Court ruling № 140870536, 15.10.2026, Commercial Court of Lviv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15.10.2026 Справа № 914/1282/26

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т. І. за участю секретаря судового засідання Свистуна П. О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Дубаса В.В. (вул. Клепарівська, буд. 20, м. Львів, 79007; умовний код: 3832605724);

в інтересах позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 00034039);

в інтересах позивача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 );

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм-Електро» (вул. Грушевського, буд. 8, оф. 3, м. Коростень, Житомирська обл.; код ЄДРПОУ: 34736163);

про: стягнення штрафу за порушення умов договору в сумі 234 528,00 грн, -

за участю представників учасників справи:

прокурора: Бучко Роман Васильович;

позивача-1: не з`явився;

позивача-2: Гілецький Сергій Миколайович (в режимі відеоконференції);

відповідача: Костюкевич-Тарнавська Олена Валеріївна (в режимі відеоконференції);

ВСТАНОВИВ:

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (надалі прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (надалі Адміністрація ДПСУ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі Військова частина) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм-Електро» (надалі відповідач, ТОВ «Арм-Електро» про стягнення штрафу за порушення умов договору в сумі 234 528,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням відповідачем строків поставки товару, на підставі чого позивач нарахував штрафні санкції, зокрема пеню та штраф. Відповідач добровільно сплатив пеню в повному обсязі, натомість штраф в розмірі 234 528,00 грн не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про його стягнення.

Судом встановлено, що за п. 7.2 Договору № 202-25 про закупівлю від 11.07.2025 (сторонами якого є Військова частина НОМЕР_1 , як замовник та ТОВ «Арм-Електро», як постачальник) за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної суми. Вказаний пункт Договору співзвучний з приписами статті 231 Господарського кодексу України, водночас, покликання на вказане положення Господарського кодексу України у договорі відсутнє. З огляду на викладене, прокурор та позивач просять суд стягнути суму штрафу у повному обсязі на підставі умов, визначених договором.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду і протоколах судових засідань.

У судовому засіданні 28.09.2026 суд поставив на обговорення питання наявності підстав для зупинення провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 910/10229/24.

Згідно з мотивами, наведеними в ухвалі Верховного Суду від 07.07.2026, за встановлених судами у цій справі обставин предметом спору, зокрема, є вимога Міністерства про стягнення з Підприємства 88 584 601,07 грн штрафу, нарахованого на підставі підпункту 1 пункту 7.3 договору.

Відповідно до зазначеної умови договору у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому зміст підпункту 1 пункту 7.3 договору не містить посилання на статтю 231 Господарського кодексу України та не свідчить про те, що передбачений сторонами штраф установлено саме на виконання або в силу приписів цієї норми (аналогічні обставини мають місце у спорі, що розглядається судом у справі № 914/1282/26).

Відмовляючи в задоволенні позову в зазначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що нарахований Міністерством штраф не підлягає стягненню з огляду на положення частини четвертої статті 17 Закону України № 4196-IX.

Цією нормою встановлено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

Установивши, що Підприємство є виконавцем державного контракту з оборонних закупівель, який на день набрання чинності Законом України № 4196-IX не був завершений, а Підприємство не відмовлялося від поставки товару, суди дійшли висновку про поширення частини четвертої статті 17 цього Закону на спірні правовідносини та, відповідно, про неможливість стягнення штрафу, заявленого на підставі підпункту 1 пункту 7.3 договору.

Отже, суди фактично поширили положення частини четвертої статті 17 Закону України № 4196-IX на штраф, правовою підставою нарахування якого є безпосередньо домовленість сторін, за відсутності в договорі посилання на абзац третій частини другої статті 231 Господарського кодексу України. При цьому визначальним для такого висновку суди визнали тотожність установленого договором розміру штрафу з розміром санкції, передбаченої зазначеною нормою Кодексу.

Колегія суддів установила, що питання застосування частини четвертої статті 17 Закону України № 4196-IX у подібних правовідносинах поставки, в яких постачальник є виконавцем державного контракту з оборонних закупівель, не завершеного на день набрання чинності цим Законом, а умови договору щодо нарахування штрафу є аналогічними за змістом, було предметом розгляду Верховного Суду в постановах від 05.03.2026 у справі № 910/7366/25 та від 29.04.2026 у справі № 910/3844/25.

У цих постановах Верховний Суд зазначив, що в умовах воєнного стану, введеного в Україні, законодавець звільнив виконавців державних контрактів з оборонних закупівель від сплати штрафів за прострочення виконання зобов`язань, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, якщо ці контракти: 1) виконуються під час воєнного стану та 2) не завершені на момент набрання чинності відповідним законом, який, зокрема, визначає особливості застосування штрафних санкцій у цей період. Отже, у постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 910/7366/25 та від 29.04.2026 у справі № 910/3844/25 сформульовано висновок про можливість застосування частини четвертої статті 17 Закону України № 4196-IX до штрафу в розмірі 7 % незалежно від того, чи заявлений він безпосередньо на підставі статті 231 Господарського кодексу України, чи встановлений самостійно сторонами у договорі.

Водночас відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може встановлюватися як договором, так і актом цивільного законодавства. Тому слід розмежовувати неустойку, правовою підставою застосування якої є відповідна норма закону, та договірну неустойку, що ґрунтується на погодженому сторонами регулюванні їхньої відповідальності.

За позицією колегії суддів, частина четвертої статті 17 Закону України № 4196- IX прямо передбачає незастосування положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України. Відтак його дія поширюється саме на штраф, нарахований відповідно до зазначеної норми, а не на будь-яку договірну неустойку лише з огляду на тотожність її розміру із передбаченим законом штрафом.

Наведене, на переконання колегії суддів, зумовлює необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів) від 05.03.2026 у справі № 910/7366/25 та від 29.04.2026 у справі № 910/3844/25, шляхом їх конкретизації, зазначивши, що якщо сторони договору або державного контракту самостійно погодили стягнення штрафу в розмірі 7 % без посилання на статтю 231 Господарського кодексу України, приписи частини четвертої статті 17 Закону України № 4196 IX до такої договірної неустойки не застосовуються.

Ухвалою Об`єдгнаної палати КГС у складі ВС від 30.07.2026 року справу № 910/10229/24 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 прийнято до розгляду.

У судовому засіданні здійснювався розгляд питання щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі, з приводу чого суд зазначає наступне.

Прокурор та представник позивача-2 щодо зупинення провадження у справі заперечили з тих підстав, що Договір № 202-25 про закупівлю від 11.07.2025 не був укладений за результатами проведених оборонних закупівель. При цьому, ані позивач-1 ні позивач-2 не мають статусу державного замовника у сфері оборони в розумінні положень Закону України «Про оборонні закупівлі». Позивач-2 також наголосив, що договір був укладений за результатами публічних закупівель, а особливості проведення оборонних закупівель, визначених положеннями Закону України «Про оборонні закупівлі», не застосовувалися.

Відповідач вважає, що Договір № 202-25 про закупівлю від 11.07.2025 укладений за результатами оборонних закупівель і просить зупинити провадження у справі.

Суд вважає вважає, що наявні підстави для зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Предметом позову прокурора у цій справі є вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7% від вартості товару («збірно-розбірна споруда спеціального призначення (для несення служби) з урахуванням монтажних робіт») за порушення обов`язку вчасно поставити товар позивачу-2 (Військова частина).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Під час розгляду справи суд встановив, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 30.07.2026 прийняла до свого провадження справу № 910/10229/24. У тій справі спір виник з приводу стягнення штрафних санкцій (зокрема, штрафу у розмірі 7% від вартості товару), нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням контракту з оборонних закупівель.

Суд вважає, що спір у справі № 910/10229/24 виник у подібних правовідносинах із правовідносинами у справі № 914/1282/26, що зумовлює необхідність врахування майбутнього висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/10229/24 щодо застосування положень Закону України № 4196 IX до такої договірної неустойки, стягнення якої є предметом позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» виконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель суб`єкт господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або іноземний суб`єкт господарювання (інша іноземна юридична особа) чи об`єднання юридичних осіб, з якими укладено державний контракт (договір) за результатами проведення закупівель, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» оборонні закупівлі здійснення державним замовником закупівель товарів, робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах національної безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Державні замовники у сфері оборони визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі»).

У справі № 910/10229/24 договір уклало Міністерство оборони України із дочірним підприємством державної компанії. Суди у тій справі виснували, що такий договір був укладений за результатами проведених оборонних закупівель.

У справі № 914/1282/26 Договір № 202-25 про закупівлю від 11.07.2025 уклала Військова частина.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у п. 8.46-8.47 постанови від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 вказала, що військові частини можуть бути державними замовниками при здійснені оборонних закупівель, а самі положення Закону України «Про оборонні закупівлі» слід тлумачити та застосовувати у світлі його мети та принципів оборонних закупівель, викладених у законі, з урахуванням завдань ефективного та прозорого забезпечення матеріально-технічних і наукових потреб сектору безпеки і оборони держави, створення конкурентного середовища, запобігання корупції та розвитку добросовісної конкуренції.

При цьому за п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» предметом оборонної закупівлі можуть бути, зокрема, товари, роботи і послуги для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони. Гарантованим забезпеченням потреб безпеки і оборони є забезпечення державних замовників, товарами, роботами і послугами, необхідними для виконання завдань з відсічі збройній агресії та відвернення загроз національній безпеці, незалежності України, її територіальній цілісності і недоторканності, щодо боротьби з тероризмом, усунення обставин, що зумовили необхідність введення надзвичайного стану.

Суд встановив, що предметом договору за п. 1.1 та Специфікації, як додатку №1 до Договору закупівлі є поставка товару «збірно-розбірна споруда спеціального призначення (для несення служби) з урахуванням монтажних робіт». На думку суду, такий товар слід розцінювати як товар для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, оскільки загадана споруда, очевидно, є необхідною для забезпечення належної діяльності Військової частини.

Суд відхиляє аргументи позивача-2 про те, що Договір закупівлі у цій справі не був укладений за результатами оборонних закупівель, оскільки не застосовувалась процедура закритих торгів. Положення ст. 16 Закону України «Про оборонні закупівлі» передбачають, що придбання державними замовниками товарів, робіт і послуг може здійснюватися шляхом застосування трьох видів закупівель, одним із яких є спрощені торги із застосуванням електронної системи закупівель (п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про оборонні закупівлі»).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оборонні закупівлі» оголошення про проведення відбору розміщується державним замовником в електронній системі закупівель протягом одного робочого дня після прийняття рішення про закупівлю.

Позивач-2 у своїх письмових поясненнях від 07.10.2026 повідомив, що інформація про закупівлю, за результатами якої був укладений Договорі закупівлі розміщений у вільному доступі на веб сайті системи закупівель «Prozorro».

Дослідивши змін веб-сторінки із інформацією про відповідну закупівлю суд встановив наявність на ній оголошення про проведення відкритих торгів, у якому зазначено, що замовником є Військова частина, і що такий замовник належить до категорії замовників, що здійснюють закупівлі для потреб оборони.

Отже, доводи позивача-2 про незастосування до процедури закупівлі у цій справі положень Закону України «Про оборонні закупівлі» спростовуються матеріалами, які надав сам позивач-2.

Більше того, позов у цій справі пред`явив прокурор спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, який у позовній заяві та у судовому засіданні підтвердив, що позивач-2 є військовою частиною, яка виконує функції із забезпечення обороноздатності держави.

Таким чином питання застосування або незастосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України в поєднанні із п. 4 ст. 17 Закону № 4196-IX є ключовим для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, майбутній висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/10229/24 буде обов`язковим для врахування у цій справі.

Ураховуючи викладене вище, суд вважає, що наявні підстави для зупинення провадження у справі № 914/1282/26 згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 910/10229/24.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 177, 182, 228, 229, 234, 235 ГПК України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі № 914/1282/26 до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 910/10229/24.

2. Ухвала суду, у відповідності до ч. 2 ст. 235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

3. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 253-259 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Суддя Бургарт Т.І.