Decision № 140813331, 20.10.2026, Novi Sanzhary District Court of Poltava Oblast

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1762/26

Провадження № 2/542/1077/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до відповідачки про стягнення боргу за кредитним договором №00-10230879 від 26.02.2025 року в розмірі 9308,85 грн. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 26.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №00-10230879, відповідно до умов якого сума кедитного ліміту складає 5000 грн., строк дії кредитної лінії 360 днів, стандартна процентна ставка 0,94% за кожен день користування кредитом.

Посилаються на те, що кредитодавець свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачці грошові кошти. Відповідачка же належним чином свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 9308,85 грн., з яких: 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2209,00 грн. - заборгованість за процентами, 599,85 грн. - заборгованість за комісією, 1500,00 грн. - заборгованість за штрафами.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 9308,85 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 10.09.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Витребувано докази (а.с.57-58).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.61), в позовній заяві просив справу розглядати у його відсутність (а.с.10).

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України (а.с.79-80). Надала заяву про розгляд справи без її участі (а.с.63).

Відповідачкою ОСОБА_1 18.05.2026 року був наданий відзив на позовну заяву (а.с. 66-70), в якому вона зазначає, що не заперечує факт існування між сторонами кредитних правовідносин.

Зазначає про її статус як дружини військовослужбовця, що підлягає врахуванню при визначенні кредитної заборгованості.

Не погоджується також із розміром комісії заявленої позивачем до стягнення саме в розмірі 599,85 грн. та її правової природи. Та заперечує проти нарахування штрафу 1500 грн.

Також відповідачка заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки вважає їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи та ціною позову.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у частині процентів, комісії та штрафних санкцій, врахувати положення п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відмовити у стягненні 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір до співмірного та обґрунтованого розміру.

23.09.2026 року представником позивача була надана відповідь на відзив (а.с.81-86), в якій зазначає наступне.

Зокрема, вказує, що документи, надані відповідачкою не підтверджують повторного призову або поновлення проходження чоловіком відповідачки військової служби в період нарахувань за спірним договором. Тому відсутні підтверджені підстави для застосування пільги дружини військовослужбовця.

Також вказує, що розрахунок заборгованості містить два платежі, які враховані при формуванні заявлених залишків. Та сума комісії 599,85 грн. це залишок первісної комісії після врахування частини оплати. Комісія була прямо зазначена у договорі, врахована у Паспорті споживчого кредиту та загальній вартості кредиту. Тому до стягнення заявлено лише залишок, а не первісну суму повторно.

Крім того, наполягають на стягненні 1500 грн. штрафних санкцій в повному обсязі.

А також вважають, що заявлена сума 7000 грн. на правничу допомогу є документально підтвердженою та співмірною з обсягом виконаної роботи.

Просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

23.09.2026 року відповідачкою ОСОБА_1 були надані заперечення (на відповідь на відзив), в яких зазначає, що не наполягає на застосуванні до спірних правовідносин положень законодавства щодо звільнення від нарахування процентів і штрафних санкцій саме як дружини військовослужбовця, оскільки на момент укладення спірного договору її чоловік вже не проходив військову службу.

Інші заперечення відповідачки, аналогічні, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 26.02.2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії №00-10230879, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 5000,00 грн., строком на 360 днів, стандартна процентна ставка 0,94% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеної в пункті 1.3 цього договору (а.с.26-30).

Пунктом 2.10 договору визначено, що сума кредиту перераховується кредитодавцем на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки): НОМЕР_1 .

Вказаний договір було підписано відповідачкою шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором 61103.

ОСОБА_1 було також підписано паспорт споживчого кредиту (а.с.31 на звороті-32).

Листом ТОВ «ПрофітГід» повідомлено ТОВ «Макс Кредит» про успішність операції про перерахунок 26.02.2025 на банківську картку НОМЕР_1 коштів у сумі 5000 грн. (а.с.33 на звороті).

Згідно з повідомленням АТ "Універсал Банк" №БТ/Е-40826 від 17.09.2026, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 26.02.2025 року був зарахований платіж у сумі 5000 грн, що відповідає даті укладання кредитного договору та сумі наданого кредиту (а.с. 76, 77-78).

Крім того й відповідачкою не заперечується факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Відповідачка будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору не заявляла.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачкою не надано.

Вказаний кредитний договір підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

У статті 3 Закону № 675-VIII «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону№ 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, в даному випадку матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредитні кошти за договором №00-10230879 від 26.02.2025 року з ТОВ «Макс Кредит» в сумі кредиту 5000 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за договором кредитної лінії №00-10230879 від 26.02.2025 року в сумі 9308,85 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2209,00 грн. - заборгованість за відсотками, 599,85 грн. - заборгованість за комісією, 1500,00 грн. заборгованість за штрафом.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

Так в даному випадку відповідачка за договором кредитної лінії №00-10230879 від 26.02.2025 року з ТОВ «Макс Кредит» отримала кредитні кошти в сумі 5000 грн.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 в повному обсязі отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Таким чином, оскільки відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення сум заборгованості за відсотками суд враховує, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

Так, за умовами договору кредитної лінії №00-10230879 від 26.02.2025 року укладеного між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було передбачено надання кредиту в розмірі 5000 грн, строком на 360 днів, стандартна процентна ставка 0,94% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеної в пункті 1.3 цього договору (а.с.26-30).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що саме за наведеною відсотковою ставкою та в межах строку кредитування здійснений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за відсотками за користування кредитом в сумі 2209,00 грн.

Так відсотки нараховані за період: з 26.02.2025 року по 13.05.2025, з такого розрахунку: 5000 грн х 0,94% :100 х 77 днів = 3619 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідачка у відзиві на позовну заяву та запереченнях (на відповідь на відзив) вказувала про часткову сплату платежів в сумі 905,20 грн. та 904,95 грн. на загальну суму 1810,15 грн.

Факт здійснення відповідачкою оплати за кредитним договором підтверджують як укладення такого договору, отримання відповідачкою кредитних коштів, а також часткове виконання його умов по сплаті кредитних коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Разом з тим, при дослідженні судом розрахунку заборгованості (а.с.34), судом встановлено, що в ньому відображені суми платежів: 12.03.2025 року 905,20 грн. та 27.03.2025 року 904,95 грн (що складає 1810,15 грн сплачених відповідачкою) та враховані при обчислені заборгованості за кредитним договором.

Та вказана сума була врахована позивачем при обрахунку заборгованості: в розмірі 1410 грн на погашення відсотків за користування кредитом, а 400,15 грн на погашення комісії.

Так розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом становить 2209 грн, з такого розрахунку: 3619 грн (загальна сума, що пядлягала стягненню за визначений період) 1410 грн (сума сплачена відповідачкою та яка врахована на погашення відсотків).

Інших належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування, відповідачкою надано не було.

У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначала, що вона є дружиною військовослужбовця, тому на неї, як на його дружину, поширюються пільги передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме позивачем не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється, зокрема, на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Крім цього, на території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан о 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжує діяти.

Отже, станом на дату отримання відповідачкою кредиту та станом на дату розгляду справи діяв і, відповідно, діє особливий період.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Отже, дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Такий висновок, зокрема міститься в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21.

Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 24.08.2024 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 24.08.2024 року та ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с.41 на звороті).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_5 від 18.04.2024 року № 3738 ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 21.01.2021 року по теперішній час (а.с. 40 на звороті).

З військового квитка серії НОМЕР_6 вбачається, що ОСОБА_2 з 21.01.2021 року по 05.10.2024 року перебував на військовій службі (а.с. 35-39).

З розрахунку заборгованості (а.с.34) вбачається, що нарахування процентів ОСОБА_1 у строк кредитування здійснювалося у період з 26.02.2025 по 13.05.2025 року, тобто в період, що не охоплює проходження ОСОБА_2 військової служби.

Доказів того, що ОСОБА_2 був мобілізований станом на дату укладення кредитного договору (26.02.2025 року) та у період нарахування заборгованості по сплаті процентів (26.02.2025 по 13.05.2025 року), суду не надано, тому підстав для застосування до спірних правовідносин вищенаведених положень немає.

Крім того, в наданих запереченнях на відповідь на відзив відповідачка зазначила, що вона не наполягає на застосуванні до спірних правовідносин положень законодавства щодо звільнення від нарахування процентів і штрафних санкцій саме як дружини військовослужбовця, оскільки дійсно на момент укладення спірного договору її чоловік вже не проходив військову службу.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відсотки за користування кредитом в період строку кредитування (26.02.2025 по 13.05.2025 року) нараховані в період, що не охоплює проходження ОСОБА_2 військової служби, а тому вимоги про стягнення нарахованих відсотків з ОСОБА_1 в розмірі 2209,00 грн за кредитним договором підлягають задоволенню.

Також, за умовами п.1.6 договору кредитної лінії №00-10230879 від 26.02.2025 року (а.с.26-30) сторонами погоджено, що кредитодавець одноразово в момент видачі кредиту нараховує комісію за надання кредиту в розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає 1000 грн., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених п.3.5 цього договору.

Відповідачка у відзиві на позовну заяву заперечувала щодо комісії в розмірі 599,85 грн., посилаючись на її невизначену правову природу.

Аналізуючи доводи відповідачки та умови укладеного договору суд виходить з такого.

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, з-поміж інших комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Постановою правління НБУ від 11 лютого 2021 року № 16 затверджено Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п. 5 Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Додатком 2 до правил є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, в якій у колонках 7-16 зазначаються всі платежі споживача за розрахунковий період у гривнях, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, серед яких передбачена комісія на надання кредиту (колонка 8).

Указані Правила розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у кредитному договорі комісії за надання кредиту, у зв`язку з чим суд вважає, що умова договору про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту відповідає вимогам діючого законодавства.

Таким чином, визначена договором кредитної лінії № 00-10230879 від 26 лютого 2025 року комісія є складовою загальної вартості кредиту та враховується при обчисленні загальної вартості кредиту для позичальника.

А враховуючи, що відповідачка здійснювала часткову сплату за кредитним договором, частина платежів була врахована на погашення комісії, то стягненню з відповідачки підялгає залишок комісії в розмірі 599,85 грн (1000 грн 400,15 грн).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачки на його користь штрафу в розмірі 1500,00 грн. за вищевказаним кредитним договором, суд виходить з наступного.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Як передбачено п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

При цьому, в наданому розрахунку заборгованості зазначено, що штраф нараховано за період 14.04.2025, 17.04.2025, 22.04.2025 (а.с. 34), тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, позивачем не враховано вищевказаних положень Закону України «Про споживче кредитування» і перехідних положень ЦК України та безпідставно нараховано неустойку (штраф, пеню) за невиконання/неналежного виконання зобов`язання, а тому вимога щодо стягнення з відповідачки на користь позивача штрафу в розмірі 1500,00 грн. задоволенню не підлягає.

Таким чином, у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за кредитним договором №00-10230879 від 26.02.2025 в розмірі 7808,85 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу 5000 грн., заборгованості за відсотками 2209 грн., заборгованості за комісією 599,85 грн.

Оскільки відповідачка не виконує умов кредитного договору, добровільно та в визначені строки не сплачує визначені договором платежі в повному обсязі, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: договір №01062026-МК/Кравченко про надання юридичної (правничої) допомоги від 01.06.2026 року (а.с. 42 на звороті-45), додаток №1 до Договору №01062026-МК/Кравченко про надання юридичної (правничої) допомоги від 01.06.2026 року (а.с.45 на звороті-46), витяг з замовлення від 03.08.2026 року за договором про надання юридичної (правничої) допомоги №01062026-МК/Кравченко від 01.06.2026 року (а.с.47), акт приймання-передачі наданих послуг (а.с. 47 на звороті).

Відповідно до п.п.3.1, 3.7 розділу 3 Договору №01062026-МК/Кравченко про надання юридичної (правничої) допомоги від 01.06.2026 року передбачено, що за надання послуг замовник сплачує адвокату суму, яка зазначена в актах приймання-передачі наданих послуг. Оплата послуг адвоката здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок адвоката, реквізити якого вказані в цьому договорі.

Відповідачка заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн., оскільки вважає її неспівмірною зі складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи та ціною позову.

При цьому суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20).

Крім того, в даному випадку слід врахувати правову позицію, викладену у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року, згідно якої: «Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено».

Так, суд враховує, що представником позивача вчинені такі дії: написання позовної заяви. Докази вчинення будь-яких інших процесуальний дій надані не були. При цьому розгляд справи відбувався без участі предстаника позивача.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд бере до уваги нескладність самої справи, оскільки вона не є великою за фабулою та предметом доказування; підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль; враховує, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, а також тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, положень ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, виходячи з реальності наданих адвокатом послуг та враховуючи нескладність справи, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, її розгляд в суді без участі представника позивача, суд доходить висновку про наявність достатність правових підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 7000 грн. до 3000 грн.

При цьому судом позовні вимоги були задоволені частково на 83,89% з розрахунку: 7808,85 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 9308,85 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 83,89% (відсоток задоволених позовних вимог).

Отже з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Та сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки складає 2233,49 грн. з розрахунку: 2662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 83,89% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

А сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачки складає 2516,70 грн. з розрахунку: 3000 грн (сума витрат на правничу допомогу) х 83,89% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» (код ЄДРПОУ 42806643) заборгованість за кредитним договором №00-10230879 від 26.02.2025 в розмірі 7808 (сім тисяч вісімсот вісім) грн 85 коп, що складається із суми заборгованості за основною сумою боргу 5000 грн, суми заборгованості за відсотками 2209 грн., суми заборгованості за комісією 599,85 грн, а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2233 (дві тисячі двісті тридцять три) грн 49 (сорок дев`ять) коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2516 (дві тисячі п`ятсот шістнадцять) грн 70 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит», місцезнаходження: вул.Лєскова, буд.9, літ.А, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 42806643;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 20 жовтня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О. Афанасьєва