Court ruling № 140883274, 23.10.2026, Kyiv-Sviatoshyn District Court of Kyiv Oblast

Справа № 369/16729/25

Провадження №6/369/863/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Лисяк К.О., заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці ОСОБА_2 , представника стягувача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву боржника ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового наказу про стягнення аліментів від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25, -

ВСТАНОВИВ:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява боржника ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового наказу про стягнення аліментів від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25, згідно якої остання просила суд постановити Ухвалу про зміну порядку рішення суду, шляхом відстрочення на 1 рік сплати аліментів, які стягуються за Наказом № 369/16729/25 від 16.93.2025 року, про стягнення з боржниці на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 від всіх моїх заробітків але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімумів для дітей відповідного віку, щомісячно починаючи з 12.09.2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття і боргу по аліментам на суму 33 965,72 грн. (тридцяти трьох тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 72 коп.), який виник всупереч наказу суду від 19.03.2025р. на користь громадянина України ОСОБА_1 , на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 від усіх заробітків, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, та не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідно віку, щомісяця починаючи з 12.09.2025 року, у зв`язку з істотними існуючими тяжкими життєвими обставинами: станом здоров`я, і малозабезпеченість..

В обґрунтування вимог поданої заяви відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 на початку березня 2025 року подав заяву в Києво-Святошинський районний суд Київської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на двох дітей в розмірі 1/3 від всіх її заробітків але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно починаючи з 12.09.2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Даним судом під головуванням судді Янченко А.В. заява ОСОБА_1 була задоволена, був виданий Наказ за № 369/16729/25 від 16.09.2025 року, про стягнення із заявниці на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно якого 15.03.2023 року була винесена Постанова про відкриття виконавчого провадження Фастівським ВДВС, Київської області, при цьому заявниця є що не знала, про можливість подати Заяву про оскарження даного Наказу, була в розпачі, а в заяві адвоката Кожемяченко В.Й. про скасування даного Наказу по нововиявленим обставинам, суд залишив без розгляду і за весь час виникла заборгованість по сплаті аліментів на серпень 2026 року в розмірі 33 965,72 грн. (тридцяти трьох тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 72 коп.), яку заявниця намагалася частково сплачувати з основною сумою аліментів, яка становить, для заявниці дуже значною сумою - 10 000 грн на місяць, але у неї виникли такі життєві обставини, пов`язані з негативною поведінкою колишнього чоловіка ОСОБА_1 , а також захворюваннями, втратою прибутків пов`язаних з постійною зайнятістю в участі кримінальних проваджень відкритих відносно ОСОБА_6 , які суттєво затрудняють сплату вищевказаних аліментів на користь колишнього чоловіка, на утримання дітей, яких заявниця не бачить майже рік, тому що ОСОБА_1 перешкоджає їй в законному праві бачитись і брати участь в спілкуванні з дітьми, в даний час за поданням Фастівського ВДВС, Київської області було відкрите кримінальне провадження по ст. 382 ч.1 КК України, яке вже завершене і призначене до розгляду в Києво-Святошинському районному суді Київської області на 30.09.2026 року.

Об`єктивними обставинами, чому заявниця не може сплатити борг по аліментам і в даний час саму суму аліментів, зокрема є погіршення стану здоров`я заявниці.

Сплачена заявницею сума аліментів на сьогоднішній день досягла, 75 000 грн. Заявниця вважає, що не справедливо сплачувати аліменти, на двох дітей, в той час як за рішенням Боярського виконкому від 09.07.2026 року за № 9/74 по другій неповнолітній дитині ОСОБА_7 визначено місце проживати зі мною, але обвинувачений ОСОБА_8 силою утримує другого сина, подав позов в суд про скасування даного Рішення даного виконкому, а я зустрічний позов про встановлення місця проживання даного сина зі мною, рішення по справі ще не прийнято, справа за № 369/14216/24 знаходиться на розгляді більше року, затягується із-за постійних оскаржень ОСОБА_1 дій суду і ні один державний орган не зміг за цей час вплинути на поведінку ОСОБА_1 , на всі мої зусилля і навіть винесена йому підозра в вчиненні злочину по ч. 1 ст. 382 КК України, не змінила ситуацію, заявниця їздить на зустріч з дітьми, а обвинувачений кожний раз по надуманих обставинах їх заявниці для побачення не надає.

На переконання заявниці сума аліментів яку вона сплачує використовується обвинуваченим не за призначенням, тому вона звернулася з заявою в опікунську раду для здійснення контролю за використання ОСОБА_1 сплачених заявницею аліментів на утримання дітей, більш за все він використовує дані кошти на себе, навіть на придбання спиртних напоїв і на думку заявниці вже давно страждає на захворювання алкоголізмом, а даний факт може бути встановлений з призначенням судом наркологічної експертизи фізичного стану ОСОБА_6 .

Також заявниця посилається на те, що в ході розгляду всіх кримінальних проваджень нею витрачено на транспортні, на ксерокопіювання копій документів для кримінальних проваджень, на лікування, на послуги адвокатів за її підрахунками було витрачено вже 175 885,28 грн (сто сімдесят п`ять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 28 коп.).

Крім того, заявниця вказує на значні витрати на лікування та збитковість підприємницької діяльності.

18.10.2026 року стягувачем ОСОБА_1 подано до суду заперечення на клопотання, згідно якого останній просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового наказу від 16.09.2025 у справі № 369/16729/25 про стягнення аліментів.

Заперечення мотивовані тим, що не заявницею не доведено жодної передбаченої статтею 435 ЦПК України обставини в такому обсязі та причинному зв`язку, які б свідчили, що виконання судового наказу про утримання дітей є об`єктивно неможливим або істотно ускладненим.

Наведений заявницею перелік витрат та зазначення відповідних сум у тексті заяви саме по собі не підтверджує фактичного понесення таких витрат. За всіма наведеними у заяві позиціями витрат відсутні належні докази, які б підтверджували їх фактичне здійснення саме заявницею, у зазначених нею розмірах та у відповідні періоди.

Заявниця фактично просить відстрочити обов`язок, який уже тривалий час виконувався несистематично, частково, а в окремі місяці не виконувався взагалі. Це принципово відрізняється від тимчасової одноразової складності, яка виникла раптово та об`єктивно унеможливила виконання.

Крім того, заявниця посилається на те, що аліменти є коштами на утримання дітей і призначені для забезпечення їхніх постійних щоденних потреб. Харчування, проживання, одяг, розвиток, навчання, лікування та інші потреби дітей не можуть бути відкладені на один рік. Надання відстрочки за обставин, коли заявниця сама підтверджує значні витрати на інші напрями та одночасно допускає систематичну несплату аліментів, фактично перекладе фінансові наслідки такого вибору на дітей та на того з батьків, з ким вони проживають.

Тому при вирішенні заяви необхідно забезпечити справедливий баланс інтересів, врахувавши насамперед призначення аліментів та відсутність належно доведених обставин, які роблять виконання судового наказу неможливим.

Таким чином, заявницею не доведено передбачених статтею 435 ЦПК України обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а також не обґрунтовано причин, з яких саме відстрочка на один рік здатна усунути такі обставини.

У судове засідання заявниця та її представник підтримала подану заяву, представник боржника заперечив проти поданої заяви про відстрочку виконання судового наказу.

Вивчивши подану заяву та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про відстрочку виконання судового наказу про стягнення аліментів від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим наказом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12.09.2025 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 302 (триста дві) грн. 80 коп.

Заявниця просить відстрочити виконання вищевказаного судового наказу строком на 1 рік, вказуючи на скрутне матеріальне становище, яке виникло внаслідок несприятливої фінансової ситуації, що пов`язана з погіршення стану здоров`я заявниці, значними транспортними витратами під час кримінальних проваджень, на ксерокопіювання копій документів для кримінальних проваджень, на лікування, на послуги адвокатів.

Суд не приймає до уваги ці твердження заявника та вважає їх необґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

За ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст.14 ч.1 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, зокрема, ст. 382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.

У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Завершальною стадією судового провадження на підставі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Згідно ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.

Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року № 14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003р. у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).

Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Інших доказів, що могли б свідчити про наявність виняткових чи поважних причин неможливості виконання рішення суду заявником суду не надано.

Таким чином, аналізуючи доводи заяви в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначені заявником доводи законодавчо не є підставами для задоволення заяви. Крім того, заявником не надано доказів випадку винятковості, який відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України є обов`язковою умовою для розстрочення виконання рішення суду, а скрутне матеріальне становище не має характеру особливої або виняткової обставини. Крім того, надані докази не свідчать і про наявність скрутного матеріального становища.

Відтак, заявником не обґрунтовано винятковості випадку, у зв`язку з яким слід би було відстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого. Складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для відстрочки виконання рішення суду. Інші доводи заявника на висновки суду не впливають і підстав для задоволення заяви не дають.

Суд погоджується з доводами боржника, що аліменти є коштами на утримання дітей і призначені для забезпечення їхніх постійних щоденних потреб. Харчування, проживання, одяг, розвиток, навчання, лікування та інші потреби дітей не можуть бути відкладені на один рік. Надання відстрочки за обставин, коли заявниця сама підтверджує значні витрати на інші напрями та одночасно допускає систематичну несплату аліментів, фактично перекладе фінансові наслідки такого вибору на дітей та на того з батьків, з ким вони проживають.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок виникає з моменту народження дитини, покладається на обох батьків та не залежить від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи проживають разом або окремо. Самі по собі відсутність роботи, скрутний матеріальний стан або обмеження працездатності не припиняють встановленого законом обов`язку утримувати дитину; відповідні обставини можуть враховуватися судом у передбаченому законом порядку.

Розірвання шлюбу, визнання його недійсним або позбавлення батьківських прав не звільняють від обов`язку утримувати дитину. Зокрема, це прямо передбачено частиною другою статті 166 СК України щодо позбавлення батьківських прав.

Отже, заявлені боржницею особисті та фінансові труднощі не означають автоматичного звільнення від сплати аліментів і самі по собі не доводять наявності підстав для річного відстрочення виконання судового наказу за статтею 435 ЦПК України

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового наказу про стягнення аліментів від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 258-261, 353-355, 435 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву боржника ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового наказу про стягнення аліментів від 16.09.2025 року у справі № 369/16729/25 - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги.

У разі якщо ухвала була постановлена без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.

Повна ухвала складена: 23.10.2026 року.

Суддя А.В. Янченко