Decision № 141024971, 29.10.2026, Volodymyr City Court of Volyn Oblast (until 25.04.2025 - Volodymyr-Volynskyi City Court of Volyn Oblast)

154/3462/26

2/154/1877/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Вітера І.Р.,

за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А.,

представника позивача адвоката Матули В.Ю.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки адвоката Крупінської Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

1.Обставини справи та позиції сторін

17 серпня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2532897 від 17 червня 2020 року в розмірі 13 120 грн, з яких 4 000 грн основний борг, 9 120 грн проценти.

Позов обґрунтований тим, що 17 червня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою укладено електронний кредитний договір, за умовами якого остання отримала 4 000 грн кредиту строком на 30 днів. Відповідачка зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконала.

08 лютого 2021 року ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги за цим договором позивачу на підставі договору відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою від 02 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідачка ОСОБА_2 позову не визнала. Її представник, адвокат Крупінська Н.Л., у відзиві заперечила доведеність виникнення спірного кредитного зобов`язання та наявності заявленої заборгованості.

Представник позивача, адвокат Матула В.Ю., у відповіді на відзив наполягала на задоволенні позову, посилаючись на кредитний договір, розрахунок заборгованості, договір відступлення прав вимоги та документи щодо виконання цього договору. Вважала, що поданими доказами підтверджено виникнення у відповідачки грошового зобов`язання, його невиконання та перехід права вимоги до позивача.

У судовому засіданні 07 жовтня 2026 року відповідачка заперечила отримання кредитних коштів, пояснила, що відповідних надходжень на свої банківські картки не виявила, та просила надати час для подання банківських виписок.

15 жовтня 2026 року відповідачка надала виписки АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів за її платіжними картками в період з 01 до 30 червня 2020 року.

У судовому засіданні 27 жовтня 2026 року представник позивача заявила клопотання про долучення додаткового документа щодо платіжної картки, на яку, за її твердженням, були перераховані кредитні кошти.

Суд відмовив у прийнятті цього доказу у зв`язку з пропуском встановленого законом строку його подання та відсутністю обґрунтування причин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню.

Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

2.Фактичні обставини, встановлені судом

Позивачем надано примірник кредитного договору № 2532897 від 17 червня 2020 року, оформлений від імені ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 із зазначенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором М302155.

Відповідно до пункту 1.3 договору розмір кредиту становить 4 000 грн.

Згідно з пунктом 1.4 договору строк кредитування становить 30 днів.

Пунктом 2.1 договору передбачено надання кредиту шляхом перерахування коштів на платіжну картку споживача № НОМЕР_1 або іншу платіжну картку, реквізити якої надані споживачем в особистому кабінеті.

Відповідно до пункту 2.2 договору сума кредиту перераховується кредитодавцем протягом трьох робочих банківських днів із моменту укладення договору.

Згідно з пунктом 2.4 договору кредит вважається наданим у день перерахування його суми на користь споживача.

Пунктом 5.1 договору передбачено право кредитодавця відмовити у видачі кредиту після підписання договору за визначених цим пунктом обставин, зокрема наявності обставин, які явно свідчать про те, що наданий Споживачу кредит своєчасно не буде повернений; наявності дій чи бездіяльності третіх осіб та/або технічних збоїв, що призводять до не можливості перерахування коштів кредиту на користь Споживача.

Таким чином, умови договору розмежовують його укладення та фактичне надання кредитних коштів. Виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання кредиту пов`язане зі здійсненням відповідного грошового переказу.

На підтвердження заборгованості позивач подав картку обліку кредитного договору, яка містить щоденні записи про основний борг у розмірі 4 000 грн, нарахування процентів та загальну суму заборгованості 13 120 грн.

Зазначений документ відображає внутрішній облік заборгованості первісним кредитодавцем, однак не містить відомостей про виконану платіжну операцію з надання кредиту.

Зокрема, у ньому відсутні реквізити відповідного платежу, його ідентифікатор, дата і час здійснення переказу, відомості про платіжного надавача та підтвердження перерахування коштів на користь відповідачки.

Матеріали справи не містять платіжної інструкції про переказ 4 000 грн відповідачці з підтвердженням її виконання, банківської виписки з відображенням відповідної операції, підтвердження платіжної організації про успішне виконання переказу або інших документів, за якими можна встановити факт здійснення, суму, дату та отримувача конкретної платіжної операції.

Позивач не надав також доказів належності відповідачці платіжної картки № НОМЕР_1 , зазначеної в договорі, чи підтвердження надання нею реквізитів іншого платіжного засобу для зарахування кредиту.

Саме зазначення номера картки у примірнику договору не підтверджує належності відповідного платіжного засобу відповідачці та не засвідчує здійснення на нього грошового переказу.

До кредитного договору позивач долучив копії паспортних документів відповідачки із засвідченням, датованим 24 березня 2014 року, та фотографію особи з банківською карткою.

Повноваження особи, яка засвідчила паспортні документи, обставини одержання цих документів первісним кредитодавцем, час виготовлення фотографії та її зв`язок з оформленням спірного кредиту позивачем не підтверджені.

Крім того, видимі реквізити платіжної картки на фотографії не відповідають реквізитам картки, зазначеної в кредитному договорі.

Отже, долучені паспортні документи й фотографія не встановлюють факту використання відповідачкою визначеного договором платіжного засобу та не підтверджують отримання нею кредитних коштів.

На підтвердження переходу права вимоги позивач подав договір відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021 від 08 лютого 2021 року, акт приймання-передачі Реєстру боржників та витяг із відповідного Реєстру, який містить відомості про відповідачку, кредитний договір № 2532897 і заборгованість у розмірі 13 120 грн.

Платіжною інструкцією № 21758 від 09 лютого 2021 року підтверджується перерахування ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ТОВ «Авентус Україна» 809 916,56 грн як оплати за придбання прав вимоги.

Зазначені документи підтверджують оформлення відступлення прав вимоги та проведення розрахунків між первісним і новим кредиторами. Водночас вони не містять відомостей про фактичне перерахування відповідачці кредитних коштів.

Долучені позивачем досудова вимога та документи щодо її направлення засвідчують пред`явлення відповідачці вимоги про погашення заявленої заборгованості, але не підтверджують факту її виникнення.

Відповідачка подала чотири виписки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 до 30 червня 2020 року щодо платіжних належних їй карток із кінцевими цифрами маски карти 4591, 0623, 4875 та 5747, відповідно до яких будь-які операції зарахування коштів на її рахунки за вказаний період відсутні.

Оскільки наведені виписки стосуються інших платіжних карток, ніж зазначена в кредитному договорі, вони безпосередньо не встановлюють відсутності операцій за карткою № НОМЕР_1 .

Проте доказів фактичного переказу кредитних коштів на цю або іншу картку відповідачки позивач не подав.

3.Мотиви суду та застосовані норми права

3.1 Щодо матеріально-правових підстав позову

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом наведених норм вимога кредитодавця про повернення кредитних коштів ґрунтується на фактичному виконанні ним зобов`язання щодо їх надання позичальнику.

Відтак факт надання кредиту є необхідною обставиною предмета доказування у спорі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Укладення договору встановлює договірні права та обов`язки сторін, однак не є доказом здійснення кредитодавцем грошового переказу, передбаченого його умовами.

3.2 Щодо принципу змагальності та розподілу обов`язку доказування

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною п`ятою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів у випадку сумнівів щодо добросовісного здійснення учасниками справи процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом наведених положень змагальність цивільного судочинства передбачає покладення на кожну сторону обов`язку довести фактичні обставини, з якими вона пов`язує заявлені вимоги або заперечення.

Особа, яка звертається до суду з вимогою про примусове виконання грошового зобов`язання, повинна довести юридичні факти, з яких це зобов`язання виникло, а також обставини його порушення.

Викладення певного твердження у позовній заяві не є доказом його достовірності. Висновок про існування спірного права не може ґрунтуватися на самому факті звернення особи за його захистом.

Обов`язок доказування підстав позову покладається законом на позивача. Невиконання цього обов`язку з підстав, передбачених ч частини 4 статті 12 ЦПК України, має визначений процесуальним законом наслідок відмову в задоволенні недоведених вимог.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони, однак не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що висновок про існування певної обставини повинен відповідати стандарту більшої переконливості, за яким з урахуванням поданих доказів її існування є вірогіднішим, ніж протилежне.

У пункті 81 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду визнала несумісною з принципом змагальності концепцію негативного доказу, за якою обставина вважається доведеною доти, доки інша сторона її не спростує.

У постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 221/4809/13-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи спір про стягнення кредитної заборгованості, наголосив на неприпустимості застосування концепції негативного доказу, за якою твердження сторони вважається доведеним лише внаслідок його неспростування іншою стороною.

Відтак ненадання відповідачкою доказів неотримання кредитних коштів не звільняє позивача від обов`язку довести фактичне надання кредиту відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Зазначений правовий висновок безпосередньо стосується розподілу обов`язку доказування у цій справі.

Позивач стверджує про надання відповідачці кредиту в розмірі 4 000 грн. Відповідно, саме позивач повинен довести здійснення платіжної операції з перерахування цих коштів на користь відповідачки.

Покладення на відповідачку обов`язку доводити неотримання кредиту означало б звільнення позивача від доказування обставини, яка становить фактичну підставу його вимоги, та суперечило б принципу змагальності цивільного процесу.

Відсутність у відповідачки доказів щодо операції за карткою, зазначеною у кредитному договорі, не є підтвердженням здійснення такої операції.

Недоведеність відповідачкою негативного факту не усуває обов`язку позивача довести позитивний факт, на якому ґрунтується позов.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів про відмову у стягненні кредитної заборгованості у зв`язку з недоведеністю кредитором факту видачі кредиту та наявності заборгованості належними доказами.

Верховний Суд зазначив, що кредитор повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, а первинні облікові документи і банківські виписки мають істотне значення для встановлення факту здійснення відповідних операцій.

У постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без змін судові рішення про відмову в позові банку, який не надав доказів видачі платіжної картки, відкриття відповідного рахунку та зарахування кредитних коштів.

Верховний Суд погодився з висновком, що складений кредитором розрахунок заборгованості за відсутності доказів фактичного надання коштів не є достатнім підтвердженням існування заявленого грошового зобов`язання.

У постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 621/74/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також визнав обґрунтованою відмову в позові, зокрема за відсутності належних доказів видачі кредитної картки та фактичного отримання кредитних коштів. При цьому суди врахували невідповідність реквізитів картки, зображеної на фотографії, відомостям про платіжні картки, наданим кредитором.

У постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду підтвердив, що банківські виписки з рахунків позичальника можуть бути належними доказами руху коштів та виконаних банківських операцій.

Отже, правові висновки Верховного Суду виходять із необхідності встановлення фактичного надання кредиту на підставі належних і достатніх доказів, а не лише умов кредитного договору чи одностороннього розрахунку кредитора.

Зазначені висновки суд враховує під час оцінки доказів у цій справі.

3.3 Щодо доведеності фактичного надання кредиту

Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення заборгованості кредитним договором № 2532897 від 17 червня 2020 року.

За умовами цього договору кредитодавець повинен був перерахувати 4 000 грн на користь відповідачки.

Фактичне виконання такого зобов`язання позивачем не доведене.

Наданий кредитний договір визначає умови кредитування, однак не засвідчує здійснення платіжної операції.

Картка обліку договору містить односторонній розрахунок кредитодавця, який не підтверджений документами щодо фактичного перерахування коштів.

Зокрема, відсутні первинні відомості, які дозволяли б встановити дату й час переказу, суму виконаної операції, платника, отримувача, платіжний засіб, ідентифікатор операції та результат її виконання.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

За змістом зазначеної норми первинний документ повинен містити відомості про господарську операцію, що дозволяють її ідентифікувати.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відомостей про здійснену операцію з видачі кредиту та не дозволяє перевірити достовірність облікового запису про виникнення основного боргу в розмірі 4 000 грн.

При цьому пункт 2.2 кредитного договору допускає перерахування коштів протягом трьох робочих банківських днів після його укладення.

Відтак сама дата договору не встановлює дати фактичного надання кредиту.

Натомість розрахунок позивача починається з обліку основного боргу та нарахувань 17 червня 2020 року без підтвердження того, що кредитні кошти були фактично надані саме цього дня.

Доказів належності відповідачці платіжної картки № НОМЕР_1 , визначеної договором, позивач також не подав.

Наявність маски платіжної картки в тексті договору не підтверджує особи її держателя, фактичного використання цього платіжного засобу для отримання кредиту та виконання кредитодавцем відповідного переказу.

Долучена фотографія з іншою платіжною карткою зазначених обставин не встановлює.

Відомості про отримання відповідачкою кредитних коштів відсутні і в решті поданих позивачем документів.

Таким чином, позивач не довів ані належності відповідачці визначеного договором платіжного засобу або належного погодження використання інших реквізитів для отримання кредиту, ані факту здійснення грошового переказу, ані виконання такої операції на користь відповідачки.

Надані докази не дозволяють встановити фактичного надання кредиту в розмірі 4 000 грн.

При цьому суд оцінює відсутність не окремого виду документа, а сукупності доказів самої юридично значущої обставини.

Закон не обмежує кредитодавця виключним переліком документів, якими може підтверджуватися виконання платіжної операції. Однак подані докази повинні давати можливість достовірно встановити її здійснення.

У цій справі такого підтвердження немає.

3.4 Внутрішній облік заборгованості не замінює доказу її виникнення.

Так само включення відповідної вимоги до реєстру боржників і наступне її відступлення не підтверджують факту первісного надання коштів.

Твердження позивача про виконання кредитодавцем своїх зобов`язань залишилося недоведеним.

3.5 Щодо процесуального обов`язку своєчасного подання доказів

Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен письмово повідомити про це суд, зазначивши відповідний доказ, причини неможливості його подання та докази здійснення всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання такого доказу.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість подання у вказаний строк із причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування судом у встановлений законом строк.

Згідно з частиною другою статті 84 ЦПК України в клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ витребовується, обставини, які він може підтвердити або спростувати, підстави вважати, що цей доказ має відповідна особа, та вжиті заходи для його самостійного отримання або причини неможливості такого отримання.

Позивач, звертаючись до суду 17 серпня 2026 року, не подав доказів фактичного перерахування відповідачці кредитних коштів.

Клопотання про витребування банківських документів подано лише 31 серпня 2026 року, після пред`явлення позову, без обґрунтування причин, що об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню.

Крім того, у клопотанні не було ідентифіковано конкретної платіжної операції та належним чином обґрунтовано перебування відповідних доказів у володінні АТ КБ «ПриватБанк».

Цим обставинам суд надав правову оцінку в ухвалі від 02 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 27 жовтня 2026 року представник позивача намагалася подати додатковий документ щодо маски номеру платіжної картки, проте не обґрунтувала неможливості його подання у встановлений законом строк із причин, що не залежали від позивача. Також повідомила, що вказаний документ не ідентифікує відповідачку як володільця банківської картки із вказаною у пункті 2.1 договору маскою номера картки.

Зазначений доказ судом не прийнято через відсутність поважних причин пропуску строку, визначеного частиною другою статті 83 ЦПК України.

У постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з неприйняттям несвоєчасно поданої банківської виписки та наголосив, що сторона, яка самостійно розпоряджається процесуальними правами, несе ризик наслідків їх невикористання.

Верховний Суд визнав правомірною відмову в позові кредитора, який не забезпечив своєчасного подання доказів на підтвердження заявлених вимог.

Такий висновок відповідає положенням частини четвертої статті 12 ЦПК України та підлягає врахуванню у цій справі.

Позивач є професійним учасником фінансового ринку, який звернувся до суду з вимогою про примусове стягнення визначеної суми заборгованості.

Тому саме позивач повинен був забезпечити подання доказів фактичного виникнення придбаного ним права вимоги або своєчасно скористатися передбаченим законом механізмом витребування конкретних доказів.

Невиконання цього обов`язку не може бути усунуте шляхом покладення на суд функції зі збирання доказів замість сторони.

У рішенні від 27 жовтня 1993 року у справі «Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів» (заява № 14448/88, § 33) Європейський суд з прав людини наголосив, що принцип рівності сторін вимагає забезпечення кожній із них розумної можливості представити свою позицію та докази за умов, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з іншою стороною.

У цій справі позивач мав передбачені законом процесуальні можливості для доведення заявлених вимог, однак не виконав установленого процесуальним законом обов`язку доказування.

Відповідно до засад змагальності цивільного судочинства наслідки такого невиконання покладаються на позивача.

3.6 Щодо переходу права вимоги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надані позивачем договір відступлення прав вимоги, акт приймання-передачі та витяг із Реєстру боржників підтверджують оформлення передачі відповідної вимоги між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ».

Однак перехід права вимоги є похідним від існування первісного права.

Новий кредитор набуває лише ті права, які належали первісному кредитору, та в тому обсязі, у якому вони існували на момент відступлення.

Тому оформлення відступлення права вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести виникнення відповідного грошового зобов`язання у правовідносинах між первісним кредитодавцем і відповідачкою.

Позивач не довів фактичного надання відповідачці кредитних коштів, а отже, не довів існування у первісного кредитодавця права вимоги про повернення заявленої суми кредиту.

За таких обставин документи про відступлення права вимоги не є достатньою підставою для задоволення позову.

4.Висновок суду

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною п`ятою статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємний зв`язок, суд установив, що позивач не довів фактичного надання відповідачці кредитних коштів за договором № 2532897 від 17 червня 2020 року.

Надані документи підтверджують оформлення кредитного договору, облік заявленої заборгованості та відступлення відповідного права вимоги, однак не підтверджують виконання первісним кредитодавцем зобов`язання з надання кредиту.

Позивачем не доведено належності відповідачці платіжного засобу, визначеного договором, здійснення переказу кредитних коштів та їх фактичного надання відповідачці.

За відсутності доказів фактичного надання кредиту не доведено виникнення у відповідачки грошового зобов`язання з його повернення.

Відтак відсутні підстави для стягнення як заявленої суми основного боргу, так і похідної вимоги про сплату процентів. Правомірність і розмір процентних нарахувань за недоведеності фактичного надання кредиту самостійного значення для вирішення спору не мають.

Встановлений статтями 12 та 81 ЦПК України обов`язок доказування позивач не виконав.

Покладення на відповідачку обов`язку спростовувати непідтверджений факт надання кредиту суперечило б принципу змагальності сторін та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо неприпустимості концепції негативного доказу.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України ризик наслідків невчинення необхідних процесуальних дій несе відповідна сторона.

Таким чином, позивач не довів належними та достатніми доказами фактичних обставин, із якими пов`язує виникнення права вимоги про стягнення з відповідачки 13 120 грн заборгованості.

Недоведеність підстав позову є наслідком невиконання позивачем установленого законом процесуального обов`язку доказування та виключає задоволення заявлених вимог.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити повністю.

5.Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 48232 від 03 серпня 2026 року.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 7684, 89, 133, 141, 263265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2532897 від 17 червня 2020 року в розмірі 13 120 (тринадцять тисяч сто двадцять) гривень відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок покласти на позивача.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28.

Відповідачка: ОСОБА_1 (раніше ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 273 ЦПК України.

Суддя І.Р. Вітер