Decision № 141105613, 02.11.2026, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3313/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3313/26

За позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області (65031, м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, буд. 49, код ЄДРПОУ 25829550)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44, код ЄДРПОУ 24175269)

про стягнення 60 383 грн,

обставини справи:

12.08.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області (далі Служба) до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія (далі ПАТ «УСК») "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", в якій воно просить:

- стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 60 383 грн.

Обґрунтувуючи позов Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області зазначає, що спірні правовідносини мають деліктну природу, а предметом цього спору є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок ДТП.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №916/3313/26, справу постановив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.09.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.09.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

установив:

12.05.2025 на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-05 Київ-Одеса км 366+100 за участю транспортного засобу LEXUS IS250, д/з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася дорожньо-транспортна пригода.

Так, рухаючись по вказаній автомобільній дорозі водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом LEXUS IS250, д/з НОМЕР_1 , не вибрала безпечну швидкість руху, не врахувала дорожню обстановку, стан транспортного засобу, унаслідок чого здійснила наїзд на бар`єрне огородження.

Ширяївський районний суд Одеської області постановою від 14.08.2025 (справа № 518/1235/25) визнав винною водія ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Ділянка дороги км 366+100, де сталася дорожньо-транспортна подія знаходиться на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області.

Відповідно до умов договору на експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, укладеного між Службою (Замовник) та підрядною організацією, підрядник зобов`язаний невідкладно повідомляти Службу про факт ДТП на ділянках, які знаходяться у них на обслуговуванні. Підрядник приймає участь у складанні матеріалів ДТП разом з поліцією.

Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області стало відомо про факт ДТП з матеріалів, які надійшли від підрядної організації.

Служба склала кошторис збитків, заподіяних пошкодженням бар`єрного огородження на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-05 Київ-Одеса, км 342+700.

Розмір збитків відповідно дефектного акта та кошторису збитків Служби становить 60 383 грн.

Згідно з полісом № 225921890 (далі - Поліс) внутрішнього обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦПВ), Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (Страховик) уклало договір страхування з власником транспортного засобу марки та моделі LEXUS IS250, д/з НОМЕР_1 (відповідно даних МТСБ України на дату скоєння ДТП).

Ураховуючи наявність застрахованої відповідальності, Служба звернулась до відповідача з претензією від 15.09.2025 № 953/06-01/25 про відшкодування збитків у розмірі 60 383 грн, проте, відповідач відповіді не надав, збитки не відшкодував.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 6 ст. 12 Закону України «Про автомобільні дороги» позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення страхового відшкодування у розмірі 60 383 грн.

На твердження позивача, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування відповідно до норм передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на те, що ДТП сталася за участю транспортного засобу LEXUS IS250, д/з НОМЕР_1 , який є джерелом підвищеної небезпеки, то відповідно за пошкодження майна внаслідок цієї пригоди настає цивільно-правова відповідальність.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позивач не долучив до позову Звіт, акт чи висновок про оцінку завданої матеріальної шкоди майну, що прямо суперечить вимогам Закону.

Крім того, на думку відповідача, покладення принципу повного відшкодування шкоди у деліктному зобов`язання позивачем на Страховика, який виступає стороною договірних зобов`язань - не є допустимим.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик зобов`язаний провести огляд пошкодженого майна протягом 10 робочих днів з дня повідомлення про ДТП та залучити суб`єкта оціночної діяльності для визначення розміру шкоди.

Позивач завчасно звернувся до відповідача з претензією від 15.09.2025 № 953/06-01/25, надавши всі первинні документи, що підтверджують факт ДТП та розмір збитків.

Однак, Страховик обов`язку щодо проведення огляду майна та призначення власної експертизи (оцінки) у визначений законом строк не виконав, письмової вказівки щодо призначення експертизи Службі не надав. Натомість, надіслав лист від 10.12.2025 № 250001424174, в якому просив позивача надати відомості щодо балансової вартості пошкодженого майна. В листі Страховик не зазначав про намір здійснити огляд пошкодженого майна.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області (нова редакція), затвердженого наказом Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 24.02.2026 № 138 (далі - Положення) Служба - державна неприбуткова організація, яка заснована на державній власності і належить" до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління), що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 2023 року № 29 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» перейменовано з Державного агентства автомобільних доріг України на Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, та яке відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №456 «Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України» є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.

Метою діяльності Служби, зокрема, є забезпечення розвитку та функціонування автомобільних доріг загального користування державного значення в Одеській області (далі - автомобільні дороги) шляхом їх нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, ремонтів та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг (2.1.1 Положення).

Відповідно до п. 5.2 Положення майно Служби становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Служби.

На балансі Служби обліковуються об`єкти будівництва (у тому числі автомобільні дороги, що є складовою єдиної транспортної системи України), а також інше майно, яке встановлено на праві узуфрукта державного майна або на іншому речовому праві на державне майно, передбаченому законом та належать до сфери управління Уповноваженого органу управління (п. 5.3 Положення).

Згідно з п. 5.4 Положення автомобільні дороги, знаходяться у державній власності та не підлягають приватизації. Автомобільні дороги, що закріплені за Службою, обліковуються на її балансі, враховуються і відображаються окремо в аналітичному обліку.

Господарський суд установив, що автомобільна дорога загального користування державного значення М-05 Київ Одеса, на якій сталася ДТП, включена до Переліку автомобільних доріг загального користування державного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 № 1318.

Ділянка дороги км 366+100, де сталася дорожньо-транспортна пригода знаходиться на балансі Служби, що підтверджується бухгалтерською довідкою №03-620/07 від 11.12.2025.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування; спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

Господарський суд погоджується із доводами позивача, що бар`єрне огородження є складовою автомобільної дороги, як частина інженерного облаштування дороги і його відновлення входить до компетенції позивача.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання події (страхового випадку) виплатити іншій стороні (страхувальникові) або іншій стороні, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору відповідно до вимог ст. 979 ЦК України.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 15.11.2024 № 3720-ІХ (редакція, що діяла на момент скоєння ДТП).

У ч. 2 ст. 1 наведеного закону закріплено визначення понять:

- дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої заподіяно шкоду життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи (п. 1);

- потерпіла особа - фізична особа, життю, здоров`ю та/або майну якої заподіяно шкоду, та/або юридична особа, майну якої заподіяно шкоду, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка має право на відшкодування такої шкоди відповідно до цього Закону (п. 6);

- страховик відповідальної особи - страховик, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до якого застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу, під час використання якого заподіяно шкоду забезпеченому транспортному засобу потерпілої особи (п. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

У разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням дороги, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху (п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує один рік з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно майну потерпілої особи.

Згідно з обставинами справи, дорожньо-транспортна пригода сталася 12.05.2025.

Служба звернулась до Страховика 15.09.2025, що не перевищує строк звернення з заявою про страхову виплату, отже, позивач дотримався строку та порядку звернення щодо страхової виплати.

Відповідач у відзиві зазначає про те, що позивач намагається покласти на страхову компанію деліктну відповідальність у повному обсязі.

Водночас, вимога позивача про стягнення 60 383 грн є вимогою про виплату страхового відшкодування в межах встановленого законом та полісом № EP 225921890 ліміту відповідальності (який становить 160 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну).

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі пошкодження чи знищення дороги, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху та іншого майна, ніж транспортний засіб, страхова (регламентна) виплата визначається в розмірі матеріальних збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визначеному страховиком (МТСБУ) відповідно до положень законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні чи суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 31 цього Закону, - потерпілої особи або за домовленістю між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою.

Разом з тим, ч. 4 ст. 31 наведеного закону закріплено, що водії, причетні до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого (знищеного) майна зобов`язані зберігати пошкоджене (знищене) майно, у тому числі транспортні засоби, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, до того часу, поки його не огляне представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ), а також забезпечити можливість проведення огляду пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, представниками страховика (МТСБУ).

Страховик (МТСБУ) зобов`язаний провести огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом 10 робочих днів з дня повідомлення страховика (МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду чи в більший строк за зверненням осіб, зазначених у цій частині, щодо належного їм майна. Зазначені особи звільняються від обов`язку зберігання пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортних засобів, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, якщо з причин, що не залежать від них, їхніх дій чи бездіяльності, представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, у строк, передбачений цим абзацом.

Огляд представником страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, оформляється актом огляду, що складається у двох примірниках та підписується представником страховика (МТСБУ) та потерпілою особою (її представником), один із яких надається потерпілій особі (її представнику). Акт огляду може оформлюватися у формі електронного документа відповідно до вимог законодавства.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом визначеного абзацом другим цієї частини строку, після повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, такий страховик (МТСБУ) відшкодовує потерпілій особі здійснені витрати на визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна. Визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна здійснюється відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. У разі якщо представник страховика (МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, з причини незабезпечення потерпілою особою можливості для проведення такого огляду, зазначене відшкодування не здійснюється.

Господарський суд установив, що представник страховика огляд пошкодженого майна не провів з причин які не залежали від потерпілого.

Отже, Страховик обов`язку щодо проведення огляду майна та призначення власної експертизи (оцінки) у визначений законом строк не виконав, письмової вказівки щодо призначення експертизи Службі не надав. Натомість, надіслав лист від 10.12.2025 № 250001424174, в якому просив позивача надати відомості щодо балансової вартості пошкодженого майна. В листі Страховик не зазначав про намір здійснити огляд пошкодженого майна.

Тоді як Служба на підтвердження здійснених витрат на визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням майна надала Дефектний акт від 14.05.2025 складений та проведений комісією у складі начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання, провідного інженера ВЯТК та НТ, начальника дільниці ТОВ «Автомагістраль-Південь». Також надала Кошторис збитків на заявлену суму у розмірі 60 383 грн.

За таких обставин та правового регулювання, з огляду на невиконання Страховиком вимог ст. 43 Закону та підтвердження витрат Дефектним актом і кошторисом господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовну заяву Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44, код ЄДРПОУ 24175269) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області (65031, м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, буд. 49, код ЄДРПОУ 25829550) суму страхового відшкодування у розмірі 60 383 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 02 листопада 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко