Decision № 140815786, 21.10.2026, Kharkiv District Court of Kharkiv Oblast

21.10.26

Харківський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

Справа №635/1834/21

Провадження №2/635/1243/2026

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Карасави І.О.,

секретаря судового засідання Федотова Д.Є.,

за участю:

прокурора Костогризова О.В.,

представник позивача Кабінету Міністрів України Іванова Т.О.

представника відповідача ( ОСОБА_1 ) - Константинової Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Державне підприємство «Дослідне господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Національна академія аграрних наук України про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності та договорів купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельні ділянки, та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Дослідне господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Національна академія аграрних наук України про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності та договорів купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельні ділянки

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції учасників справи

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України звернувся до суду з позовом до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особа: Національний науковий центр "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського"; Державне Підприємство "Дослідне Господарство "Граківське" Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського"; Національна академія аграрних наук України в якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 29.12.2007 №3391 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою»; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 24.09.2008 №3033 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14.10.2008 №3182 «Про передачу у власність земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640287, зареєстрований у книзі за номером 011070300055, на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, виданий ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ), скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640288, зареєстрований у книзі за номером 011070300056, на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, виданий ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ), скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №154, скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №155, скасувавши його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, що належить до особливо цінних земель, повернути у державну власність в особі Кабінету Міністрів України; зобов`язати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, що належить до особливо цінних земель, повернути у державну власність в особі Кабінету Міністрів України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019221430000482 від 29.11.2019 з попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 367 КК України Харківською місцевою прокуратурою №6 зібрано матеріали, які свідчать про незаконне відведення земель з державної власності у приватну, а саме: земельна ділянка, площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, які були частиною земельної ділянки, площею 309,3 га, що на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ХР №001154 від 11.09.2001 перебувала у постійному користуванні ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» незаконно вилучені розпорядженням голови Харківської РДА від 29.12.2007 №3391 та в подальшому передані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які в свою чергу на підставі договорів купівлі-продажу від 31.10.2011 відчужили їх на користь ОСОБА_1 .

Фактично землекористувачем вказаної земельної ділянки була юридична особа, єдиним власником та засновником якої є ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», а саме - Державна установа «Коротичанське дослідне поле» ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» (код СДРПОУ 00209154), яку декілька разів було перейменовано та у 2015 році реорганізовано у Державне Підприємство «Дослідне Господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського».

Відповідно до листів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 22.01.2020 №10-20-14-646/0/19-20 та від 11.02.2020 №10-20-14- 1310/0/19-20, листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.01.2021 №5-28-0.194-3/2-21 та відповіді Державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 05.02.2021 №70/07-74 зазначені земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель з урахуванням того, що вони розташовані на землях, які відносяться до агровиробничої групи ґрунтів 53е - чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані важкосуглинкові, які відповідно до Переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсам №245 від 06.10.2003, відносяться до особливо цінних груп грунтів.

З урахуванням того, що Харківська РДА не мала повноважень щодо вилучення з постійного користування ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» спірних земельних ділянок та припинення їх статуту дослідних полів, які використовуються у діяльності галузевої академії наук, як особливо цінних земель, а такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України, то фактично таке припинення не відбулось, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу. В зв`язку з порушенням процедури вилучення земельних ділянок просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Константинова Г.В. надала відзив на позовну заяву, яким заперечувала проти позовних вимог, зазначила, що твердження прокурора, що спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель не відповідають дійсності, оскільки лише одними листами ГУ Держгеокадастру у Харківській області неможливо підтвердити їх статус. Крім того витребування вищевказаних земельних ділянок з володіння саме добросовісного набувача є втручанням держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права приватної власності на майно шляхом його витребування. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, такі помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Третя особа Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» проти позовних вимог заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України не заперечував.

Третьою особою Національним науковим центром «Інститутом ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» подано позов в якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 29.12.2007 №3391 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою»; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 24.09.2008 №3033 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 14.10.2008 №3182 «Про передачу у власність земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640287, зареєстрований у книзі за номером 011070300055, на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, виданий ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ), скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640288, зареєстрований у книзі за номером 011070300056, на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, виданий ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ), скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №154, скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №155, скасувавши його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, що належить до особливо цінних земель, повернути у державну власність в особі Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського»; зобов`язати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, що належить до особливо цінних земель, повернути у державну власність в особі Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського».

Прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Костогризов О.В. та представник позивача КМУ у судовому засідання підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити з підстав викладених у позові. Щодо зустрічного позову поклалися на розсуд суду.

Представник відповідача адвокат Константинова Г.В. проти позовних вимог позивача та вимог зустрічного позову заперечувала та просила застосувати строк позовної давності.

Представник третьою особи Національного науковим центром «Інститутом ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», який є позивачем за зустрічним позовом проти задоволення позову прокурора заперечували, просили задовільнити зустрічний позов та повернути спірні земельні ділянки у державну власність в особі Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського».

Інші учасники у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Рух справи

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04.07.2023 цивільну справу №635/1834/21 прийнято до свого провадження та призначено проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 18.10.2024 у задоволенні заяви представника Харківської обласної прокуратури про забезпечення позову у цивільній справі №635/1834/21 відмовлено.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25.02.2025 у задоволенні клопотання заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. про заміну у цивільній справі №635/1834/21 позивача Кабінет Міністрів України його правонаступником у даних правовідносинах - Головним управлінням Держгеокадастр у Харківської області відмовлено. Заяву заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. про зміну предмета позову у справі №635/1834/21 вважати не поданою та повернуто прокурору, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24.04.2025 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Встановлені обставини, застосовані норми права та мотиви суду

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, спірні земельні ділянки входили до складу земель Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ХР №001154 від 11.09.2001, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування за №92. Вказаним державним актом оформлено передання Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського у постійне користування землі, площею 309,3 га, на території Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення селянського господарства.

Постановою Президії Української Академії аграрних наук від 28.12.2006 протокол №19 надано дозвіл на вилучення земельну ділянку, площею 4 га, з землекористування на якій розташовані будівлі колишніх теплиць для надання у користування ПП фірмі «Еврозоо» відповідно до ст.151 п.1 Земельного кодексу.

03.04.2007 №271/4-10 ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» звернувся з клопотанням до Харківської РДА, у якому просив вилучити вказану земельну ділянку, площею 4 га, з землекористування та передати її Харківській РДА з подальшою передачею у користування ПП фірмі «Еврозоо» згідно чинного законодавства.

29.12.2007 за розпорядженням голови Харківської РДА від №3391 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», загальною площею 4 га ріллі сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Коротичанської селищної ради і зараховано її до земель запасу.

24.09.2008 згідно розпорядження голови Харківської РДА від №3033 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам (для передачі їх у власність), орієнтовною площею 4га ріллі, за рахунок земель запасу категорії сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у розмірах згідно зі списком.

До розпорядження наявний додаток, відповідно до якого дозвіл на розробку проекту землеустрою надається ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 2 га, та ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 2 га.

На підставі вищевказаного розпорядження Харківської РДА на замовлення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ТОВ ТД «Агронорм» у 2008 році розроблено проект землеустрою щодо відведення вказаним громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

14.10.2008 за розпорядженням голови Харківської РДА від №3182 затверджено вказаний проект землеустрою та передано безоплатно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельні ділянки, площею по 2 га ріллі кожному, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження Харківської РДА від 14.10.2008 №3182 ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640287, зареєстрований у книзі за номером 011070300055, на земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, а також ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №640288, на земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008.

Суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Щодо способу захисту

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/2.0 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (предмет позову - визнання недійсними розпоряджень Київської обласної державної адміністрації), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Адже договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору. Цей момент не пов`язується з моментом видання розпорядження про припинення право постійного користування та надання дозволу на розробку технічної документації. Отже, такі розпорядження не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання їх незаконними не відповідає належному способу захисту (див. пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які були реалізовані та вичерпали свою дію, оскарження усього ланцюга правочинів або державних актів на право власності не є ефективним способом захисту. При цьому у справах про витребування майна позивач вправі посилатися на незаконність відповідного рішення без заявлення самостійної вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не породжує правових наслідків, на які воно спрямоване. (Постанова Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №686/27522/22)

Суд зазначає, що позовними вимогами у даній справі, зокрема, є повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014 та земельної ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0014, укладений 31.10.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідачами за вказаною цивільною справою є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 17.10.2024 власником земельних ділянок з кадастровими номерами 6325157000:01:010:0008, площа 2 га та 6325157000:01:010:0014, площа 2 га, відповідно до договорів купівлі продажу № 837, 841 від 11.08.2021 є ОСОБА_6 .

Отже, задоволення вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності саме по собі не призведе до відновлення володіння спірними земельними ділянками державою, а тому такі вимоги не є ефективним способом захисту.

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, законність вибуття земельних ділянок із державної власності підлягає оцінці під час розгляду вимог про їх витребування, без необхідності окремого скасування правових актів і документів, які були реалізовані та вичерпали свою дію. Відтак у задоволенні зазначених самостійних вимог позивачів належить відмовити як у неналежному та неефективному способі захисту.

Щодо особливо цінних земель та зміни цільового призначення земель

Відповідно до статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною 2 цієї статті.

Згідно з частинами 2, 3 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012, тобто на час видачі оспорюваного розпорядження) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Відповідно до пункту "б" статті 141 ЗК України окремою підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас, дотримуючись висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у цій справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в розумінні норми частини 1 статті 150 ЗК України (в редакції, чинній до 31.12.2012) особливо цінними землями сільськогосподарського призначення визнаються лише землі дослідних полів цих установ, тобто не всі землі сільськогосподарського призначення, надані у користування навчально-дослідним установам та закладам освіти, оскільки хоча в чинному законодавстві відсутнє визначення поняття "дослідне поле", проте зміст цього словосполучення у контексті його використання відносно науково-дослідних установ і навчальних закладів у земельному законодавстві дає підстави вважати, що дослідне поле - це ділянка землі призначена для науково-дослідних та освітніх цілей. При цьому мета використання такої земельної ділянки має відповідати основній діяльності науково-дослідної установи або навчального закладу.

Отже, віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання. (Постанова Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №922/1341/22).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що спірні земельні ділянки належать до особливо цінних земель, а тому їх вилучення з постійного користування Інституту та подальша передача у приватну власність відбулися з порушенням установленого законодавством порядку.

Разом із тим суд зазначає, що належність земельної ділянки до категорії особливо цінних земель має підтверджуватися належними та допустимими доказами, які дають змогу встановити її відповідні характеристики та правовий статус саме на момент виникнення спірних правовідносин. Саме лише посилання на інформацію, відображену в індексно-кадастрових картах та інших планово-картографічних матеріалах, без дослідження підстав внесення таких відомостей, їх достовірності та відповідності фактичним характеристикам конкретних земельних ділянок не усуває необхідності перевірки обґрунтованості висновку про їх особливу цінність.

Як убачається з матеріалів справи, питання щодо віднесення земельних ділянок із кадастровими номерами 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 до особливо цінних земель уже було предметом судового розгляду у справі № 520/25701/21. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року досліджувалися обставини формування відомостей про правовий статус зазначених земельних ділянок, а також правомірність бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо внесення змін до відповідних реєстрів, електронних баз, індексно-кадастрових карт та інших планово-картографічних матеріалів.

Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженою наказом Держкомстату України від 05.11.98 №377, зареєстрованою в Мін`юсті України 14.12.98 за №788/3228, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

"Перелік особливо цінних ґрунтів" затверджено наказом Держкомзему України від 06 жовтня 2003 року № 245, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2003 року за № 979/8300 (надалі - Перелік № 245).

У вказаному переліку визначено особливо цінні ґрунти у відповідній площі по різним частинам території України в залежності від агровиробничої групи ґрунтів, при цьому ґрунти агровиробничої групи 53 д віднесені до зазначеного Переліку.

Водночас пунктом 1 Приміток до Переліку № 245 визначено, що перелік особливо цінних груп ґрунтів складено відповідно до матеріалів природно сільськогосподарського районування території України.

В силу положень статті 179 Земельного кодексу України природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель /ч.2/.

Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування /ч.3/.

Крупно масштабне обслідування ґрунтів в Харківської області було проведено та складено у 1990 році, у зв`язку із чим можуть не враховувати зміни якісного стану ґрунтів.

Статтею 199 Земельного кодексу України передбачено «Бонітування ґрунтів», де зазначено, що «1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

Частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного(обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу положень частин 4, 5 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно частини 2 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За приписами частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

За змістом частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже при вилученні земельних ділянок з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 та реєстрації технічної документації, яка відповідно діючого та той час законодавства повинна пройти перевірку в Державному земельному кадастрі, було змінено цільове призначення на землі для ведення особистого селянського господарства. При цьому будь-яких порушень відносно її складання реєстратором не встановлено.

Зокрема, адміністративний суд за результатами розгляду справи визнав протиправною бездіяльність відповідного органу щодо невнесення змін до земельно-кадастрових матеріалів стосовно зазначених ділянок як таких, що не належали до особливо цінних земель станом на 1 січня 2007 року.

Наведені обставини мають істотне значення для розгляду цієї справи, оскільки свідчать про наявність судового рішення, ухваленого за результатами дослідження питання щодо достовірності та належного відображення відомостей про статус спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, під час вирішення цього спору суд має врахувати правові наслідки рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі №520/25701/21, зокрема встановлені ним обставини щодо протиправної бездіяльності органу Держгеокадастру, яка полягала у невнесенні змін до земельно-кадастрових матеріалів стосовно спірних земельних ділянок як таких, що не належали до особливо цінних земель станом на 1 січня 2007 року.

Згідно висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківської області від 16.10.2008 №04-23-5339/1(арк. 48 проекту землеустрою) земельні ділянки, загальною площею 4 га, що надаються у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є землями сількогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та не відносяться до особливо цінних земель. Держуправлінням розглянуто та погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідно до Положення «Про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі за станом на 2007-2008р Управління в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території. П.3 Положення встановлено, що Основними завданнями Управління є: забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі; здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), пестицидами та агрохімікатами, організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі;

Висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківської області від 16.10.2008 №04-23-5339/1 при погодженні проекту землеустрою земельних ділянок, загальною площею 4 га, що надаються у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме, що ці землі, є землями сількогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та не відносяться до особливо цінних земель підтверджують факт, що земельні ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 не відносились до особо цінних земель за станом на час їх вилучення, формування та виготовлення і затвердження технічної документації.

Таким чином, за відсутності належних і допустимих доказів, які б спростовували відповідні обставини та підтверджували належність саме спірних земельних ділянок до особливо цінних земель на час виникнення спірних правовідносин, доводи прокурора та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в цій частині є необґрунтованими, а віднесення земельних ділянок із кадастровими номерами 6325157000:01:010:0008 та 6325157000:01:010:0014 до особливо цінних земель не може вважатися доведеним.

Щодо добросовісності набувача

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Судом встановлено, 31 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу №154 та №155 відповідно. Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі відплатних правочинів, укладених з особами, за якими на момент продажу було оформлено право приватної власності на відповідне майно.

Отже, набуттю ОСОБА_1 права власності передувала низка рішень та юридично оформлених дій органів державної влади, внаслідок яких земельні ділянки були вилучені з постійного користування Інституту, передані у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а згодом відчужені відповідачці за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу.

При цьому на момент набуття ОСОБА_1 права власності будь-які відомості про незаконність попередніх правочинів або відсутність прав у попередніх власників у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, що об`єктивно свідчило про правомірність набуття права власності на спірне майно та давало підстави вважати таке набуття законним.

За наведених обставин ОСОБА_1 на момент укладення договорів купівлі-продажу мала підстави покладатися на наявні правовстановлюючі документи продавців та оформлений у передбаченому законом порядку перехід права власності. Матеріали справи мають оцінюватися з урахуванням того, що відповідачка набула спірне майно не шляхом безпосереднього отримання земельних ділянок від органу державної влади за рішеннями, які нині оспорюються, а внаслідок подальшого відплатного придбання у осіб, право власності яких було належним чином оформлено.

Відтак, на момент набуття права власності будь-які відомості про незаконність попередніх правочинів або відсутність прав у попередніх власників у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, що об`єктивно свідчило про правомірність набуття права власності на спірне майно та давало підстави вважати таке набуття законним.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Як зазначено у частині 3 статті 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише на стільки, на наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 1 статті 321 ЦК України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права.

При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Ураховуючи вимоги статті 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п.3 ч.4. статті 388 ЦК України, власних зобов`язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі, а набувач довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (Постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи, законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

За загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на нерухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

Вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст. 388 ЦК України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 дійшла висновку також про те, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст.388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

При цьому, добросовісний набувач уразі підтвердження реєстрації права власності державою не повинен робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на відомості, наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача, можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Схожі висновки містить Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

При цьому суд враховує, що частина 5 статті 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, а саме якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Таким чином, із наведених обставин убачається, що спірний об`єкт нерухомого майна неодноразово відчужувався між різними особами на підставі правочинів, які на момент їх укладення були чинними, належним чином оформленими та зареєстрованими у встановленому законом порядку.

На момент набуття права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які відомості щодо наявності спору стосовно спірного майна або відсутності у попередніх власників права на його відчуження.

Отже, ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно, покладаючись на офіційні відомості державного реєстру та діючи відповідно до принципів добросовісності, розумності та публічної достовірності реєстраційних даних. За відсутності в реєстрі інформації про обмеження чи спори щодо майна у товариства не було і не могло бути об`єктивних підстав сумніватися у правомірності попередніх переходів права власності.

За таких обставин ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна у розумінні статті 330 ЦК України, а тому витребування такого майна можливе виключно за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав, зокрема за умови доведення, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, було внесено зміни, зокрема, до статей 261, 388, 390 і 391 ЦК України.

Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права.

За змістом пункту 2 Розділу ІІ Закону України №4292-IX від 12 березня 2025 року положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка(експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Таким чином, відповідно до частини п`ятої статті 390 ЦК України умовою вирішення цього спору є попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача, суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду(постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року в справі №523/14914/24 (провадження № 61-8429св25)).

Натомість прокурором, який діє в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, а також позивачем Національним науковим центром «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» вартість спірного майна на депозитний рахунок суду не вносилась.

Такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права(п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Прокурором та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору не надано доказів недобросовісних дій відповідача на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, отже у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відтак, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов прокурора та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності та договорів купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельні ділянки не є обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності

Представником відповідача адвокатом Константиновою Г.В. заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог(встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21(провадження №61-12101св23)).

Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Застосування позовної давності має легітимну мету та спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист і необхідністю дотримання принципу правової визначеності, зокрема недопущення невиправдано тривалого перебування цивільних правовідносин у стані невизначеності.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

На день ухвалення рішення по справі набув чинності Закон України №12089 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», з урахуванням перехідних положень якого надано зворотну дію визначеним у ньому граничним строкам для звернення до суду з таким позовом про витребування земельної ділянки, з наведенням чітких критеріїв та правил обрахування цього граничного строку, та в частині порядку та умов сплати компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна у разі його витребування.

У даному випадку, спірні правовідносини виникли у 20072008 роках, коли головою Харківської районної державної адміністрації було видано розпорядження від 29 грудня 2007 року №3391 про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки, а згодом розпорядження від 24 вересня 2008 року № 3033 та від 14 жовтня 2008 року № 3182, на підставі яких земельні ділянки площею по 2 га кожна були передані у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3

31 жовтня 2011 року, зазначені земельні ділянки були відчужені на користь ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу.

Таким чином, рішення органу державної влади, які, на думку позивача, призвели до незаконного вибуття земельних ділянок із державної власності, були прийняті майже за двадцять років до розгляду справи судом, а перехід права власності до відповідачки ОСОБА_1 відбувся понад чотирнадцять років тому.

Як убачається з матеріалів справи, 28 грудня 2006 року Президією Української академії аграрних наук було надано дозвіл на вилучення земельної ділянки площею 4 га, на якій розташовувалися будівлі колишніх теплиць, з метою подальшого надання її у користування ПП фірмі «Еврозоо». На виконання зазначеного рішення 3 квітня 2007 року Інститут звернувся до Харківської районної державної адміністрації з клопотанням № 271/4-10, у якому просив вилучити вказану земельну ділянку з його землекористування та передати її Харківській районній державній адміністрації з подальшою передачею у користування ПП фірмі «Еврозоо».

Отже, Інститут був не стороннім суб`єктом щодо обставин вибуття спірної землі, а безпосереднім учасником правовідносин, які передували прийняттю розпорядження від 29 грудня 2007 року № 3391. Саме Інститут ініціював процедуру вилучення земельної ділянки, звернувшись до відповідного органу державної влади з клопотанням про припинення права постійного користування нею.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що Інститут був обізнаний про обставини, пов`язані з ініціюванням вилучення земельної ділянки, мету такого вилучення та правові наслідки розгляду його клопотання.

Також суд зазначає, що наявність інформації про формування земельних ділянок, присвоєння їм кадастрових номерів, внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру та здійснення реєстраційних дій у державних реєстрах свідчить про об`єктивну можливість отримання уповноваженими державними органами інформації щодо правового статусу земельних ділянок та обставин набуття права власності на них. Процедура відведення спірних земельних ділянок розпочалася ще у 2008 році на підставі розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації №3033 від 24.09.2008, а розроблена землевпорядна документація пройшла перевірку уповноваженим органом земельних ресурсів. Отже, відповідні дії не були прихованими від державних органів, а здійснювалися в межах установлених процедур формування земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 373/2991/14-ц викладено правову позицію щодо необхідності визначення моменту, коли саме Кабінет Міністрів України або уповноважені ним органи дізналися чи могли дізнатися про порушення прав держави. Суд також звернув увагу на можливість обчислення позовної давності з моменту, коли державі в особі відповідних органів могло бути відомо про порушення земельного законодавства, а не виключно з дати його виявлення прокурором.

Разом з тим, позов у цій справі подано через значний проміжок часу після прийняття оспорюваних розпоряджень, оформлення права приватної власності на земельні ділянки та їх подальшого відчуження. При цьому, ані прокурором, ані Інститутом не обґрунтовано поважність причин звернення до суду після спливу значного проміжку часу.

Ураховуючи наведене, посилання представника відповідача щодо спливу строків позовної давності заслуговують на увагу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У даному випадку строк позовної давності судом не застосовується, оскільки не була доведене обґрунтованість позовних вимог та порушене право позивачів.

Щодо розподілу судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів(договорів, рахунків тощо).

Зважаючи на висновок суду щодо суті позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, судові витрати, понесені в ході розгляду справи в суді, покладаються на позивача.

На підставі викладеного і керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Державне підприємство «Дослідне господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Національна академія аграрних наук України про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності та договорів купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельні ділянки, та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського» до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Дослідне господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», Національна академія аграрних наук України про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними актів про право власності та договорів купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельні ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення(виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач Кабінет Міністрів України, місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 12/2;

прокурор Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінета Міністрів України, місцезнаходження: м.Харків, вул.Б.Хмельницького, буд.4;

прокурор Харківська окружна прокуратура Харківської області, місцезнаходження: м.Харків, вул. Григорівське шосе, 52;

відповідач Харківська районна державна адміністрація Харківської області, місцезнаходження: м.Харків, вул. Григорівське шосе, 52;

відповідач ОСОБА_2 , місце проживання(перебування): АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_3 , місце проживання(перебування): АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 ;

третя особа - Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», місцезнаходження: м.Харків, вул.Чайковська, 4;

третя особа - Державне підприємство «Дослідне господарство «Граківське» Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського», місцезнаходження: Харківська область, Чугуївський район, сел.Дослідне, вул.Зелена, буд.4;

третя особа - Національна академія аграрних наук України, місцезнаходження: м.Київ, вул.Михайла Омеляновича-Павленка, 9.

Повний текст судового рішення складено 21.10.2026

Суддя І.О. КАРАСАВА