Decision № 141145902, 02.11.2026, Commercial Court of Cherkasy Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Справа № 925/1033/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-

технологічний центр Технополіс», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро»,

м. Черкаси

про стягнення 122 038 грн. 86 коп.,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр Технополіс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення з відповідача 122 038 грн. 86 коп. заборгованості, а саме: 110 663 грн. 28 коп. - основного боргу, 8 410 грн. 41 коп. - інфляційних втрат та 2 965 грн. 17 коп. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також судом було встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалу суду від 27 липня 2026 року про відкриття провадження у справі було доставлено сторонам до їх електронних кабінетів 28 липня 2026.

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Відповідач відзиву на позов суду не надав.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 24 липня 2025 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-3033 на оплату товару на загальну суму 158 090 грн. 40 коп.

01 серпня 2025 року вказаний рахунок був частково оплачений відповідачем на суму 47 427 грн. 12 коп., що підтверджується банківською випискою акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» за 01 серпня 2025 року.

В цей же день, позивач склав та зареєстрував в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 01 серпня 2025 року на суму 47 427 грн. 12 коп.

28 серпня 2025 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 158 090 грн. 40 коп. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № ВН-2309, перелік, кількість і ціна товару в якій повністю відповідає товару, який вказаний в рахунку-фактурі від 24 липня 2025 року № СФ-3033.

В цей же день позивач склав та зареєстрував в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 242 від 28 серпня 2025 року на суму 110 663 грн. 28 коп.

Рахунок-фактура від 24 липня 2025 року № СФ-3033 та видаткова накладна від 28 серпня 2025 року № ВН-2309 містять посилання на договір від 24 липня 2025 року № 2507-01.

Водночас, позивач стверджує, що відповідач примірник договору не підписав та позивачу не повернув, а тому договір від 24 липня 2025 року № 2507-01 є неукладеним.

Після отримання товару відповідач залишок його вартості позивачу не сплатив, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в сумі 110 663 грн. 28 коп.

Отже, між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини з купівлі-продажу товару, що свідчить про укладення між позивачем та відповідачем договору у спрощений спосіб.

Позивач стверджує, що звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості за поставлений товар від 30 квітня 2026 року за № 0311, в якій вимагав протягом 7 днів з дня отримання цієї претензії сплатити на користь ТОВ «Інженерно-технологічний центр «Технополіс» заборгованість за поставлений товар в сумі 158 090 грн. 30 коп. та 3 % річних в сумі 3 183 грн. 46 коп.

Доказів направлення цього листа на адресу відповідача матеріали справи не містять.

Відповідач борг не сплатив, що стало підставою для нарахування позивачем на суму заборгованості інфляційних витрат та 3 % річних та звернення з цим позовом до суду.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України укладеним є договір, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 цієї статті договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Особа, яка отримала оферту, яка містить усі істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв`язаною умовами оферти у разі її прийняття, виражає свою згоду щодо змісту істотних умов договору або навпаки незгоду у момент ознайомлення із змістом пропозиції.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №916/36/22.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №910/9075/17 вказав, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом враховано, що інший строк оплати товару сторони не встановили, а тому після отримання товару у відповідача винник обов`язок з його оплати.

Відповідач частково оплатив товар на суму 47 427 грн. 12 коп., станом на момент звернення позивач до суду у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар в сумі 110 663 грн. 28 коп.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи позивача відповідач не спростував.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 110 663 грн. 28 коп. основного боргу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, заявлено вимогу про стягнення 8 410 грн. 41 коп. інфляційних втрат нарахованих за період вересень 2025 року - червень 2026 року та 2 965 грн. 17 коп. 3% річних нарахованих за період прострочення з 29 серпня 2025 року по 20 липня 2026 року включно.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LIGA 360» з урахуванням заявлених позивачем вимог, судом встановлено, що розмір річних за період прострочення з 29 серпня 2025 року по 20 липня 2026 року включно здійснений позивачем арифметично правильно, а розмір інфляційних витрат за період вересень 2025 року - червень 2026 року становить 8 450 грн. 90 коп.

Тобто, розмір інфляційних витрат нараховано позивачем в меншому розмірі, проте позивач самостійно визначив зміст своїх позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, з урахуванням вищенаведеного з відповідача підлягає стягненню 8 410 грн. 41 коп. інфляційних втрат та 2 965 грн. 17 коп. 3% річних

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» (вул. Гуржіївська, буд. 31, офіс 404, м. Черкаси, Черкаська обл., 18005, ідентифікаційний код 45022815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр Технополіс» (вул. Володимира Сосюри, буд. 7, м. Київ, 02090, ідентифікаційний код 37395837) 110 663 грн. 28 коп. основного боргу, 8 410 грн. 41 коп. інфляційних витрат, 2 965 грн. 17 коп. 3 % річних та 2 662 грн. 40 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Суддя А.В.Васянович