Decision № 140843782, 20.10.2026, Zhovtnevyi District Court of Kryvyi Rih City

Справа № 464/62/26

2/212/2960/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд м. Кривого Рогу у складі: головуючого судді Феняка О.Р., за участю секретаря судового засідання Луценко А.С., за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2026 року до Сихівського районного суду міста Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації про визнання права власності на житловий будинок, в якій позивач просить: Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 90,95 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати Управління державної реєстрації Львівської міської ради зареєструвати право власності на даний житловий будинок з урахуванням змінених технічних характеристик до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала наступним.

Позивачка отримала у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 24 жовтня 1995 року. У 2010 році нею було проведено реконструкцію будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та побудовано гараж та два сараї, що було зафіксовано в новому технічному паспорті на будинок, виданий КП «Артемівське бюро технічної інвентаризації» від 16.08.2010, а саме:

-Загальна площа будинку змінилася з 40,89 кв.м. на 45,70 кв. м.

-Житлова площа будинку змінилася з 30,35 кв. м. на 29,80 кв. м.

-Побудовано гараж 7,00 метрів на 3,70 метра

-Побудовано сарай 4,50 метрів на 3,70 метра

-Побудовано сарай 8,50 метрів на 2,70 метра

У 2021-2022 роках нею було проведено реконструкцію та добудову будинку розташованого за адресом: АДРЕСА_2 , прибудовано :

-Столова кімната 4,00 метри на 4,00 метри (16.00 кв.м.)

-Житлова кімната 5,85 метра на 5,00 метрів (29,85 кв. м.)

В результаті цих дій змінилися технічні характеристики даного об`єкту, а саме :

-Загальна площа будинку змінилася з 45,70 кв. м. на 90,95 кв.м.

-Житлова площа будинку змінилася з 29,80 кв.м. на 59,05 кв.м.

Однак, позивачка не може зареєструвати ці зміни та отримати новий технічний паспорт та сертифікат про ввід в експлуатацію даного об`єкту нерухомого майна в зв`язку з тим, що він знаходиться на тимчасово окупованій території. Також вона не може зареєструвати свій будинок розташований за адресом: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно у позасудовому порядку, оскільки державний реєстратор відмовив у реєстрації на підставі розбіжностей в технічному паспорті на будинок та договорі купівлі-продажу, рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 18 лютого 2025 року, № 77317234. У зв`язку з цим позивач змушена звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 12.01.2026 року матеріали справи направлені за підсудністю до Покровського районного суду міста Кривого Рогу.

13.02.2026 року матеріали справи надійшли в провадження судді Феняка О.Р.

Ухвалою від 17.02.2026 позовну заяву було залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, розпочато підготовче провадження із проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.05.2026 явку позивача було визнано судом обов`язковою.

Ухвалою суду від 17.08.2026 року суд повернувся на стаді підготовчого розгляду.

Ухвалою суду від 17.08.2026 року за клопотанням позивача було замінено неналежного відповідача Управління державної реєстрації Львівської міської ради на належного відповідача Бахмутську міську військову адміністрацію.

Ухвалою суду від 22.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка надала клопотання, в якому відмовилася від другої позовної вимоги, а саме «зобов`язати Управління державної реєстрації Львівської міської ради зареєструвати право власності на житловий будинок з урахуванням змінених технічних характеристик до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Позивач надала суду клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, не заперечувала щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача Бахмутської міської військової адміністрації до суду не з`явився, причини неявки суду невідомі, повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Наявних у справі матеріалів про права та обов`язки сторін, достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що позивачка отримала у власність житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 24 жовтня 1995 року.

Відповідно до Технічного паспорту від 24.02.1995 року технічні характеристики будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 наступні:

Загальна площа будинку 40,89 кв.м.

Житлова площа будинку 30,35 кв. м.

Допоміжні споруди 10.54 кв.м.

наявні наступні господарські будівлі: літня кухня-Б, погріб-З, сарай-Г.

Відповідно до Технічного паспорту від 16.08.2010року технічні характеристики будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 наступні:

Загальна площа 45,70 кв. м.

Житлова площа 29,80 кв. м.

Допоміжна площа 15,90 кв.м.

наявні наступні господарські будівлі:Гараж-Б, сарай-В, убиральня -Д, сарай-Е.

В матеріалах справи міститься дозвіл на виконання робіт №58 від 04.04.1995 року, виданий Виконкомом Артемівської районної ради народних депутатів, відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання робіт а саме: добудування до житлового будинку 5.0х6.0м., 4.0х4.0м., реконструкції в житловому будинку, будуванню гаражу 4.1х7.0м., сараїв 8.5х2.7м., 4.1х4.5м. на ділянці АДРЕСА_3 .

Також наявний державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0589 га., земельна ділянка розташована: будинок АДРЕСА_3 .

На даний час позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 05.10.2023 року №1333-7001901079 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд, надаючи оцінку доводам позивача та перевіряючи обґрунтованість заявлених ним вимог, виходить з такого.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (у редакції станом на час подачі позову), Бахмутська міська територіальна громада, включно м. Бахмут віднесена до території активних бойових дій.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення державного реєстратора прав на нерухоме про відмову у проведені реєстраційних дій вбачається, що встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови у вчиненні реєстраційних дій: - подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: у поданих документах наявні розбіжності щодо житлової площі об`єкта нерухомого та щодо господарських будівель та споруд, які вказані у технічному паспорті та поданому договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі № 760/14438/15-ц.

Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Тобто положення статті 392 ЦК України спрямовані на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018року у справі № 914/1521/17).

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

За встановлених у справі обставин, наявне рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна безумовно свідчить про те, що її право власності не визнається, а тому воно підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права власності на житловий будинок.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності умови, що реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Судом встановлено, що відповідно до Технічного паспорту від 24.02.1995 року технічні характеристики будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 наступні:

Загальна площа будинку 40,89 кв.м.

Житлова площа будинку 30,35 кв. м.

Допоміжні споруди 10.54 кв.м.

Відповідно до Технічного паспорту від 16.08.2010 року технічні характеристики будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 були змінені: Загальна площа будинку змінилася з 40,89 кв.м. на 45,70 кв. м.

Житлова площа будинку змінилася з 30,35 кв. м. на 29,80 кв. м.

Допоміжна площа 15,90 кв.м.

Побудовано гараж 7,00 метрів на 3,70 метра

Побудовано сарай 4,50 метрів на 3,70 метра

Побудовано сарай 8,50 метрів на 2,70 метра

В матеріалах справи міститься дозвіл на виконання робіт №58 від 04.04.1995 року, виданий Виконкомом Артемівської районної ради народних депутатів, відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання робіт а саме: добудування до житлового будинку 5.0х6.0м., 4.0х4.0м., реконструкції в житловому будинку, будуванню гаражу 4.1х7.0м., сараїв 8.5х2.7м., 4.1х4.5м. на ділянці АДРЕСА_3 .

Суд прийшов до висновку, що реконструкція в житловому будинку АДРЕСА_1 не є самовільною, а отже технічні характеристики житлового будинку відповідають зазначеним в технічному паспорті відомостям:

Загальна площа будинку 45,70 кв. м.

Житлова площа будинку 29,80 кв.м.

Допоміжна площа 15,90 кв.м.

Будь-яких інших документів які підтверджують проведення повторної реконструкції, зміни технічних характеристик житлового будинку у 2021-2022 року, які привели до зміни загальної площі до 90,95 кв.м. позивачем надано не було, а отже така зміна технічних характеристик є недоведеною.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У справі «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011року, набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ЕСНR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ЕСНR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.I. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72, від 08 квітня 2008року, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008року) і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», пункт 128, «Беєлер проти Італії», пункт 119).

У пункті 71 рішення у справі ЄСПЛ «Рисовський проти України» («Rysovskyy v. Ukraine») зазначив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

На підставі викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем було доведено її право власності на житловий будинок зі зміненими технічними характеристиками відповідно до яких загальна площа житлового будинку 45,70 кв.м., але не було доведено повторну зміну технічних характеристик, відповідно до якої загальна площа житлового будинку відповідає 90,95 кв.м, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, позивач не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує його право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке підлягаю захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, у зв`язку з чим, заявлені ним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації про визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який має наступні технічні характеристики: житловий будинок загальною площею 45,70 кв. м, житловою площею 29,80 кв. м, допоміжна площа 15,90 кв.м.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Бахмутська міська військова адміністрація, ЄДРПОУ 44836774, адреса: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд.44.

Повний текст рішення складено і підписано 20 жовтня 2026 року.

Суддя: О. Р. Феняк