Decision № 140790641, 21.10.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026Справа № 910/10007/26

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» (02099, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 36057973) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕОДОРИ ПУШИНОЇ, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 37779566) стягнення заборгованості у розмірі 190 973 грн. 21 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 190 973 грн. 21 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №25-943 від 25.07.2025 року.

Одночасно з позовною заявою, Позивачем подано заяву про забезпечення позову.

12.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

13.08.2026 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшли письмові пояснення щодо заперечень ТОВ «ТІС УКРАЇНА» на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» про стягнення заборгованості у розмірі 190 973 грн. 21 коп. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» про забезпечення позову відмовлено.

21.08.2026 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2026 року відкрито провадження у справі №910/10007/26, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.09.2026 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому також просив суд поновити процесуальний строк для подачі відзиву.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.08.2026 року була направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.

Суд, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» про поновлення процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву по справі №910/10007/26, зазначає.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2026 року по справі №910/10007/26 встановлено Відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.ст. 165, 251 ГПК України..

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як встановлено Судом, ухвала Господарського суду міста Києва від 25.08.2026 року по справі №910/10007/26 була отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» та 26.08.2026 о 09:15 суд отримав інформацію про доставку документа в кабінет ЄС, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Таким чином, Відповідач повинен подати відзив на позовну заяву у строк по 10.09.2026 року.

За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

В обґрунтування поданого клопотання Відповідач зазначає, що 19 липня 2026 року, за три тижні до звернення Позивача до суду, внаслідок ракетного обстрілу збройними силами російської федерації повністю знищено складський комплекс за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, 3, - єдину операційну базу Відповідача, яка зазначена в Договорі як фактична адреса Відповідача. Відповідно до Акта про пожежу від 21.07.2026, складеного ГУ ДСНС України у Київській області, у переліку орендарів якого зазначений Відповідач, пожежею знищено складське та виробниче обладнання, інженерні системи та комунікації, стелажі та інші матеріальні цінності орендарів, а згідно із зауваженнями до цього Акта - також фінансові, бухгалтерські та архівні документи власника комплексу, орендарів і суборендарів. За фактом обстрілу здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22026101110000589 від 19.07.2026 за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України. Період, у який спливав строк на подання відзиву, припав на час, коли Відповідач був змушений ліквідовувати наслідки знищення своєї операційної бази, відновлювати господарську діяльність і первинну документацію, а також одночасно захищатися від іншого позову Позивача у справі № 910/9921/26 з ціною позову 5 626 390,58 грн. Ці обставини виникли внаслідок збройної агресії російської федерації, мають надзвичайний характер, не залежали від волі Відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

Статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони у справі користуються рівними процесуальними правами, серед яких право на ознайомлення з матеріалами справи, подання заяв та клопотань. Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

На виконання завдання господарського судочинства, передбаченого ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, з метою забезпечення правильного, всебічного, повного, об`єктивного і своєчасного розгляду справи по суті, Суд вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» процесуальний строк для подачі відзиву на позовну заяву по справі №910/10007/26.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

25.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (Покупець) було укладено Договір поставки №25-943, відповідно до умов якого Продавець зобов?язується в порядку і на умовах цього договору передати у власність Електричний візок для піддонів SHRPL 201 у кількості 2 одиниці, (далі - Обладнання), а Покупець зобов?язується прийняти у власність і сплатити його на умовах цього договору. (а.с.9-11)

Асортимент, технічні характеристики, комплектація, ціна і загальна кількість Обладнання вказуються в Специфікаціях (Додатках до даного Договору). (п.1.2 Договору)

Згідно з п.2.3 Договору факт приймання підтверджується підписанням Покупцем видаткової накладної.

Згідно з п.3.1 Договору умови оплати визначаються в Специфікаціях до даного Договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до моменту його остаточного виконання. Цей договір набирає чинності з 25 липня 2025 року, незалежно від дати його підписання, якщо підписання відбувається за допомогою ЄДО. (п.п.4.1, 4.2 Договору)

Додатком №1 до Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року Сторони узгодили, що вартість Обладнання складає 600 000,00 грн. Оплата вартості Обладнання проводиться рівними частинами по 25 000, 00 з урахуванням ПДВ щомісяця протягом 24 календарних місяців, згідно виставленого рахунку-фактури на обладнання. Відлік оплати починається з дати оформлення видаткової накладної, що являється фактичною датою поставки. Поставка Обладнання здійснюється на умовах EXW (згідно Інкотермс 2010) склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №2694 від 25.07.2025 року на суму 600 000 грн. 00 коп. та здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму в розмірі 175 000 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. (а.с.12, 15-21)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» становить 150 000 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» 3% річних у розмірі 3 000 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 7 644 грн. 44 коп., пеню у розмірі 30 328 грн. 77 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивач неправильно визначив початок перебігу строків щомісячних платежів, унаслідок чого заявлена ним прострочена заборгованість є завищеною. Отже, відлік оплати, пов`язаний з оформленням видаткової накладної 25.07.2025, розпочався 26.07.2025, перший місячний період тривав по 25.08.2025, і саме 25.08.2025 є найранішою датою настання строку першого щомісячного платежу. Таким чином, станом на 10.08.2026 могли настати строки не більше ніж дванадцяти щомісячних платежів (з датами з 25.08.2025 по 25.07.2026) на загальну суму 300 000,00 грн. З урахуванням визнаних самим Позивачем оплат на суму 175 000,00 грн розмір заборгованості, строк оплати якої настав, у будь-якому разі не може перевищувати 125 000,00 грн, а вимога про стягнення ще 25 000,00 грн є передчасною, оскільки строк виконання відповідної частини зобов`язання не настав (стаття 530 Цивільного кодексу України). Крім того, інфляційні втрати та 3 % річних розраховані Позивачем від завищеної бази та за неправильними періодами прострочення. Договір умови про пеню не містить.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №2694 від 25.07.2025 року на суму 600 000 грн. 00 коп. та здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму в розмірі 175 000 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. (а.с.12, 15-21)

Асортимент, технічні характеристики, комплектація, ціна і загальна кількість Обладнання вказуються в Специфікаціях (Додатках до даного Договору). (п.1.2 Договору)

Згідно з п.2.3 Договору факт приймання підтверджується підписанням Покупцем видаткової накладної.

Згідно з п.3.1 Договору умови оплати визначаються в Специфікаціях до даного Договору.

Додатком №1 до Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року Сторони узгодили, що вартість Обладнання складає 600 000,00 грн. Оплата вартості Обладнання проводиться рівними частинами по 25 000, 00 з урахуванням ПДВ щомісяця протягом 24 календарних місяців, згідно виставленого рахунку-фактури на обладнання. Відлік оплати починається з дати оформлення видаткової накладної, що являється фактичною датою поставки. Поставка Обладнання здійснюється на умовах EXW (згідно Інкотермс 2010) склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року та норми ЦК України, обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару на загальну суму в розмірі 600 000 грн. 00 коп. в частині перших тринадцяти платежів настав на наступний день після оформлення видаткової накладної №2694 від 25.07.2025 року, тобто перший платіж на суму 25 000 грн. 00 коп. Відповідач повинен був здійснити саме 26.07.2025 року, а прострочення розпочалось з 27.07.2025 року.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача в частині невиставлення рахунку, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, 29.08.2019 у справі №905/2245/17 та 26.02.2020 у справі №915/400/18, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» за Договором поставки нафтопродуктів №031023 А-22 від 03.10.2023 року становить 150 000 грн. 00 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» в розмірі 150 000 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 150 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 26.07.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп. та інфляційні у розмірі 7 644 грн. 44 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 26.07.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 3 000 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочення Відповідача. Відповідач повинен був здійснити оплату першого платежу саме 26.07.2025 року, а прострочення розпочалось з 27.07.2025 року. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 26.07.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 2 967 грн. 13 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 26.07.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 7 644 грн. 44 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, проте за загальний період прострочки з 27.07.2025 р. по 09.08.2026 р.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 26.07.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 30 328 грн. 77 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, за приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.

Відповідно до статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення особою грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

За правилами ст. 208 Цивільного кодексу України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Суд звертає увагу, що у тексті Договору поставки №25-943 від 25.07.2025 року не встановлено обставин погодження такого виду відповідальності, як стягнення пені за порушення строків оплати товару, за згодою сторін.

В той же час, 09.01.2025 було прийнято Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" (далі - Закон №4196-IX).

28.02.2025 Закон №4196-IX набрав чинності та був введений в дію 28.08.2025.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 17 Закону №4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім, зокрема пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.

Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» доповнено ч. 3 ст. 549 ЦК України абзацом другим, за яким: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

При здійсненні розрахунку пені Позивач посилається на абзац 2 ч.3 ст. 549 ЦК України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В силу ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тобто, положення нового акта цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності у випадку коли: 1) цивільні відносини виникли раніше; 2) регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 наголосив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Суд також враховує, що пунктом 5.4 Договору Сторони узгодили, що у разі невиконання зобов?язань винна Сторона несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України, тобто сторони за власним волевиявленням пов`язали обсяг такої відповідальності з відповідним нормативним регулюванням. У зв`язку із веденням в дію 28.08.2025 абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України Відповідач мав можливість передбачити наслідки подальшого невиконання грошового зобов`язання та привести свою поведінку у відповідність до вимог закону. За таких обставин застосування частини третьої статті 549 ЦК України до спірних правовідносин з 28.08.2025 відповідає вимогам передбачуваності правового регулювання та не порушує принципу правової визначеності.

Таким чином, починаючи з 28.08.2025 закон безпосередньо визначав як обов`язок боржника сплатити пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання, так і її розмір.

За таких обставин, відсутність у договорі окремої умови, яка визначала б конкретний розмір пені, сама по собі не виключає можливості застосування до відповідача цієї міри відповідальності, оскільки її розмір у спірний період безпосередньо встановлений абзацом другим частини третьої статті 549 ЦК України.

Разом з тим, на час виникнення прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання 27.07.2025 положення абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України ще не були введені в дію.

З огляду на приписи статті 5 ЦК України зазначена норма, яка встановлює обов`язок боржника сплатити пеню та визначає її розмір, не може бути застосована до прав та обов`язків сторін, що виникли до введення її в дію, тобто до періоду прострочення з 27.07.2025 до 27.08.2025 включно.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 26.07.2025 року по 09.08.2026 року у розмірі 30 328 грн. 77 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочення Відповідача, незастосуванням норм абзацу другого ч. 3 ст. 549 ЦК України до вимог Позивача аз період прострочення з 27.07.2025 до 27.08.2025 включно. Відповідач повинен був здійснити оплату першого платежу саме 26.07.2025 року, а прострочення розпочалось з 27.07.2025 року. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 28.08.2025 р. по 09.08.2026 р. у розмірі 29 017 грн. 82 коп.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 150 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2 967 грн. 13 коп., інфляційні у розмірі 7 644 грн. 44 коп. та пеня у розмірі 29 017 грн. 82 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, Суд звертає увагу Позивача, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

За таких підстав, з урахуванням того, що Позивачем позовна заява була подана з використанням системи «Електронний суд», при зверненні до суду з вказаним позовом підлягає застосуванню норми ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», чого останнім зроблено не було при зверненні до суду з вказаним позовом та сплаті судового збору.

Частиною першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, Позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС УКРАЇНА» (03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕОДОРИ ПУШИНОЇ, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 37779566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» (02099, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 36057973) заборгованість у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2 967 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят сім) грн. 13 коп., інфляційні у розмірі 7 644 (сім тисяч шістсот сорок чотири) грн. 44 коп., пеню у розмірі 29 017 грн. 82 коп. та судовий збір у розмірі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 67 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 жовтня 2026 року.

Суддя О.В. Чинчин