Court ruling № 141201552, 03.11.2026, Dnipro District Court of Dniprodzerzhynsk City

Справа № 209/7815/26

Провадження № 2/209/4227/26

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

03 листопада 2026 року м. Кам`янське

Суддя Дніпровського районного суду міста Кам`янського Левицька Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позивач просить суд:

стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на його користь заборгованість із заробітної плати за лютий 2026 року в розмірі 22 500,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2026 по 24.08.2026 у розмірі 172 000,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн;

стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на його користь доплату за надурочну роботу в грудні 2025 січні 2026 року в розмірі 5 535,80 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 1 831,40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2026 по 24.08.2026 у розмірі 77 806,35 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн;

допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати, доплати за надурочну роботу й компенсації за невикористану відпустку (пункти 1, 3 і 4 прохальної частини) на всю суму боргу (частина друга статті 430 ЦПК України), а щонайменше за один місяць (пункт 2 частини першої статті 430 ЦПК України);

звільнити від сплати судового збору за подання позовної заяви, а судові витрати покласти на відповідачів.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтовано тим, що предметом позову є стягнення заробітної плати та інших належних виплат, пов`язаних із трудовими відносинами, а також відшкодування моральної шкоди. У клопотанні позивач зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору. У зв`язку із цим за вимогами про стягнення заробітної плати, доплати за надурочну роботу та компенсації за невикористану відпустку (пункти 1, 3, 4 прохальної частини позову) він звільнений від сплати судового збору в силу закону. Водночас позивач вказує, що інші заявлені ним вимоги, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, також випливають із тих самих трудових відносин, відтак вважає, що до цих вимог підлягають застосуванню положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки предметом позову є захист трудових прав.

Позивач просить врахувати його майновий стан, покликаючись на те, що заробітна плата про стягнення якої заявлено позов йому не виплачена, а згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків інформація про доходи, нараховані йому податковими агентами, відсутня. Вважає, що зазначені обставини також свідчать про те, що відповідачами належним чином не було оформлено його трудові відносини.

З огляду на викладене, посилаючись на положення статей 5, 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України, просить звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Згідно протоколу автоматизовано розподілу судової справи між суддями від 30.10.2026 головуючою суддею з розгляду даної позовної заяви визначено суддю Левицьку Н.В.

Перевіривши матеріали позовної заяви, розглянувши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та дослідивши додані до нього документи, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 12 ЦПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною четвертою ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з частиною третьою цієї статті з підстав, зазначених у частині першій, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Крім того, частиною п`ятою статті 136 ЦПК України передбачено, що особа, яка заявляє клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, зобов`язана одночасно надати докази, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За змістом частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу.

Частиною другою статті 8 зазначеного Закону передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

При цьому частиною третьою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи.

Відтак, наведені положення закону передбачають можливість звільнення особи від сплати судового збору або зменшення його розміру з урахуванням її майнового стану та за наявності визначених законом умов. Водночас формулювання «суд може» свідчить про те, що вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, а наявність однієї з передбачених законом умов сама по собі не зумовлює безумовного задоволення клопотання.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20), відповідно до якої перелік передбачених законом підстав для звільнення від сплати судового збору, його зменшення, відстрочення чи розстрочення є вичерпним, а реалізація судом відповідних повноважень залежить від установлених обставин та майнового стану заявника.

При цьому оцінка майнового стану особи не може обмежуватися виключно відомостями про розмір отриманих нею доходів, оскільки для вирішення питання про можливість сплати судового збору має значення її майнова спроможність у цілому.

Отже, з аналізу викладеного вбачається, що питання, зокрема звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.

З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про судовий збір» чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов`язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору позивач має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Суд враховує, що вказаний Закон не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).

Як вбачається з матеріалів, на підтвердження свого майнового стану позивачем надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за період із січня 2024 року по серпень 2026 року.

Оцінюючи цей доказ суд враховує, що зазначений період охоплює попередній календарний 2025 рік, який є визначальним для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» у цій справі.

З наданих відомостей вбачається відсутність інформації про доходи позивача за 2025 календарний рік. Таким чином, поданий документ підтверджує відсутність відображених у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків доходів позивача за відповідний календарний рік.

Разом із тим, встановлення цієї обставини свідчить про наявність однієї з передбачених пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умов, однак не звільняє суд від необхідності оцінити майновий стан позивача в цілому та з`ясувати, чи свідчить він про об`єктивну неможливість сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Так, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2026 року у справі № 755/8364/24 (провадження № 61-7423св26) зазначено, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших реєстрів щодо доходів особи не є достатніми для підтвердження відсутності у неї заощаджень, цінних паперів, рухомого чи нерухомого майна, а також можливості розпоряджатися відповідними активами без значного погіршення майнового стану.

Отже, при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору, суд має оцінити не лише наявність чи відсутність доходу, а й інші обставини, які характеризують реальну майнову спроможність особи.

У цій справі позивачем, окрім відомостей про відсутність доходів за попередній календарний рік, не надано документів або інших доказів, які б характеризували інші складові його майнового стану, зокрема відомостей щодо наявності або відсутності у власності нерухомого майна, транспортних засобів, іншого цінного майна, грошових коштів на банківських рахунках чи депозитах, заощаджень, цінних паперів, а також інших активів, якими він може розпоряджатися.

Також матеріали клопотання не містять відомостей про перебування на утриманні позивача непрацездатних членів сім`ї або інших обставин, які відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть мати значення для визначення його майнового стану.

При цьому, суд не робить висновку про наявність у позивача зазначеного майна чи коштів, оскільки таких обставин матеріалами не підтверджено. Однак відсутність відомостей про доходи не є тотожною відсутності майна, заощаджень чи інших активів, а тому поданий доказ сам по собі не дає змоги встановити загальну майнову спроможність позивача та зробити висновок про неможливість сплати ним судового збору.

Суд також бере до уваги, що позивач заявив вимоги про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, які не були виплачені відповідачами. Водночас сам факт заявлення таких вимог, хоча й характеризує спірні правовідносини та обставини, на які посилається позивач, не дає можливості встановити наявність або відсутність у нього інших коштів, заощаджень чи майна, за рахунок яких може бути сплачено судовий збір.

Таким чином, надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків підтверджують відсутність відображених доходів за 2025 календарний рік, однак вони не характеризують загальний майновий стан позивача та не дають змоги встановити, чи є сплата судового збору у визначеному законом розмірі для нього об`єктивно неможливою або істотно утрудненою.

Суд також враховує, що предметом даного спору є захист трудових прав позивача, оскільки заявлені вимоги стосуються стягнення заробітної плати, інших належних працівникові виплат та відповідальності роботодавців за затримку розрахунку при звільненні, а відтак справа відповідає критерію, визначеному пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Водночас сама наявність цієї передбаченої законом підстави не зумовлює безумовного обов`язку суду звільнити особу від сплати судового збору, оскільки відповідно до зазначеної норми таке питання вирішується судом з урахуванням майнового стану заявника та конкретних обставин справи. Оцінивши подані позивачем докази, суд доходить висновку, що вони не дають достатніх підстав для висновку про об`єктивну неможливість сплати судового збору або істотне обмеження права позивача на доступ до суду внаслідок покладення на нього такого обов`язку.

При цьому суд враховує положення частини п`ятої статті 136 ЦПК України, відповідно до якої обов`язок одночасно з клопотанням надати докази обставин, якими воно обґрунтоване, покладається на особу, яка таке клопотання заявляє.

За таких обставин суд доходить висновку, що подані на підтвердження клопотання докази в їх сукупності не є достатніми для висновку про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Щодо визначення розміру судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З урахуванням змісту заявлених позовних вимог суд вважає, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати за лютий 2026 року у розмірі 22 500 грн, доплати за надурочну роботу за грудень 2025 року січень 2026 року у розмірі 5 535 грн 80 коп., а також грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 1 831 грн 40 коп.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 359/1022/18 (провадження № 61-11837св19), у якій підтверджено поширення пільги, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», на вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Водночас зазначена пільга не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки така виплата за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та підтверджено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 359/1022/18.

Крім того, позивачем заявлено дві вимоги про відшкодування моральної шкоди у грошовому вираженні по 25 000 грн до кожного з відповідачів. Такі вимоги мають майновий характер, а тому за їх пред`явлення судовий збір справляється на загальних підставах. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 523/4124/21, провадження № 61-15068св21.

Отже, судовий збір підлягає сплаті за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 172 000 грн та 77 806 грн 35 коп., а також за двома вимогами про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 25 000 грн кожна.

Оскільки позовну заяву подано одним позивачем до двох відповідачів, відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову.

Таким чином, загальна сума позовних вимог, за якими позивач не звільнений від сплати судового збору, становить 299 806 грн 35 коп.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено в розмірі 3 328 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору підлягає визначенню із застосуванням зазначеного коефіцієнта. Отже, розмір судового збору становить 2398 грн 45 коп. (299 806,35 грн х 1 % х 0,8 = 2 398,45).

За таких обставин суд доходить висновку, що у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору слід відмовити, а позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення відповідного недоліку шляхом подання документа про сплату судового збору в розмірі 2 398, 45 грн або подання додаткових доказів майнового стану разом із належно обґрунтованим клопотанням про повторну оцінку питання щодо звільнення від його сплати, відстрочення/розстрочення сплати судового збору чи зменшення його розміру.

Судовий збір сплачується за наступними платіжними реквізитами:

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору

Отримувач коштів УК у м.Кам`янс./Дніпров.р/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155

Банк отримувача Казначейство України (ЕАП)

Код банку отримувача (МФО) 899998

Рахунок отримувача UA888999980313121206000004636

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу: *;101;___ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи(завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття РНОКПП і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська (назва суду, де розглядається справа).

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Водночас саме по собі встановлення законом обов`язку щодо сплати судового збору не може розглядатися як порушення права особи на доступ до суду, оскільки інтереси належного здійснення правосуддя можуть виправдовувати встановлення певних фінансових умов доступу до суду. При цьому такі умови не повинні обмежувати право на доступ до суду таким чином або такою мірою, щоб порушувати саму сутність цього права.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 504/2642/19 (провадження № 61-17848св20), положення пункту 1 статті 6 Конвенції не передбачають безумовного права на безоплатне провадження у цивільних справах, а інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Такий підхід узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Kreuz v. Poland» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95, § 59).

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали. Якщо ухвала постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, та сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день її первісного подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином, у зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України позивачу необхідно усунути недолік, зазначений у мотивувальній частині цієї ухвали, шляхом сплати судового збору у визначеному судом розмірі та надання доказів його сплати або подання додаткових доказів свого майнового стану разом із належним чином обґрунтованим клопотанням про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення його сплати.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Водночас саме по собі встановлення законом обов`язку щодо сплати судових витрат не може розглядатися як порушення права особи на доступ до суду. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 504/2642/19 (провадження № 61-17848св20), положення пункту 1 статті 6 Конвенції не передбачають безумовного права на безоплатне провадження у цивільних справах, а інтереси належного здійснення правосуддя можуть виправдовувати встановлення певних фінансових обмежень доступу до суду. Такий підхід узгоджується з висновком Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» (заява № 28249/95, § 59).

З огляду на встановлені обставини, наведені мотиви щодо оцінки майнового стану позивача та відсутність достатніх підстав для його звільнення від сплати судового збору, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення зазначеного недоліку.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк усуне недолік позовної заяви, вона вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду. У разі неусунення недоліку у встановлений судом строк позовна заява вважатиметься неподаною та підлягатиме поверненню позивачеві.

Додатково суд роз`яснює, що відповідно до частини сьомої статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 175, 177, 185, 258, 260, 261 ЦПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості по заробітній платі - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність усунення недоліку, вказаного у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення зазначеного недоліку, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА