Decision № 140828047, 21.10.2026, Kyivskyi District Court of Poltava City

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №243/3869/26

Провадження № 2/552/5231/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2026 м. Полтава

Головуючого судді - Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В., Петрової А.В.

позивачів: не з`явився

відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бондаренко Дмитро Валерійович до Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_4 , діючи на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖЕУ АТ Бетонмаш 14 жовтня 1997 року №309, зареєстрованого Слов`янським бюро технічної інвентаризації 04.12.1997 року в реєстрову книгу за №10878/12, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної приватної власності (в рівних частках) належить двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 14.10.1997 року, видане (підкреслене) на праві приватної, спільної, сумісної власності, нижче зазначено в рівних частках, зазначення спільна сумісна одночасно із в рівними частками є помилкою, яка призвела до реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спільна сумісна, хоча до 01.01.2013 року, тобто до початку дії вищевказаного Державного реєстру речових прав, під час дії Реєстру прав власності на нерухоме майно з 01.01.2003 року, та до 01.01.2003 року коли реєстрація права власності відбувалася на паперових носіях (реєстрові книги), в БТІ було зареєстроване право власності на квартиру в рівних частках.

В подальшому 12.11.2024 власники квартири з метою реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно звернулись до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Пудло В.О., яка провела державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як спільна сумісна власність без зазначення часток, про що були видані відповідні витяги з Державного реєстру речових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер один із співвласників квартири, чоловік позивача-2 та батько позивача-1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.05.2025 року серія НОМЕР_2 , про що є актовий запис про смерть №2280 від 23.05.2025 року.

Після смерті спадкодавця його дружина та донька - позивачі прийняли спадщину за законом в рівних частках та звернулись до нотаріуса для оформлення спадкових прав, однак 19.03.2026 року позивачі на відповідну квартиру отримали постанову приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Зубкової А.О. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19.03.2026 року №220/02-31 у зв`язку з тим, що зареєстроване право власності спадкодавця не відповідає правовстановлюючому документу та у наданих спадкоємцями документах не вказана частка квартири, що належить спадкодавцеві, тому позивачі вимушені звернутись до суду за захистом своїх прав стосовно визнання права власності на вищевказану квартиру

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позбавляє позивачів можливості оформити спадщину в позасудовому порядку. З наведених підстав позивачі просять суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право приватної власності в порядку приватизації на 1/3 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м. 3; визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право приватної власності на 1/6 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті батька та чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 25.05.2026 підготовче провадження у справі закінчено, розгляд справи по суті призначено на 16.06.2026.

Позивачі та їх представник в судове засідання не з`явились, від них надійшла заява про розгляд справи без їх участі, на задоволенні позовних вимог наполягають.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами справи та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Третя особа, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, але надала заяву, в якій позовні вимоги визнає в повному обсязі, спадщину не прийняла, просить суд слухати справу без її участі.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Щодо визнання права власності в порядку приватизації на 1/3 частку суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖЕУ АТ Бетонмаш 14 жовтня 1997 року №309, зареєстроване Слов`янським бюро технічної інвентаризації 04.12.1997 року в реєстрову книгу за №10878/12, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної приватної власності (в рівних частках) належить двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 26.08.1972 року серії НОМЕР_3 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , про що здійснено актовий запис №697.

Зі свідоцтва про народження від 08 квітня 1986 року серії НОМЕР_4 вбачається, що батьками ОСОБА_9 є ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 , про що здійснено актовий запис №507 від 25 серпня 2007 року та їй було присвоєно прізвище ОСОБА_11 .

Згідно довідки від 04.11.2024 року №04-01/3709 Слов`янської міської військової адміністрації наданої на запит Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних процедур та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Вікторії Пудло, станом на 01.01.2013 року право власності зареєстроване на праві спільної сумісної власності в рівних частках КП «БТІ» м. Слов`янська 04.12.1997 року, номер запису 10878 у реєстровій книзі 12, за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що згідно витягів з Державного реєстру речових прав від 12.11.2024 № 403329479, № 403329911, №403326405 квартира загальною площею 51,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 .

Отже, в свідоцтві про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 14.10.1997 року зазначено, що спірна квартира належить на праві приватної, загальної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_5 і ОСОБА_9 в рівних частках.

Аналіз положень зазначеного свідоцтва свідчить про те, що в ньому чітко не встановлено вид приватної власності, а саме спільна сумісна чи спільна часткова власність з визначенням конкретних часток, що призводить до правової невизначеності у режимі права власності співвласників та потребує уточненню з метою захисту прав позивачів.

При ухваленні рішення суд приймає до уваги наступне законодавство.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України)).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

На підставі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Положеннями ч. 1 ст. 357 ЦК України встановлено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Натомість, згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

На підставі ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Таким чином суд встановив, що за відсутності доведеності виключень, передбачених ч. 2 ст. 370 та ч. 2 ст. 372 ЦК України, частки кожного із співвласників у праві спільної часткової власності є рівними, внаслідок чого частки співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 є відповідно рівними по 1/3.

Отже, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 ( ОСОБА_11 ) на момент приватизації фактично належало в порядку приватизації на праві спільної часткової власності по 1/3 частки кожному квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суд не встановив обставин, які мають істотне значення, для збільшення або зменшення частки одного із співвласників спірного житла.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , права приватної власності в порядку приватизації на 1/3 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за позивачами суд приходить до наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер один із співвласників квартири, чоловік ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.05.2025 року серії НОМЕР_2 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що здійснено актовий запис про смерть №2280 від 23 травня 2025 року.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) була дружиною ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про одруження.

ОСОБА_12 є донькою ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , що встановлено відповідно до свідоцтва про народження та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до ст. 1220 ЦК України відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 заповіту не залишив, в зв`язку з чим спадкування здійснюється за законом.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом ст. ст.1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі ст. 1270 ч.1 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У судовому засіданні встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємиця першої черги дружина померлого ОСОБА_2 відповідно до положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Крім того, спадкоємцями першої черги є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В свою чергу ОСОБА_1 звернулася в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини в межах строку, визначеного положеннями ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

19 березня 2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися в нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказану у позові частку квартири.

Разом з тим, ОСОБА_3 в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини не звернулася, тому суд враховуючи її заяву про підтвердження факту неприйняття спадщину, а також приймаючи до уваги норму ч. 1 ст. 1270 ЦК України вважає, що ОСОБА_3 спадщину не прийняла.

Постановою від 19 березня 2026 року Приватним нотаріусом Зубковою А.О. позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що зареєстроване право власності спадкодавця не відповідає правовстановлюючому документу та у наданих спадкоємцями документах не вказана частка квартири, що належить спадкодавцеві, тому позивачі вимушені звернутись до суду за захистом своїх прав стосовно визнання права власності на вищевказану квартиру.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне законодавство.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, передбаченому законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 р. право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Таким чином, визнати право власності на успадковане майно, а також захистити своє право власності на нього позивачі можуть лише в судовому порядку.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 22 вересня 2021 року (справа № 227/3750/19).

Суд приймає до уваги, що позивачі отримали відмову нотаріуса в оформленні права власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом у зв`язку з тим, що зареєстроване право власності спадкодавця не відповідає правовстановлюючому документу та у наданих спадкоємцями документах не вказана частка квартири, що належить спадкодавцеві. Це унеможливлює оформлення позивачами в нотаріальному порядку свого права власності на квартиру в порядку спадкування.

У судовому засіданні встановлено, що позивачам і спадкодавцю належало по 1/3 часток у праві спільної часткової власності в порядку приватизації, що є правовою підставою для визнання за позивачами права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка і батька.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із зазначеним позовом було сплачено 4 259,84 грн судового збору, однак вимога щодо відшкодування понесених судових витрат не заявлена, тому судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 316, 321, 328, 355, 356, 392, 1220, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бондаренко Дмитро Валерійович до Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) право приватної власності в порядку приватизації на 1/3 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) право приватної власності в порядку приватизації на 1/3 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) право приватної власності на 1/6 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) право приватної власності на 1/6 частку двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв.м, житловою площею 30,1 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 21 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова