Decision № 140996975, 27.10.2026, Volyn District Administrative Court

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/12487/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправними дії щодо невиплати у повному обсязі одним платежем щомісячної пенсії, перерахованої на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі №140/7111/25;

2) зобов`язати виплачувати щомісяця нараховану на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі №140/7111/25 пенсію у повному обсязі одним платежем з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не частинами з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду починаючі, з дати набрання законної сили рішення суду по справі №140/7111/25, з урахуванням раніше сплачених сум, з виплатою недоплачених сум пенсії за весь період недоплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі №140/7111/25 ГУ ПФУ у Волинській області було перераховано пенсію з 01.02.2023 відповідно до довідки №ХА22001 від 06.06.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023.

Проте відповідач протиправно здійснює виплату пенсії із застосуванням обмежень, передбачених Порядком №821, виплачуючи суму частинами та розділяючи її на поточну пенсію і доплати, чим нівелює обов`язковість судового рішення та порушує його право на повне і своєчасне отримання пенсійного забезпечення.

Позивач також наголошує, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову КМУ №821 визнано протиправною та нечинною, у зв`язку з чим відповідач позбавлений будь-яких правових підстав керуватися її положеннями.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача 01.10.2026 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечує повністю. Зазначає, що Головне управління діє виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Вказує, що виконання судового рішення у справі №140/7111/25 здійснювалось відповідно до вимог Порядку №821 та в межах виділених бюджетних асигнувань і затвердженого бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік. Стверджує, що виплата заборгованості за рішеннями суду ставиться в залежність від наявного фінансування та здійснюється пропорційно виділеним коштам.

Представник позивача у відповіді на відзив від 05.10.2026 не погодилась з аргументами відповідача, наведеними у відзиві та просила позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд встановив.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-ХII (далі - Закон №2262) з 16.12.2010.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі №140/7111/25 ГУ ПФУ у Волинській області було перераховано пенсію з 01.02.2023 відповідно до довідки №ХА22001 від 06.06.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 у справі №140/7111/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 перерахунок та виплату на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.06.2025 № ХА 22001 (з урахуванням виплачених сум) в межах покладених судовим рішенням зобов`язань. Сума боргу на виконання вказаного рішення суду становила 288 503,00 грн.

Листом від 06.07.2026 відповідач зазначив, що Законом України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі - Закон № 4695) передбачено, що починаючи з 01.01.2026, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Прикінцевих положень). Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано Постанову № 821 протиправною та нечинною. У зв`язку з цим чинний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, врегульовані Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). У преамбулі цього Закону зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування; дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною другою статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, а також порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, порядок здійснення пенсійних виплат є предметом виключно законодавчого регулювання, а тому не може встановлюватися або змінюватися підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Наведена норма є імперативною. Вона не наділяє орган, що виплачує пенсію, правом на власний розсуд визначати ані періодичність виплати пенсії, ані її розмір: призначена пенсія має виплачуватися щомісяця, у повному призначеному розмірі та у визначений законом строк. Кабінету Міністрів України цією нормою делеговано визначення порядку виплати пенсії через установи банків, тобто технічного механізму переказу коштів, а не права зменшувати розмір щомісячної пенсійної виплати чи відстрочувати її здійснення.

Виплату пенсії за минулий час урегульовано статтею 46 Закону № 1058-IV. Частиною першою цієї статті встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; у цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Натомість частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Із зіставлення наведених норм вбачається, що виплата нарахованих сум пенсії частинами передбачена законом лише для випадку, коли пенсіонер не отримав ці суми з власної вини. Якщо ж суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, закон не передбачає ані обмеження строком, ані розстрочення виплати, а навпаки - покладає на такий орган додатковий обов`язок нарахувати компенсацію втрати частини доходів.

Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено підстави припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості; проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; заява пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; смерть пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин; неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; інші випадки, передбачені законом. Такої підстави, як відсутність або несвоєчасне надходження бюджетних асигнувань, наведений перелік не містить, а пункт 5 частини першої цієї статті відсилає саме до закону, а не до підзаконного акта. Рішення про припинення виплати позивачці пенсії відповідачем не приймалося, і на існування такого рішення він не посилається.

Крім того, за частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та готує документи для її виплати, а також забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Дискреційні повноваження, якими наділені органи Пенсійного фонду України, стосуються призначення (перерахунку) пенсії, визначення її виду та обчислення страхового стажу. Пенсію позивачці вже призначено, і спору про її призначення у цій справі немає. У питанні ж виплати вже призначеної пенсії закон не залишає органу, який її виплачує, вільного розсуду: строк і повнота виплати імперативно визначені частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV, а частина перша статті 58 цього Закону покладає на Пенсійний фонд обов`язок забезпечувати своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій. З цих же причин у спірних відносинах не підлягає застосуванню абзац другий частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, який стосується випадків, коли ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як встановлено судом, у вересні поточного року позивачу проведено виплату частини заборгованості в сумі 1021,93 грн, визначеній пропорційно до виділених бюджетних призначень відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, 4 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 №157, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).

При цьому, обраний відповідачем спосіб виплати не лише не усуває порушення права позивача, а й призводить до його поглиблення: розмір щомісячного нарахування пенсії перевищує середньомісячний розмір фактично проведених виплат, унаслідок чого сума не виплачених позивачу пенсійних коштів не зменшується, а зростає.

За таких обставин відповідач, на якого законом покладено обов`язок доказування, правомірності невиплати позивачу призначеної пенсії у повному обсязі не довів.

Окремо суд зауважує, що спосіб виплати, який призвів до порушення права позивача, було запроваджено Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, пункт 7 якого передбачав, що для забезпечення виплат за рішеннями суду виплата пенсій проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25 цю постанову визнано протиправною та нечинною, і станом на час вирішення цієї справи вона є нечинною.

Водночас за результатами аналізу положень Порядку №821, суд зауважує, що зазначеними положеннями змінюється сама природа судового захисту, оскільки надає категорії перераховані пенсії за рішенням суду не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати.

У означений спосіб, фактично, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права і спір фактично не вирішується остаточно, оскільки особа навіть довівши в судовому порядку порушення пенсійним органом свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, надалі невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати.

Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Суд у межах цієї справи констатував, що законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, але не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений, як вже зазначалось судом Законом України Про виконавче провадження та Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України Про судоустрій та статус суддів.

Також судом встановлено, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №320/51895/25 за позовом фізичної особи до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними пункти 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, 08.06.2026 рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/51895/25 набрало законної сили, а тому із вказаної дати постанова КМУ від 14.07.2025 №821 є нечинною, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню саме з дати набрання законної сили вищезазначеним рішенням суду (з 08.06.2026).

Водночас, вимога позивача про проведення повної виплати заборгованості одним платежем задоволенню не підлягає. Частина друга статті 46 Закону № 1058-IV гарантує пенсіонерові виплату всіх нарахованих і не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсії без обмеження будь-яким строком, проте не встановлює, що така виплата має бути проведена саме одним платежем. Порушене право позивача відновлюється вже самим зобов`язанням відповідача виплатити нараховані та не виплачені суми пенсії з урахуванням раніше проведених виплат; визначення ж конкретної кількості платежів, якими ці суми будуть перераховані, законом не врегульовано і не може бути покладено судом на відповідача як самостійний обов`язок.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов належить задовольнити частково.

Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі пенсії перерахованої за рішенням суду від 21.07.2025 у справі №140/7111/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснювати ОСОБА_1 виплату пенсії у повному розмірі, перерахованої за рішенням суду від 21.07.2025 у справі №140/7111/25, без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» починаючи з 08.06.2026, з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя В. В. Дмитрук