Decision № 140897394, 23.10.2026, Kholodnohirskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Kharkiv City)

23 жовтня 2026 року

Справа № 642/4254/26

Провадження № 2/642/2004/26

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Цибульської С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Степанової А.,

представника позивача адвоката Багацького Є.Г. (у режимі відеоконференції),

представника відповідача адвоката Філатової В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,,

ВСТАНОВИВ:

До Холодногірського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» (м. Харків, вул. Залютинська, буд. 10) про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з невиплаченої заробітної плати у сумі 397 724,11 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51 415 грн.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначає, що відповідно до Наказу № 7-к від 16.11.2018 позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду директора комерційного ТОВ «СОАП-ТЕКО» за сумісництвом на 0,5 ставки з 19.11.1918. Відповідно до Наказу № 2-к від 17.05.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади директора комерційного ТОВ «СОАП-ТЕКО» за сумісництвом з 19.05.2019, призначено на посаду директора комерційного за основним місцем роботи з 20.05.2019. Відповідно до Протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ «СОАП-ТЕКО» від 11.03.2020 ОСОБА_1 прийнято на посаду директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» з 12.03.2020. За Розпорядженням по підприємству № 4 від 11.03.2020 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» з 12.03.2020. Відповідно до Наказу № 3 від 11.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади директора комерційного 11.03.2020 та призначено на посаду директора за основним місцем роботи з 12.03.2020. Відповідно до Наказу № 2-к від 17.04.2025 про зміну посад ОСОБА_1 звільнено з посади директора 17.04.2025 та призначено на посаду директора комерційного за основним місцем роботи з 18.04.2025. Відповідно до Наказу № 6-к від 01.09.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади директора комерційного за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Отже, ОСОБА_1 мав із ТОВ «СОАП-ТЕКО» трудові взаємовідносини за основним місцем роботи з 20.05.2019 по 11.03.2020 на посаді Директор комерційний; з 12.03.2020 по 17.04.2025 на посаді Директор; з 18.04.2025 по 01.09.2025 на посаді Директор комерційний. При цьому ТОВ «СОАП-ТЕКО» на момент звільнення ОСОБА_1 не виплачено заборгованість по заробітній платі та не надано відомості про розмір заборгованості товариства перед ним. У зв`язку із зазначеною обставиною ОСОБА_1 26.12.2025 звернувся із відповідною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за заявою ОСОБА_1 , із метою встановлення порушень прав останнього з боку адміністрації ТОВ «СОАП-ТЕКО» було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю). В ході проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) було встановлено, що адміністрацією ТОВ «СОАП-ТЕКО» не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та обліку витрат на оплату праці, чим порушено вимоги ч.1 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». За результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) до адміністрації ТОВ «СОАП-ТЕКО» винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПНС/ХК/505/371/П від 15 січня 2026 року. Зазначеним приписом встановлено строк усунення порушень/забезпечення додержання норм законодавства про працю, а саме 16.04.2026. В лютому місяці 2026 року, а саме 02 числа між ОСОБА_1 та адвокатом Багацьким Є.Г. було укладено договір № А/Ф/01/02/26 про надання правничої (правової) допомоги. 18.02.2026 за вих. № А/М/02-26/01-вих адвокатом Багацьким Є.Г. в інтересах ОСОБА_1 на адресу ТОВ «СОАП-ТЕКО» було направлено лист щодо досудового врегулювання спору, який товариством був отриманий, однак не вирішено окреслене питання щодо надання розрахункових відомостей та остаточного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні.

Представник позивача вказує у позовній заяві, що з метою вжиття заходів для підготування позовної заяви до суду 01.04.2026 на адресу ТОВ «СОАП-ТЕКО» було спрямовано адвокатський запит, в якому поставлено ряд питань, серед яких питання про надання довідки про нараховану ОСОБА_1 , але не виплачену заробітну плату (довільна форма або за формою 1-ПВ) документу, що підтверджує суму боргу; копій розрахункових листів (щомісячні), які видавались ОСОБА_1 при отриманні зарплати; копій наказів про прийом на роботу/звільнення ОСОБА_1 (для підтвердження факту трудових відносин) та інше. Після 16.04.2026 в телефонній розмові із посадовою особою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Зуб Ю.С., якою було підписано вищезгаданий припис № ПНС/ХК/505/371/П від 15 січня 2026 року, винесений адміністрації ТОВ «СОАП-ТЕКО», встановлено, що товариством не подавалась жодна інформація на виконання вимог Припису, в порядку контролю здійснювався виїзд за місцем реєстрації підприємства, однак доступ перевіряючим наданий не був. Більше ніж через місяць, а саме: 04.05.2026 на адресу адвоката Багацького Є.Г. від ТОВ «СОАП-ТЕКО» надійшов лист № 6105250663780 із копіями запитуваних наказів, довідкою від 19.04.2026 № СТ000000001 про заборгованість заробітної плати та розрахункові листки. Відповідно до наданої відповідачем ТОВ «СОАП-ТЕКО» інформації дохід ОСОБА_1 за період роботи в ТОВ «СОАП-ТЕКО» з 20.05.2019 по 01.09.2025 склав 504 017,68 грн; борг по виплаті заробітної плати на момент звільнення склав 397 724,11 грн. Оскільки при звільненні відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі в розмірі 397 724,11 грн, яка підтверджується сторонами, вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також представник позивача зазначає у позовній заяві, що відповідно до пункту першого Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з відповідними змінами (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати. Розрахунок середньоденної (середньогодинної) заробітної плати, згідно Порядку розраховується за липень та серпень 2025 року (два календарні місяці роботи, які передували звільненню), відповідно до Довідки № СТ000000001 від 19.04.2026 про заборгованість заробітної плати за підписом керівника ТОВ «СОАПТЕКО». за липень 2025 року 8900 грн за 23 фактично відпрацьованих дня; за серпень 2025 року 8900 грн за 22 фактично відпрацьованих дня. Відповідно до Порядку середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розраховується наступним чином: 8900 грн +8900 грн = 17800 грн / 45 відпрацьованих днів = 395,50 грн в день. З урахуванням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ розрахунок кількості робочих днів проведено наступним чином: період: 02.09.2025 02.03.2026 загальна кількість днів: 182; робочі дні (Пн-Пт): 130; вихідні дні (Сб-Нд): 52; святкові дні: 0. Отже, згідно з розрахунком середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, необхідно рахувати з 02.09.2025 (наступний день після звільнення) по 02.03.2026, що загалом становить 130 днів. Отже сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з ТОВ «СОАПТЕКО» за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців, становить 51 415,00 гривень (395,5 грн * 130 днів). Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачем позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, окрім довідки № СТ000000001 від 19.04.2026 про заборгованість заробітної плати за підписом керівника ТОВ «СОАП-ТЕКО», що була отримана адвокатом Багацьким Є.Г. 04.05.2026 у відповідь на адвокатський запит. Отже позивачем вживались вичерпні заходи із метою досудового врегулювання зазначеного питання. При цьому установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. З огляду на наведене, враховуючи, що норми Конституції України є нормами прямої дії, доводи щодо пропуску строку звернення до суду мають визнаватись неприйнятними.

Ухвалою суду від 08.06.2026 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві п`ятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали суду.

11.06.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.06.2026 провадження у цій справі відкрито, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

22.07.2026 до суду від представника ТОВ «СОАП-ТЕКО» - адвоката Філатової В.К. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Так, представник відповідача зазначає у відзиві на позовну заяву, що у період перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «СОАП-ТЕКО» на посаді директора саме він як посадова особа був відповідальним за ведення обліку робочого часу, дотримання строків виплати заробітної плати, підписував звітність тощо. За період його перебування на посаді облік робочого часу не вівся, відомості на виплату заробітної плати не підписувались і виплата заробітної плати не здійснювалась нікому із працевлаштованих та ТОВ «СОАП-ТЕКО». Вказана інформація підтверджується результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, проведеного Північно-Східним управлінням Державної служби з питань праці за заявою ОСОБА_1 до подання цього позову. Постановою Холодногірського районного суду м. Харкова від 16.03.2026 у справі № 642/409/26 діючого директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» ОСОБА_2 за виявлені порушення законодавства у сфері праці було звільнено від адміністративної відповідальності (в частині виплати заробітної плати ОСОБА_1 ) у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Після звільнення ОСОБА_1 за результатами проведеної внутрішньої ревізії облік нарахування та виплати заробітної плати за період керування ОСОБА_1 ТОВ «СОАП-ТЕКО» поступово відновлюється (наразі відновлено облік за період до січня 2021 року включно). У період здійснення господарської діяльності ТОВ «СОАП-ТЕКО» під керівництвом ОСОБА_1 він мав об`єктивну можливість здійснювати виплату заробітної плати (підприємство активно здійснювало господарську діяльність і мало достатні для виплати заробітної плати фінансові ресурси), але поряд з іншими спричиненими ТОВ «СОАП-ТЕКО» збитками виплату заробітної плати найманим працівникам не здійснював. Через тривалість періоду невиплати заробітної плати (обчислюється роками) та фактичну відсутність матеріальних цінностей, що обліковуються на балансі підприємства, ТОВ «СОАП-ТЕКО» має припущення, що «винагороду за виконання трудових обов`язків» ОСОБА_1 на посаді керівника ТОВ «СОАП-ТЕКО» отримував не за рахунок виплати заробітної плати. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 свідомо не виплачував сам собі заробітну плату під час перебування на посаді керівника ТОВ «СОАП- ТЕКО» і на час звільнення його з посади на грошові кошти по поточних рахунках ТОВ «СОАП-ТЕКО» було накладено арешт у зв`язку зі стягненням на користь бюджету 1 167 382,50 грн на підставі наказу Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі № 922/766/24, ОСОБА_1 не має права на компенсацію за несвоєчасні розрахунки при звільненні, оскільки саме його дії призвели до виникнення заборгованості з заробітної плати та неможливість здійснення розрахунків при звільненні. Завдяки діяльності ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» та виконання ТОВ «СОАП-ТЕКО» зобов`язань перед бюджетом за мировою угодою на суму 993571,54 грн, затвердженою ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 у справі № 922/766/24, ТОВ «СОАП-ТЕКО» не змогло виконати зобов`язання перед ОСОБА_1 не з вини ТОВ «СОАП-ТЕКО».

23.07.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та залишити без розгляду відзив відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО».

Представник позивача вказує у відповіді на відзив, що відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим за п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. Як вбачається з матеріалів системи «Електронний суд», представник відповідача адвокат Філатова В.К. офіційно звернулася із заявою про вступ у справу та отримала повний доступ до електронних матеріалів ще 09.07.2026. Відзив на позовну заяву був поданий відповідачем лише 21.07.2026, тобто з пропуском встановленого судом процесуального строку. При цьому жодного клопотання про поновлення або продовження строку для подання відзиву, як це передбачено ч. 2 ст. 127 ЦПК України, відповідачем разом із відзивом подано не було. З огляду на це поданий відповідачем відзив підлягає залишенню без розгляду, а справа має бути вирішена за наявними матеріалами на підставі ч. 2 ст. 191 ЦПК України. Щодо безпідставності посилань на фінансовий стан та арешт рахунків підприємства представник позивача зазначає, що відповідач стверджує про відсутність своєї вини через арешт рахунків виконавчою службою від 09.04.2025, проте додана самим відповідачем заключна виписка АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.04.2025 по 31.12.2025 повністю спростовує це твердження: оборот по кредиту рахунку склав 934 097,59 грн. Відповідач свідомо витрачав ці кошти на комерційні розрахунки з третіми особами (ТОВ «Ядро», ТОВ «Компанія Новохім», ТОВ «Скай Галаксі» тощо), ігноруючи виплату заробітної плати. Твердження відповідача, що позивач перебуваючи на посаді керівника «самовільно не платив собі заробітну плату», є юридично неспроможними. Обов`язок виплачувати заробітну плату закон покладає на юридичну особу ТОВ «СОАП-ТЕКО», а не особисто на громадянина ОСОБА_1 . Борг у розмірі 397 724,11 грн офіційно визнаний та підтверджений довідкою самого відповідача від 19.04.2026 № СТ000000001 за підписом нового директора. Будь-які припущення про отримання коштів в «інший спосіб» суперечать ч. 6 ст. 81 ЦПК України, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач маніпулює фактом закриття адміністративного провадження стосовно нового директора ОСОБА_2 . Однак із тексту постанови Холодногірського районного суду від 16.03.2026 чітко вбачається, що факт вчинення правопорушення (неведення обліку, маніпуляції з кадровими документами позивача) був повністю доведений матеріалами справи, а провадження закрили виключно на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (закінчення строків притягнення). Посилання відповідача на пропуск строків повністю нівелюється чинним законодавством та конституційними гарантіями, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1- 7/2024(337/24) було остаточно підтверджено, що обмеження строків для звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати є неконституційним. Оскільки відповідач самостійно нарахував та зафіксував суму боргу в офіційній довідці, право на її стягнення є абсолютним і не обмежене жодними часовими рамками.

05.08.2026 до суду від представника відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО» - адвоката Філатової В.К. надійшла заява, в якій представник відповідача зазначила, що нею подано заяву про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді 09.07.2026, фактично повний доступ до матеріалів справи в системі «Електронний суд» представнику відповідача надано судом 14.07.2026, що підтверджується відповідними картками руху документів, тобто відзив було подано із дотримання процесуальних строків, а твердження представника позивача про зловживання процесуальними правами не відповідає дійсності.

З урахуванням приписів ст. ст. 12, 13, 49, 121, ч. 2 ст. 127 ЦПК України з метою дотримання принципу змагальності сторін та забезпечення рівності сторін, беручи до уваги той факт, що доступ до матеріалів цієї справи представником відповідача отримано лише 14.07.2026, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти такий відзив та проводити розгляд справи із урахуванням доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.

04.08.2026 до суду від представника відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО» адвоката Філатової В.К. надійшло клопотання про визнання обов`язковою особистої участі позивача у розгляді справи, вказуючи на необхідність отримання від позивача особистих пояснень стосовно фактичних обставин справи.

Крім того, 04.08.2026 до суду від представника відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО» адвоката Філатової В.К. надійшло клопотання про виклик у судове засідання у якості свідка бухгалтера ТОВ «СОАП-ТЕКО» ОСОБА_3 для допиту останньої судом. В обґрунтування клопотання зазначено, що вказана особа безпосередньо здійснює ведення бухгалтерського обліку товариства, організовує облік розрахунків із працівниками, володіє інформацією щодо нарахування та виплати заробітної плати, стану розрахунків із працівниками, фінансового стану підприємства, причин виникнення заборгованості з виплати заробітної плати (за наявності такої), а також обставин, що впливали на своєчасне проведення відповідних виплат. На думку представника відповідача, Лісовіна О.Г. як головний бухгалтер підприємства володіє інформацією щодо обставин, які мають безпосереднє значення для правильного вирішення спору між сторонами.

04.08.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшли письмові заперечення на клопотання представника відповідача про визнання обов`язковою особистої участі позивача у розгляді справи, в яких представник позивача просив суд відмовити у задоволенні такого клопотання. В обґрунтування заперечень представником позивача зазначено, що факт наявності та точний розмір заборгованості перед позивачем є офіційно визнаним самим відповідачем, що підтверджується відповідною довідкою; наявність фінансово-господарських документів повністю підтверджується самим відповідачем, який надав суду заключну виписку з банку. При цьому відповідач намагається перекласти відповідальність юридичної особи на найманого працівника, а подання клопотання про обов`язкову явку позивача є спробою штучно відтермінувати винесення рішення та вчинити психологічний тиск на позивача.

Окрім того, 05.08.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшли письмові заперечення на клопотання представника відповідача про виклик свідка, в яких представник позивача просить суд відмовити у задоволенні такого клопотання, зазначаючи, що відповідачем пропущено процесуальний строк на подання заяви про виклик свідка. Також представник позивача вказує, що обставини фінансового стану юридичної особи, нарахування та виплати заробітної плати є предметом виключно документального та бухгалтерського обліку, а тому усні показання свідка не можуть спростувати первинні письмові документи, банківські виписки та довідку ТОВ «СОАП-ТЕКО».

Ухвалою суду від 05.08.2026 з метою з метою дотримання принципу змагальності сторін та забезпечення рівності сторін, всебічного та об`єктивного розгляду справи та встановлення обставин справи клопотання представника відповідача про визнання явки позивача у судове засідання обов`язковою, виклик свідка, задоволено; визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 у судове засідання по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «СОАП-ТЕКО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; викликано у судове засідання свідка ОСОБА_3

06.08.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшли заперечення на заяву (пояснення) представника відповідача щодо процесуальних строків, в якій представник позивача просить суд відзив ТОВ «СОАП-ТЕКО», а також клопотання про виклик свідка та забезпечення обов`язкової явки позивача залишити без розгляду, як такі, що подані з пропуском встановленого процесуального строку за відсутності клопотання про його поновлення. Представник позивача зазначив, що з офіційної картки руху документу в системі «Електронний суд» вбачається, що ухвала про відкриття провадження разом із позовною заявою була успішно доставлена в Електронний кабінет відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО» 16.06.2026 о 07:15. Таким чином, 15-денний строк для відповідача розпочався 17.06.2026 та закінчився 01 липня 2026 року. Відзив же був поданий адвокатом Філатовою В.К. лише 21.07.2026 із пропуском строку на 20 днів. Пропуск відповідачем первісного процесуального строку автоматично нівелює право на подання похідних процесуальних клопотань, які містяться у відзиві або додані до нього.

11.08.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи у якості письмового доказу копію акту позапланової перевірки Держпраці № ПНС/ХК/505/371 від 15.01.2026.

09.09.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшло клопотання, в якому представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи копії медичних документів: виписку № 4439-26 ДУ «ННЦ ССХ та СП ім. М.М. Амосова», довідку ДУ «ННЦ ССХ та СП ім. М.М. Амосова» № 04-34/2525 від 28.08.2026, виписку № 18613 КНП «КМКЛ №8» та скасувати вимогу щодо обов`язкової особистої явки позивача ОСОБА_1 у судове засідання.

В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача зазначив, що 06.08.2026 ОСОБА_1 переніс гострий ішемічний інсульт у басейні лівої середньомозкової артерії, внаслідок чого у нього виник стійкий неврологічний дефіцит: правобічний геміпарез (обмеження руху правих кінцівок), елементи моторної афазії (тяжке порушення мови), дисфонія та псевдобульбарний синдром. Позивачу важко розмовляти, він відповідає на запитання з тривалими паузами та розтягує слова. 07.08.2026 у позивача вперше діагностовано важку серцеву патологію - синдром із критичною брадикардією. 18.08.2026 ОСОБА_1 був екстрено госпіталізований до ДУ «ННЦ серцевосудинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України», де йому за життєвими показаннями проведено операцію імплантацію штучного водія ритму серця (кардіостимулятора) Vitatron G70A. Протягом періоду з 25.08.2026 по 04.09.2026 позивач перебував на суворому стаціонарному реабілітаційному лікуванні. Наразі він має помірний ризик падінь та страждає на супутні хвороби (Цукровий діабет II типу, Гіпертонічна хвороба III ст. з ризиком 4), що супроводжується неконтрольованими стрибками тиску до 189/104 мм рт.ст. Будь-які психоемоційні навантаження, пов`язані з участю у судовому засіданні та транспортуванням, становлять пряму загрозу життю пацієнта (ризик інсульту, гіпертонічного кризу або збою кардіостимулятора). Враховуючи, що предмет спору (стягнення заробітної плати) базується виключно на первинних фінансово-господарських документах, які вже є в матеріалах справи, а також з метою процесуальної економії та захисту права позивача на життя і здоров`я представник позивача просить суд скасувати вимогу щодо обов`язкової особистої явки позивача у судове засідання.

Також 09.09.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Багацького Є.Г. надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача вказав, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «СОАП-ТЕКО». Факт нарахування, але невиплати заробітної плати при звільненні є беззаперечним і підтверджується виключно письмовими доказами, зокрема довідкою про доходи, виданою самим відповідачем та заключною банківською випискою по рахунку підприємства. Будь-які усні пояснення сторін не можуть мати переваги над первинними документами бухгалтерського та банківського обліку підприємства. Відповідач, як юридична особа, зобов`язаний вести облік розрахунків із працівниками належним чином. Спроби відповідача перекласти відповідальність за невиплату коштів на найманого працівника або пов`язати невиплату з внутрішнім фінансовим станом підприємства є безпідставними та суперечать нормам ч. 1 ст. 43 Конституції України та ст. 115, 116 КЗпП України. Позивач повністю підтверджує всі обставини, викладені в позовній заяві, та підтримує позовні вимоги у повному обсязі. Надати додаткові деталі в усному порядку позивач не має фізичної можливості у зв`язку з перенесеним ішемічним інсультом (06.08.2026), який спричинив моторну афазію (втрату/порушення мовних функцій) та когнітивні розлади, що підтверджується долученими медичними виписками. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що наданих письмових доказів та цих пояснень достатньо для ухвалення законного і справедливого рішення у справі без його особистої присутності.

У судовому засіданні 10.09.2026 суд протокольною ухвалою постановив скасувати вимогу щодо обов`язкової явки позивача у судове засідання для надання пояснень у справі з огляду на тяжкий стан здоров`я позивача та наявністю в матеріалах справи достатнього обсягу письмових доказів для всебічного та об`єктивного розгляду справи.

20.10.2026 до суду від представника відповідача ТОВ «СОАП-ТЕКО» адвоката Філатової В.К. надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій представник відповідача просила суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду щодо позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування такої заяви представник відповідача вказала, що позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд» та подано до суду 02.06.2026. Як вбачається з позовної заяви, позивача звільнено з посади директора комерційного за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП наказом № 6-к від 01.09.2025. Остаточний розрахунок відповідно до ст. 116 КЗпП мав бути проведений у день звільнення, тобто 01.09.2025. За твердженням позивача, у цей день розрахунок з ним проведено не було, а отже саме з цієї дати позивач знав про порушення свого права. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду розпочався 02.09.2025 і закінчився 02.12.2025. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Водночас варто враховувати правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (стаття 58 Конституції України). Норма, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України (стаття 152 Конституції України), тобто з 11.12.2025. Отже, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності 01.07.2022 та діяли до моменту визнання її неконституційною, а саме до 11.12.2025. У цій справі право, за захистом якого звернувся Позивач, виникло та, за його твердженням, було порушене 01.09.2025, тобто у період дії тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП. Цей строк закінчився 02.12.2025, тобто за дев`ять днів до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025. На момент втрати чинності нормою Позивач вже не мав права на звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати, тому рішення Конституційного Суду України не може бути поширене на правовідносини, строк звернення до суду за якими сплив до його ухвалення. Позивач звернувся з позовом лише 02.06.2026, тобто з пропуском строку. Тому при розгляді цієї справи за період після 19.07.2022 та до 11.12.2025 суд має враховувати редакцію частини першої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду розпочався 02.09.2025 і закінчився 02.12.2025. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Водночас варто враховувати правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (стаття 58 Конституції України). Норма, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України (стаття 152 Конституції України), тобто з 11.12.2025. Отже, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності 01.07.2022 та діяли до моменту визнання її неконституційною, а саме до 11.12.2025. Відповідно до позовної заяви Позивач працював у Відповідача з 20.05.2019, у тому числі з 12.03.2020 по 17.04.2025 на посаді директора (керівника підприємства), а з 18.04.2025 по 01.09.2025 директором комерційним. Як керівник підприємства позивач особисто здійснював розрахунки із заробітної плати з працівниками, підписував платіжні доручення, отримував від головного бухгалтера відомості по заробітній платі всіх працівників. Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 стосується стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а середній заробіток за час затримки розрахунку є не належною працівникові виплатою, а особливим видом відповідальності роботодавця, тому тримісячний строк звернення до суду з цією вимогою продовжує діяти. Цей строк позивачем також пропущено: позивач дізнався про невиплату розрахунку 01.09.2025 та у будь-якому разі не пізніше 18.02.2026, а до суду звернувся лише 02.06.2026.

У судовому засіданні 20.10.2026 представник відповідача відмовилася від виклику у судове засідання та допиту свідка ОСОБА_3 і така відмова була прийнята судом.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені стороною позивача позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, посилався на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилалася на обставини, викладені у відзиві, вказувала на відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати заробітної плати позивачу, а також просила суд застосувати наслідки пропущення позивачем строку позовної давності для подання заяви про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд, заслухавши думку представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що згідно з копією наказу директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 7-К від 16.11.2018 на підставі заяви ОСОБА_1 від 15.11.2018 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду директора комерційного за сумісництвом (1/2 ставки) з 19.11.2018 з окладом 3900 грн.

Відповідно до копії наказу директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 2-К від 17.05.2019 ОСОБА_1 на підставі заяви останнього від 15.05.2019 прийнято на роботу на посаду директора комерційного за основним місцем роботи з 20.05.2019 з окладом 4300 грн (згідно зі штатним розписом).

Згідно з копією наказу директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 3-К від 11.03.2020 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 3 від 11.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади директора комерційного 11.03.2020 та призначено на посаду директора за основним місцем роботи з 12.03.2020 з окладом 4850 грн.

Відповідно до копії наказу директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 2-к від 17.04.2025 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 4 від 17.04.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади директора 17.04.2025 та виключено його зі складу представників, призначено на посаду директора комерційного за основним місцем роботи з 18.04.2025 з окладом 8765 грн.

Як вбачається з копії наказу директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» № 6-к від 01.09.2025 ОСОБА_1 на підставі заяви останнього від 12.08.2025 звільнено з посади директора комерційного 01.09.2025 за власним бажанням відповідно до ст. 38 КзПП України.

При цьому відомостей щодо того, що ОСОБА_1 в день звільнення були виплачені усі належні йому до виплати суми від ТОВ «СОАП-ТЕКО», а також щодо того, що ТОВ «СОАП-ТЕКО» повідомило ОСОБА_1 про нараховані та виплачені суми при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати, матеріали справи не містять та суду не надано.

Відповідно до копії припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПНС/ХК/505/371/П від 15.01.2026 заступником начальника відділу з питань праці північного регіону управління інспекційної діяльності у Харківській області Північно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Зуб Ю.С. проведено захід державного контролю ТОВ «СОАП-ТЕКО», за результатами якого складено акт від 15.01.2026 № ПНС/ХК/505/371 та зобов`язано директора ОСОБА_2 усунути порушення такого змісту: роботодавцем не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці; до перевірки керівником ТОВ «СОАП-ТЕКО» табелі обліку робочого часу по ОСОБА_1 надані не за весь період, а тільки з 01.01.2021 по 30.09.2025; до перевірки не надані розрахунково-платіжні відомості та платіжні інструкції щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати; не надано повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Крім цього виявлено невідповідність документів при звільненні працівника, а саме: заява ОСОБА_1 про його звільнення з посади комерційного директора за власним бажанням з 02.09.2025 згідно з ч. 1 ст. 38 КзПП України датована 12.09.2025, а в наказі підприємства № 6-к від 01.09.2025 зазначено звільнення ОСОБА_1 01.09.2025. Таким чином, ТОВ «СОАП-ТЕКО» не забезпечено ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

З копії акту від 15.01.2026 № ПНС/ХК/505/371, складеного заступниками начальника відділу з питань праці південно-східного та північного регіону управління інспекційної діяльності у Харківській області Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Світличною О.В. та Зуб Ю.С., вбачається, що підставою для здійснення державного нагляду (контролю) ТОВ «СОАП-ТЕКО» є, зокрема звернення ОСОБА_1 від 26.12.2025. Під час здійснення позапланового державного нагляду (контролю) на підставі постанови про арешт коштів боржника від 09.04.2025 у виконавчому провадженні № 77773421 встановлено, що відповідно до наказу Господарського суду Харківської області № 922/766/24 від 15.10.2024 Холодногірсько-Новобаварським ВДВС у м. Харкові накладено арешти на грошові кошти, що містяться на рахунках та належать ТОВ «СОАП-ТЕКО» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору у розмірі 1 284 423,75, що не надало можливість адміністрації підприємства своєчасно та у повному обсязі розрахуватися із ОСОБА_1 . Також за результатами державного нагляду встановлено перелік порушень, аналогічний переліку виявлених порушень, викладених у Приписі про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПНС/ХК/505/371/П від 15.01.2026.

Згідно з копією листа адвоката Багацького Є.Г. від 18.02.2026 № А/М/02-26/01-вих. на ім`я керівництва та співзасновників ТОВ «СОАП-ТЕКО», а також копією опису вкладення до листа від 18.02.2026 (накладна № 1952377) та квитанцією № 1952377 ТОВ «Поштова служба «Е-ПОСТ» адвокатом Багацьким Є.В. в інтересах ОСОБА_1 надіслано на адресу ТОВ «СОАП-ТЕКО» лист, в якому зокрема адвокат Багацький Є.Г. повідомив ТОВ «СОАП-ТЕКО» про те, що ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням 01.09.2025, при цьому в останній день роботи ТОВ «СОАП-ТЕКО» не здійснило остаточний розрахунок із ОСОБА_1 , вказував на наявність невиконаних зобов`язань ТОВ «СОАП-ТЕКО» перед ОСОБА_1 , непроведення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 в день звільнення, неотримання ним трудової книжки та копії наказу про звільнення та просив керівництво та співзасновників ТОВ «СОАП-ТЕКО» повідомити про виконання зазначених зобов`язань.

Відповідно до копії запиту адвоката Багацького Є.Г. від 01.04.2025 на ім`я керівництва та співзасновників ТОВ «СОАП-ТЕКО» та опису вкладення до листа від 01.04.2026 на ім`я ТОВ «СОАП-ТЕКО» адвокатом Багацьким Є.Г. в інтересах ОСОБА_1 01.04.2026 було направлено адвокатський запит про надання інформації та копій документів, а саме: довідки про нараховану ОСОБА_1 , але не виплачену заробітну плату (довільної форми або за формою 1-ПВ) документу, що підтверджує суму боргу; копій розрахункових листів (щомісячних), що видавалися ОСОБА_1 при отриманні зарплати; копії трудової книжки ОСОБА_1 або копій з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них; копії наказу про прийняття на роботу/звільнення ОСОБА_1 ; виписки з особового рахунку працівника ОСОБА_1 ; виписку з реєстру застрахованих осіб, де відображені нарахована зарплата та ЄСВ ОСОБА_1 ; копії статистичної звітності (форми № 3-борг).

Як вбачається з довідки про заборгованість заробітної плати від 19.04.2026 № СТ000000001, виданої керівником ТОВ «СОАП-ТЕКО» ОСОБА_4 , ОСОБА_1 працював в ТОВ «СОАП-ТЕКО» за основним місцем роботи: з 20.05.2019 по 11.03.2020 на посаді директора комерційного; з 12.03.2020 по 17.04.2025 на посаді директора; з 18.04.2025 по 01.09.2025 на посаді директора комерційного. Сукупний дохід ОСОБА_1 за період з 20.05.2019 по 01.09.2025 склав 504 017,68 грн; сума утримань з доходу ОСОБА_1 за вказаний період становить 101 183,73 грн; сума до виплати (заборгованість) ТОВ «СОАП-ТЕКО» перед ОСОБА_1 за вказаний період (з травня 2019 по вересень 2025 включно) становить 397 724,11 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3, стаття 4 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції України). Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України "Про оплату праці").

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ст. ст. 15, 24 Закону України "Про оплату праці").

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором (ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Затримка виплати заробітної плати на один і більше днів є порушенням строків виплати, згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити суму, яка ним не оспорюється.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Як було встановлено судом, підтверджується довідкою № СТ000000001 від 19.04.2026 та не оспорюється сторонами, ТОВ «СОАП-ТЕКО» має непогашену перед ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати за період роботи останнього у ТОВ «СОАП-ТЕКО» з 20.05.2019 ро 01.09.2025 у сумі 397 724,11 грн.

Будь-яких відомостей на підтвердження того, що ТОВ «СОАП-ТЕКО» на час розгляду справи здійснило виплату заборгованості по заробітній платі на користь ОСОБА_1 матеріали справи не містять та суду не надані.

Доводи представника відповідача про те, що у період здійснення господарської діяльності ТОВ «СОАП-ТЕКО» під керівництвом ОСОБА_1 останній мав об`єктивну можливість здійснювати виплату заробітної плати, чого не здійснював, не нівелює обов`язку ТОВ «СОАП-ТЕКО» здійснити розрахунок із ОСОБА_1 з виплати належних йому сум при звільненні.

Також суд бере до уваги той факт, що на момент звільнення ОСОБА_1 не був керівником ТОВ «СОАП-ТЕКО», а займав посаду директора комерційного. При цьому матеріали справи не містять та суду не надано будь-яких відомостей на підтвердження того факту, що саме на ОСОБА_1 як на комерційного директора ТОВ «СОАП-ТЕКО» було покладено обов`язок з нарахування та виплати заробітної плати працівникам ТОВ «СОАП-ТЕКО», зокрема статуту товариства, посадової інструкції тощо.

Твердження представника відповідача про те, що ТОВ «СОАП-ТЕКО» не змогло виконати зобов`язання перед ОСОБА_1 не з вини товариства, а з огляду на діяльність ОСОБА_1 на посаді директора такого товариства, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки такі твердження є припущеннями з огляду на відсутність доказів на їх підтвердження.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «СОАП-ТЕКО» в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 397 724,11 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, як було встановлено судом у ході розгляду цієї справи, заборгованість ТОВ «СОАП-ТЕКО» перед ОСОБА_1 по заробітній платі у сумі 397 724,11 грн розрахована самим відповідачем з урахуванням передбачених законодавством утримань у загальній сумі 101 183,73 грн, а тому сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Водночас сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок) визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включається: основна заробітна плата; доплати і надбавки; виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Нарахування виплат при обчисленні середньої заробітної плати, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 2, 3, 4, 8 Порядку). Середньоденна заробітна плата працівника згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Так, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 з урахуванням приписів Порядку розраховується за липень та серпень 2025 року (два календарні місяці роботи, які передували звільненню) та відповідно до довідки № СТ000000001 від 19.04.2026 про заборгованість заробітної плати за підписом керівника ТОВ «СОАП-ТЕКО» становить: за липень 2025 року 8900 грн за 23 фактично відпрацьованих дня; за серпень 2025 року 8900 грн за 22 фактично відпрацьованих дня. Відповідно до Порядку середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розраховується так: 8900 грн (зарплата за липень 2025 року) + 8900 грн (зарплата за серпень 2025 року), що дорівнює 17 800 грн : 45 (кількість робочих днів у липні та серпні 2025 року) = 395,50 грн на день.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Тобто з 24 березня 2022 року на час воєнного стану дія статей КЗпП, що регулюють норми робочого часу, пов`язані з неробочими днями, була зупинена. Це означає, що офіційні святкові та неробочі дні, передбачені статтею 73 КЗпП, не застосовувалися, і роботодавці мали право самостійно визначати графік роботи та час відпочинку своїх працівників.

Період затримки розрахунку при звільненні: 02.09.2025 02.03.2026 (шість місяців після дня звільнення ОСОБА_1 ). Загальна кількість днів у вказаному періоді становить 182, з яких робочих днів 130. Отже сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 02.09.2025 по 02.03.2026, яка підлягає стягненню з ТОВ «СОАП-ТЕКО» становить: 395,50 грн (середньоденний заробіток) * 130 (кількість днів у періоді), що дорівнює 51 415 грн.

При цьому твердження сторони відповідача про те, що ТОВ «СОАП-ТЕКО» не мало можливості здійснити розрахунок із ОСОБА_1 у день звільнення останнього з огляду на те, що на рахунки ТОВ «СОАП-ТЕКО» накладено арешт у зв`язку зі стягненням на користь бюджету 1 167 382,50 грн спростовуються наданою самим ТОВ «СОАП-ТЕКО» випискою руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ТОВ «СОАП-ТЕКО» у АТ КБ «ПриватБанк», з якого вбачається, що за період з 01.04.2025 по 31.12.2025 товариством здійснено видаткові операції на загальну суму 934 097,59 грн, видаткові операції на великі суми здійснювалися товариством і після звільнення ОСОБА_1 (тобто після 01.09.2025), а отже товариство мало змогу хоча б частково виплатити позивачу заборгованість

із заробітної плати.

Враховуючи викладене, беручи до уваги співвідношення розміру боргу товариства перед позивачем та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу заборгованість по заробітній платі, що стало підставою для звернення до суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця, а тому суд доходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, з огляду на те, що такий розрахунок здійснено без урахування утримання з суми середнього заробітку податків та зборів, передбачених законодавством України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Як на підставу застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності представник відповідача посилається на те, що про наявну заборгованість із виплати заробітної плати позивач дізнався у день свого звільнення, тобто 01.09.2025.

Статтею 116 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести виплати працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, в день звільнення.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Роботодавець зобов`язаний здійснити письмове повідомлення працівника у день проведення фактичної виплати нарахованих при звільненні сум. Водночас письмове повідомлення про нараховані при звільненні працівнику суми без їхньої виплати не може вважатися належним виконанням роботодавцем свого обов`язку згідно з вимогами закону, а отже й вважатися початком відліку передбаченого у законі тримісячного строку для звернення до суду з позовом.

У цій справі судом встановлено, що повідомлення про суми, нараховані позивачу при звільненні, отримано позивачем не раніше 19.04.2026, тобто дати складання відповідної довідки про наявність заборгованості відповідача перед позивачем, при цьому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 02.06.2026, тобто через півтора місяці після одержання ним письмового повідомлення про нараховані суми, та відповідно після того, як дізнався про порушення свого права у обсязі, достатньому для пред`явлення конкретних вимог до відповідача, а тому позивачем не пропущено встановлений КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з цією позовною заявою.

Крім того, відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Окрім того, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на 01.09.2025, тобто на день звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат згідно з рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.

Та обставина, що рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 було ухвалено Судом після звільнення ОСОБА_1 (після 01.09.2025) не нівелює обов`язку суду перевірити закон чи інший правовий акт на предмет його відповідності Конституції України та не застосовувати закон, який їй суперечить, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії (абзац перший частини шостої статті 10 ЦПК України).

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції України у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції України, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Отже, якщо рішенням Конституційного Суду України визнано якусь правову норму неконституційною, то до моменту такого визнання неконституційності правової норми застосовуються процесуальні положення, які вимагають від суду застосування норм Конституції України як норм прямої дії для захисту принципу верховенства права, а до правовідносин, які виникли після відповідного рішення Конституційного Суду України, застосовуються положення Конституції України з урахуванням відповідного офіційного тлумачення Конституційного Суду України щодо неконституційності тієї чи іншої правової норми. Судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 січня 2025 року у справі № 343/1869/23 та від 19 лютого 2025 року у справі № 339/530/23, від 01 травня 2026 року у справі № 420/16340/25.

Крім того рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Також в абз. 6 п. 2.2. рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційним Судом України зроблено висновок про те, що у трудових спорах про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи перебіг визначеного законом тримісячного строку для звернення працівника до суду розпочинається з дня проведення фактичного повного розрахунку зі звільненим з роботи працівником. Водночас, і невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, яке, на переконання суду, припиняється лише у разі проведення повного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Також необхідно враховувати, що працівник є завідомо слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.

Отже, за відсутності проведеного відповідачем повного розрахунку з позивачем у день звільнення з роботи останнього, недотримання відповідачем положень ч. 1 ст. 116 КЗпП України, строки звернення до суду з вимогами про стягнення нарахованих, але не виплачених сум заробітної плати, а також середнього заробітку за затримку розрахунку, позивачем дотримані, а тому клопотання сторони відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн, відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України стягуються з відповідача на користь позивача.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи той факт, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у розмірі, визначеному п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», тобто 1 % від ціни позову, що становить: 0,01 * 397 724,11 грн = 3977,24 грн, як позивач у справі про стягнення заробітної плати, судовий збір у розмірі 3977,24 грн за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 141, 142, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період роботи з 01.07.2019 по 30.09.2025 у сумі 397 724 (триста дев`яносто сім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 11 коп. без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 51 415 (п`ятдесят одна тисяча чотириста п`ятнадцять) грн з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО» на користь держави судовий збір у розмірі 3977 (три тисячі дев`ятсот сімдесят сім) грн 24 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «СОАП-ТЕКО», код ЄДРПОУ 39012813, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Залютинська, буд. 10.

Головуючий суддя Світлана ЦИБУЛЬСЬКА