Decision № 141011796, 26.10.2026, Industrialnyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 202/2701/24

Провадження № 2/202/184/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

26 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права користування квартирою та зобов`язання змінити договір наи?му житлового приміщення з відкриттям особового рахунку,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року позивач в особі свого представника адвоката Глущенко Т.М. відповідно розпорядження Верховного Суду від 29.04.2022 року за № 26/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Новогродівський міський суд Донецької області)», яким на підставі частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, було змінено територіальну підсудність судових справ Новогродівського міського суду Донецької області Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська, звернулася через підсистему «Електронний суд» з позовом до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права користування квартирою та зобов`язання змінити договір наи?му житлового приміщення з відкриттям особового рахунку.

В своєму позові ОСОБА_1 зазначила, що 31.07.1989 року її батько, ОСОБА_2 ?ович, отримав згідно з рішенням Новогродівськоі? міськоі? ради № 92 від 26.04.1989 року ордер № 101 на право вселення 4-х осіб до житлового приміщення жилою площею 36,4 кв.м, яке розташоване в АДРЕСА_1 .

В цій квартирі вона постійно проживала з батьками, навіть після укладення шлюбу та народження дитини.

Її батько, ОСОБА_2 ?ович, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після цього вона продовжувала проживати в квартирі зі своєю матір`ю ОСОБА_3 ?вною, де і мешкає з сином на час пред`явлення позову і це єдине їх житлом.

При цьому 18.08.2012 року вона була вимушена прописатися в іншу квартиру в АДРЕСА_2 , для того щоб отримувати вугілля на підприємстві, де працювала.

Наразі в квартирі, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 , зареєстровании? її неповнолітній син.

У свою чергу, вона не може зареєструватися в цій квартирі, так як мати, ОСОБА_3 ?вна, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачем також зазначено, що, проживаючи разом з матір`ю, вони вели спільне господарство, мали спільнии? бюджет, сплачували комунальні послуги за житло, робили у квартирі ремонт, купували необхідну побутову техніку. Після того як мати захворіла, вона виконувала всю роботу по господарству.

Можливості заи?нятися питанням реєстрації місця проживання не було, так як вона здійснювала догляд за матір?ю.

Крім того, з 24.02.2022 змінити місце реєстрації було неможливо через закриття реєстрів по Донецькіи? області.

Листом Новогродівської міськоі? ради Донецькоі? області їй відмовлено в переоформленні особового рахунку квартири на себе та рекомендовано звернутися до суду.

Позивач звертає увагу, що вона утримує квартиру у належному стані, зробила косметичнии? ремонт, сплачує всі комунальні рахунки, продовжуючи мешкати в квартирі разом з сином.

За цих підстав просить визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_3 та зобов`язати Новогродівську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області змінити договір найму житлового приміщення з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на неї, ОСОБА_1 , з відкриттям особового рахунку.

Ухвалою суду Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 березня 2024 року у справі було відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою від 20 серпня 2024 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони не з?явилися.

Позивач та її представник адвокат Глущенко Т.М. надали заяви про розгляд справи без їх участі, в яких позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач Новогродівська міська військова адміністрація Покровського району Донецької області про розгляд справи була повідомлена, відзив на позов не надала, явку свого представника в судове засідання не забезпечила.

Отже суд розглянув справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів.

Відповідно до частини 4 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом установлено, що 31 липня 1989 року виконавчим комітетом Новогродівської міської ради народних депутатів згідно з рішенням Новогродівськоі? міськоі? ради № 92 від 26.04.1989 року був виданий ордер № 101 на право зайняття ОСОБА_2 ?овичем разом із сім?ю у складі 4-х осіб, а саме: він, дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 (позивач), син ОСОБА_5 , житлового приміщення жилою площею 36,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 ?ович помер.

09 вересня 2009 року позивач уклала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач народила сина ОСОБА_8 , який був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із тим позивачка у 2012 році знялася з місця проживання за цією адресою та того ж дня була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 13.02.2024, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому згідно з актом, складеним 24.01.2024 депутатом Новогродівської міської ради Безручко Н.П. у присутності свідків ОСОБА_9 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_10 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 фактично постійно мешкала зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та матір?ю ОСОБА_3 до дня її смерті, а також продовжує проживати у зазначеній квартирі.

Згідно з актом, складеним 25.01.2024 начальником дільниці та головою правління ОСББ «Мир» Тимощуком С.В. та бухгалтером ОСББ «Мир» Русакович А.С. у присутності свідків ОСОБА_11 ( АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_12 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично постійно мешкає зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , по АДРЕСА_1 . При візуальному огляді особистих речей у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 не виявлено.

В січні 2024 році ОСОБА_1 звернулася до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області з приводу переоформлення на себе особового рахунку на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак листом начальника Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області від 26.01.2024 позивачу було відмовлено у переоформленні особового рахунку на квартиру АДРЕСА_3 з тих підстав, що у зазначеній квартирі була зареєстрована та мешкала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим право користування житлом приміщенням припинено.

Також у листі Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області зазначено, що позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тому відповідно до статей 61, 103-106 Житлового кодексу України відсутні законні підстави для прийняття рішення щодо переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_3 з померлої ОСОБА_3 на неї, ОСОБА_1 .

Не погодившись із зазначеної відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору між сторонами суд керується таким:

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Частиною першою, другою статті 61 ЖК України було передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Тобто закон визначав такі підстави для набуття права користування приміщеннями, віднесеними до державного або громадського житлового фонду: отримання ордера, укладення договору найму або вселення як члена сім`ї наймача.

Статтею 64 ЖК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині 2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Крім того, за змістом статті 65 ЖК України наймач був вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Згідно зі статтею 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Частиною другою статті 107 ЖК України визначалося, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Згідно зі статтею 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем.

У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Отже наймачем за договором найму житла може стати будь-яка повнолітня особа, яка постійно проживала з колишнім наймачем.

При цьому у статті 824 ЦК України не вимагається обов`язкова наявність у особи реєстрації місця проживання в такому житлі.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно з Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

ЄСПЛ також відзначено, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві.

Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії»).

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»).

Аналогічна позиція Європейського Суду з прав людини викладена у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України".

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» дійшов висновку, що проживання заявниці в квартирі було тривалим та достатнім, щоб спірне помешкання вважати її житлом у сенсі ст. 8 Конвенції.

Чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 вищезгаданої Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 викладено висновок, згідно з яким «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22) зазначено, що «під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20) також зазначено, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Для визнання наймачем іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18)).

При цьому Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 522/6506/23 (провадження № 61-4136св25) звернув увагу на те, що «в даному випадку ставиться питання про право на житло щодо приміщення, яке не перебуває у приватній власності, а тому такі взаємовідносини в порівняні з відносинами приватної власності підвищують рівень захисту, який надається особам відповідно до статті 8 Конвенції (пункти 38-46 рішення ЄСПЛ у справі "F.J.M. проти Сполученого Королівства"). Тривалий час проживання особи в житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Верховний суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що порушення права пов?язане з позбавленням його суб?єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Предметом спору у цій справі є право користування позивачкою квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зміна наймача у договорі найму цього житлового приміщення.

Отже цей спір пов`язаний із правом особи на житло, що гарантовано статтею 47 Конституції України та забезпечується гарантіями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд ураховує, що батькові позивачки, ОСОБА_2 , 31 липня 1989 року в установленому порядку був виданий виконавчим комітетом Новогродівської міської ради ордер № 101 на право зайняття сім`ю, у тому числі позивачкою, ОСОБА_13 , як дочкою наймача, житлового приміщення жилою площею 36,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті в 2001 році основного квартиронаймача, ОСОБА_2 , наймачем спірної квартири була мати позивачки, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На цей час у спірній квартирі зареєстрований син позивачки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно з актами, які позивач долучила на підтвердження своїх позовних вимог, вона хоча й була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_7 , але фактично постійно мешкає зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , по АДРЕСА_1 .

Так, у своєму позові позивач наполягає на тому, що вона мешкала з матір`ю до дня і?і? смерті, здіи?снювала за нею догляд, вела спільне господарство, на підтвердження чого надала копії медичних документів про наявність у матері за життя тяжкої хвороби. Після смерті матері вона проживає в АДРЕСА_1 , що відповідачем не спростовано.

Відтак суд вважає доведеним, що позивач як член сім`ї наймача вселилася до спірної квартири, право користування якою на цей час має її неповнолітній син, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Після смерті своєї матері, ОСОБА_3 , позивач разом з сином продовжує проживати в цьому житлі та фактично здійснює обов`язки наймача цієї квартири, її право користування цією квартирою до 2024 року ніким не оспорювалося.

Проживаючи тривалий час у спірній квартирі, позивач фактично набула статус наймача цієї квартири за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

На переконання суду, відмова відповідача у зміні договору найму спірної квартири за заявою позивачки у зв`язку зі смертю ОСОБА_14 є неправомірною, так як не ґрунтується на вимогах закону та не є необхідною у демократичному суспільстві з огляду на те, що матеріалами справи доведено, що позивач вселилася у спірну квартиру на законних підставах як член сім`ї наймача ще в 1989 році, постійно проживала в такому житлі, після смерті матері продовжує користуватися цією квартирою, тобто має тривалий зв`язок із цим житлом.

Таким чином, позивачка хоча й зареєстрована за іншою адресою, проте продовжувала проживати та користуватися спірною квартирою, яка є зареєстрованим місцем проживання її неповнолітнього сина.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними актами, витягом з Реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання неповнолітнього ОСОБА_8 .

Суд також звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності у позивача на праві власності чи праві користування іншого постійного житла, придатного для проживання.

Таким чином, у позивачки виникло право користування спірним житлом, яке захищається конституційними та конвенційними гарантіями права на житло.

Тож суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, як було зазначено вище, відповідно до частини 2 статті 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Суд приймає до уваги, що позивач вселилася до спірної квартири як член сім`ї наймача, після смерті своєї матері продовжує разом із сином користуватися цією квартирою.

За таких обставин суд вважає можливим визнати ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_3 .

Поряд із цим суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, позовну вимогу ОСОБА_1 щодо зобов`язання Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області відкрити особистий рахунок на зазначену квартиру, оскільки суд має захищати права та інтереси осіб у спосіб, який є ефективним.

Суд відзначає, що особовий рахунок є засобом внутрішнього бухгалтерського обліку житлово-комунальних послуг. Його відкриття або зміна є наслідком набуття чи зміни прав на житло, а не самим правом.

У даному випадку визнання за позивачкою у судовому порядку права користування спірною квартирою та визнання її наймачем замість попереднього наймача само по собі є належним та ефективним способом захисту її прав та законних інтересів та підставою для зміни договору найму, в тому числі переоформлення особових рахунків на квартиру на її ім`я.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

При розподілі судових витрат суд керується тим, що відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , наймачем квартири АДРЕСА_3 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (код ЄДРПОУ 45075364) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 26 жовтня 2026 року.

Суддя Наталія Марченко