Court ruling № 140799209, 21.10.2026, Kyiv District Administrative Court

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

21 жовтня 2026 року 320/34114/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» до Головного Управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення,

встановив:

Представник ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного Управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, у якому просить суд:

-Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Київській області № 255400703, 25536/10-36-23-02, 255430703, 255390703, 255420703 від 01.06.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 8 190 583,91 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 постановлено відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» до Головного Управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Розгляд справи постановлено проводити суддею Вісьтак М. Я. одноособово у порядку загального позовного провадження.

19.10.2026 представник ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд забезпечити позов у справі № 320/34114/26 шляхом заборони ГУ ДПС у Київській обл. до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вчиняти подальші дії, спрямовані на примусове погашення за рахунок майна ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» податкового боргу, що виник у зв`язку з нарахуваннями за податковими повідомленнями-рішеннями № 255400703, № 25536/10-36-23-02, № 255430703, № 255390703 від 01.06.2026 та № 39859/10-36-07-03 від 11.08.2026, які оскаржуються в межах цієї справи, зокрема вчиняти дії щодо подальшого опису майна у податкову заставу. А також Забезпечити позов у справі № 320/34114/26 шляхом заборони ГУ ДПС у Київській обл. до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі вчиняти дії щодо примусової реалізації (продажу) автомобіля NISSAN LEAF, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , описаного актом від 15.10.2026 № 2648/10-36 13-06-24, у рахунок погашення зазначеного спірного податкового боргу.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України грошові зобов`язання, визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаються неузгодженими до набрання судовим рішенням законної сили. Водночас в інтегрованій картці платника податків відображено податковий борг у сумі 2 073 473,39 грн, а 15.10.2026 відповідач направив акт опису майна в податкову заставу щодо автомобіля NISSAN LEAF 2014 року випуску. На думку позивача, зазначені обставини свідчать про застосування майнових заходів до вирішення спору по суті та створюють ризик подальшого поширення обмежень на інше майно, оскільки вартість автомобіля становить 305 456,22 грн і є меншою за відображену суму боргу. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист його прав, а подальше задоволення позову саме по собі не забезпечить автоматичного відновлення становища, яке існувало до застосування відповідних заходів. Посилаючись на частину другу статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України та правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 31.03.2021 у справі № 560/6068/20 та від 21.05.2025 у справі № 320/28579/24, позивач наголошує на необхідності застосування співмірного й адекватного заходу забезпечення позову. На його переконання, тимчасова заборона реалізації описаного автомобіля спрямована на збереження наявного становища до вирішення спору по суті та не передбачає попереднього вирішення питання про правомірність податкових нарахувань.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної заяви 19.10.2026 визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Статтею 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Приписами пунктів 2, 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Отже, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Окрім цього, суд наголошує, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17.

За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду даної адміністративної справи є оскарження податкових повідомлень-рішень Головного Управління ДПС у Київській області № 255400703, 25536/10-36-23-02, 255430703, 255390703, 255420703 від 01.06.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 8 190 583,91 грн.

В обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення визначають грошові зобов`язання, які відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України вважаються неузгодженими до набрання судовим рішенням законної сили. Водночас відповідач відобразив в інтегрованій картці платника податковий борг у сумі 2 073 473,39 грн та вжив заходів щодо опису автомобіля позивача в податкову заставу. На думку позивача, це створює ризик подальшого поширення майнових обмежень на інше майно та може істотно ускладнити ефективний захист його прав. Посилаючись на частину другу статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України та правові висновки Верховного Суду щодо співмірності й адекватності заходів забезпечення позову, позивач вважає необхідною тимчасову заборону реалізації описаного автомобіля до вирішення спору по суті.

Розглядати заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що існує реальна загроза істотного ускладнення виконання чи невиконання рішення суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Так, за змістом підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Приписами абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Аналіз наведених норм вказує, що оскарження платником податків податкового-повідомлення рішення до суду призводить до неузгодження визначеного ним грошового зобов`язання та, як наслідок, до неможливості вчинення податковим органом дій, спрямованих стягнення грошового зобов`язання, визначеного таким податковим повідомленням-рішенням, а також нарахування штрафних санкцій та пені на його підставі.

Водночас сам факт оскарження податкових повідомлень-рішень у судовому порядку та неузгодженість визначених ними грошових зобов`язань не свідчать автоматично про наявність очевидних ознак протиправності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу. Встановлення правомірності спірних податкових нарахувань та дій відповідача, вчинених у зв`язку з їх обліком і погашенням, потребує дослідження обставин справи та оцінки відповідних доказів під час розгляду спору по суті.

При цьому заявлені позивачем заходи забезпечення позову передбачають заборону відповідачу вчиняти подальші дії, спрямовані на примусове погашення за рахунок майна податкового боргу, що виник у зв`язку зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, зокрема здійснювати подальший опис майна в податкову заставу та примусову реалізацію автомобіля NISSAN LEAF, 2014 року випуску. Однак застосування таких заходів у запропонований спосіб потребує встановлення обставин, які б свідчили про очевидну протиправність відповідних рішень або дій відповідача та порушення ними прав позивача, що не може ґрунтуватися виключно на доводах про судове оскарження податкових повідомлень-рішень.

Отже, наведені позивачем обставини самі по собі не підтверджують наявності передбаченої пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для забезпечення позову. Вирішення питання про правомірність дій контролюючого органу щодо обліку податкового боргу, опису майна в податкову заставу та вжиття заходів до його примусової реалізації потребує дослідження відповідних правовідносин під час розгляду справи по суті.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову ТОВ «БІЛИЙ ЦВІТ» до Головного Управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відмовити.

Копію ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову надіслати заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вісьтак М.Я.