Decision № 14150708, 28.02.2011, Commercial Court of Poltava Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2011 р.Справа № 5/214

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Приватного підприємства "ЕЛСИС", 36000, м. Полтава, вул. Харківське Шосе, 6-а

про стягнення 99008,67 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники до перерви:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: Співаченко М.В.

Представники після перерви:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: Співаченко М.В.

Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 25.02.2011 року.

В судовому засіданні 28.02.2011 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором № 1/к-10 від 14.04.2010 року в сумі 99008,67 грн., в т.ч. 40500,00 грн. боргу як неповернутого внеску у спільну діяльність та 58508,67 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову в частині стягнення збитків заперечує, в іншій частині позовні вимоги визнає.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

26.04.2010 року між Державним підприємством "Техноимпорт" (покупець) та Приватним підприємством "ЕЛСИС" (продавець) був укладений контракт № 2010/02-05 Е/17-1165-41 (т. 2, а.с. 20-26), у відповідності умов якого продавець продав, а покупець купив на умовах СРТ аеропорт "Хосе Мари", м. Гавана, товар згідно доданої до контракту специфікації № 1 (т. 2, а.с. 27), яка є його невід'ємною частиною.

Згідно із п. 2.2. контракту № 2010/02-05 Е/17-1165-41 від 26.04.2010 року (далі - контракт), загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, складає 135101,00 євро.

Відповідно до п. 3.1. контракту, товар має бути поставлений на умовах СРТ аеропорт "Хосе Мари", м. Гавана, згідно ІНКОМЕРМС 2000 р. на протязі 90 днів з дати підписання контракту. При цьому допускається поставка окремими партіями та оплата за кожну поставлену партію.

14.10.2010 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Приватним підприємством "ЕЛСИС" (відповідач) був укладений договір № 1/к-10 про спільну діяльність (т. 1, а.с. 10-12), згідно умов якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти для виконання замовлення на постачання продукції по першому відвантаженню до республіки Куба (проект контракту № 2010/02-05 Е/17-1165-41).

У відповідності до розділу 3 договору про спільну діяльність № 1/к-10 від 14.10.2010 року (далі - договір), позивач зобов'язався у термін протягом 2 днів з моменту узгодження перерахувати відповідачу платіжними дорученнями грошові внески в обумовленому розмірі в межах загальної суми 90000,00 грн.

За змістом розділу 6 договору внески сторін складають:

- внесок позивача - грошові кошти, надані відповідачу в період дії договору на цілі сумісної діяльності в сумі 90000,00 грн. При цьому його частка складає 16,05 %.

- внесок відповідача - витрати, пов'язані з виготовленням вказаної в розділі 1 договору продукції по замовленню, а також проведенням необхідних переговорів та іспитів, що складають суму 560480,00 грн. При цьому його частка складає 83,95 %.

У відповідності до п. 10.1. договору, строк його дії встановлено до 15.10.2010 року або до одержання коштів по замовленню, що наведене в розділі 1 даного договору, в залежності від того, яка подія настане раніше.

Як зазначає позивач, зобов'язання за укладеним між сторонами договором були виконані ним у повному обсязі на загальну суму 90000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1817 від 14.05.2010 року (т. 1, а.с. 29).

Згідно п. 8.1. договору, усі доходи, що отримуються за даним договором у результаті сумісної діяльності використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат, зазначених в розділі 6 договору.

Платіжними дорученнями № 445 від 20.05.2010 року на суму 40500,00 грн. (т. 1, а.с. 27) та № 593 від 14.07.2010 року на суму 9000,00 грн. (т. 1, а.с. 28) відповідачем було здійснене часткове повернення позивачеві грошових коштів, внесених останнім на виконання умов договору.

29.10.2010 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 28.10.2010 року про повернення залишку грошових коштів в сумі 40500,00 грн. (т. 1, а.с. 15), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанції та повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 13-14). Як вбачається із зазначеного повідомлення, вимога була отримана відповідачем 01.11.2010 року, але залишена без реагування.

За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу за договором про спільну діяльність № 1/к-10 від 14.10.2010 року в розмірі 40500,00 грн.

Окрім того, на підставі п. 11.2. договору, згідно якого за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки (у т.ч. втрачену вигоду) у передбаченому чинним законодавством порядку, позивач просить стягнути з відповідача 58508,67 грн. збитків у вигляді неотриманого прибутку.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, підставою виникнення господарських зобов'язань є, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. ст. 1130, 1131 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 1132 ЦК України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

У відповідності до ст. ст. 509, 510 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з вимогами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у висновку судово-економічної експертизи № 53 (т. 2, а.с. 2-5), на виконання умов контракту відповідачем було відвантажено Державному підприємству "Техноимпорт" продукцію на загальну суму 1354657,88 грн., що підтверджується вантажними митними деклараціями № 806000010/2010/4412 від 12.05.2010 року (т. 2, а.с. 28) та № 806000010/2010/6627 (т. 2, а.с. 29).

Матеріалами справи, зокрема, банківськими виписками по рахунку (т. 2, а.с. 34-197), листом № 567 від 16.08.2010 року (т. 2, а.с. 32) та висновком судово-економічної експертизи № 53, також підтверджується факт надходження на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "ЕЛСИС" № 26003160000001 у Публічному акціонерному товаристві "Ві Ей Бі Банк" м. Київ, МФО 380537, грошових коштів на виконання умов контракту в сумі 135001,00 євро, що за банківським курсом на момент надходження склало 1398405,14 грн., а саме:

- 91700,00 євро (за курсом 915902,53 грн) - 09.07.2010 року;

- 43301,00 євро (за курсом 482502,61 грн) - 16.08.2010 року.

Отже, умови контракту № 2010/02-05 Е/17-1165-41 від 26.04.2010 року сторонами виконано.

За змістом розділу 8 договору, всі доходи, що отримуються за даним договором у результаті сумісної діяльності використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат, зазначених в розділі 6 договору. Фактичний розподіл коштів здійснюється шляхом перерахування відповідної частки позивачеві.

Як було зазначено вище, відповідачем платіжними дорученнями № 445 від 20.05.2010 року на суму 40500,00 грн. та № 593 від 14.07.2010 року на суму 9000,00 грн. було здійснене часткове повернення позивачеві внесених на виконання умов договору грошових коштів. Вимогу позивача від 28.10.2010 року про повернення залишку грошових коштів в сумі 40500,00 грн. було отримано відповідачем 01.11.2010 року, але залишено без реагування. При цьому оскільки спірним договором не встановлено конкретного строку здійснення позивачем внеску у спільну діяльність, вимог щодо перерахування грошових коштів в якості внеску у спільну діяльність відповідачем позивачеві не направлялося, докази передбаченого розділом 3 договору "моменту узгодження", окрім наданої позивачем копії факсограми з банківськими реквізитами відповідача (т. 1, а.с. 124), яка не може свідчити про узгодження сторонами будь-яких питань стосовно договору та не є належним доказом "моменту узгодження", в матеріалах справи відсутні, суд приймає до уваги фактичне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо здійснення внеску у спільну діяльність в розмірі 90000,00 грн.

Приймаючи до уваги виконання зобов'язань сторонами за контрактом, фактичне виконання зобов'язань за договором щодо здійснення внеску у спільну діяльність в сумі 90000,00 грн. з боку позивача, наявність вимоги про повернення залишку грошових коштів в сумі 40500,00 грн., а також враховуючи визнання позову в цій частині відповідачем, що підтверджується його підписом у протоколі судового засідання від 02.12.2010 року (т. 1, а.с. 57), позовні вимоги про стягнення з відповідача 40500,00 грн. боргу в якості неповернутого внеску у спільну діяльність за договором № 1/к-10 від 14.04.2010 року є правомірними, обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 58508,67 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Також ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завданні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід також зазначити, що неодержаний прибуток по суті є розрахунковою величиною втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 1139 ЦК України, прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Відповідно до п. 8.2. договору, різниця між коштами, отриманими за перше відвантаження продукції, що є предметом замовлення по розділу 1 цього договору, і витратами відповідача, що зазначені у п. 6 даного договору, підлягає розподілу пропорційно паям, визначених у п. 6 договору.

З урахуванням викладеного заявлені до стягнення в якості упущеної вигоди збитки в розмірі 58508,67 грн. за своєю правовою природою не є збитками у розумінні ст. ст. 224, 225 ГК України та ст. 22 ЦК України. При цьому знову ж таки, враховуючи виконання зобов'язань сторонами за контрактом, повне фактичне виконання зобов'язань за договором щодо здійснення внеску у спільну діяльність в сумі 90000,00 грн. з боку позивача, а також приймаючи до уваги закінчення строку дії договору, позивач вправі розраховувати на отримання прибутку за договором, але обгрунтування вимог щодо фактичного розподілу прибутку нормами ст. ст. 224, 225 ГК України та ст. 22 ЦК України є безпідставним.

Слід зазначити, що позивачем не було вжито жодних заходів, спрямованих на отримання від відповідача грошових коштів, кваліфікованих ним як збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки у вимозі про повернення грошових коштів від 28.10.2010 року йдеться лише про заборгованість в сумі 40500,00 грн., що є частиною внеску позивача у спільну діяльність.

Згідно із ч. 5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилам, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

У відповідності до приписів ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Нормами ч. 1 ст. 142 ГК України передбачено, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (№ 996-XIV від 16.07.1999 року), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Наявний у справі висновок судово-економічної експертизи № 53 в частині відповідей на четверте та п'яте питання судом до уваги не приймається з огляду на те, що екпертне дослідження здійснювалося без урахування первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підтверджуючих отримання відповідачем зазначеної суми доходу (прибутку) за спірним договором, а належний позивачеві за цим договором прибуток кваліфіковано експертом як упущена вигода виходячи зі змісту поставлених на вирішення експертизи питань.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 58508,67 грн. за безпідставністю.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ЕЛСИС" (36000, м. Полтава, вул. Харківське Шосе, 6-а, р/р 26003160000001 в ПАТ "ВіЕйБі Банк" м. Київ, МФО 380537, код ЄДРПОУ 13929660) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в ПАТ "ПриватБанк" м. Полтава, МФО 331401, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 40500,00 грн. боргу, 703,57 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи, 405,00 грн. державного мита та 96,54 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя Гетя Н.Г.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.03.2011 року.