Decision № 141104041, 02.11.2026, Commercial Court of Kyiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2669/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровари Констракшн" (Київська обл., Броварський р-н., с. Квітневе)

про стягнення 428 538,15 грн,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.Ю.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровари Констракшн" про стягнення 428 538,15 грн, з яких: 378 272,11 грн заборгованості за Договором поставки № 230-2026-03-25-221 від 25.03.2026, 4 166,66 грн інфляційних втрат, 4 166,00 грн 3% річних та 41 993,38 грн пені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

25.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній повідомив суд про сплату заборгованості в розмірі 378 272,11 грн та клопотав про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у розмірі 378 272,11 грн; стосовно штрафних санкцій просив зменшити на 70%.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2026 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 230-2026-03-25-221 (далі Договір), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Сторони у п.1.2 Договору погодили, що товар постачається партіями відповідно до специфікацій, які є Додатками та невід`ємною частиною даного договору.

Загальна кількість та асортимент партії товару, що має бути поставлений, зазначається у відповідній специфікації та видаткових накладних на товар (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору, товар поставляється покупцю у строки, що зазначені у відповідній специфікації.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю та отримання і підписання покупцем товаророзпорядчих документів, в тому числі видаткової накладної. Датою поставки товару є дата підписання сторонами накладної на товар.

Підписання представником покупця видаткової накладної є підтвердження приймання покупцем визначеної накладної партії товару за кількістю, а також погодження покупцем асортименту переданого товару.

Згідно з п. 6.1 Договору, ціна товару погоджується сторонами та зазначається в Специфікаціях.

Сторони у п.п. 7.1-7.3 Договору погодили, що оплата за даним Договором здійснюється в національній валюті України гривні. Розрахунок за товар, що поставляється, здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника у відповідності до п. 7.3 даного Договору. Підставою для оплати є даний Договір та рахунок-фактура, яка надається постачальником у відповідності до укладеної специфікації. Порядок оплати погоджується сторонами у специфікації.

Пунктом 13.2 Договору унормовано, що він набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Специфікацією № 1 від 25.03.2026 до Договору, узгоджено наступне: загальна вартість металоконструкцій становить 122 032,75 грн з урахуванням ПДВ. Оплата вартості виготовлених та поставлених металоконструкцій здійснюється Замовником протягом 14 банківських днів з дати підписання уповноваженим представником Замовника видаткової накладної. При цьому збільшення/зменшення ваги металоконструкцій до 10% не передбачає підписання нової Специфікації, а визначається у видаткових накладних. Термін виготовлення та поставки металоконструкцій складає 10 календарних днів з моменту підписання сторонами даної специфікації.

Специфікацією № 2 від 30.03.2026 до Договору, узгоджено наступне: загальна вартість металоконструкцій становить 256 239,36 грн з урахуванням ПДВ. Термін поставки товару складає 10 календарних днів з моменту підписання сторонами даної специфікації. Оплата вартості виготовлених та поставлених металоконструкцій здійснюється Замовником протягом 14 банківських днів з дня поставки товару.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв Товар за видатковою накладною № 43 від 26.03.2026 на суму 122 032,75 грн та № 44 від 30.03.2026 на суму 256 239,36 грн.

Під час розгляду справи відповідач сплатив наявну заборгованість у розмірі

378 272,11 грн. на підтвердження чого надав платіжні інструкції № 1507 від 18.09.206 на суму 122 032,75 грн та № 1508 від 18.09.2026 на суму 256 239,36 грн.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача

378 272,11 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати послуг нараховано та пред`явлено до стягнення також 4 166,66 грн інфляційних втрат, 4 166,00 грн 3% річних та 41 993,38 грн пені.

Відповідно до п. 9.2 Договору, у випадку якщо умовами договору передбачено відстрочення оплати товару, за порушення термінів оплати товару, передбачених даним договором на строк понад 10 робочих днів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день протягом строку прострочення зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд встановив, що у наданих позивачем розрахунках пені вірно визначено суми заборгованості, проте невірно зазначено облікову ставку НБУ та періоди прострочення за кожною поставленою партією товару. У зв`язку з цим судом здійснено перерахунок цієї штрафної санкції, відповідно до якого загальна сума пені становить 21 357,93 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.

Наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат є правильним та арифметично вірним.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, до 6 407,38 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача

6 407,38 грн пені.

Інші доводи і твердження сторін судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду за результатами розгляду даної справи.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 21 357,93 пені, 4 166,66 грн інфляційних втрат та 4 166,00 грн інфляційних втрат є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №911/2669/26 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровари Констракшн" 378 272,11 грн заборгованості.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бровари Констракшн" (07408, Київська обл., Броварський р-н., с. Квітневе, вул. Гоголівська, буд. 1-Г ; ідентифікаційний код 42137663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Досвід 2002" (03179, м. Київ, вул. Миколи Ушакова, 1-Б; ідентифікаційний код 32251657) 6 407 (шість тисяч чотириста сім) грн 38 коп. пені, 4 166 (чотири тисячі сто шістдесят шість) грн 66 коп. інфляційних втрат, 4 166 (чотири тисячі сто шістдесят шість) грн 00 грн 3% річних та 221(двісті двадцять одну) грн 10 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя А.В. Іванов