Decision № 141290913, 06.11.2026, Kyivskyi District Court of Odesa City

______________________

Справа № 947/27847/26

Провадження № 2/947/6450/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06.11.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Кочіашвілі А.Д.,

- представниці позивача Захарової П.М.,

- представниці органу прокуратури Невечері Є.І.,

- представниці третьої особи-1 Євтушенко О.С.,

- представниці третьої особи-2 Дурман М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Київська окружна прокуратури м. Одеси про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У липні 2026 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернулося Комунальне некомерційне підприємство «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради (далі також позивач) до ОСОБА_1 (далі також відповідачка), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування (далі також третя особа-1), Служба у справах дітей Одеської міської ради (далі також третя особа-2), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог представниця позивача зазначила, що у грудні 2025 року відповідачка відмовилася від своєї новонародженої дитини, про що написала відповідну заяву в пологовому будинку. Після чого дитину влаштовано до будинку дитини де вона наразі перебуває на державному забезпеченні. Відомості про батька у свідоцтві про народження записані в порядку ст. 135 СК України. Відтак мати самоусунулися від виховання та утримання дитини, у закладі її не відвідувала. З метою забезпечення реалізації прав дитини в повному обсязі, будинок дитини звернувся з цим позовом до суду.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

Не надходили.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 20.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 06.08.2026, 15.09.2026, 14.10.2026.

Ухвалою суду від 14.10.2026 підготовче провадження закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті на 03.11.2026.

У судовому засіданні представниця позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Представниці органу прокуратури та третіх осіб проти задоволення позовних вимог не заперечили.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Під час судового розгляду встановлено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 (дані записані в порядку ст. 135 СК України) та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 від 11.03.2026, зареєстрованим Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 205 від 11.03.2026.

Згідно з розпорядженням голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 24.03.2026 № 252 малолітній ОСОБА_2 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

19.12.2025 ОСОБА_1 відмовилася від своєї новонародженої дитини в пологовому будинку, про що написала відповідну заяву у присутності фахівців будинку.

Означені обставини підтверджені комісійним актом Центру перинатальної допомоги КНП «МКЛ №10» ОМР від 19.12.2025.

Згідно з висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, від 26.08.2026 № 1643/01-11, остання вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , позаяк мати відмовилася забрати її з пологового будинку, утримувати та виховувати. За час перебування дитини в дитячому будинку жодного разу не відвідала її, не цікавилася її долею. Загалом не вчинили будь-яких дій, направлених на повернення дитини в сім`ю.

Застосовані норми права

Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам, суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу позбавлення батьківських прав врегульовані положеннями Конституції України, Конвенції про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства», а також нормами СК України.

При цьому, застосовуючи правові норми до спірних правовідносин та визначаючи їх зміст шляхом тлумачення, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні, та відповідно до якої національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (п. 45, рішення ЄСПЛ від 06.12.2007, справа «Воловік проти України», заява № 15123/03).

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Основний Закон Держави передбачає, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 ).

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, Держава Україна взяла на себе ряд зобов`язань щодо забезпечення належного розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції).

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції).

Аналогічні норми закріплені у Законі України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, відповідно до ст. 8 якого кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

За приписами ч. 1-3, 5 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 1-4 ст. 157 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

Згідно з національним законодавством, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (п. 1-5 ч. 1 ст. 164 СК України).

Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу (ч. 4 ст. 164 СК України).

За приписами ч. 1, 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим (ч. 4 ст. 167 СК України).

Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав (ч. 1 ст. 169 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (п. 50 рішення ЄСПЛ від 18.12. 2008 року у справі «Савіни проти України).

Отже, з кумулятивного аналізу зазначених положень нормативно-правових актів та судової практики логічно випливає, що при вирішенні будь-якого спору, який стосується інтересів дитини, превалюють інтереси дитини. Належний та гармонійний розвиток дитини в усіх сферах сімейного та суспільного життя є предметом захисту Держави та обов`язком кожного з батьків. При цьому, забезпечуючи належний розвиток дитини, батьки є рівними як в правах так і в обов`язках. Сплата аліментів та додаткових витрат на дитину виконують компенсаторну функцію для того з батьків, або інших осіб, з ким проживає дитина.

Мотиви прийнятого рішення

Так, основні підстави для позбавлення батьківських прав визначені в ч. 1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки, вживання заборонених засобів тощо). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються доказами, обсяг батьківських прав може бути обмежений або припинений.

Підстави, визначені ч. 1 ст. 164 СК України, як кожна окремо, так і в сукупності є самодостатніми для позбавлення батьківських прав.

Аналізуючи зібрані у справі докази до, та під час, судового розгляду, враховуючи перебіг подій у вказаній сім`ї, суд доходить висновку, що наразі дії матері не направлені на виправлення (покращення) ситуації, що склалася з виконанням нею батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки.

Основними підставами для влаштування дитини до будинку дитини була відмова матері забрати дитину з пологового будинку, виховувати та утримувати її, забезпечити здобуття нею освіти. Про це свідчить заява відповідачки, матеріали висновку органу опіки та піклування. Означені обставини також підтверджені під час судового розгляду.

Надаючи оцінку поведінці та діям матері під час судового провадження суд відмічає, що дії останньої не направлені на покращення ситуації щодо виховання дитини. Жодне судове засідання матір не відвідала. Не вчинила жодних дій, направлених на повернення дитини до сім`ї.

Зазначені вище обставини у своїй сукупності дають суду достатні підстави для констатації факту ухилення матір`ю від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та забезпеченню здобуття нею освіти.

Установлені обставини вказують на необхідність на цьому етапі життєвого шляху дитини позбавити її матір батьківських прав. Означене в повній мірі буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Разом з тим, суд зауважує, що хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, водночас, якщо відпадуть причини, які стали підставою для позбавлення батьківських прав, суд за заявою батьків може постановити рішення про поновлення у батьківських правах (ч. 1 ст. 169 СК України).

Наведене вище узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10. 2018 у справі № 402/428/16.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на повагу до свого приватного та сімейного життя повинно відповідати критеріям правомірності втручання в право особи. Тобто, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність наявності в сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Саме «необхідність у демократичному суспільстві» обумовлюється причинами, які виправдовують таке втручання, мають бути «відповідними і достатніми» для такого втручання, а «нагальна суспільна потреба» пропорційна законній меті.

Відтак, основоположним критерієм, за наявності перших двох, є дотримання пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». При цьому особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

З цього приводу суд зазначає, що позбавлення матері батьківських прав у цій справі має законні підстави, переслідує легітимну мету забезпечення безпеки та належного розвитку дитини, та є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки відповідатиме найкращим інтересам дитини та вчиняється для захисту її здоров`я та моралі.

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч. 2 ст. 182 СК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину (ч. 3 ст. 166 СК України).

Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров`я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. 2, 3 ст. 193 СК України).

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).

Під час судового розгляду встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_2 тимчасово влаштована до Міського спеціалізованого будинку дитини, тобто знаходяться на державному утриманні. Отже позовні вимоги про стягнення аліментів з відповідачки на утримання дитини підлягають задоволенню у мінімально визначеному розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту звернення позивачем з відповідним позовом до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Визначений розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідачки, відповідає принципу розумності та справедливості, визначений в межах позовних вимог та не буде носити для відповідачки надмірного тягаря.

Також, суд роз`яснює, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 192 СК України).

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Отже, проаналізувавши заяви по суті справи та надані докази на їх підтвердження у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами факт усунення матері від виховання та утримання дитини, здобуття нею освіти, що зумовлює необхідність позбавлення матері батьківських прав, зі стягненням аліментів у мінімально визначеному законодавством розмірі.

Щодо судових витрат

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки у справі має місце дві позовні вимоги: по першій судовий збір не справляється (п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір»), по другій позивач звільнений від його сплати (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за другу позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 3 328 грн.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 1) стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Комунального некомерційного підприємства «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Київська окружна прокуратури м. Одеси про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

2. Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на її утримання у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 06.07.2026 та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом зарахування аліментних платежів на поточний рахунок дитини № НОМЕР_3 , відкритий АТ «Державний ощадний банк України».

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у межах суми платежу за один місяць.

5. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 328 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення тексту повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство «Міський спеціалізований будинок дитини № 1» Одеської міської ради (код ЄДРПОУ № 05497241, адреса: м. Одеса, пров. Монастирський, буд. 3);

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації як ВПО: АДРЕСА_1 );

Третя особа-1: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування (код ЄДРПОУ 26303241, адреса: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 9);

Третя особа-2: Служба у справах дітей Одеської міської ради (код ЄДРПОУ № 25427107, адреса: м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2Д);

Київська окружна прокуратури м. Одеси (адреса: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 10).

Суддя К. А. Цирфа