Decision № 141104334, 21.10.2026, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 Справа № 914/2441/15(459/2664/26)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (80086, Львівська область, Сокальський р-н, с. Сілець, ЄДРПОУ 35879807)

про стягнення заробітної плати та середнього заробітку

у межах провадження у справі №914/2441/15

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Економконсалтинг», (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 7, ЄДРПОУ 42230413)

про банкрутство: Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (80086 с. Сілець, Сокальський район, Львівська область; код ЄДРПОУ 35879807)

Представники сторін:

від позивача: Товстун А.О.

від відповідача: Кріль Н.Г.

ВСТАНОВИВ:

20.07.2015 на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 2512 від Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк надійшла заява про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства Львівська вугільна компанія (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086; ідентифікаційний код 35879807).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.07.2015 заяву ПАТ Альфа-Банк про порушення справи про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія прийнято до розгляду.

Листом РВ Фонду державного майна України по Львівській області від 12.08.2015 за №2 14-11-05142 повідомлено, що державна частка у статутному капіталі ПАТ Львівська вугільна компанія, станом на 11.08.2015, становить 37,578 %.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 порушено провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія. Визнано вимоги кредитора - ПАТ Альфа-банк в розмірі 11 160 835,01 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном ПАТ Львівська вугільна компанія. Розпорядником майна ПАТ Львівська вугільна компанія призначено арбітражного керуючого Шутку Я.С.

Ухвала Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 про порушення провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі № 914/2441/15.

Оголошення про порушення провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 25.08.2015 № 21815.

Ухвалою суду від 07.10.2015 залучено РВ ФДМ України по Львівській області учасником у справі про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія.

Ухвалою суду від 13.11.2015 залучено Головне територіальне управління юстиції у Львівській області та Львівську обласну державну адміністрацію учасниками у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія; звільнено арбітражного керуючого Шутку Я. С. від виконання повноважень розпорядника майна ПАТ Львівська вугільна компанія за його заявою; розпорядником майна ПАТ Львівська вугільна компанія призначено арбітражного керуючого Постоленка В. О.

Ухвала Господарського суду Львівської області від 13.11.2015 у справі № 914/2441/15 залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі № 914/2441/15.

Ухвалою суду від 25.12.2015 відсторонено керівника ПАТ Львівська вугільна компанія ОСОБА_2 від його посади та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна Постоленка В. О.

Ухвалою суду від 18.03.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ Львівська вугільна компанія.

Ухвалою суду від 25.03.2016, у зв`язку з оскарженням ухвали, провадження у справі № 914/2441/15 зупинено до повернення матеріалів справи з суду вищої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 у справі № 914/2441/15 касаційну скаргу Уповноваженої особи акціонерів боржника ПАТ Львівська вугільна компанія ТзОВ Вантажно-транспортне управління задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі № 914/2441/15 скасовано. Справу № 914/2441/15 передано на розгляд до Господарського суду Львівської області на стадію підготовчого засідання в іншому складі суду. До прийняття рішення за результатами підготовчого засідання виконання обов`язків розпорядника майна та виконання обов`язків керівника ПАТ Львівська вугільна компанія покладено на арбітражного керуючого Постоленка В.О.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2016, справу № 914/2441/15 передано для розгляду судді Цікало А. І.

Ухвалою суду від 16.12.2016 поновлено провадження у справі № 914/2441/15.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.05.2018 відкрито провадження у справі № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія; визнано безспірні вимоги ініціюючого кредитора - ПАТ Альфа-Банк у розмірі 11 160 835,01 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ПАТ Львівська вугільна компанія.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.08.2018 визнано вимоги КП «Червоноградтеплокомуненерго» до ПАТ «Львівська вугільна компанія» на суму 53 720,26 грн, як вимоги, що погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; покладено на ПАТ «Львівська вугільна компанія» судовий збір в розмірі 3 524,00 грн., сплачений КП «Червоноградтеплокомуненерго» за подання заяви з вимогами до ПАТ «Львівська вугільна компанія»; замінено кредитора Сокальське ОУПФУ Львівської області правонаступником Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області; припинено процедуру розпорядження майном ПАТ «Львівська вугільна компанія»; припинено повноваження арбітражного керуючого Постоленко В. О. як розпорядника майна ПАТ «Львівська вугільна компанія»; введено процедуру санації ПАТ «Львівська вугільна компанія»; керуючим санацією ПАТ «Львівська вугільна компанія» призначити арбітражного керуючого Постоленко В. О.; розгляд справи призначено на 06.11.2018.

Повідомлення про введення процедури санації ПАТ Львівська вугільна компанія оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 02.08.2018 № 53280.

Справа перебуває на стадії санації.

Рух справи відображено в відповідних ухвалах суду.

26.06.2026 року на адресу Шептицького міського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», (80086, Львівська область, Сокальський р-н, с. Сілець, ЄДРПОУ 35879807) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку.

Ухвалою суду від 30.07.2026 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку передано на розгляд Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи №914/2441/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія».

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 19.08.2026 справу № 914/2441/15(459/2664/26) передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, в провадженні якої перебуває справа №914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія».

Ухвалою суду від 24.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача ПАТ Львівська вугільна компанія про стягнення заробітної плати та середнього заробітку прийнято до розгляду в межах провадження у справі №914/2441/15 про банкрутство ПАТ Львівська вугільна компанія. Ухвалено здійснювати розгляд справи №914/2441/15(459/2664/26) за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено засідання на 21.10.2026.

У судове засідання 21.10.2026 позивач з`явився, просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з ПАТ «Львівська вугільна компанія» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2026 року по 19 травня 2026 року та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Представник відповідача у судове засідання з`явився, сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог до ПАТ «Львівська вугільна компанія» щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні повністю. На вимогу суду відповідач надав довідку №67/26 від 01.09.2026 про заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2025 року по 19.05.2026 року та довідку №68/26 від 01.09.2026 доходи, якою підтверджено середньомісячна заробітна плата позивача. Відповідач посилається на те, що причиною існування заборгованості по заробітній платі перед працівниками ПАТ «Львівська вугільна компанія» є важкий фінансовий стан відповідача.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 21.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив таке.

У період з 06 листопада по 19 травня 2026 року, ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Львівська вугільна компанія», що підтверджується записами у трудовій книжці.

Під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з лютого 2026 року по 19 травня 2026 року. 19 травня 2026 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умови колективного договору щодо своєчасної виплати заробітньої плати, згідно наказу № 59-к від 19.05.2026 року. Вказаним наказом також передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 37 календарних днів.

Як стверджує позивач, в день звільнення позивача 19.05.2026 відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до довідки ПАТ «Львівська вугільна компанія» №67/26 від 01.09.2026 про заборгованість, виданої ОСОБА_1 , заборгованість відповідача перед позивачем за період з жовтня 2025 року по 19.05.2026 року становить 73 043,43 грн, з яких: 19 965,48 грн заборгованість з заробітної плати, 1 452,96 грн компенсація за невикористану відпустку (4 календарних дні), 51 624,99 грн вихідна допомога в розмірі 3-х місячного середнього заробітку.

До матеріалів справи також долучено довідку №68/26 від 01.09.2026, якою підтверджено середньомісячну заробітну плату позивача.

Оцінка суду.

Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 та 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено також ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Отже, у відповідача існував обов`язок по виплаті працівнику належної йому заробітної плати у встановлений законодавством строк. Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати у розмірі 19 965,48 грн, 1 452,96 грн компенсації за невикористану відпустку та 51 624,99 грн вихідної допомоги при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в п. 2.2. Рішення №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: «..за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки за вих. №68/26 від 01.09.2026 про середньомісячну заробітну плату, виданої ПАТ «Львівська вугільна компанія», останні два місяці роботи позивача є березень 2026 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 1 день) і нарахована заробітна плата становить 1 064,81 грн та квітень 2026 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 4 дні) і нарахована заробітна плата становить 12 141,18 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог до ПАТ «Львівська вугільна компанія» щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні повністю, з огляду на те, що причиною існування заборгованості по заробітній платі перед працівниками ПАТ «Львівська вугільна компанія» є важкий фінансовий стан відповідача. Згідно Звітів товариства про фінансові результати за І квартал 2026 року збиток товариства: становив 23 449 тис. грн.; за І півріччя 2026 року 60 201 тис. грн. З січня 2026 року і по серпень 2026 року призупинена діяльність ПАТ «Львівська вугільна діяльність» у зв`язку з відсутністю у споживачів послуг по переробці і збагаченню рядового вугілля ринків збуту вугільного концентрату. З жовтня 2026 року і по даний час вугілля на переробку споживачами послуг збагачення не постачається. Для працівників всіх структурних підрозділів вказаний період оголошений часом простою не з вини працівника (копії наказів додаються). Відповідач посилається на те, що упродовж згаданого періоду (січень 2026 р. серпень 2026 р.) підприємство не здійснювало збагачення шахтного рядового вугілля, тому не мало доходу від основного виду діяльності. Кошти на рахунок товариства не надходили.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, провадження №14-47цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) зроблено наступний висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, а також те, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника та з врахуванням підстав звільнення позивача за власним бажанням у зв`язку з невиплатою заробітної плати (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) з вихідною допомогою в розмірі 3-х місячного середнього заробітку у розмірі 51 624,99 грн, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, судовий збір в розмірі 3 328,00 грн за такою вимогою на підставі 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, статтями 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (80086, Львівська область, Сокальський р-н, с. Сілець, ЄДРПОУ 35879807) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 19 965,48 грн заборгованості з заробітної плати, 1 452,96 грн компенсації за невикористану відпустку, 51 624,99 грн вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (80086, Львівська область, Сокальський р-н, с. Сілець, ЄДРПОУ 35879807) в дохід Державного бюджету України 3 328,00 грн судового збору.

4. У решті вимог в позові відмовити.

5. Наказ видати згідно зі статтею 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 02.11.2026.

Суддя Чорній Л.З.