№ 14524723, 15.02.2011, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2011 р.                               м. Київ                                        К-24366/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                        Голубєвої Г.К.

Суддів                                                  Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 16.10.2007 року

по справі № 29/422-А (№ 22а-8414/08)

за позовом Повного товариства “Ломбард “Терези” Іванов і Компанія”

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2007 року Повне товариство “Ломбард “Терези” Іванов і Компанія” звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001511750/0 від 01.06.2007 року про визначення суми податкових зобов’язань з податку з найманих працівників в розмірі 21272,16 грн., в т.ч. 7090,72 грн. основного платежу та 14181,44 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 16.10.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 року по даній справі позов задоволено повністю; визнане недійсним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на правомірність заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 575, 589, 1046 ЦК України, п. 1.15 ст. 1, ст. 8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача, складено акт № 273/1-22/01-30724442 від 21.05.2007р., в якому зазначено про неутримання податку з доходів фізичних осіб із сум, які утворились в результаті реалізації ломбардом не викуплених предметів застави у зв’язку з невиконанням фізичними особами-боржниками (позичальниками) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики, чим порушено п. 1.15 ст. 1, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 та п. 19.2 ст. 91 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

На підставі результатів вказаної перевірки, 01.06.2007 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001511750/0 про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 7090,72 грн. та штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 14181,44 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки він не зобов'язаних нарахувати, утримувати та перераховувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при невикупі закладеної речі в момент закінчення договору ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримувати податок, а у випадку звернення ломбардом стягнення на заставлене фізичною особою майно, відповідно після надання цій особі позики, на ломбард не покладається обов’язок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб –позичальника, оскільки такий обов’язок покладається на податкового агента лише до або під час виплати саме доходу (а не суми позики) на користь платника податку, що передбачено п. 12.6 ст. 12 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, згідно якого доходи (прибутки) зазначені у цій статті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок.

Однак, з таким висновком, суд касаційної інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

За змістом пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 вказаного Закону податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 12.3 ст. 12 цього Закону ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Таким чином, суди обох інстанцій допустили помилкове тлумачення застосованого закону, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 року та постанову Господарського суду міста Києва від 16.10.2007 року по справі № 29/422-А (№ 22а-8414/08).

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 –2442, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М.