Decision № 141209154, 04.11.2026, Vyshhorod District Court of Kyiv Oblast

04.11.2026 Справа № 363/222/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2026 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року у розмірі 26 920,50 грн., а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позову вказано, що 30.07.2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №10004198319, на виконання умов якого відповідачу перераховані кредитні кошти в сумі 7 500 грн. на картковий рахунок за № НОМЕР_1 . Водночас, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, внаслідок чого, керуючись нормами ст. ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 05.09.2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу за №556/ФК-22. Згідно даного договору факторингу 05.09.2022 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року. Згідно договору факторингу - сума боргу перед новим кредитором - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обґрунтованою та документально підтвердженою і становить 26 920,50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту 7 500 грн.; заборгованість за відсотками 19 420,50 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.02.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано представнику позивача строк для усунення недоліків.

18.02.2026 року до суду від представника позивача надійшла зава про усунення недоліків.

В зв`язку з ухваленням 24.03.2026 року Вищою радою правосуддя рішення за №470/0/15-26 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку та на підставі п.п. 2.3.43-2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматизований розподіл справи та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 року визначено суддю Дьоміну О.П.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України - зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16.04.2026 року вказана справа призначена до розгляду та вирішено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

24.04.2026 року до суду від відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними, допустимими й достатніми доказами, у зв`язку з чим просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції зазначав, що позивачем не доведено факту укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять належних доказів його підписання відповідачем у передбачений законом спосіб. Зокрема, відсутні докази використання відповідачем електронного підпису або одноразового ідентифікатора (SMS-коду), а також підтвердження проходження ним процедури ідентифікації та верифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. При цьому відповідач наголошував, що саме по собі зазначення персональних даних та одноразового ідентифікатора в тексті договору чи наданих скріншотах, не підтверджує факту отримання та введення відповідного коду саме відповідачем, а також його волевиявлення на укладення правочину. Крім того, відповідач заперечував доказове значення наданих позивачем скріншотів, зображень екрану та витягів із вебсайту, оскільки, на його думку, такі матеріали не дають можливості встановити джерело їх походження, час створення, особу, яка їх сформувала, та перевірити цілісність їх змісту. Вважав, що зазначені документи не підтверджують факту направлення відповідної інформації відповідачу, її отримання останнім та вчинення ним дій, спрямованих на акцепт умов кредитного договору. Також відповідач зазначив про відсутність належних доказів фактичного надання йому кредитних коштів. Зокрема, позивачем не надано первинних банківських документів, виписок із рахунку чи інших належних платіжних документів, які б підтверджували перерахування та зарахування грошових коштів саме на рахунок відповідача. Вказував, що надані платіжні документи не містять належного підтвердження виконання платіжної операції, списання коштів з рахунку платника та їх зарахування отримувачу, а тому не доводять факту отримання ним кредиту. Окрім того, відповідач вважав недоведеним перехід до ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за спірним кредитним зобов`язанням. Зазначав, що сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги (факторингу) не підтверджує існування та дійсність первісного зобов`язання, а також не може замінювати докази укладення кредитного договору. При цьому позивачем, на думку відповідача, не надано належних доказів того, що первісний кредитор мав право вимоги до нього, що до позивача перейшло право вимоги саме в заявленому обсязі та на відповідних умовах, а також що відповідача було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні. З огляду на викладене відповідач просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості в повному обсязі. Також просив розгляд справи проводити за його відсутності у зв`язку з перебуванням за межами України.

04.05.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечувала проти доводів відповідача, вважала їх необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Зазначала, що 30.07.2021 року відповідачем на вебсайті ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (cashberry.com.ua) було подано заявку на отримання кредиту за №10004198319, за результатами розгляду якої між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту на суму 7 500 грн., строком на 30 календарних днів. При цьому договір укладено в електронній формі, шляхом входу відповідача до особистого кабінету та підтвердження прийняття умов кредитування за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого SMS-повідомленням на зазначений ним власноруч номер мобільного телефону. На думку представника позивача, такий спосіб підписання договору відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», а електронний підпис одноразовим ідентифікатором за своїми правовими наслідками прирівнюється до власноручного підпису. Щодо переходу права вимоги, представник позивача зазначала, що 05.09.2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу за №556/ФК-22, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за спірним кредитним договором. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копію договору факторингу, витяг із реєстру прав вимоги та платіжні інструкції. Відсутність повідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку виконання грошового зобов`язання, а лише надає право здійснити платіж первісному кредитору. Крім того, договір факторингу у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Стосовно доводів відповідача про недоведеність факту отримання кредитних коштів, представник позивача зазначала, що відповідно до умов кредитного договору, кошти надавалися шляхом безготівкового перерахування на платіжну картку, реквізити якої були надані самим позичальником. На підтвердження перерахування коштів позивачем надано документ BIN_414943 «Деталі.pdf», який, є належним доказом надання кредиту відповідачу. Крім того, просила суд витребувати у АТ КБ «Приват Банк» інформація, необхідну для розгляду справи.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15.07.2026 року, за клопотанням представника позивача, витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію про те, чи було емітовано на ім`я відповідача платіжну картку за № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки за № НОМЕР_2 за період з 30.07.2021 року по 05.08.2021 рік з відображенням часу зарахування коштів; інформацію щодо номеру телефону, на який направлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер) за платіжною карткою за № НОМЕР_2 за період з 30.07.2021 року по 05.08.2021 рік; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку за № НОМЕР_2 , в тому числі і прізвище, ім`я та по батькові, РНОКПП, серія та номер паспорту, адреса місця проживання, контактні дані та інші наявні відомості щодо особи.

Витребувана судом інформація спрямована суду АТ КБ «Приват Банком» 22.09.2026 року та 16.10.2026 року.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, при цьому надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, при цьому надав суду заяву, в якій проти вимог позивача заперечував та просив розглянути справу без нього.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження, суд враховує наявність заяв про розгляд справи від учасників провадження за їх відсутності, а також положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:

Судом встановлено, що 30.07.2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування оферти, укладено кредитний договір за №10004198319 (а.с. 31 (на звороті) 38).

Відповідно до п. 1.1 Договору згідно з цими Спеціальними умовами Кредитодавець надає Позичальникові Кредит на наступних умовах: Сума Кредиту 7 500 гривень. Первинний строк Кредиту - 30 календарних днів. Процентна ставка - 1.14 відсотків в день. Базова процентна ставка 2.14 відсотків в день.

Згідно з п. 2.1 Договору сторони погодили наступний графік розрахунків: Термін платежу - 29/08/21, Сума Кредиту, грн. 7500, Проценти за користування Кредитом, грн. - 2565. До сплати (разом), грн. 10065.

Згідно з п. 2.2 Договору загальна вартість Кредиту складає 10065 грн. та включає в себе: 1) проценти за користування Кредитом, які складають 2565 грн.; 2) суму (тіло) Кредиту в розмірі 7500 грн. Реальна річна процентна ставка складає 3541.56 % річних. Обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної ставки базується на припущенні, що ці Спеціальні умови залишаються дійсними протягом Первинного строку Кредиту та, що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені цим Договором. При цьому, реальна процентна ставка та загальна вартість кредиту за процентною ставкою застосовані виходячи з умов застосування цієї ставки, що передбачені цими Спеціальними умовами, але у межах погодженого строку виконання Позичальником зобов`язань за цим Договором, та за умови припущення, що Позичальник отримав Кредит у сумі, що дорівнює сумі Кредиту. Крім того, при обчисленні вказаних показників, не враховуються витрати Позичальника, обов`язковість сплати яких не передбачена цим Договором та/або Законодавством та/або оплата яких здійснюється незалежно від походження коштів (власні, кредитні), в тому числі, але не виключно: витрати пов`язані з технічними, програмними і комунікаційними ресурсами, що необхідні Позичальнику для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС, здійснені переказу коштів через третіх осіб в погашення заборгованості за цим Договором, з отриманням від третіх осіб інформаційних послуг (підбір кредитної пропозиції) та інше.

Відповідно до п. 2.3 Договору у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений Спеціальними умовами (за умови відсутності чинних Угод про продовження) або Угодами про продовження (у разі укладання), особливі умови, встановлені для Позичальника Програмою лояльності, втрачають силу, застосовується Базова процентна ставка, а нараховані проценти за весь строк користування Кредитом (у разі наявності Угоди про продовження за період останньої Угоди про продовження) підлягають перерахуванню за Базовою процентною ставкою. При цьому, Позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Позичальника, оскільки надання Кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим Договором, а можливість отримання знижки забезпечена для Позичальника лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором.

Згідно з п. 2.4 Договору у випадку надання Кредиту не в день укладення Спеціальних умов, загальний строк надання Кредиту автоматично зміщується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Спеціальних умов по відношенню до дати надання Кредиту, та становить 30 календарних днів користування Кредитом, починаючи з дати отримання Кредиту Позичальником.

Відповідно до п. 2.5 Договору сторони погодили, що, у разі якщо повернення Кредиту здійснюється Позичальником не у відповідності до графіку розрахунків, зазначеного вище, а саме: у разі часткового дострокового повернення Кредиту, прострочення будь-якого чергового платежу або у разі укладення Угоди про продовження, Кредитодавець надає Позичальнику оновлений графік розрахунків шляхом відображення такого графіку розрахунків в Особистому кабінеті Позичальника.

Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 7 500 грн. на картку № НОМЕР_3 , яка йому належить, підтверджується витребуваною в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацією, зокрема випискою по рахунку за № НОМЕР_4 за період з 30.07.2021 року по 05.08.2021 pік.

05.09.2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» укладено договір факторингу за №556/ФК-22, у відповідності до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року (а.с. 21-25).

З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року становить 26 920,50 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 500 грн. та заборгованість за відсотками - 19 420,50 грн.

Надавши оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами та наявним у справі доказам, суд дійшов таких висновків.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України - правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України - кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» - електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону - електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо факту укладення кредитного договору, його підписання та отримання кредитних коштів:

З матеріалів справи встановлено, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії за №10004198913 від 30.07.2026 року містить усі реквізити відповідача, в тому числі паспортні дані, ідентифікаційний код, місце проживання, мобільний номер телефону, рахунку позичальника, а також інформацію щодо умов кредитування, містить електронний підпис, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, тому договір вважається укладеним.

Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 10.06.2021 року у справі за №234/7159/20, від 12.08.2022 року у справі за №234/7297/20, від 09.02.2023 року у справі за №640/7029/19.

Відповідно до ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

При цьому спірний договір в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності зазначеного кредитного договору.

Отже, на підтвердження укладання кредитного договору позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч.6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми позики, строку позики, сплати відсотків за користування позикою та уклали в належній формі Кредитний договір.

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі за №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19.

Доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження переказу коштів за кредитним договором відхиляються судом, оскільки повністю спростовуються витребуваною в АТ КБ «Приват Банк» інформацією. А відтак, у суду відсутні підстави для сумніву, що ОСОБА_1 не було перераховано визначену умовами договору суму, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем, який будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку щодо ненадання коштів протягом дії договору не заявляв.

У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором за №100004198319 від 30.07.2021 року, належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 26 920,50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту 7 500 грн.; заборгованість за відсотками 19 420,50 грн.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі за №643/5521/19 зазначено, що: в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі за №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа за №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа за №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно з умовами договору - сума кредиту 7 500 грн., строк кредитування 30 днів, процентна ставка 1.14 % в день.

Таким чином, за умовами кредитного договору сторони встановили строк кредитування 30 днів. Матеріали справи не містять звернення позичальника до кредитодавця щодо продовження строку кредитування договору про надання коштів у кредит.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі за №775/7704/15 від 23.01.2018 року), суд здійснює перевірку, нарахованої до стягнення заборгованості.

Суд, аналізуючи зміст кредитного договору за №10004198319 від 30.07.2021 року, норми закону, які регулюють спірні правовідносини, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду - дійшов висновку, про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 2 565 грн., виходячи з розрахунку: 7 500 грн. (сума кредиту) * 1.14 % (розмір погодженого відсоткової ставки) * 30 (строк кредитування).

З урахуванням викладеного, розмір заборгованості відповідача за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року, який підлягає стягненню становить 10 065 грн., з яких: 7 500 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 565 грн. сума заборгованості за процентами.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором в добровільному порядку.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 995,40 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 10 065 грн. * 2 662,40 грн. сума сплаченого судового збору / 26 920,50 грн. розмір заявлених позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає про наступне:

Відповідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина 4 ст. 137 ЦПК України передбачає, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Представником позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги за №42649746 від 01.01.2025 року, додаткову угоду за №100004198319, детальний опис робіт, акт на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд, з урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягу виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг, що є підставою для його зменшення та стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 ЦК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 259, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором за №10004198319 від 30.07.2021 року у розмірі 10 065 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 995,40 грн., витрати на правову допомогу 2 000 грн., а всього стягнути 13 060 (тринадцять тисяч шістдесят) гривень 40 копійок.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна