Decision № 141027613, 19.10.2026, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 Справа № 914/1448/26

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Зоряни Горецької, при секретарі судового засідання Зоряні Мельничук, розглянув у підготовчому засіданні справу

за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс»

про стягнення заборгованості за договором

представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс» про стягнення заборгованості за договором.

Ухвалою від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Хід розгляду справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

19.10.2026 суд ухвалив рішення у справі без проголошення вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про пайову участь № 53 від 05.03.2018, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок у встановленому договором розмірі та порядку.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором виконав частково, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати пайового внеску в розмірі 3 109 844,88 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання позивачем на суму основного боргу нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

В ході розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором з урахуванням нарахованих штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 5 060 662,85 грн.

Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань та наявністю заборгованості.

Позиція відповідача

19.10.2026 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву (вх.№ 4805/26) про визнання позову Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс» про стягнення 5 060 662,85 грн заборгованості за Договором про пайову участь № 53 від 05.03.2018 в повному обсязі та просить розстрочити виконання рішення суду: сплату 1 000 000,00 грн і судового збору після ухвалення рішення та набрання ним законної сили, а решту суми в розмірі 4 060 662,85 грн рівними частинами з дати ухвалення судового рішення до 01.11.2027.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

05.03.2018 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс» (відповідачем) був укладений Договір про пайову участь № 53 (надалі - Договір), за умовами якого відповідач є замовником будівництва.

Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов`язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому Договором.

Відповідно до п. 2.2 Договору Відповідач повинен був здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова шляхом сплати пайового внеску у розмірі 500 000,00 грн по 31.07.2018, 4 000 000,00 грн по 20.12.2019, 4 000 000,00 грн по 20.12.2020, 4 000 000,00 грн по 20.12.2021, 4 109 844,88 грн по 20.12.2024 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Таким чином, загальний розмір пайового внеску, що підлягав сплаті відповідачем за Договором, становив 16 609 844,88 грн.

На виконання умов Договору відповідач частково сплатив пайовий внесок у розмірі 13 500 000,00 грн, що підтверджується копіями відповідних квитанцій.

Позивач зазначає, що листом № 2301-вих-143122 від 08.10.2024 звертався до відповідача з вимогою сплатити заборгованість за Договором, однак відповіді на зазначений лист не отримав.

З урахуванням збільшення розміру позовних вимог, заборгованість відповідача за Договором зі сплати пайового внеску на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Львова становить 4 109 844,88 грн.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань позивачем нараховано пеню в розмірі 615 463,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 248 213,54 грн та 3 % річних у розмірі 87 141,08 грн.

Таким чином, загальний розмір позовних вимог, з урахуванням основної суми заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, становить 5 060 662,85 грн, які позивач просить стягнути з відповідача.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір про пайову участь № 53 від 05.03.2018 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань.

Господарський суд зазначає, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а згідно ч. 5 ст. 40 цього Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Судом встановлено, що відповідач не сплатив у повному обсязі пайовий внесок, передбачений Договором, у визначений строк - до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, чим порушив умови Договору в частині належного та своєчасного виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.3 Договору про пайову участь № 53 від 05.03.2018 сторони несуть відповідальність за виконання взятих на себе за цим договором зобов`язань у порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України.

Крім цього, п. 2.3. Договору встановлено, що у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженернотранспортної та соціальної інфраструктури Замовник (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску Замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Суд, перевіривши розрахунок заявлених позовних вимог в частині основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, та встановив, що такий проведено правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

При зверненні до суду із позовною заявою, Юридичним департаментом Львівської міської ради було сплачено судовий збір в розмірі 75 909,94 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 959 від 19.11.2025, № 358 від 29.05.2026; № 426 від 29.06.2026.

На підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Отже, оскільки відповідач подав заяву про визнання позову в межах підготовчого провадження, така заява подана на стадії судового процесу, на якій процесуальним законом передбачено можливість ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову.

Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 статті 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання судового рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у цій справі.

Разом з тим, Відповідач інформує суд про те, що станом на даний час Товариство перебуває у складному фінансовому становищі та щодо Товариства ухвалено ряд судових рішень про стягнення на загальну суму 3 271 175,57 грн. Відповідно, стягнення одномоментно зазначених судових сум призведе до блокування рахунків Товариства та можливого порушення справи про неплатоспроможність товариства (банкрутства).

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Отже, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

У зв`язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у ст. 6 Конвенції.

Тому з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника при вирішенні питання щодо розстрочення виконання рішення суд враховує принципи співмірності і пропорційності.

Приписами ч. 5 ст. 331 ГПК України внормовано, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення суду, суд враховує обставини, наведені відповідачем у заяві, та запропонований порядок погашення заборгованості, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 130, 236-241, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс» (79019, Львівська обл., м. Львів, вул. Липинського, буд. 36, код ЄДРПОУ 39318644) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 34814859, на розрахунковий рахунок (IBAN) № UA668999980314131921000013933, код класифікації доходів бюджету 24170000, код ЄДРПОУ отримувача - 38008294, отримувач: ГУК у Львівській обл./м. Львів, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)) суму в розмірі 4 109 844,88 грн - основного боргу, 615 463,35 грн - пені, 248 213,54 грн - інфляційних втрат, 87 141,08 грн - 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Євро-Сервіс» (79019, Львівська обл., м. Львів, вул. Липинського, буд. 36, код ЄДРПОУ 39318644) на користь Юридичного департаменту Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код 26360701) судовий збір в розмірі 75 909,94 грн.

4. Заяву відповідача за вх. № 4805/26 від 19.10.2026 про розстрочення виконання рішення задовольнити.

5. Розстрочити виконання судового рішення у наступний спосіб:

1) 1 000 000,00 грн + сума судового збору після ухвалення рішення та набрання ним законної сили;

2) 4 060 662,85 грн - рівними частинами з дати ухвалення судового рішення до 01 листопада 2027 року.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.