суду не надано.

Залучення до участі у справі в якості відповідача Міністерства оборони України є правомірним, оскільки згідно з частинами 6-7 ст. 52 Закону України „Про прокуратуру” грошове утримання працівників військових прокуратур, а також фінансове та матеріально-технічне забезпечення військових прокуратур здійснюється Міністерством оборони України.

Доводи відповідача-2 про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарського судочинства, не приймається колегією суддів до уваги у зв’язку з тим, що спір про відшкодування шкоди в порядку регресу виник між юридичними особами, тобто за суб’єктним критерієм відноситься до компетенції господарського суду.

Зазначений висновок підтверджується також ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.04.2007 у справі №2-1269/07 2007, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.07.2007 та ухвалою Верховного Суду України від 08.10.2007, якою відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження у цивільній справі про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України.

У п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 зазначено, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір носять господарський характер.

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про судоустрій України” господарські суди розглядають спори, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Тобто, за предметним критерієм до компетенції господарського суду відносяться спори, пов’язані із здійсненням господарської діяльності.

Однак, у даному спорі Міністерство юстиції України виступає як орган влади, через який держава здійснює право на відшкодування шкоди, а не як суб’єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність.

У рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-36/2001 від 03.10.2001 про відшкодування шкоди державою зазначено, що Конституція України гарантує право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (ст.ст. 56, 62).

В даному випадку фактично заявлено позов про відшкодування шкоди, завданої державі та сплаченої з Державного бюджету України, за рахунок коштів цього ж Державного бюджету України, оскільки відповідачі є державними органами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції винесено ухвалу у відповідності до норм процесуального права, тому ухвала Господарського суду міста Києва від 27.12.2007 у справі № 31/387 не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Міністерства юстиції України не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.12.2007 у справі № 31/387 - без змін.

2. Матеріали справи № 31/387 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді