Decision № 140799291, 20.10.2026, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Київ справа № 320/1214/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка полягає в ненаданні позивачу відповіді та інформації по суті питань 1, 2 прохальної частини скарги № 173 від 08.06.2024 та невиконанні вимог 2, 3, 4, 4.1 скарги № 173 від 08.06.2024;

- зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути по суті скаргу позивача № 173 від 08.06.2024 відповідно до статті 40 Конституції України, статей 7, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян»;

- стягнути з відповідача Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 10 000 грн моральної шкоди завдану мені його протиправною бездіяльністю.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, суд ухвалою від 25.02.2025 позов залишив без руху.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025 скасовано ухвалу від 03.06.2025, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної її реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Скрипку І.М.

Ухвалою від 12.02.2026 адміністративну справу прийнято до провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що питання 1, 2 прохальної частини його скарги від 08.06.2024, поданої до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, взагалі не були розглянуті останнім.

Також вважає, що відповідач умисно та усвідомлено не виконав вимог, викладених у пунктах 3, 4 та 4.1 прохальної частини скарги, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

При цьому, позивач наголосив, що надання будь-якої відповіді на звернення ще не є підставою вважати, що звернення розглянуто, якщо така відповідь не містить обґрунтованих відповідей на питання, порушені у зверненні. На думку позивача, відповідач фактично приховав широкомасштабні та довготривалі протиправні дії слідчих, залишивши невирішеною цю нагальну і актуальну проблему, та, як наслідок, не виконав свої посадові обов`язки.

Окремо позивач зазначив, що така бездіяльність відповідача завдала йому моральної шкоди, оскільки в умовах позбавлення волі фактично позбавила його реального та ефективного механізму захисту порушених прав. Моральна шкода оцінюється позивачем в розмірі 10000 грн.

Від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній висловив заперечення проти позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність. Зазначив, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Вказує, що звернення розглянуте у встановленому порядку.

Крім того, зауважено, що відповідач не наділений повноваженнями безпосередньо вирішувати питання, порушені позивачем, оскільки його діяльність не підміняє компетенцію інших державних органів. У випадках, коли звернення стосувалися питань, що належать до повноважень інших органів, позивачу було надано відповідні роз`яснення або звернення направлено за належністю.

Відповідач також вважає, що відсутні підстави для визнання його бездіяльності протиправною, оскільки сам факт незгоди позивача зі змістом наданих відповідей не свідчить про порушення його прав. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності реального порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів саме діями або бездіяльністю Уповноваженого.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то на думку відповідача вона є безпідставною, оскільки позивачем не доведено ні факту завдання шкоди, ні її розміру, ні причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими негативними наслідками, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

08.06.2024 позивач звернувся до Секретаріату Уповноваженого з прав людини зі скаргою № 173 на дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного реагування та розгляду звернень трьох громадян стосовно бездіяльності уповноважених осіб органів поліції Сумської області, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами про кримінальні правопорушення, зволіканні з досудовим розслідуванням, а також незаконне закриття кримінальних проваджень, а саме: у зв`язку з розглядом звернень, на які надано відповіді у листах Секретаріату Уповноваженого № 26694.4C-13460.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 26691.4/1-13444.3/23/43.2 від 15.05.2023.

Просив:

1. Повідомити, чому щорічна доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2023 році не містить інформації з приводу вищезазначеного приховування правоохоронцями злочинів, чому Уповноважений відійшов від цих проблем і не працює над захистом прав потерпілих від злочинів, або з посиланням на докази довести, що зазначених проблем в Україні вже не існує, або назвати причини які унеможливили або перешкодили Уповноваженому висвітлити цю проблему і вчинити дії для її усунення.

2. Назвати прізвища і посади всіх працівників Уповноваженого з вини яких щорічна доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2023 році не містить інформації з приводу вищезазначеного приховування правоохоронцями злочинів та наявна очевидна бездіяльність Уповноваженого щодо захисту прав потерпілих від злочинів, та вчинити дії для притягнення винуватців до дисциплінарної відповідальності за проявлену бездіяльність, або назвати причини і докази, які виправдовують цю бездіяльність.

3. Невідкладно вчинити результативні дії для припинення масового і широкомасштабного свавілля, яке другий десяток років вчиняють слідчі поліції, прокуратури і Державного бюро розслідувань приховують злочини - необґрунтовано і протиправно відмовляються вносити до ЄРДР відомості про злочини, а після відкриття кримінальних проваджень припиняють будь які слідчі та процесуальні дії, або приймають штучні постанови про закриття цих кримінальних проваджень.

4. ОСОБА_2 , що чисельні скарги громадян свідчать про наявність загального і систематичного проблемного явища по приховуванню злочинів, і не є поодинокими випадками, які можна виправити зверненнями до слідчого судді.

4.1 Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_3 щодо проблеми приховування злочинів Сумськими поліцаями і прокурорами шляхом затягування слідства і службового підроблення - прийняття слідчими фіктивних і незаконних постанов про закриття кримінальних проваджень, та притягнути винуватця до дисциплінарної відповідальності і звільнити його з команди Уповноваженого, бо його дії по штампуванні пустих відписок не є захистом громадян.

У відповідь на скаргу, керівник Секретаріату І. Вервейко листом №39405.4К-21071.3/24/55 від 02.07.2024 повідомив ОСОБА_1 зокрема, що відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про звернення громадян» на заявника покладено обов`язок належним чином оформити звернення та долучити до нього наявні у громадянина (заявника) рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненнями раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду.

Крім того, згідно частини четвертої та частини п`ятої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

У зв`язку з цим, додатково повідомлено, що відносини представництва врегульовані Цивільним кодексом України, статтею 237 якого унормовано, що при поданні звернення в інтересах третіх осіб необхідно надавати копії документів, що посвідчують повноваження на представництво їхніх інтересів.

Окремо зауважено, що до скарги № 173 від 08.06.2024 (вхідний № К-21071.3/24 від 13.06.2024) не було надано документів, які уповноважували Колодяжного О.Б. представляти інтереси осіб, яким надавались відповіді листами Секретаріату Уповноваженого від № 26694.40-13460.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 26691.4/1-13444.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 27178.4X-13833.3/23/43.2 від 16.05.2023, що оскаржуються ним, а відтак звернення не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про звернення громадян».

Рекомендовано у подальшому під час звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, та їх посадових осіб врахувати наведену вище інформацію.

При цьому, з огляду на суть порушених у скарзі питань, проінформовано, що розгляд звернень громадян працівниками Секретаріату Уповноваженого полягає, зокрема, у встановленні факту порушення прав і свобод людини і громадянина чи його відсутності; поновленні права за можливості його поновити, вирішенні питання необхідності притягнення осіб до відповідальності; наданні роз`яснень.

Правовідносини, що виникають у зв`язку з поданням заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення; внесенням невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; оскарженням бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, регулюється нормами Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, положеннями статей 214, 303-307 цього Кодексу, а не Законом України «Про звернення громадян».

Звернуто увагу, що під час здійснення парламентського контролю Уповноважений не наділений правом перебирати на себе функції інших державних органів, у тому числі й органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме: вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами про кримінальні правопорушення, здійснювати досудове розслідування у кримінальних провадженнях, проводити службові розслідування та перевірки організації діяльності органів досудового розслідування при розгляді заяв про злочини і розслідуванні конкретних справ, на Уповноваженого не покладено виконання слідчих чи розшукових функцій, а також Уповноважений не наділений правом здійснювати представництво і захист інтересів осіб у кримінальному процесі. Отже, Уповноважений не має права втручатися в діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду, впливати на прийняття ними процесуальних рішень, проводити перевірки законності та обґрунтованості таких рішень, а також впливати на ці органи з метою прийняття того чи іншого рішення. Таким чином, Уповноважений не може підміняти орган до виключної компетенції (дискреційних повноважень) якого віднесено прийняття рішення з тих чи інших питань, оскільки такі дії виходили б за межі визначених йому законодавцем повноважень.

Лише слідчий суддя, до повноважень якого відповідно до статті 3 Кримінального процесуального кодексу України належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, може зобов`язати уповноважену особу (слідчого, дізнавача, прокурора) вчинити певні дії на стадії досудового розслідування.

Стосовно бачення ОСОБА_1 щодо проведення перевірок, зазначено, що повноваження Уповноваженого доповнюють існуючі засоби захисту конституційних прав, свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Водночас перевірка наявних відомостей та викладених фактів здійснюється у формі, що відповідає меті парламентського контролю.

Вказано, що при розгляді звернень працівники Секретаріату Уповноваженого керуються нормативно-правовими актами, що регулюють відповідну сферу правовідносин, а не вимогами, що їм суперечать, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Повідомлено, що діяльність Уповноваженого передусім спрямовано на поновлення права, у разі його порушення, та забезпечення належного рівня запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина. За таких обставин одним з аспектів незалежності Уповноваженого є неможливість впливати на здійснення ним своїх повноважень юридичними чи фізичними особами, а також самостійно обирати спосіб їх реалізації.

Підкреслено, що відповідно до частини другої статті 20 Закону № 776 Уповноважений не зобов`язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні. Отже, Уповноважений та особи, що діють від його імені та у межах його повноважень, не зобов`язані давати пояснення щодо прийнятих рішень, обсягу використаних способів поновлення прав та характеру реалізації визначених прав Уповноваженого.

Додатково зазначено, що оскільки Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб, обсяг та характер вжитих заходів при захисті прав людини і громадянина визначається Уповноваженим або особою, що діє від імені Уповноваженого при розгляді звернення, самостійно з урахуванням наявної інформації та у межах компетенції. Ураховуючи зазначене, ніхто не може давати вказівки або чинити тиск на Уповноваженого чи працівників Секретаріату Уповноваженого при обранні способу забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, пріоритетів під час здійснення парламентського контролю, а також щодо змісту щорічної доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Вважаючи дії відповідача щодо розгляду скарги протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 55 Конституції України).

За нормами статті 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 1 Закону України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (Закон №776/97-ВР).

За приписами частини першої статті 3 Закону №776/97-ВР метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, який здійснює Уповноважений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону № 776/97-ВР Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

За змістом частини першої статті 14 Закону №776/97-ВР Уповноважений зобов`язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.

Статтею 17 Закону №776/97-ВР унормовано, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі Закон № 393/96-ВР).

За нормами статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно із статтею 20 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 19 Закону №393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивач звернувся до Секретаріату Уповноваженого з прав людини зі скаргою № 173 на дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного реагування та розгляду звернень трьох громадян стосовно бездіяльності уповноважених осіб органів поліції Сумської області, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами про кримінальні правопорушення, зволіканні з досудовим розслідуванням, а також незаконне закриття кримінальних проваджень, а саме - у зв`язку з розглядом звернень, на які надано відповіді у листах Секретаріату Уповноваженого № 26694.4C-13460.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 26691.4/1-13444.3/23/43.2 від 15.05.2023.

За результатами розгляду вказаної скарги позивача відповідач листом від 02.07.2024 повідомив про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів реагування Уповноваженого відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

На думку позивача, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вчинив протиправну діяльність, не здійснивши дії, необхідні для захисту його порушених прав і свобод, обмежившись формальною відпискою.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що як зазначалось вище, частинами другою-п`ятою статті 17 Закону №776/97-ВР встановлено особливий порядок розгляду Уповноваженим звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах.

Отже, свою діяльність Уповноважений здійснює на підставі відомостей, отриманих як за зверненнями, так і за власною ініціативою. За наявності підстав відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини, в межах якого здійснює відповідні заходи щодо відновлення порушених прав.

Відтак, відкриття провадження Уповноваженим відбувається на розсуд останнього та не є законодавчо встановленим обов`язком Уповноваженого, виконання якого передбачається у разі надходження звернення громадян.

При цьому, відповідно до пункту 11 частини першої статті 13 Закону № 776/97-ВР Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів.

Таким чином, обсяг та характер вжитих заходів при захисті прав людини і громадянина визначається Уповноваженим самостійно.

Разом з тим, відповідно до статті 4 Закону № 776/97-ВР діяльність Уповноваженого лише доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Судом встановлено, що листом від 02.07.2024 керівник секретаріату, повідомив позивача, що до скарги № 173 від 08.06.2024 (вхідний № К-21071.3/24 від 13.06.2024) не було надано документів, які уповноважували його представляти інтереси осіб, яким надавались відповіді листами Секретаріату Уповноваженого від № 26694.4C-13460.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 26691.4/1-13444.3/23/43.2 від 15.05.2023, № 27178.4X-13833.3/23/43.2 від 16.05.2023, що оскаржуються ними, відтак звернення не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про звернення громадян».

При цьому відповідач у листі роз`яснив позивачу, що правовідносини, що виникають у зв`язку з поданням заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення; внесенням / невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; оскарженням бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, регулюється нормами Кримінального процесуального кодексу України, зокрема положеннями статей 214, 303-307 цього Кодексу, а не Законом України «Про звернення громадян». Звернуто увагу, що під час здійснення парламентського контролю Уповноважений не наділений правом перебирати на себе функції інших державних органів, у тому числі й органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Таке роз`яснення, на думку суду, не є ухиленням від розгляду звернення, а свідчить про надання позивачу інформації щодо належного способу захисту в разі, якщо він вважає, що його права порушено в межах досудового розслідування кримінальних справ.

Щодо доводів позивача про формальний характер відповіді, суд зазначає, що незгода заявника зі змістом відповіді не свідчить про її протиправність. Закон вимагає надання відповіді за результатами розгляду звернення, але не гарантує заявнику ухвалення саме того рішення, якого він бажає. У цій справі відповідь містить посилання на зміст звернення, оцінку наявності фактичних підстав для реагування, роз`яснення права повторного звернення з підтверджуючими матеріалами, а також роз`яснення можливості звернення до правоохоронних органів. Тому підстав вважати, що звернення позивача фактично не розглянуте, суд не вбачає.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відтак, необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, є з огляду на наведені положення статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому самому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповідей, наданих йому відповідачем.

Зазначене кореспондується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 № 814/2467/17, де суд зазначив, що: «той факт, що зміст роз`яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення».

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За положеннями статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За наслідками дослідження обставин справи, суд констатує недоведеність позивачем того, що спірними діями відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, а саме - не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про відмову у задоволені позову.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.