Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 331/3156/26
Провадження № 2/331/3091/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року місто Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Каретник Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «Коллект Центр» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 13.11.2018 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №010/0881/82/0380322, за умовами якого АТ «Райффайзен Банк» надало відповідачу кредит у розмірі 9000,00 грн. строком на 48 місяців з 13.11.2018 по 13.11.2022 зі сплатою 45,00% річних, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти.
На підставі договору №114/2-47 від 30.11.2021 АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги за кредитним договором №010/0881/82/0380322 ТОВ «Вердикт Капітал», яке, у свою чергу, на підставі договору №10-01/2023 від 10.01.2023 відступило це право позивачу.
ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором №010/0881/82/0380322, у зв`язку з чим станом на день подання позову виникла заборгованість у розмірі 19385,77 грн., яка складається з 13518,93 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 5866,84 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Таким чином, позивач просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 19385,77 грн., а також сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Ухвалою судді від 15.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.
13.08.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Скрибки І.Ю. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких на обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначено, що хоча, за твердженням позивача, кредит було видано на підставі Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 13.11.2018, проте, самого договору про надання банківських послуг до позовної заяви не долучено. З Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Райффайзен Банк» вбачається, що банк відкрив відповідачу поточний рахунок в банку, але анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору на умовах, зазначених у позові, даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії, і взагалі не містить даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та розміру наданого їй кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованої суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, бо виписка/розрахунок не дають можливості перевірити структуру боргу та формулу нарахувань. Також він зазначає, що надана виписка не дозволяє відтворити механіку боргу: відсутня розбивка на складові, відсутні первинні документи встановлення ліміту, овердрафту, процентів, неможливо перевірити формулу нарахувань. Крім того, відсутність у матеріалах справи підписаних відповідачем Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Райффайзен Банк» та Правил користування банківською карткою не дає можливості встановити, чи дійсно саме ці умови кредитування розумів відповідач, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Райффайзен Банк». Отже, позивач не надав письмові докази, які б підтверджували суму кредиту, встановлювали графік платежів, відповідно до яких відповідач повинен був повернути кошти. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позові, а отже не є належним доказом наявності заборгованості. Отже, як вважає представник відповідача, посилання позивача на договір про надання кредиту без належних доказів його укладання є протиправним, оскільки позивач не довів факту відкриття відповідачем рахунку кредитної лінії.
Також представник відповідача звернув увагу суду на те, що обсяг прав вимоги, що перейшли від АТ «Райффайзен Банк» до ТОВ «Вердикт Капітал» за Договором відступлення права вимоги № 114/2-47 від 30.11.2021, зафіксований двома документами, які додав сам позивач: Розрахунком заборгованості АТ «Райффайзен Банк» станом на 30.11.2021, у підсумковій таблиці якого зазначено: «Загальна заборгованість станом на 30.11.2021 - 13585,60 грн.», у тому числі заборгованість за дозволеним овердрафтом - 10000,00 грн., заборгованість за недозволеним овердрафтом - 3518,93 грн., заборгованість за відсотками - 66,67 грн., заборгованість по штрафу - 0,00 грн., а також Витягом з Реєстру боржників від 15.12.2021 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-47 від 30.11.2021 (запис № 672), у якому щодо відповідача зазначено: сума договору - 10000,00 грн.; сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту - 13518,93 грн.; сума заборгованості за відсотками - 66,67 грн.; загальна сума заборгованості - 13585,60 грн.; сума пені - 0,0. Натомість, позивач пред`явив до стягнення заборгованість у загальній сумі 19 385,77 грн., тобто на 5800,17 грн. більше, ніж становив обсяг права вимоги на момент вибуття банку із зобов`язання. Джерело цієї різниці прямо розкриває доданий до позову Розрахунок заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023, у якому наведено окрему таблицю: «Нараховані відсотки зг. кр.дог. Дата початку нарахування: 30.11.2021. Дата кінця нарахування: 12.11.2022 (включно). Відсоткова ставка: 45,0% річних», за підсумком якої за 348 днів нараховано 5800,17 грн. Отже, спірні 5800,17 грн. - це проценти, нараховані не банком-кредитодавцем, а ТОВ «Вердикт Капітал» уже після придбання ним права вимоги. Позивач, за твердженням представника відповідача, оманливо подає 5866,84 грн. як нараховані до 30.11.2021, хоча 30.11.2021 АТ «Райффайзен Банк» відступило права вимоги до відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» (Договір № № 114/2-47 від 30.11.2021), а 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права вимоги до відповідача ТОВ «Коллект Центр» (Договір № 10-01/2023).
Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Ч. 3 ст. 1079 ЦК України прямо встановлює, що фактором може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Рішенням Національного банку України від 24.04.2023 у ТОВ «Вердикт Капітал» анульовано ліцензії та виключено його з Державного реєстру фінансових установ. Крім того, рішенням Національного банку України від 13.06.2024 у ТОВ «Коллект Центр» анульовано ліцензії та виключено його з Державного реєстру фінансових установ. Оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» на момент або після укладання відповідних договорів факторингу не мали статусу фінансової установи та необхідних ліцензій, такі договори суперечать вимогам ч. 3 ст. 1079 ЦК України. З моменту укладання договору № 114/2-47 від 30.11.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» втратило право вимоги до боржника. Відповідно, будь-які процесуальні дії від імені особи, яка відступила право вимоги після цієї дати, позбавлені матеріально правового підґрунтя, що підтверджується ст. 514 ЦК України (перехід прав у повному обсязі до нового кредитора). Оскільки договори 114/2-47 від 30.11.2021 та № 10-01/2023 від 10.01.2023 містять ознаки правочинів, що суперечать вимогам закону щодо суб`єктного складу факторингу (ч. 3 ст. 1079 ЦК України), визнання їх недійсними тягне за собою відновлення права вимоги у ТОВ «Вердикт Капітал» або первісного кредитора відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України.
Також представник відповідача зазначає, що позивач обґрунтовує свій статус кредитора двома правочинами: Договором № 114/2-47 від 30.11.2021 (АТ «Райффайзен Банк» - ТОВ «Вердикт Капітал») та Договором № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 (ТОВ «Вердикт Капітал» - ТОВ «Коллект Центр»). Однак, з Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 10.01.2023 (Додаток № 4 до Договору № 10-01/2023) вбачається, що предметом передачі був Реєстр Боржників кількістю 207307 (двісті сім тисяч триста сім) осіб, викладений у шести томах загальним обсягом близько 2771 сторінки. Сам Реєстр до матеріалів справи не долучений. Позивач подав до суду лише витяг, складений ним самим. Ключовою, на переконання представника відповідача, є Додаткова угода № 10/11 від 04.02.2025 до Договору № 10-01/2023, якою сторони «у зв`язку із виявленням технічної помилки (описки)» через два роки після укладення договору: (а) виклали Реєстр Боржників в електронному вигляді (Додаток № 1) у новій редакції; (б) виклали в новій редакції понад сто конкретних рядків друкованого Реєстру Боржників (Додаток № 3) - від рядка 413 до рядка 131162. Показово, що Позивач долучив до позовної заяви окремими додатками саме «Витяг з паперового реєстру до Додаткової угоди № 10/11 від 04.02.2025» та «Витяг з Реєстру до Додаткової угоди № 10/11 від 04.02.2025». Це дає підстави вважати, що запис щодо відповідача був змінений (або внесений) лише 04.02.2025. Зміст «технічної помилки» жодним чином не розкрито, а перевірити відповідність витягу первісному Реєстру за відсутності самого Реєстру неможливо.
При цьому, за частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються; за частиною другою цієї статті боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Відповідач таких доказів не отримував.
Також представник відповідача зазначає, що платіжне доручення № 306770027 від 30.11.2021 на суму 4774940,58 грн., яким підтверджується оплата за Договором № 114/2-47, стосується всього портфеля заборгованості та не індивідуалізує оплату права вимоги до відповідача. Отже, відсутність доказів оплати не дає можливості перевірити реальність виконання договорів відступлення та момент фактичного переходу права вимоги.
Також представник відповідача вказав, що розмір юридичної допомоги, отриманої позивачем, який він намагається стягнути з відповідача, є безпідставним та не є співмірним з урахуванням ціни позову, малозначності справи та є взагалі необґрунтованим. Так, з наданих документів вбачається, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних, отже, їх розмір є необґрунтованим. Тому, враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, у тому числі і у стягненні з відповідача судових витрат.
Також 13.08.2026 представником відповідача скеровано до суду заяву про застосування строку позовної давності, відповідно до якої він просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки ним було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/0881/82/0380322 від 13.11.2018.
04.09.2026 від представника позивача до суду надійшли пояснення позивача, де зазначено, що 13.11.2018 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 010/0881/82/0380322 (Заяву про надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0881/82/0380322). Підстав для сумніву у змісті договору відповідачем не наведено, а тому, за твердженням представника позивача, долучена копія договору є належним та достатнім доказом існування кредитних зобов`язань. До позовної заяви було долучено виписку по рахунку, із якої вбачається, що відповідач активно користувався кредитним лімітом, сплачував відсотки за користування кредитом. Долучені до позовної заяви Заява/Кредитний договір, Паспорт споживчого кредиту, Заява на отримання кредиту, Додаток № 1 до Заяви про надання кредиту підписані особисто відповідачем. Тобто, відповідач погодився із умовами кредитування, користувався кредитом, частково виконував умови укладеного Договору, які чітко були визначені сторонами такого договору. Із врахуванням вищезазначеного, твердження представника відповідача про неукладення договору та відсутність договірних відносин сповна спростовується матеріалами справи. Крім того, представник позивача зазначив, що на виконання умов укладеного договору кредитодавцем було перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 9000,00 грн.
Також представник позивача зазначає, що обов`язок повідомлення боржника про відступлення права вимоги лежав на попередньому кредиторі, а не позивачу. При цьому, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги (якби таке мало місце) не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (Постанова КЦС ВС від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц). Будь-яких перешкод для виконання зобов`язань за кредитним договором первісному кредитору у відповідача не було. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
На переконання представника позивача у право вимоги вважається відступленим первісним кредитором та набутим новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру боржників в друкованому вигляді (Додаток № 4). Такий додаток № 4 було долучено до позовної заяви, тобто, право вимоги перейшло до нового кредитора саме 10.01.2023 на противагу твердженням представника відповідача.
При цьому, представник позивача зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі, чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, він мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.
Також представник позивача звертає увагу на те, що підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано, з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання. Нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження належного виконання умов договору та контр-розрахунок заборгованості, здійснений відповідачем. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених кредитором розрахунків. Заборгованість відповідача складається із заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки у розмірі та у строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, то обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, представник відповідача не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення представника відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою його думкою, тому такі твердження є припущеннями.
Щодо позовної давності, то, на переконання представника позивача, посилання представника відповідача на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими і заява останнього про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»було продовжено строки, визначені в тому числі ст. ст. 257, 258 ЦК України, на строк дії карантину, а також продовження в країні воєнного стану. Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, але у позовній заяві та заяві від 05.11.2026 просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися, але подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 15.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом та призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 13.11.2018 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 010/0881/82/0380322 (Заяву про надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0881/82/0380322 разом з додатком №1 до неї). В Заяві зазначено, що Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 уклали цю Заяву до Договору банківського обслуговування (укладеного підписанням Угоди № РДV2-2331578 від 03.03.2018), далі Договір, про наступне:
- п.1.1 на умовах цієї Заяви, з Дати початку кредитування Клієнт має право отримати, а Банк зобов`язаний на умовах відсутності (недостатності) коштів на Картковому рахунку № 2620896527/1456141600 (далі- КР), надати Клієнту в межах Поточного ліміту кошти (Кредит), а Клієнт зобов`язаний повернути Банку Кредит та сплатити проценти за його користування. Кредит надається шляхом зарахування коштів Кредиту на КР одночасно з ініціюванням Клієнтом платіжних (видаткових) операцій за КР або шляхом Договірного списання Банком коштів Кредиту з КР у випадках, визначених Договором. Метою Кредиту є придбання Клієнтом товарів (робіт, послуг) для задоволення власних особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника;
- п. 1.2. максимальний ліміт Кредиту складає триста тисяч гривень (далі Максимальний ліміт), в межах якого встановлюється поточний ліміт Кредиту (далі Поточний ліміт). Максимальний та Поточний ліміт далі по тексту Заяви Ліміти;
- п. 1.3. розмір Поточного ліміту на дату підписання Заяви 9000,00 гривень;
- п. 1.4. строк Кредиту - сукупність Періодів, протягом яких Банк визначає Поточний ліміт відповідно до пункту 2 Заяви. На дату підписання Заяви Строк Кредиту становить 48 місяців, що починається з 13 листопада 2018 року (далі Дата початку кредитування) та закінчується 13 Листопада 2022 року (далі Дата закінчення Строку користування Кредитом);
- п. 1.5. проценти (за користування Кредитом), в т.ч. за користування Недозволеним овердрафтом - процентна ставка фіксована, 45,0% річних.
Ознайомившись з Паспортом кредиту та підписавши його відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних ним умов кредитування, підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором.
Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору.
Згідно з умовами Договору (п.4.2, п. 4.3 Заяви про надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0881/82/0380322 від 13.11.2018) зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.
Із виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувався кредитним лімітом, сплачував відсотки за користування кредитом, страхові платежі та комісії.
Долучені до позовної заяви Паспорт споживчого кредиту, Заява про надання кредиту, Додаток № 1 до Заяви про надання кредиту підписані особисто відповідачем. Тобто, відповідач погодився із умовами кредитування, користувався кредитом, частково виконував умови укладеного Договору, які чітко були визначені сторонами такого договору.
Як вбачається із розрахунку заборгованості по картковому кредиту ОСОБА_1 , складеного АТ «Райффайзен Банк», заборгованість відповідача перед первісним кредитором станом на 30.11.2021, тобто до закінчення строку дій кредитного договору, складає 13585,60 гривень, яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 13518,93 грн. (за дозволеним овердрафтом 10000,00 грн. та за недозволеним овердрафтом 3518,93 грн.) та 66,67 грн. суми заборгованості за відсотками.
30.11.2021 було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-47, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/0881/82/0380322.
Згідно витягу з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №114/2-47 від 30.11.2021, наданого ТОВ «Вердикт Капітал» боржник ОСОБА_1 (номер 672 в реєстрі боржників) має заборгованість за кредитним договором №010/0881/82/0380322 в розмірі 13585,60 гривень, яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 13518,93 грн. та 66,67 грн. суми заборгованості за відсотками.
П. 2.3. Договору відступлення права вимоги № 114/2-47 від 30.11.2021 передбачено, що внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Новий кредитор заміняє Первісного кредитора у Кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Первісного кредитора, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за Кредитними договорами. Права Вимоги переходять до Нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотного відступлення.
П. 4.1.10 зазначеного договору передбачено, що новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитними договорами з дати відступлення Прав Вимоги за умовами дотримання вимог чинного законодавства України. При цьому новий кредитор має право нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов Кредитного договору.
Як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 10.01.2023, заборгованість відповідача за кредитним договором №010/0881/82/0380322 складає 19385,77 гривень, яка складається з суми заборгованості на дату відступлення права вимоги в розмірі 13518,93 гривень, суми заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 66,67 гривень та нарахованих відсотків в розмірі 5800,17 гривень (період нарахування: 30.11.2021- 12.11.2022), тобто в межах строку дії кредитного договору.
10.01.2023 було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №010/08881/82/0380322.
У подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» 04.02.2025 уклали Додаткову угоду № 10/11 до Договору №010/0881/82/0380322 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, відповідно до якої, керуючись п.11.6 договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 у зв`язку з виявленням технічної помилки (описки) вирішили внести зміни до Реєстру Боржників в друкованому (паперовому) вигляді, а саме: викласти строки (пункти) реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 в новій редакції.
Відповідно до Змін в Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників під №63120, номер договору - 010/0881/82/0320322, РНОКПП НОМЕР_1 ; загальна сума заборгованості 19385,77 гривень, яка складається з суми заборгованості за основним зобов`язанням в розмірі 13518,93 гривень та суми заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 5866,84 гривень.
З наведеного вбачається, що проценти за користування кредитом з моменту набуття позивачем права вимоги до відповідача, тобто, з 10.01.2023, позивачем за даним кредитним договором не нараховувались.
Суд враховує, що відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
У ч. 1 і ч. 2 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Матеріалами справи підтверджується, що 13.11.2018 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 010/0881/82/0380322 (підписано представником первісного кредитора та відповідачем особисто Заяву про надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0881/82/0380322 з додатком №1 до неї та Паспорт споживчого кредиту). У цих документах зазначено детальну інформацію про умови кредитування, зокрема, строк кредитування, розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитом та інших платежів, порядок погашення заборгованості, наслідки невиконання умов договору.
АТ «Райффайзен Банк» належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору, що підтверджується долученою до позовної заяви випискою по його рахунку, з якої вбачається, що відповідач активно користувався кредитним лімітом, сплачував відсотки за користування кредитом, страхові платежі та комісії.
Тому, на переконання суду, твердження представника відповідача про неукладення кредитного договору та відсутність договірних відносин між первісним кредитором та відповідачем повністю спростовується матеріалами справи.
Натомість, представником відповідача не було надано суду ніяких доказів на спростування обставин отримання відповідачем кредитних коштів.
Крім того, піддаючи сумніву наданий позивачем розрахунок заборгованості, представник відповідача не надав ніяких доказів на його спростування. При цьому, суд бере до уваги, що позивачем було долучено до позовної заяви як власний розрахунок заборгованості, так і розрахунки заборгованості попередніх кредиторів.
У висновку Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, розтлумачено сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. У свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balanceofprobabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами правочину. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача відбувся у встановлений чинним законодавством спосіб на підставі Договору відступлення права вимоги № 114/2-47 від 30.11.2021 та реєстру боржників до нього, і Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 з додатковою угодою №10/11 від 04.02.2025 та змінами в реєстр боржників до неї, що підтверджується копіями цих документів, які долучені до матеріалів справи і які у визначеному чинним законодавством порядку недійсними не визнавалися.
При цьому, суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що у ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» рішеннями Національного банку України від були анульовані ліцензії та їх було виключено його з Державного реєстру фінансових установ, оскільки станом на день укладення відповідних договорів про відступлення прав вимоги їхні ліцензії були чинними і ці договори у встановленому чинним законодавством порядку не оскаржувалися.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав у повному обсязі і отримані кошти в установлений строк у повному обсязі не повернув, а тому право позивача на отримання від відповідача коштів у рахунок погашення наявної заборгованості підлягає судовому захисту.
При цьому, суд враховує, що у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).
Тому, проаналізувавши розрахунки заборгованості, складені АТ «Райффайзен Банк», ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр», суд приходить до висновку про те, що вони зроблені математично правильно, відповідають умовам кредитного договору №010/0881/82/0380322 від 13.11.2018 та договорів про відступлення прав вимоги №114/2-47 від 30.11.2021 та №10-01/2023 від 10.01.2023, враховують усі здійснені відповідачем сплати у рахунок погашення заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувались як первісним кредитором, так і ТОВ «Вердикт Капітал» в межах строку кредитування, визначеного у Заяві про надання Кредиту «Кредитна картка» № 010/0881/82/0380322 від 13.11.2018 з 13.11.2018 по 13.11.2022, а позивачем відсотки за користування кредитом нараховані не були. При цьому, представником відповідача не було наведено достатньо переконливих доводів на спростування існування заборгованості відповідача перед позивачем.
З огляду на зазначені обставини, суд вважає прийнятними посилання представника позивача на доведеність стягуваного розміру кредитної заборгованості та відхиляє доводи представника відповідача щодо неправомірності нарахованих сум.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 19385,77 грн., з яких: 13518,93 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 5866,84 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Усі інші доводи представників сторін, на переконання суду, не спростовують наведених вище висновків суду, а тому до уваги не беруться.
При цьому, суд також враховує, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Щодо застосування у даному випадку наслідків пропуску строку позовної давності, як на тому наполягає представник відповідача, то тут суд враховує таке.
Договір № 010/0881/82/0380322 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено 13.11.2018 і у ньому було сторонами було узгоджено строк його дії 48 місяців, тобто до 13.11.2022, а позовна заява про стягнення вказаної суми заборгованості надійшла до суду 13.04.2026.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року. Таким чином, на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023.
Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє дотепер.
З викладеного вбачається, що до вимог ТОВ «Коллект Центр», строк позовної давності до яких не сплив на час початку та дії карантину, а в подальшому, на час початку та дії воєнного стану, тобто станом на час пред`явлення позову до суду, не можуть бути застосовані наслідки пропуску строку позовної давності.
Аналогічні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, провадження № 12-19гс25.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» відповідно до договору про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, прайс-листа, заявки на надання юридичної допомоги № 1048 від 02.02.2026, витягу з акту № 19 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 9000,00 грн. та була понесена позивачем.
Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 13518,93 грн.
Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 9000,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією та складанням позовної заяви).
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, позицію представника відповідача, який заперечував проти стягнення з відповідача витрат на правову професійну допомогу у розмірі 9000,00 грн. через необґрунтоване завищення розміру вказаних витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за договором №010/0881/82/0380322 від 13.11.2018 у розмірі 19385 (дев`ятнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять ) гривень 77 копійок, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 13518,93 грн., заборгованість за нарахованими процентами 5866,84 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 05.11.2026.
Суддя Юлія КАРЕТНИК
The court decision No. 141490521, Oleksandrivskyi District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Zhovtnevyi District Court of Zaporizhzhia City) was adopted on 05.11.2026. The procedural form is Civil, and the decision form is Decision. On this page, you will find important information about this court decision. We provide convenient and quick access to actual court decisions so that you can keep up to date with the most recent court precedents. Our database covers the full range of information you need, allowing you to find necessary information easily.
This decision relates to case No. 331/3156/26. Legal Entities, which are mentioned in the text of this judgment: