Decision № 141112521, 30.10.2026, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8626/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 164, код ЄДРПОУ 44055106) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі відповідач, Департамент), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області про відмову в проведенні реєстраційних дій від 03.07.2026 №85665092;

зобов`язати Департамент реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області провести державну реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за заявою від 20.05.2026 за реєстраційним номером 73189367.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до Департаменту із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на об`єкт нерухомості підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування від 20.11.2000. За результатами розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно спочатку прийнято рішення про залишення заяви без руху, а потім прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій від 03.07.2026 №85665092. Позивач вважає, що державний реєстратор, всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи законні права та інтереси позивача, вимагає для реєстрації документи, отримання яких не є необхідним у даному конкретному випадку. Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на нерухоме майно, містять усю необхідну інформацію та усі обов`язкові реквізити. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 21.08.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі від 21.08.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 22.08.2026 (субота) о 03:44, що підтверджується відомостями з системи «Діловодство спеціалізованого суду» та довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу.

Згідно з п.2 ч.1 та ч.2 ст.126 КАС України часом вручення повістки вважається: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Таким чином, ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі від 21.08.2026 вручено відповідачу 24.08.2026 (понеділок).

Станом на час розгляду справи, відзив та документальні докази на його обґрунтування від відповідача до суду не надходили.

Приписами ч. 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

15.05.2026 ОСОБА_1 звернулась засобами вебпорталу «Дія» до Департаменту із заявою про державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на який виникло до 01.01.2013 року. Вказану заяву зареєстровано 20.05.2026 за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та присвоєно реєстраційний номер 73189367.

Право власності на вищевказаний житловий будинок набуто позивачем на підставі договору дарування від 20.11.2000, посвідченого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №3138 (далі - Договір).

Відповідно до розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 21.03.2016 №115 «Про виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» та пункту 1 розділу І «Василівський район» додатка 1 до цього розпорядження, у с. Приморське Приморської сільської ради вулицю 50 років Жовтня перейменовано на вулицю Покровську. Тому у заяві про державну реєстрацію та в чинному технічному паспорті зазначено сучасну адресу об`єкта: вул. Покровська, буд. 229.

До заяви про державну реєстрацію речових прав позивачем було додано пакет документів, що підтверджує набуття та реєстрацію права власності до 01.01.2013, а саме: Договір, який містить реєстраційний напис Василівського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію житлового будинку за ОСОБА_1 на праві приватної власності. Також, було подано технічний паспорт на житловий будинок, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:4515-4941-4890-0500, сформований 13.05.2026.

Проте, 25.05.2026 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту прийнято рішення №84992575 про залишення заяви від 20.05.2026 за реєстраційним номером 73189367 без руху (далі - Рішення про залишення без руху), а 03.07.2026 - рішення №85665092 про відмову в проведенні реєстраційних дій (далі - Рішення про відмову).

Рішення про залишення без руху мотивовано неотриманням державним реєстратором у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-ІV (Закон №1952-ІV), відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року та направленням запиту до БТІ.

Рішення про відмову мотивоване тим, що після закінчення 30 робочих днів, установлених частиною третьою статті 23 Закону №1952-ІV, державним реєстратором не було отримано від Василівської районної ради Запорізької області запитуваних документів та/або інформації, необхідних для встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами й обтяженнями, унаслідок чого обставини, які стали підставою для залишення заяви без руху, не були усунуті. Як на правову підставу відмови державний реєстратор послався на пункти 4 та 8 частини першої статті 24 Закону №1952-ІV і Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Вважаючи рішення про відмову протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивача на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується, в тому числі: договором дарування від 20.11.2000, посвідченим приватним нотаріусом та зареєстрованим в реєстрі за №3138, який містить реєстраційний напис Василівського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію житлового будинку за ОСОБА_1 на праві приватної власності. Характеристики житлового будинку підтверджуються технічним паспортом на житловий будинок, реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:4515-4941-4890-0500.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на вищезазначений об`єкт нерухомості проведено відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку, відсутні обставини для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності на житлове приміщення (будинок).

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 03.07.2026 за №85665092.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзив до суду не надав, правомірність своїх дій та рішення суду не довів.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/ перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 164, код ЄДРПОУ 44055106) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області від 03.07.2026 за №85665092 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області провести державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 , відповідно до її заяви від 20.05.2026 за реєстраційним номером 73189367.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова