Court ruling № 140993477, 28.10.2026, Commercial Court of Kirovohrad Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

28 жовтня 2026 рокум. КропивницькийСправа № 912/2247/26Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріалбуд»

до фізичної особи-підприємця Макаренка Олега Володимировича

за первісним позовом про стягнення 22 400 грн,

за зустрічним позовом про стягнення 5 600 грн,

за участі:

- секретаря судового засідання Рудченко І.О.,

- представників позивача Арановської Н.А. (у порядку самопредставництва), Шинкаренка О.П. (у порядку самопредставництва),

у с т а н о в и в:

12.08.2026 ТОВ «Індастріалбуд» звернулося з позовом до ФОП Макаренка О.В. та просить стягнути 22 400 грн безпідставно набутих коштів, оскільки вони перераховані без відповідних договірних підстав.

Ухвалою від 14.08.2026 Суд відкрив провадження у справі у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін та установив їм строки для подачі процесуальних заяв.

У подальшому 16.09.2026 ФОП Макаренко О.В. подав до суду зустрічний позов та просить стягнути з ТОВ «Індастріалбуд» заборгованість по договору у сумі 5 600 грн, обґрунтовуючи їх невиконанням зобов`язань за усним договором про надання послуг.

Ухвалою від 23.09.2026 Суд прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду та перейшов до розгляду справи у загальному провадженні, призначивши розгляд справи у судовому засіданні 28.10.2026.

28.09.2026 ОСОБА_1 подав до суду заяву про зупинення провадження у справі у зв`язку з його перебуванням на військовій службі у ЗС України.

Під час судового розгляду справи, який відбувся 28.10.2026 Суд розглянув подану ОСОБА_1 заяву про зупинення провадження у справі та заслухав пояснення представників ТОВ «Індастріалбуд», які поклалися у вирішенні заяви на розсуд суду.

За наслідками розгляду заяви Суд уважає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні уведений воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї ухвали воєнний стан не скасований.

У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію.

Таким чином, з 24.02.2022 та станом на момент прийняття цієї ухвали в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісна структура почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227 та 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведений вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі. Зокрема, стаття 227 ГПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 228 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відтак, правила, визначені пунктом 3 частини 1 статті 227 ГПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закон України «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та уведення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що з моменту уведення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява №6289/73, пункт 24, від 09.10.1979; рішення у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, пункт 231, від 17.01.2012; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, пункт 43, від 13.12.2018).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007; рішення у справі "Алванос та інші проти Греції" (Alvanos v. Greece), заява №38731/05, пункт 25, від 20.03.2008; рішення у справі "ТОВ "Фріда" проти України" (Frida, LLC v. Ukraine), заява №24003/07, пункт 33, від 08.12.2016; рішення у справі "Хасан Тунч та інші проти Туреччини" (Hasan Tunз and Others v. Turkey), заява №19074/05, пункт 33, від 31.01.2017; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, набуло статусу остаточного 13.03.2019, пункт 44, від 13.12.2018).

У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic), заява №47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12.11.2002; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява №40160/12, пункт 97, від 05.04.2018; рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007).

Суд часто наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [Велика Палата], №8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), №36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27.07.2006, та "Ешим проти Туреччини" (Eєim v. Turkey), №59601/09, пункт 21, від 17.09.2013; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява №40160/12, пункт 98, від 05.04.2018).

Суд також зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ч.ч. 2 та 7 ст. 4 ГПК України).

Отже, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України у суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож наведена процесуальна норма, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

При цьому, ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у незалежності від того чи представляє його інтереси інша особа, а саме адвокат.

У цьому контексті Суд установив, що відповідно до довідки № 212 від 03.08.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, зокрема, на даний час знаходиться у військовій частині НОМЕР_1 з 25.01.2026 по теперішній час.

Як слідує з військового квитка НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 25.01.2026.

Отже, на даний час ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу за мобілізацією.

За таких обставин станом на час розгляду позовної заяви ОСОБА_1 є військовослужбовцем у складі Збройних Сил України, а тому провадження підлягає зупиненню на підставі пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 227 ГПК України,

у х в а л и в :

1. Заяву про зупинення провадження задовольнити.

2. Провадження у справі зупинити на час перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України з моменту її оголошення.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до пункту 12 частини 1 статті 255 та частини 1 статті 256 ГПК України протягом десяти днів з дня її проголошення.

Скорочену ухвалу Суд проголосив 28.10.2026.

Повну ухвалу Суд склав 28.10.2026

Суддя М.К. Закурін

Копії ухвали направити ТОВ "Індастріалбуд" та ФОП Макаренку О.В. в електронній формі до Електронних кабінетів.