Decision № 141014339, 26.10.2026, Bohuslav District Court of Kyiv Oblast

Справа № 358/1405/26 Провадження № 2/358/1144/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Буравової К.І.,

за участю секретаря судових засідань Зеленько О.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад позиції позивача

20.07.2026 до Богуславського районного суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. № 23, офіс № 703) із позовом до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 620,80 грн. та судових витрат по справі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.07.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 141207, який підписано позичальником за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора, на підставі якого позичальнику було видано кредит в сумі 4 000,00 грн, дата надання кредиту: 15.07.2025, строк кредиту: 90 днів, валюта кредиту: UA; відсоткова ставка: 0,72 % на добу. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» перерахувало кредитні кошти в сумі 4 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

19.12.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», як первісним кредитором та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 .

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7 620, 80 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі - 4 000, 00 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі - 2 620,80 грн., простроченої заборгованості за комісією - 1 000, 00 грн.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 141207 від 15.07.2025, в сумі 7620, 80 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4 000, 00 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 2 620,80 грн., послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порідку п. 1.4 Договору 1 000, 00 грн., та понесених судових витрат.

2. Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.07.2026 головуючою суддею визначено суддю Буравову К.І. (а.с. 33).

На підставі частини восьмої статті 187 ЦПК України суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачки ОСОБА_1 .

Відповідно до отриманої відповіді № 3057843 від 21.07.2026, за вказаними параметрами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , особу не знайдено (а.с. 34).

У відповідності до ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суддя звернулася до Центру надання адміністративних послуг Медвинської сільської ради, щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки ОСОБА_1 (а.с. 38).

24.07.2026 до суду надійшла відповідь Медвинської сільської ради Київської області на запит № 358/1405/26, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39).

Ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 09 вересня 2026 року о 14 год. 30 хв., яке надалі було відкладено востаннє на 19 жовтня 2026 року о 14 год. 30 хв. (а.с. 40-41, 55).

03.08.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Пархомчук С.В. подав заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи, в якій просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 500,00 грн. Також, просили розгляд заяви про розподіл судових витрат здійснити без виклику сторін. Проти винесення заочного рішення не заперечували. На підтвердження розміру понесених витрат долучено: акт про отримання правової допомоги та копію платіжної інструкції про її оплату (а.с. 45-54).

У судове засідання, призначене на 19.10.2026, представник позивача не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 19.10.2026, не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи, заяв про оголошення перерви або про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило, причини неявки суду не повідомлені, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подано.

Матеріалами справи підтверджується, що суд здійснював повідомлення відповідача у передбачений законом спосіб шляхом направлення рекомендованої поштової кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання, однак поштові відправлення повернулися з відміткою «Адресат відсутній».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника; аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19 та від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який здійснює комунікацію з учасником справи через повідомлені ним засоби зв`язку, діє правомірно та добросовісно, а тому застосовується презумпція обізнаності особи про направлені їй судові повідомлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи, однак не скористалася своїм процесуальним правом на участь у судовому розгляді.

Згідно з частиною другою статті 43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової конституційного принципу верховенства права, це зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову та вживати заходів для реалізації свого права на захист. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та фактичне самоусунення від участі у справі.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах судового розгляду, що стосуються безпосередньо його прав та обов`язків, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі надані внутрішнім законодавством засоби для прискорення процедури слухання. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), відповідно до якої пасивна поведінка сторони у процесі, зокрема відсутність зацікавленості у перебігу справи, не може розцінюватися як підстава для покладення на суд обов`язку відкладати розгляд справи або створювати умови для штучного затягування судового процесу.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а їх невиконання не може перешкоджати суду у здійсненні правосуддя та забезпеченні розгляду справи у розумний строк.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він має право, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. При цьому відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, і застосовується лише у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі сторін за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки відповідачка не з`явилася на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи у її відсутності не надала, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалою внесеною до протоколу судового засідання 19.10.2026 вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів, перейшовши на стадію ухвалення рішення, яке проголошене 26.10.2026 року о 10 годині 15 хвилин.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 15.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №141207, в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) «KL9531» (а.с. 26-31).

Згідно умов договору відповідачу надано на умовах терміновості, повернення та платності кредит в сумі 4 000,00 грн., строком на 90 календарних днів, а саме - з 15.07.2025 по 12.10.2025.

Згідно з пунктом 1.3 договору За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

Згідно п. 1.4. кредитного договору за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Відповідно до пункту 1.5 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Датою надання кредиту визначено - 15.07.2025, датою повернення кредиту - 12.10.2025.

Відповідно до довідки про ідентифікацію клієнта ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», ОСОБА_1 ідентифіковано в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства: одноразовий ідентифікатор - «KL9531», номер телефону, на який 15.07.2025 було відправлено ідентифікатор 380937084158 (а.с. 15).

Як вбачається з інформаційної довідки ТОВ "ПрофітГід" кошти в сумі 4 000, 00 грн. перераховано на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 25).

За наявною у в позовній заяві інформацією заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №141207 від 15.07.2021, станом на 20.02.2026 становить - 7 620,80, 00 грн.

Однак позивачем не надано детального розрахунку цієї заборгованості, з якого можна було б встановити рух коштів, алгоритм нарахування процентів, залишку основного боргу та здійснених платежів.

Згідно виписки з особового рахунка за кредитним договором №141207 від 15.07.2021 станом на 20.02.2026 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 7 620,80 грн., з яких: 4 000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2 620,80 грн. - прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість за комісією 1000, 00 грн. (а.с. 12).

20 березня 2026 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором № 135447 від 21.04.2025 року (а. с. 14).

Відповідно до договору факторингу №19122025/2 від 19.12.2025, укладеного між ТОВ «ФК ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», в порядку та на умовах, визначених договором, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, Фактор зобов`язується прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором (а.с.19-21).

Пунктом 4.1 договору встановлено, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19122025/2 від 19.12.2025 ТОВ «ФК ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» (кредитор) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (новий кредитор) підписали реєстр боржників, в тому числі і щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 141207 від 15.07.2025, сума виданого кредиту 4 000,00 грн., залишок по тілу кредиту 4 000,00 грн., залишок по відсотках 2 620,80 грн., заборгованості за комісією - 1 000, 00 грн., загальна сума заборгованості 7 620, 80 грн. (а.с.13).

Факт виконання грошових зобов`язань за договором факторингу від 19.12.2025 №19122025/2 підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями: № 235 від 18.02.2025 на суму 650 000 грн та № 211 від 22.01.2026 на суму 650 000 грн, відповідно до яких ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» здійснило перерахування коштів на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» (а. с. 18, 19).

На підтвердження понесених ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» витрат на правничу допомогу в розмірі 15 500, 00 грн, суду надано: договір про надання правової допомоги № 09/04/2026 від 09.04.2026; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ім`я Пархомчука С.В. серії КС № 8096/10 від 18.07.2019, довіреність від 09.04.2026, акт про отримання правової допомоги від 01.09.2026 до договору 09/04/2026 від 09.04.2026, платіжну інструкцію №5134 від 01.09.2026 про оплату за правничу допомогу згідно рахунку від 01.09.2026-117 від 01.09.2026 (а.с.23-24, 32, 48, 49, 50).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

4. Застосовані норми права.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

На підставі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З огляду на положення ч.1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За статтею 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: "за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

5. Мотиви та висновки суду

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, зобов`язаний надати належні та допустимі докази на підтвердження факту надання позичальнику кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законодавства, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» особа, яка отримала оплату відповідно до умов електронного договору, повинна надати документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «ПрофітГід», згідно якої перераховано кошти в сумі 4 000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 25).

Оцінюючи інформаційну довідку ТОВ «ПрофітГід» у сукупності з іншими доказами, суд ураховує, що зазначений документ складений платіжним посередником та містить відомості про здійснення 15 липня 2025 року переказу коштів у сумі 4 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Водночас у цій довідці не зазначено відомостей про власника відповідної платіжної картки та кінцевого отримувача перерахованих коштів. Довідка також не містить номера банківського рахунку у форматі IBAN або інших повних банківських реквізитів, які давали б можливість ідентифікувати рахунок, на який було здійснено переказ, та встановити особу його власника.

Отже, інформаційна довідка ТОВ «ПрофітГід» підтверджує здійснення платіжної операції на зазначений у ній платіжний засіб. Разом із тим сам по собі факт здійснення переказу коштів на платіжну картку, реквізити якої зазначені у маскованому вигляді, без відомостей про власника картки та отримувача платежу не підтверджує отримання таких коштів саме відповідачкою.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів належності відповідачці електронного платіжного засобу, реквізити якого частково зазначені у кредитному договорі як № НОМЕР_1 . Саме по собі зазначення реквізитів відповідної платіжної картки у тексті кредитного договору не підтверджує її належності відповідачці, а інших об`єктивних відомостей про власника платіжного засобу позивачем не надано.

Надані позивачем документи не містять відомостей про власника відповідної банківської картки або рахунку. Матеріали справи також не містять довідки банку, виписки за картковим рахунком, договору банківського обслуговування чи іншого документа, який давав би можливість достовірно встановити належність зазначеного платіжного засобу відповідачці та факт зарахування кредитних коштів на відкритий на її ім`я рахунок.

Суд зазначає, що доказами, які можуть підтверджувати факт надання кредитних коштів та виникнення заборгованості, є, зокрема, первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», банківські виписки, платіжні інструкції та інші документи, які містять відомості про фактичний рух коштів і дають можливість ідентифікувати їх отримувача.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, відповідно до яких саме кредитор зобов`язаний довести належними, допустимими та достатніми доказами факт надання позичальникові кредитних коштів.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних операцій.

Однак матеріали справи не містять виписки за банківським або картковим рахунком відповідачки чи інших банківських документів, які підтверджували б належність їй платіжної картки № НОМЕР_1 та фактичне зарахування на її рахунок кредитних коштів.

Додана до позовної заяви виписка з особового рахунку за кредитним договором № 141207 є документом внутрішнього обліку кредитора. Вона містить відомості про облік позивачем заборгованості за сумою кредиту та процентами, однак не відображає рух коштів за банківським або картковим рахунком відповідачки, не містить номера такого рахунку у форматі IBAN та відомостей про його власника, а тому не підтверджує фактичного зарахування кредитних коштів відповідачці.

Зазначене узгоджується із загальним підходом, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 910/3105/21, відповідно до якого розрахунок заборгованості за відсутності первинних документів самостійно не підтверджує суму фактично виданого кредиту та рух кредитних коштів, тоді як виписки з особового або карткового рахунку можуть бути належними доказами реального виконання кредитного договору.

Надані позивачем документи не містять сукупності відомостей, які давали б можливість простежити рух кредитних коштів від кредитодавця до відповідачки та достовірно підтвердити, що кінцевим отримувачем переказу була саме ОСОБА_1 . За таких обставин подані докази не є достатніми для підтвердження факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

Крім того, відповідно до частини другої статті 83 ЦПК України позивач зобов`язаний подати докази разом із позовною заявою. У разі неможливості самостійно надати докази учасник справи вправі звернутися до суду з клопотанням про їх витребування в порядку частини першої статті 84 ЦПК України.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» не зазначало про наявність доказів, які не могли бути подані разом із позовною заявою з причин, що не залежали від нього, та не заявляло клопотань про забезпечення чи витребування доказів, зокрема від банківської установи або платіжного посередника, з метою встановлення власника відповідної платіжної картки та підтвердження фактичного зарахування кредитних коштів.

Відповідно до засад змагальності цивільного процесу кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що передбачено статтями 12, 81 ЦПК України. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився належними йому процесуальними правами, не подав достатніх доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів саме відповідачці та не заявив клопотання про витребування таких доказів, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням відповідних процесуальних дій.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених ЦПК України. Суд має право збирати докази з власної ініціативи лише у випадках, прямо передбачених законом, і не може підміняти сторону у виконанні покладеного на неї процесуального обов`язку доказування.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором № 141207 від 15 липня 2025 року, оскільки матеріали справи не містять доказів належності їй платіжної картки № НОМЕР_1 та фактичного зарахування кредитних коштів на відкритий на її ім`я рахунок.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідачки грошового зобов`язання та заборгованості за кредитним договором № 141207 від 15 липня 2025 року в заявленому до стягнення розмірі. Тому в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

6. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини п`ятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення суд обов`язково зазначає про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У випадку відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, вимога позивача про стягнення з відповідача судових витрат також не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-283, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Київського апеляційного суду в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про учасників справи:

Позивач:

Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», код ЄДРПОУ: 43561872, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. №23, офіс № 703.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

СуддяК. І. Буравова