Decision № 140797659, 19.10.2026, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/30899/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами. Ця заборонена дискримінація полягає у відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон у країну, з якою не укладено міжнародного договору, та у виникненні внаслідок застосування правових норм Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, менш сприятливих умов і становища для громадян України, які постійно проживають в Ізраїлі, з огляду на об`єктивну неможливість виконати вимоги Порядку щодо подання заяви через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до УПФУ чи банку на території України, що, у поєднанні з відмовою у визнанні альтернативних способів подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, зокрема через уповноважених адвокатів, осіб за довіреністю або шляхом надсилання заяви з нотаріально засвідченим і легалізованим (апостильованим) підписом пенсіонера, призводить до фактичного позбавлення їх конституційного права на отримання пенсії в порівнянні з іншими громадянами України, та створює ситуацію, за якої представники дискримінованої групи, на відміну від інших пенсіонерів, змушені витрачати значні зусилля, час і кошти на звернення до суду з вимогами визнати протиправними дії, рішення та бездіяльність органів Пенсійного фонду.

-зобов`язати Відповідача вжити позитивні дії:

1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

2) вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що «Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена.»;

3) здійснювати виплату поточної пенсії Позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК»;

4) нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» компенсацію за майнову шкоду;

5) здійснити виплату пенсії Позивача, яку позивач, відповідно до рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі № 160/9458/21 мав поновити з 07.10.2009 року, на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», за винятком виплаченої майнової шкоди, з урахуванням компенсації втрати частини доходів;

6) нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п`ятдесят тисяч) грн.

7) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 по досягненні пенсійного віку та наявності 42 років страхового стажу була призначена пенсія за віком. 16.06.1999 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, внаслідок чого виплата пенсії була припинена. З метою реалізації свого права на поновлення виплати пенсії позивач через свого представника звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати їй пенсії з 07.10.2009, однак відповідач відмовив у поновленні пенсії, що зумовило звернення до суду. 06.08.2021 Дніпропетровським окружним адміністративним судом було винесено рішення у адміністративній справі №160/9458/21, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити виплату відповідної пенсії. Представник позивача неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати рішення суду. У відповідь на чергове звернення її представника від 21.06.2024 відповідач у листі від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24 повідомив, що позивач не перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та запитувана архівна пенсійна справа ОСОБА_1 на адресу управління не надходила. За переконання позивача, відповідачем вчиняються систематичні дискримінаційні дії щодо позивача, що виражені в невиконанні судового рішення, не здійсненні виплати пенсії на банківській рахунок, відкритий в АТ «Акцент-Банк», мотивуючи відмову тим, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках позивач має особисто подати заяву про виплату пенсії відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596. Через таке дискримінаційне ставлення відповідачем спричинено позивачу моральну шкоду у вигляді страждань і принижень. Страх втрати майна пенсії в належному розмірі, а також постійне занепокоєння з цього приводу, тривала невизначеність та несправедливість ситуації, принижують позивача, призводять до стресу, розчарування та негативних переживань. У зв`язку з викладеним, позивач просить задовольнити позовні вимоги, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.161 КАС України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у розмірі 968,96 грн., сплаченого в установленому порядку, або доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

14.11.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку.

Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку, суд дійшов висновку про його необґрунтованість та наявність підстав для повернення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Вадима Меламеда про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 скасовано, справу направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

05.05.2026 адміністративна справа №160/30899/25 надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 02.04.2026 зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом є передчасними, оскільки суд першої інстанції зазначивши «що позивач є обізнаною про порушення своїх прав та інтересів з моменту отримання листа відповідача від 19.07.2024 року», не встановив день, коли ОСОБА_1 отримала зазначене рішення відповідача та дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та в оскарженій ухвалі не зазначив дату з якої для позивача розпочався строк звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30899/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); докази надіслання/вручення позивачу та/або її представнику Меламеду Вадиму листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24 на звернення ВЕБ-04001-Ф-С-24-105931 від 21.06.2024.

В ухвалі від 11.05.2026 судом також зазначено, що приймаючи до уваги висновки суду апеляційної інстанції, суд станом на час відкриття провадження у справі не вбачає можливим вирішити питання про відсутність порушень з боку позивача щодо строку звернення до суду із цим позовом. Таке питання буде розглянуто судом з отриманням від відповідача додаткових доказів.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

30.06.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову. В обґрунтування свої позиції відповідач зазначає наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі № 160/9458/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити виплату відповідної пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі № 160/9458/21 Головним управлінням поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Доплата ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 31.12.2025 становить 97013,61 грн, яка нарахована на додаткову відомість січня 2026 року. Пенсія за період з 01.01.2026 по 31.01.2026 у розмірі 498,00 грн нарахована на основну відомість січня 2026 року. Пенсійні виплати нараховані на банківську установу АТ «Ощадбанк» з датою виплати - 24 число. Сума пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 31.12.2025 виплачена в січні 2026 року. Тому вимоги щодо здійснення виплати недоотриманої пенсії з 07.10.2009 є безпідставними. Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, то ця вимога є передчасно відповідно до статті 5 КАС України. Щодо нарахування та виплати позивачу на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Акцент Банк», компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000,00 грн та компенсації за майнову шкоду, відповідачем вказано, що позивачем не доведено заподіяної моральної шкоди та майнової шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю Головного управління. За вказаних обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставним, просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.

01.07.2026 та 02.07.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання ухвали суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху після відкриття провадження та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із цим позовом та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.

17.07.2026 від представника позивача адвоката Меламеда Вадима надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 заяву представника позивача адвоката Меламеда Вадима про усунення недоліків задоволено. Визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду із цим позовом у адміністративній справі №160/30899/25.

Цією ж ухвалою суду продовжено розгляд адміністративної справи №160/30899/25.

12.08.2026 представником позивача адвокатом Вадимом Меламедом подана відповідь на відзив, в якій зазначає непогодження з доводами відповідача, оскільки викладена відповідачем позиція не спростовує суті позову. Відповідач визнає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 поновив виплату пенсії позивачці з 07.10.2009, при цьому сума доплати за період з 07.10.2009 по 31.12.2025 склала лише 97013,61 грн, а поточна пенсія позивачки - 498,00 грн на місяць. Таким чином, відповідач власноруч зафіксував розмір «пенсії», який не витримує жодної правової перевірки. Нарахована сума 498,00 грн не є «пенсія відповідно до положень Закону №1058-IV. Рішенням суду від 06.08.2021 зобов`язано здійснити виплату саме пенсії у правовому розумінні цього слова, і воно залишається невиконаним. Щодо виплати пенсії на визначений позивачкою банківський рахунок, то вимога особистого звернення пенсіонера до органу ПФУ в межах України та посилання на Порядок №1596 і пункт 1.1 Порядку №22-1 є безпідставною. Особиста присутність пенсіонера чинним законодавством не вимагається.

Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на відповідь позивача.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданого 24 грудня 2019 року, з 16 червня 1999 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

У позовній заяві представником позивача зазначено, що після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю їй припинено виплату пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.04.2021 №13314-8275/М-01/8-0400/21 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити виплату відповідної пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 набрало законної сили 07.09.2021.

21.06.2024 представник позивача адвокат Меламед В.Б. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в інтересах ОСОБА_1 із заявою №ВЕБ-04001-Ф-С-24-105931, в якій просив добровільно виконати рішення суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 та перерахувати пенсію на визначений у додатках банківський рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 в банківській установі АТ «Акцент-банк», рахунок одержувача: НОМЕР_1 .

До заяви додано: 1.засвідчена копія рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21; 2. апостильована та нотаріально завірена заява про виплату пенсії на визначений банківський рахунок з довіреністю; 3.апостильована нотаріально завірене підтвердження про знаходження особи в живих; 4.ордер на надання правової допомоги; 5. належним чином завірена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Листом від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24 відповідач повідомив, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 по справі №160/9458/21 було направлено запити щодо розшуку архівної пенсійної справи ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 17.12.2021 №0400-010307-9/167396 та до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 17.12.2021 №0400-010307-6/167159. Архівна пенсійна справа ОСОБА_1 із зазначених управлінь не надходила.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

У статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

За змістом статті 51 Закону №1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 07.02.2014.

Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14.02.2019 у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У подальшому, Верховний Суд неодноразово підтверджував вказану позицію, зокрема в постановах від 13.06.2019 у справі №204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30.09.2019 у справі №475/164/17, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18 та від 30.09.2021 у справі №540/4060/20.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1 у редакції чинній на дату подання заяви від 21.06.2024), заява про перерахунок, поновлення пенсії (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку №22-1 заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596 в редакції чинній на дату подання заяви від 21.06.2024).

Відповідно до пункту 1 Порядку №1569 цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі - органи Пенсійного фонду України) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Уповноваженими банками, згідно з пунктом 2 Порядку №1596, є банки, визначені відповідно до Порядку відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1231.

Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків) (пункт 4 Порядку №1596).

Відповідно до пункту 6 Порядку №1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

За змістом пункту 9 Порядку №1596 між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України (пункт 10 Порядку №1596).

Відповідно до пункту 12 Порядку №1596 органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів (пункт 13 Порядку №1596).

Згідно із положенням пункту 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Зарахування сум пенсій та грошової допомоги уповноваженими банками на поточні рахунки одержувачів проводиться не пізніше наступного операційного дня після надходження відповідних сум від Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення (пункт 15 Порядку №1596).

Отже, норми статті 47 Закону №1058-ІV визначають можливість виплати пенсії через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, при цьому пунктом 6 Порядку №1596 визначено, що пенсіонери самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

На сайті Міністерства фінансів України за посиланням: https://mof.gov.ua/uk/upovnovazheni-banki-shhodo-obslugovuvannja-zarplatnih-proektiv наведено перелік уповноважених банків, через які може здійснюватися виплата пенсій, серед переліку уповноважених банків є також АТ «А-Банк» - Акціонерне товариство «Акцент-банк». Отже, АТ «А-Банк» є уповноваженим банком, якому надано право виплати пенсії пенсіонерам, через відкритий в ньому поточний рахунок.

У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.06.2024 представником позивача адвокатом Меламедом В.Б. подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву в інтересах ОСОБА_1 (№ВЕБ-04001-Ф-С-24-105931), в якій просив добровільно виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 та перерахувати пенсію на визначений у додатках банківський рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 в банківській установі АТ «Акцент-банк», рахунок одержувача: НОМЕР_1 .

Отже, подана заява від 21.06.2024 стосувалась виплати пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21.

Обґрунтовуючи протиправну бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах, позивачем зазначено, що відповідач відмовляється здійснювати виплату належної ОСОБА_1 пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 на вказаний у заяві від 21.06.2024 банківський рахунок в АТ «Акцент-банк», посилаючись на необхідність особистого подання вказаної заяви позивачем.

Однак, такі доводи сторони позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними.

Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача у виплаті пенсії позивачу саме на вказаний банківський рахунок в АТ «Акцент-банк», а лист від 19.07.2024 №41377-28783/М-01/8-0400/24, на який посилається представник позивача в позовній заяві, містить лише відповідь відповідача щодо стану виконання відповідачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21, тож зауваження представника позивача в цій частині цілком безпідставні, позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності відмови відповідача здійснювати виплату пенсії з підстав, вказаних позивачем.

Поряд з цим, судом установлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, в рамках судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до положень Закону № 1058-ІV та нараховано ОСОБА_1 доплату за період з 07.10.2009 по 31.12.2025, яка склала 97013,61 грн. та яку нарахована на додаткову відомість січня 2026 року на банківську установу АТ «Ощадбанк» з датою виплати - 24 число; поточні пенсійні виплати (починаючи з січня 2026 року) у розмірі 498,00 грн. нараховані на банківську відомість, дата виплати - 24 число місяця.

Отже, нарахування доплати за вказаним рішенням суду відбулось через банківську установу АТ «Ощадбанк» на підставі додаткової відомості січня 2026 року з датою виплати - 24 число.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 160/9458/21 (залишеної без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.08.2026) прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010904-8/68393 від 14.04.2026 про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 в справі №160/9458/21, а отже вказаним судовим рішенням у справі № 160/9458/21 визнано виконання відповідачем рішення суду в повному обсязі.

При цьому, в ухвалі від 01.05.2026 у справі № 160/9458/21 установлено, що від банківської установи АТ «Ощадбанк» не надходила інформація щодо повернення грошових коштів у розмірі 97013,61 грн., що дає підстави стверджувати про отримання позивачем нарахованої суми доплати за рішенням суду.

Суд зазначає, що позивачем фактично не заперечено отримання нарахованої на виконання рішення суду у справі № 160/9458/21 пенсії через банківську установу АТ «Ощадбанк».

Водночас, відповідачем не обґрунтовано здійснення вказаної виплати пенсії на виконання рішення суду саме через установу АТ «Ощадбанк», а не на вказаний у заяві від 21.06.2024 банківський рахунок в АТ «Акцент-банк», попри те, що така заява представника позивача була в наявності у відповідача, а рішення про відмову у виплаті пенсії на вказаний банківський рахунок в АТ «Акцент-банк» відповідачем не приймалось.

Отже, у спірних правовідносинах, що склались, відповідачем не відмовлено у виплаті пенсії на виконання рішення суду у справі № 160/9458/21 на вказаний у заяві від 21.06.2024 банківський рахунок в АТ «Акцент-банк», а здійснено таку виплату через банківську установу АТ «Ощадбанк», отримання якої не заперечено позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення виплати позивачу пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 на вказаний у заяві від 21.06.2024 банківський рахунок, відкритий в АТ «Акцент-банк».

Водночас, зважаючи, що суми пенсії, нараховані на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21, фактично виплачені позивачу, про що відсутній спір між сторонами, правові підстави для зобов`язання відповідача повторно здійснити їх виплату, хоч і на інший банківський рахунок, відсутні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Зауваження сторони позивача про те, що розмір розрахованої на виконання рішення суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 пенсії не є належним, суд не приймає, оскільки питання розрахунку розміру пенсії не є предметом спору у цій справі.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Акцент-банк», суд зазначає наступне.

Як слідує зі змісту позовної заяви, заявлені позовні вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходів на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 пов`язані із затримкою виплати пенсії на виконання рішення суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21.

Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, в межах адміністративної справи №160/8584/26 розглядалось питання щодо не здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів ОСОБА_1 , нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 31.12.2025 року та виплачених у січні 2026 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі №160/8584/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 31.12.2025 року та виплачених у січні 2026 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача в сумі 498,00 грн, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 31.12.2025 року та виплачених разом із затримкою у січні 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку № 159.

Станом на час розгляду цієї справи відсутні відомості щодо набрання вказаним судовим рішенням законної сили, як відсутні і докази щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача в сумі 498,00 грн, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 31.12.2025 року та виплачених разом із затримкою у січні 2026 року, вчинених на виконання судового рішення у справі №№160/8584/26.

За таких обставин, відсутні правові підстави вважати, що відповідачем допущена бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходів на визначений позивачем банківський рахунок № НОМЕР_1 , яку стверджує позивач, тому позовні вимоги цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Суд зазначає, в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише реально порушені права, захист непорушених прав суперечить завданню адміністративного судочинства та не узгоджується з його принципами.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату поточної пенсії на визначений банківський рахунок № НОМЕР_1 , суд звертає увагу, що така вимога не містить чіткого часового проміжку, протягом якого вже відбулось порушення прав позивача, яке підлягає відновленню у межах цієї справи.

Указана вимога фактично спрямована на майбутнє для захисту прав позивача від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому та сформульована без урахування вірогідної зміни правового регулювання спірних правовідносин. Водночас, убезпечення в майбутньому порушення прав не узгоджуються із завданням адміністративного судочинства, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Поряд з цим, зважаючи, що станом на час звернення до суду із цією позовною заявою (27.10.2025) не було виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21, в т.ч. щодо поновлення позивачу виплати пенсії, то відсутні підстави вважати, що права позивача в частині виплати поточної пенсії на визначений в заяві від 21.06.2024 станом час звернення до суду (27.10.2025) були порушеними.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22 вказав, що при вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права на момент звернення до суду чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог в частині припинення дискримінації у відношенні до позивача, суд зазначає наступне.

Загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації, встановлені статтею 24 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини 1 статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 07.07.2004 у справі №14-рп/2004, вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.

У контексті вказаного питання, суд вважає за необхідне зазначити, що однаковий підхід до визначення порядку призначення пенсії, переведення з одного на інший вид пенсії, поновлення раніше призначеної пенсії, виплати пенсії на визначений розрахунковий рахунок (в частині порядку подання необхідних документів) відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (ч. 2 ст. 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14) та Кодексу адміністративного судочинства України (п. 7 ч. 2 ст. 2).

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі Вілліс проти Сполученого Королівства (Willis v. the United Kingdom), заява №36042/97, рішення у справі Пічкур проти України від 07.11.2013 заява №10441/06).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21.02.1997 у справі Ван Раалте проти Нідерландів (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

Прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, переведення з одного виду на інший або поновлення раніше призначеної пенсії само собою не може бути ознакою дискримінації або зловживання дискреційними повноваженнями, водночас таке рішення може бути предметом перевірки під час розгляду справи адміністративним на відповідність критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме чи прийняте таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

З огляду за обсяг наданих стороною позивача доказів суд не встановив, що до позивача, яка виїхала для проживання до держави Ізраїль, застосовані інші правила чи процедури, порівняно з особами пенсійного віку, які виїхали на постійне проживання до інших країн.

За наведених обставин, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації майнової шкоди, суд зазначає наступне.

Як слідує зі змісту позовної заяви, майнова шкода обґрунтована стороною позивача з посиланням на статтю 1192 ЦК України.

З цього приводу суд зазначає, що відшкодування шкоди, передбачене Главою 82 ЦК України, стосується випадків, коли шкода завдається заподіювачем, який не перебуває з потерпілим у певних правовідносинах, передбачених законом, та відноситься до так званих позадоговірних деліктних зобов`язань.

Відповідно до частини першої та другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте, між сторонами деліктні зобов`язання відсутні, оскільки спірні правовідносини врегульовані законодавством про державне пенсійне страхування, зокрема, Законом № 1058-IV, за яким відповідач є страховиком, а позивач застрахованою особою.

Відповідно, протиправне припинення виплати пенсії з не може відноситись до позадоговірної шкоди чи збитків в розумінні цивільного права, тому вимоги про відшкодування збитків не можуть бути задоволені через неналежний в даному випадку спосіб судового захисту порушеного права. Крім того, право на поновлення нарахування та виплати пенсії з 07.10.2009 та її фактичне отримання позивачем захищено судом за результатами розгляду адміністративної справи №160/9458/21.

Щодо позовних вимог в частині компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як слідує зі змісту позовної заяви, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує копією «висновку спеціаліста-психолога». Однак, слід зазначити, що судом у цій справі не призначався спеціаліст, а матеріали справи не містять відомостей про наявність оригіналу висновку психолога.

Вирішуючи по суті спір у зазначеній частині позовних вимог, суд вказує, що вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються переважно на дискримінації за національною ознакою. Разом з цим, суд не встановив ознак дискримінації в межах спірних правовідносин.

Суд зазначає, що для виплати моральної шкоди недостатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання моральної шкоди має бути доведено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати моральної шкоди.

Наведені стороною позивача системні проблеми пенсійного забезпечення виходять за межі предмету розгляду у цій адміністративній справі. Так само, як і посилання на неналежне нормативне регулювання спірних відносин не може підлягати оцінці в межах цього адміністративного спору, оскільки оскарження нормативно-правових актів відбувається у чітко визначеному процесуальному порядку.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання (частина шоста статті 382 КАС України).

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту (частина перша статті 382-3 КАС України).

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (частина третя та четверта статті 382-3 КАС України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Однак, стороною позивачем у позовній заяві не наведено аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надано доказів на підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення клопотання сторони позивача щодо встановлення судового контролю про виконання судового рішення у цій справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в сумі 484,48 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 у справі №160/9458/21 на вказаний у заяві від 21.06.2024 банківський рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві «Акцент-банк».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова