Decision № 140887396, 23.10.2026, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8147/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43003, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22в; код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 1), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком №084050025131 від 03.06.2026;

- зобов`язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача період навчання у Московському енергетичному інституті (Технічний університет) та проходження строкової військової служби з 01.09.1984 по 09.02.1993, та період його роботи в російській федерації з 14.01.2000 по 30.12.2009 та призначити позивачу з 24.05.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Ухвалою суду від 06.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику учасників справи (у письмовому провадження).

26.08.2026 до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про залучення співвідповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області (далі відповідач 2).

Ухвалою суду від 11.09.2026 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 5 календарних днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

21.09.2026 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій недоліки позивачем усунуто у повному обсязі. Зокрема позивачем було надано уточнену позовну заяву, в якій правильно визначив суб`єктний склад сторін та формулювання позовних вимог. Так, позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком №084050025131 від 03.06.2026;

- зобов`язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача період навчання у Московському енергетичному інституті (Технічний університет) та проходження строкової військової служби з 01.09.1984 по 09.02.1993, та період його роботи в російській федерації з 14.01.2000 по 30.12.2009 та призначити позивачу з 24.05.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003.

Ухвалою суду від 23.09.2026 продовжено розгляд справи №280/8147/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні). Відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення співвідповідача. Встановлено сторонам по справі процесуальні строки для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

В обґрунтування позову зазначено, що рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання у вищому закладі освіти, який накладався на строкову військову службу, а також періоди його офіційної трудової діяльності на території російської федерації, що порушує конституційне право на соціальний захист та принцип верховенства права. Позивач наголошує, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а денонсація чи припинення дії міжнародних угод не повинні обмежувати його легітимні очікування та права, які виникли і були набуті під час чинності цих договорів. У зв`язку з цим позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить повністю відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що територіальні органи Пенсійного фонду України діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж (наявний стаж становить 20 років 8 місяців 16 днів при необхідних 33 роках). У відзиві наголошується, що період навчання не зараховано через його перетинання зі строковою службою та перевищення встановленого строку навчання, період військової служби через ненадання військового квитка, а періоди роботи в російській федерації через відсутність документів, які підтверджують зарахування стажу в іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір. Крім того, відповідач зауважує, що вимоги зобов`язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії звернуті до неналежного органу, адже за принципом екстериторіальності рішення приймав відповідач 2, а питання призначення пенсії є виключною дискреційною компетенцією органів Пенсійного фонду. З огляду на це, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому просить повністю відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що у зв`язку із невиконанням однієї з умов призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме, у зв`язку із відсутністю у Позивача визначеного законодавством необхідного страхового стажу (33 роки), вважаємо, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 03 червня 2026 року № 084050025131 є обґрунтованим та правомірним.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що відповідач не виконав покладений на нього частиною 2 статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення та жодним чином не спростував надані письмові докази. У відповіді наголошується, що позивач документально довів наявність достатнього страхового стажу. Перетинання строків навчання та військової служби є повністю обґрунтованим, оскільки після призову позивач повернувся до навчання. Крім того, відмова у зарахуванні стажу, набутого в російській федерації, є неправомірною, оскільки цей стаж був отриманий у період дії відповідної міжнародної Угоди. Відповідно до принципу правової визначеності та норм Віденської конвенції, наступна денонсація чи припинення дії договору державою-учасницею не може скасовувати вже набуті особою права та порушувати її легітимні очікування. З огляду на це, позивач підтверджує свої вимоги щодо визнання рішення протиправним, зобов`язання зарахувати спірні періоди до стажу й призначити пенсію за віком, та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

28.05.2026 позивач, ОСОБА_1 , досягши 60-річного віку, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України через особистий електронний кабінет із заявою про призначення пенсії за віком. Вказана заява за принципом екстериторіальності та єдиної черги була автоматично спрямована на опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області.

За результатами розгляду документів Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення №084050025131 від 03.06.2026, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії. Відмова була вмотивована тим, що страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 20 років 8 місяців 16 днів при необхідних за законом 33 роках. До стажу не зарахували період навчання, який накладався на армію, строкову військову службу та періоди роботи в російській федерації.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся по захист своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону України №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Судом встановлено, що на день звернення до органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії позивачу виповнилось 60 років 04 дні, він має необхідний страховий стаж 33 роки згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При призначенні пенсії відповідачем до страхового стажу роботи позивача не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 09.02.1993, згідно диплому НОМЕР_2 від 28.02.1993, оскільки такий період перетинається з періодом проходження військової служби та перевищує загальновстановлений період навчання.

Як вбачається із диплому серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 01.09.1984 поступив в Московський енергетичний інститут (Технічний університет) та у 1993 році його закінчив по спеціальності «гідроелектроенергетика». Позивачу присвоєно кваліфікацію інженера-гідроелектроенергетика.

Крім цього, відповідно до записів у військово-обліковому документі *13122021142910760015* (та довідки ТЦК №40/3838 від 29.05.2026) позивач з 29.10.1984 по 30.11.1986 (згідно з довідкою ТЦК по 10.11.1986) проходив військову службу в збройних силах.

Вищенаведене також підтверджується і записами в трудовій книжці позивача, оформленій 26.08.1994 Запорізьким металургійним комбінатом «Запоріжсталь» ім. С. Орджонікідзе, згідно яких позивач:

- з 29.10.1984 по 30.11.1986 проходив військову службу у збройних силах (запис №2);

- з 01.09.1984 по 28.02.1993 навчався у Московському енергетичному інституті (Технічний університет) (запис №3).

Таким чином, навчання позивача в Московському енергетичному інституті (Технічний університет) було поєднане з призовом та службою в збройних силах. Оскільки період строкової служби позивача припадає на період його навчання, очевидно, що саме проходження військової служби призвело до збільшення строку навчання. Тому, страховий стаж, за загальним правилом, враховується в одинарному розмірі, то правомірно його зарахування до страхового стажу в частині одного періоду періоду навчання з 01.09.1984 по 28.02.1993.

Згідно з частиною третьою статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу.

Зокрема, Законом СРСР від 12.07.1967 «Про загальний військовий обов`язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 №193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.

У частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 зазначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Щодо періоду роботи позивача в російській федерації з 14.01.2000 по 30.12.2009, суд зазначає про таке.

З оскаржуваного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, періоди з 14.01.2000 по 01.07.2002, з 02.07.2002 по 26.05.2003, з 01.06.2003 по 01.02.2005, з 02.02.2005 по 30.12.2009 згідно з трудовою книжкою від 26.08.1994, 01.01.1992 по 12.02.1992, оскільки відсутні документи, що підтверджують зарахування періодів роботи у іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір, що передбачено пунктом 3 Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562.

З трудової книжки позивача судом встановлено, що останній працював на підприємствах, розташованих на території іншої держави:

- записи 8 та 9 у період з 14.01.2000 по 01.07.2002 у ТОВ «СТРОЙТЕКС» м.Подільськ Московська область РФ;

- записи 10 та 11 у період з 02.07.2002 по 26.05.2003 у ЗАО «Фірма «Мерідіан-С» Московська область РФ;

- записи 12 та 13 у період з 01.06.2003 по 01.02.2005 ТОВ «Тандико» Московська область РФ;

- записи 14 та15 у період з 02.02.2005 по 30.12.2009 Московська область РФ.

Судом уважно досліджено копію трудової книжки позивача, всі згадані записи містять інформацію щодо прийняття та звільнення з роботи, наявні посилання на номери та дати наказів, записи засвідчені печатками підприємств, де працював позивач.

Крім того, суд зазначає, що спірні періоди роботи позивача були набуті до припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992.

У період набуття позивачем спірного трудового стажу відповідні міжнародні угоди були чинними та передбачали врахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць, при вирішенні питання пенсійного забезпечення.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору суд зазначає, що припинення дії відповідних Угод означає припинення породження ними зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище осіб, які виникли в результаті їх виконання. Відтак відповідні положення підлягають врахуванню при оцінці стажу роботи позивача, набутого в період їх чинності.

Суд наголошує, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо врахування набутого ним трудового стажу при пенсійному забезпеченні.

Тож припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, так само як і вихід України з цієї Угоди, саме по собі не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача, оскільки такий стаж набутий до припинення дії відповідних міжнародних домовленостей.

Інших підстав для незарахування позивачу спірних періодів трудової діяльності до страхового стажу відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено.

Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж та подані на його підтвердження документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

З огляду на наведене, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зарахувало такі періоди до страхового стажу позивача.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №084050025131 від 03.06.2026 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим статтею 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини першої даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні пенсії №084050025131 від 03.06.2026, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 28.05.2026) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 по 28.10.1984 та з 01.12.1986 по 09.02.1993 згідно диплому серії НОМЕР_2 від 28.02.1993, період проходження військової служби з 29.10.1984 по 30.11.1986 та період його роботи в російській федерації з 14.01.2000 по 01.07.2002, з 02.07.2002 по 26.05.2003, з 01.06.2003 по 01.02.2005, з 02.02.2005 по 30.12.2009, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2026 про призначення пенсії за віком та прийняти за наслідками її розгляду мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено суму судового збору у розмірі 2662,40 грн., яка у відповідності до наведеної норми підлягає частковому стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 у розмірі 1331,20.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43003, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22в; код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком №084050025131 від 03.06.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 по 28.10.1984 та з 01.12.1986 по 09.02.1993 згідно диплому серії НОМЕР_2 від 28.02.1993, період проходження військової служби з 29.10.1984 по 30.11.1986 та період його роботи в російській федерації з 14.01.2000 по 01.07.2002, з 02.07.2002 по 26.05.2003, з 01.06.2003 по 01.02.2005, з 02.02.2005 по 30.12.2009, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2026 про призначення пенсії за віком та прийняти за наслідками її розгляду мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23.10.2026.

Суддя А.В. Сіпака