Decision № 140874158, 23.10.2026, Snihurivka District Court of Mykolaiv Oblast

Справа № 485/1722/25

Провадження №2/485/980/26

РІШЕННЯ

іменем України

23 жовтня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючий - суддя Соловйов О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника відповідача - Чапали Ю.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (далі ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 серпня 2021 року між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 386136-КС-001 про надання кредиту та 28 вересня 2021 року додаткову угоду № 1 до договору №386136-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит на банківську картку в розмірі 18000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, зі сплатою 0,70924162 процентів за кожен день користування кредитом (фіксована ставка). Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого допустила заборгованість, яка станом на 08 серпня 2025 року складає 26718,76 грн, з яких: 14190,34 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 11328,42 грн - сума прострочних платежів по процентах, 1200,00 грн - сума прострочених платежів за комісією. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені судові витрати у розмірі 2422,40 грн судового збору.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2025 року позовні вимоги позивача задоволено, стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість заза договором № 386136-КС-001 про надання кредиту від 29 серпня 2021 року, станом на 08 серпня 2025 року, в сумі 26718,76 грн, а також стягнуто понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

27 липня 2026 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Чапалою Ю.О. подано заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2026 року заочне рішення від 08 жовтня 2025 року скасоване та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

23 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Чапалою Ю.О. подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачкою юридично значимих дій на укладення спірного кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі. Наданий позивачем документ під назвою "Візуальна форма послідовності дій клієнта та Товариства щодо укладення електронного договору про надання кредиту 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року в інформаційно- телекомунікаційній системі Товаиства на сайті https://my.bizpozyka.com" є односторонньо сформованим самим позвачем описом подій та сам по собі зазначений документ не є належним та допустимим доказом вчинення відповідних дій саме відповідачкою. Позивачем не надано жодних технічних відомостей, які дозволяли б перевірити твердження позивача про те, що відповідачка нібито "використовуючи номер телефону ідентифікувалася в ІТС та зайшла в особистий кабінет" факт такого входу, спосіб ідентифікації, ІР-адресу, пристрій, час початку та завершення сесії, а також подальші дії користувача. Також позивачем не надано доказів використання відповідачкою одноразового ідентифікатора при укладенні кредитного договору. Позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на твердженні про те, що договір № 386136-КС-001 про надання кредиту від 29 серпня 2021 року був укладений відповідачкою в електронній формі шляхом його підписання одноразовим ідентифікатором G-9189. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідний одноразовий ідентифікатор був направлений саме відповідачці, отриманий саме нею та використаний саме нею для вчинення юридично значимого електронного правочину. Зокрема, позивачем не надано доказів фактичного направлення відповідачці SMS-повідомлення із одноразовим ідентифікатором G-9189, його змісту, дати та часу відправлення, факту доставки такого повідомлення, його отримання саме відповідачкою, а також подальшого введення та використання відповідного одноразового ідентифікатора саме відповідачкою. При цьому посилання позивача на номер телефону, який, за його твердженням, використовувався відповідачкою при вході до особистого кабінету та для отримання одноразового ідентифікатора, саме по собі не підтверджує вчинення відповідачкою відповідних електронних дій. Належність номера телефону конкретній особі, факт його використання саме відповідачкою у момент укладення договору, а також факт отримання на цей номер відповідного SMS-повідомлення не можуть вважатися доведеними виключно на підставі зазначення відповідного номера у документах, сформованих самим позивачем. Позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на твердженні позивача про те, що між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та відповідачкою було укладено кредитний договір № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року в електронній формі, а також Додаткову угоду № 1 від 28 вересня 2021 року, якою, серед іншого, було змінено строк дії кредитних правовідносин та, за твердженням позивача, збільшено суму кредиту на 8 000,00 грн. При цьому позивач посилається на існування електронного договору та електронних документів, однак до матеріалів справи не надано їх електронних оригіналів, які дозволяли б перевірити не лише зміст відповідних документів, а й факт їх створення, підписання сторонами, момент завершення їх створення, цілісність та незмінність після підписання. Представник зазначає, що відповідачка категорично заперечує факт укладення електронного кредитного договору на умовах та у редакції, на які посилається позивач, заперечує факт укладення Додаткової угоди № 1 від 28 вересня 2021 року, а також заперечує факт вчинення нею юридично значимих електронних дій, на які посилається позивач. Крім того, звертає увагу на те, що після набрання чинності Положенням № 113 спірний договір продовжував діяти, а позивач як небанківська фінансова установа мав передбачений пунктом 2 постанови № 113 обов`язок привести його у відповідність до вимог Положення у межах установленого перехідного періоду, разом з тим, позивачем такого приведення договору у відповідність до вимог Положення № 113 не доведено. Окрім цього, представник відповідачки покликається на недоведеність факту надання кредитних коштів відповідачці. З витребуваної від АТ КБ "ПриватБанк" виписки щодо рахунку (платіжної картки), яка належить відповідачці, можливо лише встановити факт надходження на рахунок відповідачки певної суми грошових коштів у конкретну дату, але не встановлює джерела та правової підстави такого платежу. Водночас із неї неможливо встановити, що зазначені грошові кошти були перераховані саме ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА", що вони були перераховані саме як кредитні кошти, а також що їх зарахування відбулося саме на виконання Кредитного договору № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року. Окрім цього, представник відповідачки звертає увагу щодо нікчемності умов договору про сплату комісії за видачу кредиту та зміну умов договору і безпідставності їх включення до розрахунку заборгованості. Зазначає, умовою договору передбачено нарахування комісії за видачу кредиту у розмірі 1 500,00 грн. При цьому із самого змісту відповідної умови договору не вбачається конкретного переліку додаткових або супутніх послуг, за надання яких відповідачка повинна сплачувати зазначену суму. Аналогічно, відповідно до Додаткової угоди № 1 позивачем нараховано відповідачці 1 200,00 грн комісії за зміну умов договору, однак позивач не розкрив, які саме додаткові або супутні послуги були надані відповідачці у зв`язку зі зміною умов кредитування та що саме становило предмет відповідної платної послуги. Фактично єдиною підставою для стягнення зазначених сум позивач вважає сам факт включення відповідних умов до договору та Додаткової угоди № 1, а також відображення сум комісій у розрахунку заборгованості. Окрім цього, представник відповідачки також окремо звертає увагу на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений із неправильним визначенням строку кредитування, що безпосередньо вплинуло на розмір заявлених до стягнення процентів за користування кредитом. Зазначає, що як вбачається з умов договору № 386136-КС-001 про надання кредиту від 29 серпня 2021 року, строк кредитування за первісними умовами договору був визначений у розмірі 8 тижнів, що відповідає 56 календарним дням. Водночас 28 вересня 2021 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1, якою сторони погодили зміну умов кредитування, зокрема збільшення загального розміру кредиту та продовження строку кредитування. Разом з тим, умова додаткової угоди про те, що сторони домовилися "продовжити строк кредиту на 86 днів", не містить чіткого визначення механізму такого продовження та не встановлює, від якої саме дати має здійснюватися відповідний розрахунок. Із зазначеної умови неможливо однозначно встановити, чи сторони мали на увазі продовження строку кредитування на 86 календарних днів саме з моменту укладення додаткової угоди 28 вересня 2021 року, чи додавання 86 днів до первісно визначеного строку кредитування у 8 тижнів (56 днів). Представник вказує, що навіть за умови підтвердження факту укладення кредитного договору, додаткової угоди до нього та факту отримання відповідачкою кредитних коштів, строк кредитування за умовами, визначеними самим позивачем у паспорті споживчого кредиту, спливає 20 грудня 2021 року, а не 18 січня 2022 року, як фактично враховано позивачем у розрахунку заборгованості. Відповідно, проценти, нараховані позивачем за період після 20 грудня 2021 року, не можуть бути включені до розрахунку заборгованості, оскільки вони нараховані поза межами строку кредитування. Таким чином, позивачем безпідставно збільшено розмір заявленої до стягнення заборгованості щонайменше на 2 918,56 грн за рахунок включення процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування. За таких обставин поданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним та достовірним, оскільки він здійснений із порушенням погодженого сторонами строку кредитування та містить нарахування процентів за період, коли право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитом вже припинилося (Т.1 а.с. 214-223).

31 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення представника позивача Виноградова Ю.Е., в яких представник вважає доводи викладені у відзиві безпідставними та просить задовольнити вимоги позову в повному обсязі (Т.2 а.с.2-39).

В судове засідання представник позивача не з`явилися, разом з наданими письмовими поясненнями просив проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Бізнес Позика", позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені вимоги позивача не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 29 серпня 2022 року між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікційних систем, дистанційно, шляхом підписання відповідачкою одноразовим ідентифікатором укладено договір №386136-КС-001 про надання кредиту, що відповідає ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в розмірі 10000,00 грн, строком кредитування на 8 тижнів до 24 жовтня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,70924162 % в день та комісії за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн, що узгоджується п. 1 кредитного договору. Сторони визначили орієнтовна загальна вартість наданого кредиту складає 14400,00 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка 5103,87 % (Т. 1 а.с. 23-24)

Крім того, відповідач попередньо прийняв пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), ознайомився з паспортом споживчого кредиту, заповнив анкету позичальника та підтвердив укладення кредитного договору (Т. 1 а.с. 25-30).

Також, 28 вересня 2021 року між ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікційних систем, дистанційно, шляхом підписання відповідачкою одноразовим ідентифікатором було укладено додаткову угоду № 1 до договору №386136-КС-001 про надання кредиту від 29 серпня 2021 року, якою сторони погодили збільшити суму кредиту до 8000,00 грн, продовжити строк кредиту на 86 днів та продовжити термін дії договору до 18 січня 2022 року. За умовами додаткової угоди, після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту складає 14190,34 грн, комісія за зміну умов договору становить 1200,00 грн (Т. 1 а.с. 31-33).

Отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується квитанцією "Таксомбанк" № 438623692 від 29 серпня 2026 року про перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 коштів в сумі 10000,00 грн, відправник (sender) ООО "БИЗПОЗИКА", опис платежу: перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. № 386136-КС-001 від 29.08.2021 Без ПДВ; а також квитанцією "Таксомбанк" № 448107304 від 28 вересня 2021 року про перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 коштів в сумі 8000,00 грн, відправник (sender) ООО "БИЗПОЗИКА", опис платежу: перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. Дод. угоди від 28.09.2021 до кредитного дог. № 386136-КС-001 від 29.08.2021 Без ПДВ (Т. 1 а.с.37-38).

Крім того, інформацією АТ КБ "Приватбанк" також підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , та наданою випискою по рахунку по вказаній банківській картці, з якої вбачається зарахування на рахунок відповідачки коштів 29 серпня 2026 року у сумі 10000,00 грн та 28 вересня 2021 року у сумі 8000,00 грн (Т.1 а.с. 77 зворот; Т.2 а.с. 118)

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань, згідно наданого позивачем розрахунку, у відповідачки станом на 08 серпня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 26718,76 грн, з яких: 14190,34 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 11328,42 грн - сума прострочених платежів по процентах, 1200,00 грн - сума прострочених платежів за комісією (Т. 1 а.с. 11-14).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору, отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах.

Відповідачка не довела належного виконання зобов"язань за кредитним договором, розрахунок заборгованості не спростувала.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою у повному розмірі не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором за несвоєчасне погашення кредиту та сплати відсотків, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам у справі.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачкою юридично значимих дій щодо укладення спірного кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі.

Заперечуючи факт укладення електронного кредитного договору та додаткової угоди до нього та стверджуючи про відсутність належних доказів з боку позивача, стороною відповідачки водночас не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень (зокрема, доказів втрати пристрою доступу, SIM-картки, доказів того, що верифікація чи підписання договору здійснювалися іншою особою поза волею відповідачки, тощо).

У той же час, під час судового розгляду справи судом було безпосередньо досліджено відеозапис відео верифікації особи позичальника, під час якої остання назвала, зокрема, свій фінансовий номер телефону, показала свій паспорт.

Під час верифікації відповідачка назвала саме той номер телефону, на який згідно наданої позивачем Візуальної форми послідовності дій клієнта було направлено СМС-повідомлення з одноразовим ідентифікатором G-0715.

Посилання представника відповідача на відсутність електронного підпису кредитора на кредитному договорі також є безпідставними, оскільки договір укладався шляхом обміну електронним повідомленнями із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та відповідачкою він підписаний одноразовим ідентифікатором, який, як було вказано вище, направлений саме на її номер телефону.

Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідача викладені у відзиві щодо недоведеності факту перерахування та надання кредитних коштів, а також до заперечень щодо змісту та джерел надходження коштів за випискою з рахунку.

Представник відповідача в судовому засіданні прямо підтвердив, що банківська картка, на яку надійшли кошти, належить відповідачці, та підтвердив факт надходження на неї грошових сум на суму 10 000 грн та 8 000 грн.

Зазначаючи про те, що позивачем не доведено, що зараховані кошти на банківську картку відповідачки в розмірі 10 000 грн та 8 000 грн перераховані саме за кредитним договором та додатковою угодою, представник відповідача також не спростував протилежного.

Разом з позовною заявою, як було вказано вище, позивач надав квитанцією "Таксомбанк" № 438623692 від 29 серпня 2026 року про перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 коштів в сумі 10000,00 грн, та квитанцією "Таксомбанк" № 448107304 від 28 вересня 2021 року про перерахування на платіжну картку № НОМЕР_1 коштів в сумі 8000,00 грн (Т. 1 а.с.37-38).

На думку суду, матеріали справи в своїй сукупності підтверджують, що грошові кошти в розмірі 10 000 грн та 8 000 грн, які зараховані на банківську картку відповідачки 29 серпня 2026 року та 28 вересня 2021 року є саме кредитними коштами.

Стороною відповідача не доведено жодного іншого альтернативного походження вказаних грошових коштів на банківському рахунку відповідачки (наприклад, що це були власні заощадження, заробітна плата, допомога від третіх осіб тощо). За відсутності доказів іншої правової природи надходження цих коштів, у сукупності з вказаними вище доказами, суд доходить висновку про належне виконання позивачем свого обов`язку з надання кредитних коштів.

Окрім того, сам факт часткового погашення заборгованості відповідачкою свідчить про укладення саме відповідачкою кредитного договору та отримання кредитних коштів.

Також зазначаючи про недоведеність позивачем, що зміст тексту договору, долученого позивачем до позовної заяви, відповідає тексту договору укладеного сторонами, представником позивача не закачано чи наявні розбіжності та в чому вони полягають. З матеріалів справи вбачається, що після укладення договору та додаткової угоди позивачем на електронну адресу відповідачки, вказану в анкетних даних, направлено укладені договори. Стороною відповідача не доведено, що зміст договорів направлених на електронну адресу відповідачки відрізняється від змісту договорів долучених до позовної заяви. Окрім того, матеріали справи підтверджують, що зі змістом договору та додаткової угоди до нього відповідачка була ознайомлена ще в 2021 році, та не висловлювала заперечень щодо умов договору.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві щодо неправильного визначення строку кредитування та безпідставного нарахування процентів після закінчення строку кредиту, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Як встановлено під час дослідження умов кредитного договору та додаткової угоди, умовами кредитного договору № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року сторони погодили строк кредитування 8 тижнів та визначили термін дії договору до 24 жовтня 2021 року зі сплатою фіксованої процентної ставки в день 0,70924162. Додатковою угодою №1 від 28 вересня 2021 року до кредитного договору № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року сторони погодили продовжити строк кредиту на 86 днів та визначили, що продовжили термін дії договору до 18 січня 2022 року.

Слід зазначити, що визначений в кредитному договорі від 29 серпня 2021 року строк кредитування «8 тижнів», з урахуванням дати укладення договору, свідчить, що сторони погодили строк кредитування до 24 жовтня 2021 року, що відповідає зазначеному в договорі терміну дії Договору. Додатковою угодою від 28 вересня 2021 року сторони погодили продовжити строк кредиту на 86 днів, тобто до 18 січня 2022 року (24 жовтня 2021 року + 86 днів). При цьому, викладений у додатковій угоді графік платежів свідчить про те, що кредит мав бути погашений 18 січня 2022 року.

Таким чином, умови кредитного договору та додаткової угоди щодо строку кредитування є чіткими та зрозумілими, та з розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування, а саме до 18 січня 2022 року.

Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідача про зазначення в Паспорті споживчого кредиту від 28 вересня 2021 року (при укладенні додаткової угоди) строку кредитування «113 днів» має розглядатися як загальний строк кредитування, оскільки з урахуванням дати складання цього паспорту строк кредитування в 113 днів відповідає даті 18 січня 2022 року. При цьому в Паспорті споживчого кредиту також вказаний графік платежів, відповідно до якого кредит мав бути погашений 18 січня 2022 року

Щодо включення до умов кредитного договору обов`язку зі сплати комісії, суд зазначає таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення ч.ч.1,2,5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу ) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

За такого, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання та обслуговування кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Як встановлено під час дослідження умов кредитного договору та додаткової угоди, умовами кредитного договору № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року сторони погодили одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1500,00 грн, а також додатковою угодою №1 від 28 вересня 2021 року до кредитного договору № 386136-КС-001 від 29 серпня 2021 року сторони погодили комісію за зміну умов договору у розмірі 1200,00 грн. Відповідачка уклавши кредитний договорі та додаткову угоду до нього погодилася з такими умовами та прийняла їх.

Враховуючи вище наведене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтовані та підлягають до задоволення у повному обсязі.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (а. с. 62).

Таким чином, у зв"язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА", ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, заборгованість за договором № 386136-КС-001 про надання кредиту від 29 серпня 2021 року, станом на 08 серпня 2025 року, в сумі 26718,76 грн (двадцять шість тисяч сімсот вісімнадцять грн 76 к.), з яких: 14190,34 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 11328,42 грн - сума прострочених платежів по процентах, 1200,00 грн - сума прострочених платежів за комісією, та судові витрати пов`язані зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 23 жовтня 2026 року.

Суддя О. В. Соловйов