Decision № 141051113, 29.10.2026, Bohuslav District Court of Kyiv Oblast

Справа № 358/851/26 Провадження № 2/358/869/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді - Романенко К.С.,

за участю секретаря судового засідання - Шпак К.М.,

дистанційно позивача - ОСОБА_1 ,

дистанційно представника позивача - адвоката Гулян Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Олександрійської міської ради Кіровоградської області як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Гулян Я.В. звернувся до Богуславського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 01 липня 2025 року, а також зобов`язати виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган опіки та піклування надати висновок щодо підтвердження факту самостійного виховання дитини батьком.

Позов обґрунтований тим, що позивач є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , матір`ю якого є відповідачка ОСОБА_4 .

За твердженням позивача, у зв`язку з тяжким станом здоров`я відповідачки, якій встановлено II групу інвалідності, остання не має об`єктивної можливості самостійно здійснювати догляд за сином та належним чином виконувати батьківські обов`язки.

З 01 липня 2025 року дитина проживає разом із позивачем у м. Олександрії Кіровоградської області. Позивач зазначає, що самостійно займається вихованням сина, його утриманням, забезпечує навчання, розвиток та медичне обслуговування.

При цьому позивач не має наміру позбавляти відповідачку батьківських прав, оскільки невиконання нею батьківських обов`язків, на його переконання, зумовлене станом здоров`я.

Позивач вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відповідатиме її найкращим інтересам і необхідне для реалізації його прав, зокрема для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 травня 2026 року справу передано на розгляд судді Романенко К.С.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано виконавчий комітет Олександрійської міської ради як орган опіки та піклування надати висновок щодо підтвердження факту самостійного виховання дитини батьком.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що 01 липня 2025 року його син ОСОБА_5 приїхав до нього у м. Олександрію на постійне місце проживання, оскільки мати дитини через стан здоров`я не може доглядати за сином та виховувати його. З цього часу син проживає разом із ним.

Позивач пояснив, що син навчається у ліцеї вже другий рік, а він як батько повністю утримує сина, доглядає за ним, займається його вихованням та лікуванням.

На питання суду щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів позивач пояснив, що не знав про існування заборгованості, яка виникла ще з 2018 року, оскільки раніше син проживав із матір`ю у м. Богуславі, а він добровільно надавав кошти на утримання дитини. Крім того, син приїжджав до нього на канікули, під час яких позивач також забезпечував його потреби.

Про наявність судового наказу про стягнення аліментів позивач, за його словами, дізнався лише у 2024 році. Зауважив, що відповідачка не заперечує факту добровільного надання ним коштів на утримання сина, однак через стан здоров`я не може з`явитися до органів державної виконавчої служби та подати відповідну заяву. У зв`язку з цим виконавче провадження не закрито, а позивач продовжує сплачувати заборгованість.

З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник позивача адвокат Гулян Я.В. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Відзиву на позовну заяву не подала. Як убачається з висновку органу опіки та піклування, під час засідання комісії з питань захисту прав дитини 20 серпня 2026 року відповідачка засобами телефонного зв`язку повідомила, що не заперечує проти проживання сина з батьком.

Судові засідання у справі призначалися на: 27.07.2026, 26.08.2026, 29.09.2026, 27.10.2026.

Судове повідомлення про виклик до суду на 26.08.2026 вручено відповідачці 30.07.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 39).

Судові повідомлення про виклик до суду на 29.09.2026 та 27.10.2026 повернулися до суду без вручення, причина: «адресат відсутній» (а.с. 61-62, 77-78).

Відомостей про поважні причини неявки відповідачки в судові засідання, зокрема про перебування її на стаціонарному лікуванні на дати судових засідань, суду не надано.

Представник органу опіки та піклування у листі від 24 серпня 2026 року № 218/10/1 просив розглядати справу за його відсутності та не заперечував проти задоволення позову.

У судовому засіданні відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України, у присутності класного керівника 11-В класу ліцею № 17 Олександрійської міської ради Кіровоградської області ОСОБА_6 , судом з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_3 . Дитина пояснила, що з літа 2025 року проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки мати хворіє та за станом здоров`я не може утримувати й виховувати його. Батько забезпечує його фінансово, займається вихованням та лікуванням. На питання головуючого неповнолітній зазначив, що матір востаннє бачив улітку 2026 року, коли перебував на канікулах, а також спілкується з нею телефоном. Мама проживає у м. Богуславі, догляд за нею здійснює бабуся - її мати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі, клопотань про розгляд справи за його відсутності не надходило.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У цій справі всі зазначені умови наявні.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, зі згоди позивача та його представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, з`ясувавши думку неповнолітньої дитини, дослідивши письмові матеріали справи та надавши оцінку наявним доказам у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 січня 2010 року.

Відповідачка з 17 листопада 2017 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 та зареєстрована у АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрована дитина ОСОБА_3 .

З 01 квітня 2025 року відповідачці встановлено II групу інвалідності внаслідок загального захворювання до 01 травня 2027 року. Рішення щодо потреби в постійному сторонньому догляді експертною командою не ухвалювалося, що підтверджується витягом із рішення № 250/25/308/Р від 01 квітня 2025 року.

Водночас згідно з консультацією КНП КОР «Київський обласний онкологічний диспансер» від 19 серпня 2026 року стан відповідачки погіршився, вона потребує сторонньої допомоги. З 03 серпня 2026 року відповідачка проходила стаціонарне лікування з орієнтовною датою виписки 04 вересня 2026 року.

Рішення суду про визнання відповідачки недієздатною чи обмеження її цивільної дієздатності, а також про позбавлення або обмеження її батьківських прав у матеріалах справи відсутні.

З 01 липня 2025 року дитина фактично проживає з позивачем у м. Олександрії без реєстрації, що підтверджується актом-розпорядженням КП «Житлогосп» від 26 лютого 2026 року № 119, складеним зі слів сусідів.

З 01 вересня 2025 року дитина навчається в ліцеї № 17 Олександрійської міської ради та отримує первинну медичну допомогу в м. Олександрії.

Декларацію про вибір лікаря від 25 серпня 2025 року укладено від імені дитини відповідачкою як законним представником, у декларації зазначено її контактний номер телефону.

Позивач працює у ФОП ОСОБА_9 . Згідно з довідкою про доходи від 14 жовтня 2026 року № 0000-000003 ОСОБА_1 працює у ФОП « ОСОБА_9 » з 18 квітня 2024 року, займає посаду в`язальника трикотажних виробів та полотна. За період із 01 квітня 2026 року до 30 вересня 2026 року його дохід становив 56 473,31 грн.

За даними Олександрійського відділу державної виконавчої служби, викладеними в листі від 08 жовтня 2026 року № 474589, з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, на підставі судового наказу Богуславського районного суду Київської області від 24 липня 2018 року № 2-н/358/143/18, виконавче провадження № 57543185.

Заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2026 року становить 215308 грн. Позивач у судовому засіданні наявність зазначеної заборгованості підтвердив, пояснивши, що про її існування з 2018 року, як і про наявність судового наказу, не знав, так як допомагав сину матеріально в добровільному порядку. Доказів припинення стягнення аліментів або звернення позивача з таким питанням у зв`язку зі зміною місця проживання дитини суду не надано.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 24 серпня 2026 року № 226/6/10/3 ОСОБА_1 самостійно виховує сина, оскільки мати через інвалідність та захворювання не може повною мірою піклуватися про дитину.

Водночас зазначений висновок значною мірою ґрунтується на поясненнях позивача та документах, доданих до позовної заяви. У ньому зафіксовано, що відповідачка брала участь у засіданні комісії засобами телефонного зв`язку та висловила свою позицію щодо проживання сина, а неповнолітній ОСОБА_5 повідомив, що проживає з батьком і спілкується з матір`ю телефоном, коли дозволяє її стан здоров`я.

Під час судового розгляду судом відповідно до статті 171 СК України з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_3 щодо його проживання з батьком, спілкування з матір`ю та обставин здійснення батьками догляду за ним.

Норми права, які застосовує суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Водночас реалізація права на судовий захист передбачає необхідність установлення обставин, які підтверджують наявність відповідного права або законного інтересу, необхідність його захисту та наявність передбачених законом підстав для обраного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Згідно зі статтями 150, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою та другою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

За змістом частини першої статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, встановленою законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з її виховання.

Доведення факту одноосібного виховання дитини пов`язане з настанням або існуванням обставин, за яких інший із батьків не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини.

Отже, для встановлення факту самостійного виховання дитини недостатньо лише підтвердити її проживання з одним із батьків. Необхідно встановити сукупність обставин, які свідчать про фактичне нездійснення іншим із батьків відповідних батьківських обов`язків, з урахуванням установленого законом обсягу його прав та обов`язків.

Розвиваючи зазначений підхід, Верховний Суд у постанові від 16 березня 2026 року у справі № 487/11354/24 зазначив, що для встановлення факту самостійного виховання дитини необхідно дослідити обставини, за яких інший із батьків не бере участі у її вихованні, а також з`ясувати, чи підтверджується така обставина належними та допустимими доказами.

Верховний Суд звернув увагу, що окреме проживання матері та дитини, обмежена участь матері у вихованні за наявності телефонного зв`язку з дитиною самі по собі не свідчать про усунення матері від виховання. Також потреба встановлення відповідного факту для вирішення питань, пов`язаних із проходженням військової служби, не змінює вимог до доказування.

Аналогічний підхід викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, у якій зазначено, що саме по собі окреме проживання батьків та проживання дитини з батьком не є достатнім для висновку про самостійне виховання дитини для цілей застосування законодавства про мобілізацію.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов і в постанові від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24, зазначивши, що проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання, а участь матері у вихованні дитини за домовленістю з батьком свідчить про спільне виховання. У постанові від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися в безспірному порядку або за домовленістю батьків.

Крім того, у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 Верховний Суд зазначив, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має право оскаржувати судові рішення про встановлення факту самостійного виховання дитини, оскільки такі рішення впливають на підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що зумовлює необхідність ретельної перевірки судом обставин, покладених в основу таких вимог.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим.

За змістом статей 12, 13, 76-81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленого значення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем, суд виходить із того, що визначальним є не лише фактичне проживання дитини з одним із батьків, а й установлені обставини виконання або невиконання іншим із батьків своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини.

Судом установлено, що з 01 липня 2025 року неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком у м. Олександрії, навчається за місцем його проживання та отримує там медичну допомогу.

Ці обставини свідчать про те, що позивач бере участь у повсякденному житті сина та здійснює догляд за ним. Водночас самі по собі вони не є достатніми для висновку, що позивач самостійно виховує та утримує дитину в розумінні наведених правових позицій Верховного Суду.

Суд ураховує стан здоров`я відповідачки, якій установлено II групу інвалідності та яка має тяжке захворювання, що потребує лікування й сторонньої допомоги. Зазначені обставини об`єктивно можуть обмежувати можливість відповідачки особисто здійснювати повсякденний догляд за сином та брати участь у його житті в тому обсязі, який був би можливим за відсутності захворювання. Разом із тим інвалідність та тяжкий стан здоров`я самі по собі не припиняють і не обмежують батьківських прав особи. У матеріалах справи відсутні судові рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав, обмеження її батьківських прав, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою. При цьому суд бере до уваги, що рішення щодо потреби відповідачки в постійному сторонньому догляді експертною командою не ухвалювалося. Водночас медичні документи підтверджують погіршення її стану здоров`я та необхідність сторонньої допомоги. Отже, наявні докази підтверджують істотні обмеження фізичних можливостей відповідачки, однак не свідчать про припинення її батьківських прав або самі по собі не доводять повного усунення її від виховання дитини.

Крім того, суд ураховує обставини спілкування відповідачки із сином та її ставлення до визначення місця його проживання. Як убачається з матеріалів справи, відповідачка підтримує телефонний зв`язок із сином. Неповнолітній під час судового засідання підтвердив, що спілкується з матір`ю телефоном та востаннє бачив її влітку 2026 року, коли перебував на канікулах. Крім того, декларацію про вибір лікаря від 25 серпня 2025 року укладено від імені дитини відповідачкою як законним представником. У висновку органу опіки та піклування зазначено, що 20 серпня 2026 року відповідачка брала участь у засіданні комісії з питань захисту прав дитини засобами телефонного зв`язку та повідомила, що не заперечує проти проживання сина з батьком. Ці обставини свідчать, що відповідачка обізнана з місцем проживання дитини, підтримує з нею контакт і висловила згоду на проживання сина з батьком.

Суд не ототожнює телефонне спілкування матері з дитиною з належним виконанням усіх батьківських обов`язків. Водночас сам факт обмеженого спілкування, зумовленого станом здоров`я матері та окремим проживанням, без інших переконливих доказів не дає підстав для категоричного висновку про її повне самоусунення від виховання дитини. Те, що відповідачка не заперечує проти проживання сина з батьком, підтверджує погоджений батьками порядок проживання дитини, однак саме по собі не доводить, що батько здійснює її виховання одноосібно.

Також суд бере до уваги обставини матеріального утримання дитини. Позивач стверджує, що з 01 липня 2025 року самостійно забезпечує всі потреби сина. На підтвердження можливості його утримання надано довідку про доходи, відповідно до якої за період із 01 квітня 2026 року до 30 вересня 2026 року дохід позивача становив 56 473,31 грн.

Разом із тим матеріали справи містять лист Олександрійського відділу державної виконавчої служби від 08 жовтня 2026 року № 474589, згідно з яким із позивача стягуються аліменти на утримання сина на підставі судового наказу від 24 липня 2018 року, а заборгованість станом на 01 червня 2026 року становить 215 308 грн. Наявність заборгованості позивач підтвердив у судовому засіданні, пояснивши, що не знав про її існування та раніше добровільно надавав кошти на утримання дитини.

Суд бере до уваги наведені пояснення позивача, однак вони не спростовують установленого факту наявності значної заборгованості зі сплати аліментів та продовження виконавчого провадження. При цьому суд зауважує, що сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не є безумовним доказом того, що позивач не утримує дитину фактично після зміни місця її проживання. Водночас вона має значення для оцінки доводів про повне та самостійне виконання позивачем обов`язку з утримання сина, оскільки наявність заборгованості свідчить про невиконання в попередній період установленого судовим наказом обов`язку зі сплати аліментів. При цьому суд ураховує, що заборгованість обліковується за період з 02 липня 2018 року, тобто переважно утворилася до зміни місця проживання дитини, а після 01 липня 2025 року аліменти продовжують нараховуватися на користь відповідачки, оскільки позивач не вжив заходів щодо припинення їх стягнення. Доказів припинення стягнення аліментів, зміни порядку їх сплати або вжиття позивачем установлених законом заходів у зв`язку зі зміною місця проживання дитини суду не надано. Таким чином, надані докази підтверджують, що позивач має дохід та фактично забезпечує потреби сина за місцем його проживання, проте не дають достатніх підстав для висновку про належне виконання ним обов`язку з утримання дитини впродовж усього періоду, щодо якого заявлено вимогу.

Крім цього, суд оцінює висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 24 серпня 2026 року № 226/6/10/3, відповідно до якого позивач самостійно виховує сина через неможливість матері повною мірою піклуватися про дитину за станом здоров`я.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду, якщо він недостатньо обґрунтований.

Із дослідженого висновку вбачається, що він значною мірою ґрунтується на поясненнях позивача та поданих ним документах. У ньому відображено позицію відповідачки щодо проживання сина з батьком, а також пояснення дитини про проживання з батьком і спілкування з матір`ю телефоном. Водночас висновок не містить достатньої оцінки всіх обставин, які мають значення для вирішення спору, зокрема факту наявності заборгованості зі сплати аліментів, обсягу участі матері в житті дитини та значення її спілкування із сином для визначення того, чи має місце повне усунення матері від виконання батьківських обов`язків. За таких обставин суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування в частині категоричного твердження про самостійне виховання дитини батьком, оскільки цей висновок не підтверджений належною оцінкою всієї сукупності обставин справи.

Суд ураховує думку неповнолітнього ОСОБА_3 , з`ясовану відповідно до статті 171 СК України. Дитина підтвердила, що проживає з батьком, який забезпечує його потреби, займається вихованням та лікуванням. Водночас неповнолітній зазначив, що спілкується з матір`ю телефоном та бачив її влітку 2026 року під час канікул. Однак така думка підтверджує насамперед факт проживання сина з батьком і характер їхніх повсякденних відносин, а не сама по собі повне усунення матері від виховання.

Також, суд ураховує мету звернення позивача до суду - отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Позивач звернувся до суду з вимогою про встановлення вказаної обставини. Як було зазначено у позовній заяві, а також з`ясовано в судовому засіданні та підтверджено позивачем, ОСОБА_1 не звертався до суду з приводу позбавлення відповідачки батьківських прав або стягнення з неї аліментів на утримання дитини, і на тепер він не бажає настання негативних наслідків для відповідачки, виходячи з інтересів дитини. А підставою для звернення з даним позовом слугує його бажання отримати відстрочку від мобілізації, що також є в інтересах дитини. Вказане свідчить про те, що між позивачем та відповідачкою фактично відсутній спір і доказів у підтвердження наявності спору між сторонами суду не надано.

Відсутність спору між батьками щодо виконання ними батьківських обов`язків є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути встановлений судом у безспірному порядку чи за домовленістю батьків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

В силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Проте позивач бажає реалізувати своє право на відстрочку саме на підставі рішення суду про встановлення факту одноосібного виховання ним сина.

Зазначена мета є зрозумілою з огляду на пояснення позивача, однак сама по собі не є доказом самостійного виховання та утримання дитини. Наявність законного інтересу в отриманні відповідного правового статусу не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Суд виходить із того, що питання застосування законодавства про мобілізацію має вирішуватися компетентними органами з урахуванням установлених законом підстав і належних документів. Судове рішення про встановлення відповідного факту не може ґрунтуватися виключно на меті його подальшого використання, якщо сам факт не підтверджений достатньою сукупністю доказів.

За результатами дослідження матеріалів справи суд установив, що:

- неповнолітній ОСОБА_3 з 01 липня 2025 року фактично проживає разом із батьком у м. Олександрії;

- дитина навчається за місцем проживання батька та отримує там медичну допомогу;

- відповідачці встановлено II групу інвалідності, а її стан здоров`я обмежує можливість здійснювати повсякденний догляд за сином;

- відповідачка не позбавлена батьківських прав, не визнана недієздатною або безвісно відсутньою, а відповідних судових рішень матеріали справи не містять;

- відповідачка підтримує телефонний зв`язок із сином, не заперечує проти його проживання з батьком, а дитина підтвердила спілкування з матір`ю та зустріч із нею востаннє влітку 2026 року;

- заборгованість позивача зі сплати аліментів на утримання сина станом на 01 червня 2026 року становить 215308 грн, а виконавче провадження триває;

- висновок органу опіки та піклування про самостійне виховання дитини батьком не містить достатньої оцінки всіх обставин справи та не має для суду наперед установленої сили;

- думка дитини підтверджує проживання з батьком та його участь у повсякденному забезпеченні потреб сина, однак не є самостійною та безумовною підставою для висновку про повне усунення матері від виховання;

- матеріали справи не містять достатньої сукупності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка повністю припинила виконувати свої батьківські обов`язки, а позивач здійснює виховання та утримання дитини самостійно в розумінні правових позицій Верховного Суду.

Суд наголошує, що встановлення факту проживання дитини з одним із батьків, фактичного здійснення ним щоденного догляду та забезпечення потреб дитини не є тотожним встановленню факту самостійного виховання та утримання дитини. Для задоволення заявленої вимоги необхідно встановити не лише обставини спільного проживання батька з дитиною, а й достатньо підтверджені обставини, які свідчать про те, що інший із батьків не виконує своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини.

У цій справі тяжкий стан здоров`я відповідачки пояснює обмеження її можливостей щодо безпосереднього догляду за сином, проте наявні докази не підтверджують повного припинення нею участі в житті дитини. Зокрема, установлено підтримання телефонного зв`язку між матір`ю та сином, а також відсутність заперечень відповідачки щодо проживання дитини з батьком.

Водночас наявність у позивача заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилася переважно за період до зміни місця проживання дитини, хоча й не спростовує фактичного забезпечення ним потреб сина після 01 липня 2025 року, свідчить про невиконання ним раніше встановленого судом обов`язку з утримання дитини. Будь-яких заходів щодо припинення стягнення аліментів чи зміни порядку їх сплати у зв`язку зі зміною місця проживання сина позивач не вжив. За таких обставин суд не може беззастережно погодитися з твердженням позивача про самостійне утримання ним дитини протягом усього заявленого періоду.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вони підтверджують фактичне проживання дитини з батьком, його участь у повсякденному догляді та забезпеченні потреб сина, однак не є достатніми для встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини саме в тому значенні, яке покладено в основу позовних вимог.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 з 01 липня 2025 року.

За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача, а сплачений ним судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-284, 352,

354, 355 ЦПК України, статтями 15, 19, 141, 150, 152, 157, 171, 180 СК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Олександрійської міської ради Кіровоградської області як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин рішення - з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідачці, яка не з`явилася в судове засідання, направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Олександрійської міської ради Кіровоградської області, ЄДРПОУ 30564550, місцезнаходження: просп. Соборний, 59, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Головуючий: суддяК. С. Романенко