Decision № 140929331, 29.09.2026, Prymorskyi District Court of Odesa City

Справа № 522/27933/25-Е

Провадження №2/522/4345/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання прав іпотекодержателя, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося 29.12.2025 року до Приморського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить визнати за ним право іпотекодержателя на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв.м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681140651101), на умовах передбачених Іпотечним договором 11.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., зареєстрованого в реєстрі за №2263; внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв. м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 681140651101), на умовах передбачених Іпотечним договором 11.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., зареєстрованого в реєстрі за №2263, та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення; стягнути з відповідача понесені витрати по сплаті судового збору.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» правонаступником якого було Акціонерне товариство «АльфаБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» ( Далі Іпотекодержатель, Кредитор, Банк) та ОСОБА_1 (Далі Іпотекодавець, Боржник, Позичальник) було уклали договір Кредиту № 2007/38-27/40. Також було укладено іпотечний договір в забезпечення виконання основного зобов`язання, за яким передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . У зв`язку з неможливістю виконання умов за кредитним договором відповідачем, позивач змушений розпочати процедуру стягнення на іпотечне майно.

За результатами автоматизованого розподілу справа передана для розгляду судді Шенцевій О.П.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.01.2026 позовну заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

На виконання зазначеної ухвали суду позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2026 року задоволено заяву представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» про забезпечення позову та накладено арешт та заборону реєстраційних дій на відчуження, передачу в іпотеку чи заставу банку, продаж, перерозподіл часток, внесення до статутного капіталу юридичної особи, реконструкцію, виділення, поділ часток, об`єднання часток, зміну площі об`єкту будь кому і в будь який спосіб чи вчиняти будь-які дії щодо продажу відчуження, передачу в іпотеку чи заставу банку, продажу, перерозподілу часток, внесення до статутного капіталу юридичної особи, реконструкцію, виділення, поділу часток, об`єднання часток, зміни площі об`єкту будь-кому і в будь-який спосіб щодо нерухомого майна а саме: належної ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв.м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681140651101).

28 вересня 2026 року представником позивача подано заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судові засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, із заявою про розгляд справи у відсутність до суду не звертався, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позов не подав.

Згідно до п.п. 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали цивільної справи, додані до неї з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» правонаступником якого було Акціонерне товариство «АльфаБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» ( Далі Іпотекодержатель, Кредитор, Банк) та ОСОБА_1 (Далі Іпотекодавець, Боржник, Позичальник) було уклали договір Кредиту № 2007/38-27/40 відповідно до якого Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 575 000,00 гривень, зі сплатою 14,25 % річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 жовтня 2022 року.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: фінансування (інвестування) житла квартири будівельний номер АДРЕСА_3 адресою: місто Одеса, Гагарінське плато, 5/1 (п`ять дріб один) відповідно до Договору №Б-536/03:108-П купівлі продажу облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», що укладеній між Позичальником, ТОВ «Паралелі» та ТОВ «Компанія з управління активами «Юг-Інвест» від 28.09.2007 року, укладеного між ТОВ «Добробут ЛТД» та Позичальником.

Згідно з п. 1.3. Кредитного договору, в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог Кредитора за Договором, Кредитор укладає:

1.3.1. в день укладення цього Договору з Позичальником іпотечний договір, за умови якого Позичальник передає Кредитору в іпотеку майнові права на незакінчене будівництвом квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 адресою: місто Одеса, Гагарінське плато, 5/1 (п`ять дріб один), далі за текстом «Квартира», вартістю предмету іпотеки 809 817,75 грн. Іпотечний договір підлягає нотаріальному посвідченню, а обтяження майнових прав на Квартиру іпотекою реєстрації в Державному реєстрі іпотек у встановленому порядку

1.3.5. протягом двох робочих днів після реєстрації права власності на нерухоме майно, зазначене в п. 1.2. цього Договору, з Позичальником Договір про внесення змін до Іпотечного договору, зазначеного в п. 1.3.1 цього Договору, в якій Сторони змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав на нерухоме майно нерухоме майно, яке належить Позичальнику на підставі власності із зазначенням його реєстраційних даних та з посиланням на відповідне свідоцтва як на правовстановлювальний документ. Додаткова угода про внесення змін до іпотечного договору посвідчується нотаріально.

Згідно з п. 1.4. Кредитного договору, Позичальник гарантує, що на момент підписання цього Договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього Договору (судові справи, майнові вимоги третіх осіб, тощо) , про які він не повідомив Кредитора.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором Кредиту № 2007/38-27/40 від 11.10.2007 року між Акціонерно- комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 11 жовтня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку Банку передано майно, а саме майнові права незакінчену будівництвом квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 адресою: місто Одеса, Гагарінське плато, 5/1 (п`ять дріб один), надалі за текстом Предмет іпотеки.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.05.2024 року номер інформаційної довідки 349465424, - 11.10.2007 року внесено запис про іпотеку 10427169 підстава виникнення іпотеки Іпотечний договір серія номер 2263, виданий 11.10.2007 року, видавник: Приватний нотаріус Трофімець В.В.;

Згідно з п. 1.9. Іпотечного договору, після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1. цього Договору, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за Іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути Предметом іпотеки. При цьому, нотаріус за повідомленням Іпотекодержателя та за рахунок Іпотекодавця реєструє обтяження іпотекою вже збудованої нерухомості, а Сторони протягом трьох робочих днів укладають договір про внесення змін до цього Договору, в якій змінюють опис Предмета іпотеки: замість майнових прав відповідне нерухоме майно із зазначенням його реєстраційних даних, оціночної вартості, із посиланням на відповідний правовстанолюючий документ, що підтверджує право власності Іпотекодавця на це нерухоме майно. Зазначеною додатковою угодою можуть бути передбачені інші умови за згодою Сторін (наприклад зміни пов`язані з можливими змінами в процесі будівництва характеристик нерухомості, зокрема, площі, планування приміщень тощо). Зазначений договір про внесення змін є підставою для перереєстрації заборони відчуження Предмета іпотеки, що накладається згідно з п. 1.10 цього Договору.

Згідно з п. 1.10. Іпотечного договору, сторони погоджуються, що одночасно з нотаріальним посвідченням Договору про внесення змін до цього Договору, що укладається згідно з п. 1.9. цього Договору, нотаріус накладає, згідно з чинним законодавством України, заборону відчуження Предмета іпотеки.

Згідно з п. 2.1.9. Іпотечного договору, Іпотекодавець зобов`язаний протягом трьох днів після оформлення та реєстрації права власності Іпотекодавця на нерухоме майно, зазначене в п. 1.1. цього Договору, укласти з Іпотекодержателем договір про внесення змін, визначений в п. 1.9. цього Договору.

Відповідно до п. 4.1. Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п.4.5 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

- 4.5.1. на підставі рішення суду; або

- 4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

- 4.5.3. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених Іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

- 4.5.4. шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; або

- 4.5.5. шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»;

У зв`язку із неналежним виконанням обов`язків за Кредитним договором, ігноруванням вимог про усунення порушень, АТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, стягнути в солідарному порядку з позичальниці ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 2007/38-27/40 від 11.10.2007 року в сумі 146019,95 грн. (борг за кредитом - 115289,68 грн., борг по відсотках - 24192,85 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4259,19 грн., інфляційних витрат за відсотками - 2278,23 грн).

Постановою Одеського апеляційного суду № 509/5050/17 від 14.05.2024 року Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 грудня 2019 року скасовано, в задоволенні позову акціонерного товариства «Сенс Банк» (до зміни назви акціонерного товариства «Альфа-Банк») до відповідачів про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд зазначив таке:

Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, є підставою для відмови у позові до позичальника ОСОБА_1 .

Доводи АТ «Сенс Банк» (до зміни назви АТ «Альфа-Банк») про дотримання строку позовної давності при зверненні до суду з вимогами про стягнення кредитної заборгованості не приймаються, так як позивач безпідставно початок перебігу строку відраховує з 29 лютого 2016 року, тобто з дати, коли Банк фактично на виконання рішення суду у справі №2/1522/7875/11 здійснив розрахунок за процентною ставкою 14,25% з урахуванням внесених ОСОБА_1 останніх платежів 25 травня 2011 року в сумі 1301,80 грн. та 27 травня 2011 року в сумі 156215,56 грн.

Судове рішення від 13 липня 2012 року у справі №2/1522/7875/11 набрало законної сили 06 листопада 2013 року, про що Банку було достовірно відомо, так як рішення переглядалось за апеляційною скаргою Банку. Зволікання у період з 06 листопада 2013 року по 29 лютого 2016 року з виконанням рішення суду в частині приведення у відповідність кредитної заборгованості Відповідача з урахуванням процентної ставки, збільшення якої з 14,25% до 20% було визнано судом незаконним, не надає підстав Банку вважати початком перебігу позовної давності з 29 лютого 2016 року.

Тобто суд підтвердив наявність заборгованості за Кредитним договором, однак відмовив у її стягненні з причин пропуску позовної давності.

Однак, як стало відомо Позивачу з вище згаданої Інформаційної довідки від 21.05.2024 року, 16.07.2015 року, ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв. м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681140651101), проте всупереч Іпотечного договору не повідомила Іпотекодержателя про такі обставини та не звернулась до Банку для внесення змін до Іпотечного договору.

Оскільки, на даний час кредит позичальником не погашений, то Позивач вважає, що іпотека не є припиненою та є дійсною для Позивача та Відповідача.

Зважаючи на викладене, АТ «Сенс Банк», вважає, що нерухоме майно, яке перебуває у власності Відповідача є предметом іпотеки.

Так, у ст.5 закону «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час іпотечного договору) був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. У ч.2 зазначеної статті закону передбачено, що предметом іпотеки також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.

Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладання іпотечного договору.

Таке саме положення закріплено в ч.3 ст.4 закону «Про заставу», згідно з якою предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Згідно зі ст.526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, дії Відповідача щодо ухилення від укладення додаткової угоди до Іпотечного договору після набуття права власності на нерухоме майно майнові права на яке раніше було передано в іпотеку є не що інше, як намагання позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з ч.2 ст.583 ЦК заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

При цьому слід зазначити, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник і особа, яка в силу ст.5 закону «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору застави) надала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору застави (іпотеки).

Подібні за змістом висновки відповідають правовій позиції об`єднаної палати КЦС, викладеній у постанові від 04.07.2018 у справі №520/10060/16-ц.

Відповідно до положень ст. 177 Цивільного кодексу України (далі ЦК) об`єктами цивільного права є в тому числі майнові права.

Поняття майнових прав наведено у ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Так, майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

У ст. 12 ЦК законодавець зазначає, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Так, відповідно до зазначеної норми, допускається не тільки відмова від майнового права, але й передача його іншій особі.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому».

На даний час ОСОБА_1 не здійснила повного погашення заборгованості за Кредитним договором. Наявність заборгованості за Кредитним договором, яка не погашена, свідчить, що зобов`язання за Кредитним договором та забезпечення у вигляді іпотеки не припинилися.

На даний час кредит позичальником не погашений, іпотека не є припиненою та є дійсною.

Зважаючи на викладене, АТ «Сенс Банк», вважає, що нерухоме майно, яке перебуває у власності Відповідача є предметом іпотеки.

За правилами ч. 1 та 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.7 ст.3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Звертаємо увагу Суду на висновок Касаційного господарського суду від 03.10.2023 року у справі № 922/1428/16-ц :

« 8.50. З огляду на викладене, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.

У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог».

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Зауважуємо, що відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Набуття Відповідачем права власності на нерухоме майно без відповідної реєстрації обтяження у встановленому договорами порядку, порушує права та інтереси Іпотекодержателя, який позбавлений можливості використати передбачене законом права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (Позиція ВС у справі за № 520/258/16-ц від 18.10.2018р.)

Вищевказане підтверджується висновок ВС в постанові від 18.10.2018 :

«Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек на час укладення вищевказаних договорів іпотеки регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 01 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (втратив чинність 01 січня 2016 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.

Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (п.п.9.6, 9.8-9.10) зазначено висновок про те, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Разом з тим, при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Доведеним є факт невиконаних зобов`язань перед позивачем, від виконання яких боржник ухиляється. Зокрема, у справі про стягнгення заборгованості суд відмовив по причині пропуску позивачем позовної давності а не за безпідставністю. Тобто відповідач не спростував факту наявності заборгованості та її розміру.

Не виконавши умови договорів, Боржник фактично вчиняв дії, спрямовані на зменшення своєї платоспроможності після виникнення зобов`язання повернути грошові кошти. Це свідчить про його недобросовісну поведінку та свідоме зловживання правами, що має на меті ухилення від виконання обов`язків перед кредитором.

Такі дії Боржника, спрямовані на уникнення відповідальності, прямо порушують принципи добросовісності та справедливості у правовідносинах і погіршують становище кредитора.

Так в постанові Верховного Суду від 17.07.2020 р. по справі №299/396/17 зазначено: «Суди під час нового розгляду справи зобов`язані виходити з того, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності. Це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор управі розраховувати, що всі зобов`язання перед ним за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав і правомірних інтересів кредитора».

У разі порушення боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.

Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 викладено висновок, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Відповідач мав обов`язок належним чином оформити правовий статус майна після реєстрації права власності на нього, зокрема, укласти з Іпотекодержателем додаткову угоду до Іпотечного договору та зареєструвати відповідні обтяження в реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно набутого ним права власності на вже готовий до експлуатації об`єкт нерухомості майнові права на який перебували в іпотеці, однак протиправно не виконав такий обов`язок та умисно не повідомив Іпотекодержателя про зміну правового статусу предмета іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16- ц).

Що до чинності іпотеки майнових прав, то Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в постанові від 09.09.2024 року у справі № 466/3398/21 звертала увагу на те, що законодавець не передбачив нікчемності правочину, у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки. Тому такий правочин є оспорюваним.

Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків (має місце тільки в одиничних випадках, передбачених у законі - наприклад, частина друга статті 548, частина четверта статті 1119 ЦК України).

Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки.

При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки як укладення договору не власником.

В даній постанові Об`єднана палата з урахуванням принципу розумності, зауважила, що: як принцип доброї совісті взагалі, так і його прояви (добросовісного іпотекодержателя), не можуть бути обмежені певною сферою (наприклад, не поширюватися при вирішенні спору про визнання недійсним договору іпотеки);

В практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 718/2468/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 715/32/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі 509/1157/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 707/807/21);

Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком;

Звертаємо увагу Суду на висновок Касаційного цивільного суду від 19.06.2023 року у справі № 686/10276/20 :

«У випадку, якщо особа вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту для такої особи було б звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, і після набрання законної сили рішенням суду, у разі задоволення такого позову, до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

При цьому запис про іпотеку не може бути відновлений із моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Враховуючи обставини справи, яка переглядається, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право, як іпотекодержателя порушене, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна та внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, іпотекодержатель відповідно до положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набуває право пред`являти вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки та яка набула статусу іпотекодавця. Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах міститься у пунктах 7.22, 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20 (провадження № 61- 8229св22), від 08 червня 2022 року у справі № 501/528/18 (провадження № 61- 12888св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 753/18628/19 (провадження № 61- 3423св22), від 18 січня 2023 року у справі № 686/11864/20 (провадження № 3037св22)».

Так в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 грудня 2025 року по справі № 902/388/18 зазначено:

10.12. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» … Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

10.13. У судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі) на противагу actio in personam (позов до особи). За цим підходом мають розмежовуватися вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) [див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) КЦС ВС від 18.08.2021 № 201/15310/16].

10.14. … Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору.

10.15. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», викладеного у пункті 10.12 цієї постанови, та вважає, що положення зазначеної норми у контексті наведеного дає підстави для висновку, що обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов`язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця.

10.16. Підстави припинення іпотеки визначені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», і учасники цієї справи не зазначають про наявність відповідної підстави, за якою іпотеку за Договором іпотеки слід вважати припиненою. Відчуження майна, переданого в іпотеку, іншій особі не змінює та не скасовує обтяження щодо цього майна, не є підставою припинення іпотеки, відчуження такого майна створює для особи-набувача ризики звернення стягнення на обтяжене майно у разі невиконання боржником свого зобов`язання перед кредитором.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, враховуючи неможливість для позивача в інший спосіб захистити своє порушене право власності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права.

Крім того, питання про розподіл судових витрат, вирішується відповідно до вимогам статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України та ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280-283, 354, 355 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання прав іпотекодержателя - задовольнити.

Визнати за Акціонерним товариством «СЕНС БАНК» право іпотекодержателя на нерухоме майно що належить ОСОБА_1 , а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв. м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681140651101), на умовах передбачених Іпотечним договором 11.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., зареєстрованого в реєстрі за №2263.

Внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна що належить ОСОБА_1 , а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 121,7 кв. м., житловою площею 49,9 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 681140651101), на умовах передбачених Іпотечним договором 11.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., зареєстрованого в реєстрі за №2263, та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, 100; Код ЄДРПОУ 23494714) витрати по сплаті судового збору у розмірі 12140,22 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2026 року, у зв`язку з перебуванням судді в щорічній основній відпустці.

Суддя: