Decision № 140792972, 16.10.2026, Commercial Court of Chernivtsi Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

16 жовтня 2026 рокуСправа № 926/3970/22Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/3970/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144)

про стягнення заборгованості в сумі 1 288 227 463,13 грн

За участі представників:

Від позивача: Овчарук О.О. адвокат (дов.№154 від 30.12.2025р.)

Від відповідача: Коробейник А.В. адвокат (дов.№Др-22-12/25 від 22.12.2025р.)

Технічна фіксація судових засідань здійснюється за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-ЧернЗ від 30.09.2021 року на загальну суму 771 763 180,62 грн з яких: основна заборгованість в сумі 520 549 998,22 грн, пені в сумі 67 058 436,74 грн, 3% річних в сумі 6 415 627,89 грн, інфляційних втрат в сумі 35 739 195,51 грн, штраф в сумі 141 999 922,26 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та ТОВ Чернівцігаз Збут укладено рамковий договір купівлі-продажу природнього газу №2рд_БГр-Черн3 від 30.09.2021 року, згідно якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю природній газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним індивідуальним договором та рамковим договором.

На виконання умов договору, постачальник за період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року поставив природній газ за який покупець розрахувався частково, у зв`язку із чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 520 549 998,22 грн.

В наслідок несплати заборгованості за поставлений товар, позивач скористався своїм правом та нарахував пеню в сумі 67 058 436,74 грн за період з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року, 3% річних в сумі 6 415 627,89 грн за період з 16.12.2021 року по 31.07.2022 року, інфляційні втрати в сумі 35 739 195,51 грн за період з 01.03.2022 року по 31.07.2022 року та штраф в сумі 141 999 922,26 грн, які просить стягнути в судовому порядку.

25.10.2022 року позовні матеріали зареєстровані відділом документального забезпечення та аналітичної роботи Господарського суду Чернівецької області за вх.№3970.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справу №926/3970/22 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 26.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, яке призначено на 17.11.2022 року.

10.11.2022 року представником відповідача ТОВ "Чернівцігаз Збут" подано відзив на позовну заяву (вх.№4361), в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог посилаючись на те, що постачальник отримує грошовий ресурс для розрахунку з продавцем природнього газу лише після здійснення споживачами природнього газу повних розрахунків за весь обсяг спожитого газу, у зв`язку із чим розрахунок перед позивачем проводиться шляхом договірного списання банком коштів; звернення позивача з даним позовом є передчасним; позивачем не виконано належним чином умови договору, так як поставлено товар неналежної якості; позивачем не проведено перерахунок обсягів газу який передано відповідачу у зв`язку із недотриманням параметрів якості газу; нарахована неустойка є неправомірною, а відтак, позовні вимоги є безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню (т.1 а.с.98-170).

Ухвалою суду від 17.11.2022 року відкладено розгляд справи на 02.12.2022 року.

22.11.2022 року представником позивача подано відповідь на відзив (вх.№.4570), в якому заперечує щодо аргументів відповідача посилаючись на те, що вони є безпідставними, необґрунтованими, так як договірне списання не обмежує відповідача у можливості виконати свої зобов`язання за договором щодо оплати природнього газу; існування різниці в кількості поставленого газу відповідачем не доведене; за якість поставленого газу несе відповідальність ТОВ Оператор газорозподільних систем України, а не відповідач; нарахування неустойки є правомірним та відсутні виключні обставини для її зменшення (т.1 а.с.189-197).

28.11.2022 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№4666) (т.1 а.с.198-214).

У судовому засіданні 02.12.2022 року оголошено перерву до 16.12.2022 року.

16.12.2022 року представник відповідача подав заяву про долучення додаткових доказів (вх.№5087), та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№5090) (т.1 а.с.219-223, 224-230).

Ухвалою суду від 16.12.2022 року продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.12.2022 року.

Ухвалою суду від 29.12.2022 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі 926/4241/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" до відповідачів: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернівцігаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газорозподільної системи України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зобов`язання відповідачів безоплатно усунути недоліки товару (природного газу), шляхом коригування в бік зменшення обсягів переданого природного газу ТОВ "Чернівцігаз Збут" за Рамковим договором купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-Черн3 від 30.09.2021 року та Індивідуальним договором № БГр-21/22-ЧернЗ від 30.09.2021 року, зазначених в комерційних актах приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду про зупинення провадження у справі позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишено без змін ухвалу суду від 29.12.2022 року про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі №926/4241/22 (т.2 а.с.73-80).

27.07.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження.

За клопотанням позивача, суд, ухвалою від 04.08.2026 року, поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 17.08.2026 року.

Ухвалою суду від 05.08.2026 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Ухвалою суду від 17.08.2026 року відкладено підготовче засідання на 31.08.2026 року та задоволено заяву представника відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду (вх.№3970 від 11.08.2026 року).

27.08.2026 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх.№3476), в якій просить, у зв`язку з частковим погашенням суми основного боргу, зменшити розмір основної заборгованості до 516 079 544,92 грн, та збільшити позовні вимоги до 1 288 227 463,13 грн з перерахуванням сум нарахованих пені, 3% річних та інфляційних за період з жовтня 2021 року по липень 2026 року, а відтак просить стягнути з відповідача на його користь основну суму заборгованості в сумі 516 079 544,92 грн, пеню в сумі 284 184 906,81 грн за періоди з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року та з 28.08.2025 року по 31.07.2026 року, інфляційні в сумі 277 586 975,44 грн за період з 01.03.2022 року по 31.07.2026 року та 3% річних в сумі 68 376 113,70 грн за період з 16.12.2021 року по 31.07.2026 року та штраф в сумі 141 999 922,26 грн (т.3 а.с.35-83).

Ухвалою суду від 31.08.2026 року відкладено підготовче засідання на 14.09.2026 року та залишено заяву ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про збільшення розміру позовних вимог без руху.

07.09.2026 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№3587), у зв`язку із чим, ухвалою суду від 07.09.2026 року задоволено заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних та зменшено позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, а відтак подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням такої заяви, а саме: про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 288 227 463,13 грн, з яких: основна заборгованість в сумі 516 079 544,92 грн, пеня в сумі 284 184 906,81 грн, штраф в сумі 141 999 922,26 грн, інфляційні в сумі 277 586 975,44 грн та 3% річних в сумі 68 376 113,70 грн.

14.09.2026 року від представника відповідача надійшили письмові пояснення стосовно позовних вимог, в яких наполягає на застосуванні до нього положень розділу 7 Рамкового договору, яким встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), такими обставинами на думку відповідача, є введення воєного стану в Україні. Відповідач повідомив позивача про такі обставини листом від 01.03.2022 року та надав довідку Торгово-промислової палати України, яким засвідчено форс-мажорні обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення. Також відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№3653), в яких посилається на те, що розмір штрафних санкцій перевищує суму основного боргу на 94%, таке нарахування є обтяжливими обставинами для господарської діяльності відповідача, а відтак, просить зменшити їх розмір (т.3 а.с.102-119).

Ухвалою суду від 14.09.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 02.10.2026 року.

До початку розгляду справи по суті, 16.09.2026 року від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№4427), в яких просить вимоги про стягнення пені, що заявлена/обрахована в заяві про збільшення позовних вимог з перевищенням 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у відповідності до вимог ст.231 ГК України, який втратив свою чинність, відмовити у зв`язку із безпідставністю їх нарахування (т.3 а.с.129-135).

Від представника позивача 01.10.2026 року (до початку розгляду справи по суті) надійшли письмові пояснення (вх.№4665) щодо нарахування пені, в яких вказує, що пеня нарахована правомірно, у зв`язку з тим, що сума основного боргу є досить великою, а період прострочення тривалим, сума не є надмірно великою, у позивача також є свої зобов`язання перед контрагентами а тому заперечує проти задоволення заяви про зменшення розміру штрафних санкцій (т.3 а.с.136-143).

У зв`язку із браком часу, в судовому засіданні 02.10.2026 року, до початку судових дебатів, оголошено перерву на 16.10.2026 року.

09.10.2026 року від позивача надійшла заява про заміну представника та про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№4792), яка задоволена ухвалою суду від 12.10.2026 року.

У судовому засіданні 16.10.2026 року представник позивача свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В свою чергу, представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а в разі їх задоволення просила врахувати заяву про зменшення штрафних санкцій.

Під час розгляду справи по суті, судом встановлено, що у ТОВ Чернівцігаз Збут змінилася юридична адреса, а саме: з 58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А на 49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144, про що представник відповідача зазначав у своїх письмових поясненнях.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням ЄДР за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості ЄДР, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Судом встановлено, що станом на день відкриття провадження у справі (ухвала від 26.10.2022 року) відповідач - ТОВ Чернівцігаз Збут з кодом ЄДРПОУ 39584988 знаходився за адресою: 58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто підсудність справи до Господарського суду Чернівецької області була визначена вірно, проте під час розгляду справи відповідач змінив місцезнаходження на 49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144.

За умовами ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Пунктом 12 постанови Верховного Суду від 06.10.2022 року у справі №910/18692/21 зазначено, що сама лише зміна найменування юридичної особи, її місцезнаходження не означають її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

У відповідності до вимог ч.2 ст.31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи вище викладене суд дійшов висновку за необхідно замінити адресу відповідача з 58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А на дійсну 49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст.13, 14, 74 ГПК України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти цього кримінального обвинувачення.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням вищевикладеного, справа розглянута в межах розумних строків.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чернівцігаз Збут (далі покупець) укладено рамковий договір купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-Черн3 від 30.09.2021 року (далі рамковий договір), який регулює відносини щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується Індивідуальний договір (п.1.1 рамкового договору) (т.1 а.с.23-33).

Пунктом 1.3 рамкового договору визначено, що умовами індивідуального договору визначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, періоди поставки, порядок оплати, пункт поставки та інші умови визначені згідно з цим договором. У разі, якщо інше не передбачено умовами індивідуального договору, застосовуються положення цього ромового договору.

Продавець передає покупцеві природній газ у порядку та на умовах, визначених в індивідуальному договорі. Перехід права власності на природній газ відбувається на умовах передбачених цим договором, якщо інше не передбачено індивідуальним договором. Передача договірного обсягу газу здійснюється протягом кожного періоду поставки узгодженого сторонами в індивідуальному договорі (п.п.3.1, 3.2 рамкового договору).

Пунктами 4.1, 4.1 рамкового договору встановлено, що загальна вартість цього договору не може перевищувати 1 645 014 000,00 грн, включаючи ПДВ. Продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем та покупцем на умовах індивідуального договору.

Покупець, згідно п.5.1.1 рамкового договору, має право на отримання газу в обсягах, визначених індивідуальним договором, за умови належного виконання своїх зобов`язань, у тому числі здійснення повного розрахунку, надання забезпечення в порядку, передбаченому договором та індивідуальним договором.

У відповідності п.5.2.2 рамкового договору, покупець зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату газу, надання забезпечення згідно з умовами договору та індивідуального договору.

Продавець має право отримувати від покупця своєчасну оплату за природній газ відповідно до умов договору та індивідуального договору (п.5.3.1 рамкового договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України, рамковим договором та індивідуальним договором (п.6.1 рамкового договору).

Відповідно до п.6.3 рамкового договору, за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природній газ, визначених договором та/або індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природній газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.

У відповідності до вимог розділу 7 рамкового договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під обставинами непереборної сили сторони розуміють обставини, що мають надзвичайний та невідворотній характер, які виникли після укладення договору та виключають або частково унеможливлюють належне виконання цього договору. Настання таких обставин не залежить від волі та бажання сторін.

Сторона, яка опинилась під впливом дії обставин непереборної сили зобов`язана негайно (без затримки, в максимально короткий термін) як тільки стане відомо про можливість їх настання, настання чи припинення повідомити про це іншу сторону будь-якими припустимими засобами з наступним протягом 3 (трьох) робочих днів письмовим повідомленням (п.7.3 рамкового договору).

Згідно положень п.7.5 рамкового договору, строк виконання зобов`язань автоматично відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

Цей договір, згідно п.9.1 рамкового договору, набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, але не раніше з дати приєднання покупця до договору про утворення балансуючої групи, згідно з яким продавець є стороною, відповідальною за добовий небаланс групи, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі газу покупцю по 30.04.2022 року (включно).

На виконання умов рамкового договору, сторонами 30.09.2021 року укладено індивідуальний договір №БГр-21/22-Черн3 до рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-Черн3 від 30.09.2021 року (далі індивідуальний договір), яким встановлено, що загальний період поставки з 01.10.2021 року по 30.04.2022 року включно (п.1 індивідуального договору) (т.3 а.с.34-36).

Пунктом 2 індивідуального договору сторони узгодили, що договірний обсяг природнього газу за загальний період поставки, що передається на умова індивідуального договору, складається з суми усіх договірних обсягів за кожний період поставки, які формуються на підставі додаткових угод, укладених відповідно до пункту 7 цього індивідуального договору та заявок покупця про обсяг природнього газу.

У відповідності п.3 індивідуального договору, плановий договірний обсяг природнього газу за загальний період поставки складає 221700,00 тис.куб.м та встановлюються на кожний період поставки в наступних обсягах: жовтень 2021 року 20,000 тис.куб.м, листопад 2021 року 29,700 тис.куб.м, грудень 2021 року 51,000 тис.куб.м, січень 2022 року 39,000 тис.куб.м, лютий 2022 року 37,000 тис.куб.м, березень 2022 року 28,000 тис.куб.м та квітень 2022 року 17,000 тис.куб.м.

Договірна ціна природнього газу, який буде придбаний покупцем на умовах цього індивідуального договору, за загальний період поставки буде становити 7420,00 грн з ПДВ за 1000 тис.куб.м (п.10 індивідуального договору).

Згідно п.12 індивідуального договору, оплата договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця протягом 45 календарних днів починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки.

Покупець зобов`язується надати продавцю не пізніше ніж за 2 банківські дні до початку періоду поставки з жовтня 2021 року по квітень 2022 року, один з наступних видів забезпечення виконання своїх платіжних зобов`язань за індивідуальним договором: у вигляді безвідкличної безумовної банківської гарантії у сумі, що становить 100% договірної вартості газу за відповідний період поставки; укласти договір або додаткову угоду до договору банківського рахунку щодо здійснення договірного списання з рахунку покупця; у випадку порушення покупцем будь-яких зобов`язань, передбачених пунктом 14 індивідуального договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 10% від договірної вартості газу, що визначений у додатковій угоді, укладений сторонами на відповідний період поставки (п.14 індивідуального договору).

Пункт поставки- віртуальна торгова точка (ВТТ) (п.19 індивідуального договору).

Цей індивідуальний договір є невід`ємною частиною рамкового договору. Інші умови рамкового договору залишаються незмінними (п.22 індивідуального договору).

Рамковий договір, індивідуальний договір та додатки до них підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Матеріали справи не містять доказів розірвання чи визнання договорів недійними.

Під час дії договорів, між сторонами укладено ряд додаткових угод, а саме:

- №10-Бгр-Черн3 від 30.09.2021 року в редакції додаткової угоди №1 від 29.10.2021 року, якою змінено кількість поставленого газу та ціну за жовтень 2021 року до 19997,280 тис.куб.м за вартість 14 8379 817,60 грн (т.3 а.с.37-40);

- №11-БГп-р-Черн3 від 22.10.2021 року, якою встановлено кількість та ціну за постачання на листопад 2021 року, а саме: 35000,000 тис.куб.м на суму 259 700 000,00 грн, яку змінено додатковою угодою №1 від 30.11.2021 року до додаткової угоди №11-БГп-р-Черн3 від 22.10.2021 року, та зменшили кількість споживання та суму до 27600,00 тис.куб.м та 204 792 000,00 грн (т.3 а.с.41 - 42);

- №12-БГр-Черн3 від 22.11.2021 року встановлено кількість постачання в грудні 2021 року в кількості 50 000,000 тис.куб.м на суму 371 000 000,00 грн, яку доповнено додатковою угодою №1 від 31.12.2021 року, де зменшено кількість постачання до 41 980,000 тис.куб.м на суму 311 491 600,00 грн (т.3 а.с.43 - 44);

- №01-БГр-Черн3 від 21.12.2021 року визначено кількість та вартість купівлі газу 42 000,000 тис.куб.м на суму 311 640 000,00 грн, яку доповнено додатковою угодою №1 від 31.01.2022 року, якою зменшено кількість та ціну за газ до 34260,000 тис.куб.м та 254 209 200,00 грн (т.1 а.с.45-46);

- №02-БГр-Черн3 від 21.01.2022 року встановлено кількість газу та ціну на лютий 2022 року 38 000,000 тис.куб.м та 281 960 000,00 грн, яка змінена додатковою угодою №1 від 28.12.2022 року, якою зменшено кількість та ціну на газ до 27 240,000 тис.куб.м та 202 120 800,00 грн (т.1 а.с.47-48);

- №03-БГр-Черн3 від 22.02.2022 року викладено кількість та ціну газу на березень 2022 року в кількості 28 000,000 тис.куб.м на суму 207 760 000,00 грн, до якої укладено додаткову угоду №1 від 31.03.2022 року де зменшено кількість та ціну за газ до 27 170,000 тис.куб.м та 201 601 400,00 грн (т.1 а.с.49-50);

- №04-БГр-Черн3 від 22.03.2026 року, де сторони узгодили кількість та ціну за газ на квітень 2022 року, а саме в 21 900,000 тис.куб.м на суму 162 498 000,00 грн, що доповнено додатковою угодою №1 від 30.04.2026 року, якою зменшено постачання до 14 990,000 тис.куб.м на суму 111 225 800,00 грн (т.1 а.с.51-52).

На виконання умов договорів, між сторонами складалися комерційні акти приймання-передачі природнього газу, які підписані представниками сторін: №01_10-БГр-Черн3 від 31.10.2021 року на суму 148379817,60 грн, №1_11-БГр-Черн3 від 30.11.2021 року на суму 204 792 000,00 грн, №1_12-БГр-Черн3 від 31.12.2021 року на суму 311491600,00 грн, №1_01-БГр-Черн3 від 31.01.2022 року на суму 254 209 200,00 грн, №1_02-БГр-Черн3 від 28.02.2022 року на суму 202120800,00 грн, №1_03-БГр-Черн3 від 31.03.2022 року на суму 201 601 400,00 грн та №1_04-бгР-Черн3 від 30.04.2022 року на суму 111 225 800,00 грн (т.1 а.с.53-59).

ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг в повному обсязі виконала свої договірні зобов`язання та продала природній газ ТОВ Чернівцігаз Збут, за який останній розрахувався частково, у зв`язку із чим у останнього утворилась заборгованість за договором купівлі-продажу природнього газу в розмірі 520 549 998,22 грн, на яку позивач, скориставшись своїм правом, нарахував пеню в сумі 67 058 436,74 грн за період з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року, 3% річних в сумі 6 415 627,89 грн за період з 16.12.2021 року по 31.07.2022 року, інфляційні втрат в сумі 35 739 195,51 грн за період з 01.03.2022 року по 31.07.2022 року, штраф в сумі 141 999 922,26 грн.

Як зазначалось судом раніше, ухвалою суду від 07.09.2026 року задоволено заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних та зменшено позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, а відтак розглядається спір про стягнення заборгованості в розмірі 1 288 227 463,13 грн, з яких: 516 079 544,92 грн сума основного боргу, пеня в сумі 284 184 906,81 грн за період з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року та з 28.08.2025 року по 31.07.2026 року, штраф в сумі 141 999 922,26 грн, інфляційні в сумі 277 586 975,44 грн за період з 01.03.2022 року по 31.07.2026 року та 3% річних в сумі 68 376 113,70 грн за період з 16.12.2021 року по 31.07.2026 року.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що розрахунок проводиться шляхом договірного списання банком коштів, товар поставлений неналежної якості, не проведено перерахунок обсягів газу, дію форс-мажорних обставин, штрафні санкції нараховані неправомірно, сума нарахування пені та штрафу є надто обтяжливою, а тому просить їх зменшити.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

У відповідності до ч.6 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України)

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч.1 ст.664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу (ч.1 ст.691 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, що підтверджується комерційними актами приймання-передачі природнього газу, однак відповідачем в повному обсязі власні зобов`язання виконано не було, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на день звернення з позовом 25.10.2022 року становила 520 549 998,22 грн, та на день розгляду справи по суті 16.10.2026 року становить 516 079 544,92 грн

На підтвердження часткової сплати відповідачем товару, позивачем надано інформаційні довідки АТ Державний ощадний банк України №16/2-1766 від 22.08.2022 року, якими підтверджується часткова сплати за отриманий відповідачем товар (т.1 а.с.60-79).

Варто зауважити, що відповідач факту отримання природнього газу не заперечує проте наголошує на тому, що такий товар неналежної якості. Проте, таке твердження спростовується наступним.

Згідно рішення Господарського суду Чернівецької області у справі №926/4241/26 від 10.09.2026 року, яке набрало законної сили 21.04.2026 року на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівцігаз Збут до відповідачів: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Чернівцігаз, Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України та Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг про зобов`язання відповідачів безоплатно усунути недоліки товару (природного газу), шляхом коригування в бік зменшення обсягів переданого природного газу ТОВ Чернівцігаз Збут" за Рамковим договором купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-Черн3 від 30.09.2021 року та Індивідуальним Договором № БГр-21/22-Черн3 від 30.09.2021 року, зазначених в комерційних актах приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року залишені без задоволення.

Згідно із ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними та об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Отже, встановлені в рішенні Господарського суду Чернівецької області у справі №926/4241/26 від 10.09.2026 року та постанові Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 року обставини щодо факту поставки природнього газу, підписання комерційних актів приймання-передачі, якості поставленого газу вже були предметом розгляду та їм надано правову оцінку, а відтак, є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг до Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівцігаз Збут про стягнення суми основного боргу в розмірі 516 079 544,92 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про врахування форс-мажорних обставин є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідач у своїх поясненнях посилається на лист від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022. ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)

Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд зауважує, що відповідачем не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо відповідача.

У цьому контексті судом враховується те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.

У зв`язку з цим, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Однак, вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 року у справі № 910/8580/22.

Також, Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 року у справі №922/193/23 зазначив, лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Враховуючи вказане, суд констатує, що лист ТПП України від 28.02.2022 року є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між позивачем та відповідачем в частині обов`язку останнього сплачувати кошти за поставлений товар, отже суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 277 586 975,44 грн, за період з 01.03.2022 року по 31.07.2026 року та 3% річних в сумі 68 376 113,70 грн за період з 16.12.2021 року по 31.07.2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 16.12.2021 року по 31.07.2026 року на суму 68 376 113,70 грн та інфляційних втрат за період з 01.03.2022 року по 31.07.2026 року на суму 277 586 975,44 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 68 376 113,70 грн та інфляційних втрат в розмірі 277 586 975,44 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 284 184 906, 81 грн за періоди з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року та з 28.08.2025 року по 31.07.2026 року та штрафу в розмірі 141 999 922,26 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч.2 ст.551 ЦК України).

Так, пунктом 6.3 рамкового договору встановлено, що за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природній газ, визначених договором та/або індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природній газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені за період з 16.12.2021 року по 14.09.2022 року та з 28.08.2025 року по 31.07.2026 року на загальну суму 284 184 906, 81 грн, та штрафу в розмірі 10% від суми простроченого платежу в сумі 141 999 922, 26 грн

За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 284 184 906, 81 грн та штрафу в сумі 141 999 922, 26 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про нарахування пені в період дії Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд вважає їх хибними та зазначає, що ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 року, на підставі Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" № 4196-IX від 09.01.2025 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, за період з моменту звернення з позовом у 2022 році і до моменту розгляду справи по суті відповідачем погашено лише частково суму утвореного боргу в розмірі 4470453,30 грн, тоді як сума в розмірі 516 079 544,92 грн не погашена.

Таким чином, пеня підлягає розрахунку з урахуванням положення ч.6 ст.232 ГК України (у період коли строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України) станом на день втрати чинності Господарським кодексом України закінчився) та без урахування ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (у період коли строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України) станом на день втрати чинності Господарським кодексом України не закінчився) та з урахуванням положень ст.ст.549, 551 ЦК України.

Водночас чинне цивільне законодавство не встановлює загального шестимісячного обмеження щодо нарахування пені за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.ст.546, 549, 611, 625, 627 та 629 ЦК України сторони мають право передбачити у договорі відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки укладений між сторонами договір не містить обмеження щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня прострочення виконання зобов`язання, а спеціальна законодавча норма, яка встановлювала таке обмеження, втратила чинність, нарахування пені здійснюється відповідно до умов договору та норм Цивільного кодексу України.

А відтак, нарахування позивачем пені за період дії ГК України та після його втрати ЦК України є правомірним, а доводи відповідача не знайшли свого підтвердження.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд зазначає, що у відповідності до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями ст.3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з п.п.3, 6 ч.1 цієї ж статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності та розумності може бути застосований також закріплений законодавцем в ст.3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

В такий спосіб зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (№911/2223/20).

З огляду на усталену судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду з постанови від 22.05.2019 року у справі №910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19.

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18, від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22).

Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені Відповідачем як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зокрема, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Такий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора (ст.616 ЦК України) тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Поряд з викладеним суд зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону, зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (ч.2 ст.231 ГК України). Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки, або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

В такий спосіб у питаннях наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст.551 ЦК України, та одночасно досліджуватись і оцінюватись судом у порядку ст.ст.86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (зокрема, постанови від 11.07.2023 року у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 року у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі №924/215/23, від 09.11.2023 року у справі №902/919/22).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у справі №924/567/25 від 18.03.2026 року.

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За таких обставин, враховуючи думку обох сторін, з урахуванням фінансового стану обох сторін, балансу інтересів обох сторін, часткове погашення суми боргу, проте, тривалий період заборгованості, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню, та зменшує розмір неустойки на 25%, а відтак, стягненню підлягає пеня в сумі 213 138 680,10 грн (284 184 906,81-25%) та штраф в сумі 106 499 941,70 грн (141 999 922,26-25%).

Всі решта доводів представників сторін суд відхиляє, так як доводи учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain).

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У висновках Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково зменшивши розмір суми пені та штрафу.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до судового розгляду.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144) про стягнення заборгованості в сумі 1 288 227 463,13 грн задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (49038, м.Дніпро, вул.Ольга Княгині, буд.22, оф.144, код 39584988) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код 42399676, р/р НОМЕР_1 в АТ Укрексімбанк, МФО банку: 322313) основну заборгованість в сумі 516 079 544,92 грн, пеню в сумі 213 138 680,10 грн, штраф в сумі 106 499 941,70 грн, інфляційні в сумі 277 586 975,44 грн, 3% річних в сумі 68 376 113,70 грн та судовий збір в сумі 1 164 802,00 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 21.10.2026 року

Суддя Світлана ГУШИЛИК