Decision № 140790521, 08.10.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2026Справа № 910/5666/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіржевських Дентал Клінік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арітейл" про стягнення 662 869,11 грн,

за участю представників:

позивача: Кульчицького П.В.;

відповідача: Котлубовської І.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Свіржевських Дентал Клінік" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арітейл" (далі - Компанія) про стягнення 662 869,11 грн, з яких: 417 319,11 грн - матеріальна шкода, завдана внаслідок залиття приміщень та обладнання позивача; 195 550,00 грн - упущена вигода, 50 000,00 грн - моральна шкода.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

14 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї з дати із заявою про участь його представника в засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. У вказаній заяві по суті спору відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на недоведеність своєї вини у залитті 30 жовтня 2025 року нежитлового приміщення позивача. Відповідач зазначав, що причиною пошкодження кавомашини, розташованої в орендованому ним приміщенні, став перепад тиску води у внутрішньобудинкових мережах, за належний технічний стан яких відповідає ОСББ "ЖК "Французький квартал-4". При цьому, складені за результатами залиття акти від 30 жовтня 2025 року № 1 та № 0064 містять суперечливі відомості щодо причин затоплення, не встановлюють вини відповідача та, на думку останнього, не є належними доказами заподіяння Компанією шкоди. Крім того, відповідач наголошував на недоведеності розміру заявлених до стягнення матеріальних збитків, упущеної вигоди та моральної шкоди, оскільки позивач не підтвердив належними доказами реальну можливість отримання доходів від скасованих прийомів пацієнтів, а також факту заподіяння шкоди його діловій репутації.

21 травня 2026 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 18 травня 2026 року з документами для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/5666/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18 червня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2026 року заяву відповідача від 14 травня 2026 року задоволено та вирішено здійснювати проведення всіх засідань по справі за участю представника Компанії - Котлубовської І.В., у режимі відеоконференції через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС на офіційному веб-порталі "Судова влада України" за посиланням: https://vkz.court.gov.ua.

14 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати з клопотанням про поновлення процесуального строку для її подання. У вказаній заяві по суті спору позивач заперечував проти доводів Компанії, посилаючись на те, що залиття його нежитлового приміщення відбулося внаслідок пошкодження колби фільтра кавомашини, яка перебувала в користуванні та під контролем відповідача. При цьому, останній не надав належних доказів того, що причиною несправності вказаного обладнання став перепад тиску води у внутрішньобудинкових мережах. Позивач зазначав, що факт та причини залиття підтверджуються наданими актами від 30 жовтня 2025 року № 1 та № 0064, а розмір завданої майнової шкоди у сумі 256 425,00 грн - звітом про оцінку майна від 17 лютого 2026 року. Водночас посилання відповідача на невідповідність зазначених актів Правилам утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила № 76), є безпідставними, оскільки спір стосується наслідків залиття нежитлових приміщень. Крім того, позивач наголошував на обґрунтованості його вимог про стягнення упущеної вигоди, оскільки внаслідок залиття його приміщення були скасовані заплановані прийоми пацієнтів, які надалі не скористалися відповідними медичними послугами. Також позивач вказував на заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн, що полягає в порушенні нормальної господарської діяльності Товариства, втраті частини пацієнтів та погіршенні ділової репутації медичного закладу.

У підготовчому засіданні 18 червня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про відкладення засідання на 30 липня 2026 року.

У період з 22 червня 2026 року по 5 липня 2026 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.

1 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від 30 червня 2026 року про участь його представника в засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи "EasyCon". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року в задоволенні вказаної заяви відповідача було відмовлено.

У підготовчому засіданні 30 липня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив; про продовження позивачу з власної ініціативи суду процесуального строку на подання відповіді на відзив до 14 червня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 липня 2026 року позовну заяву Товариства на підставі частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу країни (далі - ГПК України) було залишено без руху. Цією ж ухвалою позивачу надано п`ятиденний строк для усунення виявлених недоліків з дня вручення вказаної ухвали, а також роз`яснено спосіб їх усунення - шляхом подання до Господарського суду міста Києва належних доказів реєстрації електронного кабінету Товариства в системі "Електронний суд" у передбаченому законом порядку.

31 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі від 30 липня 2026 року, у яких останній заперечував проти задоволення позовних вимог у частині стягнення упущеної вигоди, посилаючись на недоведеність позивачем факту її заподіяння та розміру. Зокрема, відповідач зазначав, що надана Товариством доповідна записка від 30 жовтня 2025 року про скасування запланованих прийомів пацієнтів не є належним і допустимим доказом у розумінні статей 76-79 ГПК України, оскільки не відповідає вимогам статті 88 цього Кодексу щодо форми та змісту заяви свідка. Зокрема, документ не містить підтвердження обізнаності його автора про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, готовності з`явитися до суду та нотаріального посвідчення підпису. З огляду на викладене, відповідач зазначив, що зазначена доповідна записка не може бути покладена в основу судового рішення як доказ наявності упущеної вигоди, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

4 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли заяви від 3 серпня 2026 року з доданими до них документами для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 серпня 2026 року продовжено розгляд справи № 910/5666/26 після залишення позовної заяви Товариства без руху та призначено підготовче засідання на 27 серпня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 10 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 10 вересня 2026 року судом було оголошено перерву до 8 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 8 жовтня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

1 жовтня 2019 року між фізичною особою - підприємцем Корбут Анжелою Миколаївною, як орендодавцем, і Компанією, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 93/19, за умовами якого відповідачу було передано в тимчасове платне користування нежитлове приміщення № 78, загальною площею 108,00 м2, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53.

Цей правочин (копія якого міститься в матеріалах справи) підписаний повноважними представниками його сторін і скріплений їх печатками, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко О.Л. й зареєстрований в реєстрі за № 3723.

Пунктом 1.4. вказаного договору визначено, що об`єкт оренди передається для розміщення магазину з торгівлі переважно продовольчою групою товарів, здійснення технологічних процесів з обробки харчових напівфабрикатів та заготовок, розміщення банкоматів тощо.

1 червня 2025 року між фізичною особою - підприємцем Коваль Тетяною Іллівною, як орендодавцем, і Товариством, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1151-2, на підставі якого позивачу було надано в платне користування до 30 червня 2028 року приміщення № 1151, загальною площею 185,1 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53.

Цей правочин (копія якого міститься в матеріалах справи) підписаний повноважними представниками його сторін.

За умовами пункту 1.1. вказаного договору приміщення надається Товариству для використання у власній господарській діяльності з метою здійснення медичної (стоматологічної) практики та будь-якої іншої законної підприємницької діяльності і розміщення офісу протягом строку дії цього правочину.

З наявної у матеріалах справи копії акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 1 червня 2025 року (додаток № 2 до вказаного правочину) ФОП Коваль Т.І. передала, а Товариство - прийняло обумовлене договором оренди приміщення № 1151 без жодних заперечень і зауважень щодо його стану.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин позивач здійснював господарську діяльність у нежитловому приміщенні № 1151, розташованому на другому поверсі будівлі, тоді як відповідач використовував розташоване вище (на третьому поверсі) нежитлове приміщення № 78, у якому функціонував магазин "Коло". Вказані обставини не заперечувались сторонами в їх заявах по суті справи.

Як зазначав позивач у позові, 30 жовтня 2025 року відбулось залиття нежитлового приміщення № 1151, яке використовується Товариством, водою з розташованого вище приміщення магазину "Коло". За твердженням позивача, у день залиття працівники магазину "Коло", а саме: продавчиня та прибиральниця, - повідомили, що причиною затоплення стала несправність встановленої у магазині кавомашини, зокрема пошкодження колби її фільтра.

30 жовтня 2025 року за участю представника власника нежитлового приміщення Старовойтової Ірини Іванівни, представника ОСББ "ЖК "Французький квартал-4" та керуючої компанії ТОВ "УК "ДІЯ" Денисенка Олександра Васильовича, директора позивача Свіржевського Юрія Валерійовича та двох свідків було складено акт № 1 про залиття нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53, приміщення № 1151. Копія цього акта міститься в матеріалах справи. У зазначеному акті причиною залиття вказано поломку кавомашини магазину "Коло", а саме: пошкодження її фільтра, - внаслідок чого вода потрапила до приміщення Товариства. З цього ж акта вбачається, що представник відповідача, - районний менеджер магазину "Коло" Омердан Анна Миколаївна, була ознайомлена з його змістом, однак відмовилася від підписання зазначеного документу, про що зроблено відповідний запис в акті.

Згідно з актом № 1 від 30 жовтня 2025 року внаслідок залиття було пошкоджено: внутрішнє оздоблення нежитлового приміщення, зокрема стелю, орієнтовна площа залиття якої становила 100,00 м2, припливно-витяжної вентиляції, системи кондиціонування, електрокомунікаційного та музичного обладнання, стін, дверей, меблів, електропроводки, розеток, вимикачів, плінтусів, а також можливе пошкодження компресора, двох помп і водонагрівального пристрою. У цьому ж акті зазначено про необхідність проведення ремонту силами винуватця залиття - Компанії, а також про те, що детальний опис пошкодженого майна буде зазначено в звіті експерта.

Факт залиття та його наслідки також були зафіксовані за допомогою фото- і відеоматеріалів, які долучені до позовної заяви в друкованому та електронному вигляді на USB-накопичувачі "Wibrand" 32 GB.

У матеріалах справи також наявна копія акта обстеження приміщення після затоплення від 30 жовтня 2025 року № 0064 з орієнтовним кошторисом від 1 листопада 2025 року № 0071 вартості виконання робіт з усунення наслідків залиття приміщення № 1151 на загальну суму 417 319,11 грн. Цей акт з кошторисом до нього складений фізичною особою - підприємцем Гановичем Денисом Анатолійовичем на замовлення Товариства й підписаний вказаними суб`єктами господарювання.

Крім того, судом встановлено, що 31 жовтня 2025 року представниками ТОВ "Євростандарт Сервісес" було оформлено наряд-замовлення на проведення технічного обслуговування та ремонту обладнання магазину "Коло" за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53. Зі змісту цього документа (копія якого міститься в матеріалах справи) вбачається, що причиною звернення Компанії стала несправність кавомашини, пов`язана з пошкодженням колби фільтра.

У зв`язку із залиттям приміщення 30 жовтня 2025 року директором Товариства було видано наказ від 30 жовтня 2025 року № 30-10/25 про тимчасове припинення роботи, копія якого міститься в матеріалах справи.

За твердженням позивача, на виконання зазначеного наказу адміністратор Товариства Степанюк Крістіна Миколаївна повідомила пацієнтів, записаних на прийом 30 жовтня 2025 року, про неможливість надання їм медичних послуг у зв`язку із затопленням приміщення. Більшість пацієнтів погодилися перенести заплановані візити на інші дати. Водночас двоє пацієнтів відмовилися від перенесення прийому та скасували заплановані медичні втручання. Зазначені обставини були відображені у доповідній записці адміністратора Товариства від 30 жовтня 2025 року б/н, копія якої наявна в матеріалах справи.

У позові Товариство зазначало, що внаслідок залиття були скасовані такі заплановані медичні втручання: встановлення дентальних імплантатів загальною вартістю 99 100,00 грн; операція відкритого синус-ліфтингу загальною вартістю 96 450,00 грн. Загальна вартість зазначених медичних послуг становила 195 550,00 грн, яку позивач визначив як упущену вигоду внаслідок неможливості здійснення господарської діяльності у день залиття.

У зв`язку з вищевказаними обставинами 27 листопада 2025 року позивач направив відповідачу претензію від 27 листопада 2025 року № 27-11/25, у якій вимагав компенсувати завдану внаслідок залиття шкоду в загальному розмірі 705 483,00 грн, з яких: 417 000,00 грн - матеріальна шкода, витрати на ремонт приміщення та відновлення обладнання; 195 550,00 грн - упущена вигода; 50 000,00 грн - моральна шкода, 3 000,00 грн - послуги з клінінгу, 39 933,00 грн - єдиний податок та військовий збір. Копія цієї претензії з доказами її направлення відповідачу засобами поштового зв`язку міститься в матеріалах справи. У відповідь на вказану претензію Компанія листом від 8 грудня 2025 року № 208 (копія якого наявна в матеріалах справи) повідомила позивача про те, що вона не визнає своєї вини у залитті спірного нежитлового приміщення та не погоджується з вимогами позивача щодо відшкодування завданої шкоди.

У зв`язку з відмовою відповідача добровільно відшкодувати завдані збитки, між Товариством і Приватним підприємством "Аверті" було укладено договір про надання послуг з незалежної оцінки від 18 грудня 2025 року б/н, копія якого міститься в матеріалах справи. Предметом зазначеного договору було проведення незалежної оцінки збитків, завданих унаслідок залиття нежитлового приміщення № 1151 за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53. Дата оцінки - 13 січня 2026 року.

На виконання умов вказаного правочину 13 січня 2026 року оцінювач ПП "Аверті" Березовська Тетяна Вікторівна (кваліфікаційне свідоцтво Фонду державного майна України від 16 грудня 2025 року № 4626/2025), провела огляд пошкодженого приміщення та здійснила оцінку розміру завданої майнової шкоди. За результатами проведених оціночних робіт було складено звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року б/н (копія якого також наявна в матеріалах справи), відповідно до якого розмір збитків, завданих унаслідок пошкодження нежитлового приміщення № 1151, складає 256 425,00 грн.

Оскільки відповідач добровільно не відшкодував заявлені позивачем збитки, Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення з Компанії 662 869,11 грн, з яких: 417 319,11 грн - матеріальна шкода, завдана внаслідок залиття приміщень та обладнання позивача; 195 550,00 грн - упущена вигода, 50 000,00 грн - моральна шкода.

У силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками.

Вина полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

При цьому, збитки (як майновий наслідок цивільного правопорушення) повинні бути реальними, а їх наявність і розмір - підтвердженими належними та допустимими доказами.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 21 травня 2025 року в cправі № 913/333/24.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому в деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 6 квітня 2021 року в справі № 910/16067/19.

Як встановлено судом, 1 жовтня 2019 року між ФОП Корбут А.М. та Компанією було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 93/19, на підставі якого відповідач використовував нежитлове приміщення № 78 за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53, - для здійснення господарської діяльності магазину "Коло".

Відповідно до пункту 5.8. зазначеного договору орендар у повному обсязі відшкодовує збитки, якщо такі збитки виникли з його вини та підтверджені документально, а також якщо вони завдані орендодавцю та/або третім особам у результаті пошкодження інженерних мереж, внутрішніх комунікацій та обладнання, що знаходяться в об`єкті оренди.

Згідно з пунктом 6.1. договору (у редакції договору від 30 вересня 2024 року про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення № 93/19) строк його дії становить 10 років з моменту передачі об`єкта оренди за актом приймання-передачі, тобто з 1 жовтня 2019 року до 1 жовтня 2029 року включно.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин відповідач на законних підставах використовував зазначене приміщення для здійснення своєї господарської діяльності та був зобов`язаний забезпечувати належну експлуатацію розташованого в ньому обладнання.

У свою чергу, позивач на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 1151-2 від 1 червня 2025 року використовував розташоване нижче нежитлове приміщення № 1151 для здійснення господарської діяльності у сфері надання стоматологічних послуг.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2025 року відбулося залиття нежитлового приміщення позивача водою з розташованого вище приміщення магазину "Коло", яке перебувало у користуванні відповідача.

Зазначені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи актом № 1 про залиття нежитлового приміщення від 30 жовтня 2025 року, яким встановлено, що причиною залиття стала несправність кавомашини, розташованої в магазині "Коло", а саме: пошкодження колби її фільтра. Зазначений акт складено за участю представників власника пошкодженого нежитлового приміщення, ОСББ "ЖК "Французький квартал-4", керуючої компанії ТОВ "УК "ДІЯ", директора позивача, свідків, а також за участю представника відповідача.

Водночас, сам по собі факт відмови представника відповідача від підписання зазначеного акта не спростовує зафіксованих у ньому обставин та не свідчить про недостовірність викладених у ньому відомостей.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що акт № 1 про залиття нежитлового приміщення від 30 жовтня 2025 року не відповідає вимогам Правил № 76, а тому не може вважатися належним і допустимим доказом у справі, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2.3.6. зазначених Правил, у разі залиття квартири складається відповідний акт за формою, наведеною в додатку 4 до цих Правил.

Зі змісту додатка 4 до Правил вбачається, що ним передбачено форму акта про залиття, аварію, що трапилася на системі центрального опалення, гарячого або холодного водопостачання, із зазначенням складу комісії, обставин залиття, характеру пошкоджень та причин виникнення відповідної аварійної ситуації.

Разом із цим, суд звертає увагу на те, що зазначені Правила регулюють насамперед порядок утримання житлових будинків та прибудинкових територій, а передбачена додатком 4 форма акта стосується документального оформлення залиття, пов`язаного з аваріями на відповідних інженерних системах.

Натомість у даній справі предметом доказування є обставини залиття нежитлового приміщення позивача внаслідок пошкодження обладнання, яке використовувалося відповідачем у процесі здійснення власної господарської діяльності.

Отже, обставини виникнення спірної події не є тотожними випадку аварії на системах центрального опалення, гарячого або холодного водопостачання, для документального оформлення якої передбачено відповідну типову форму акта.

При цьому ні положення зазначених Правил, ні іншими приписи чинного законодавства не передбачають того, що факт залиття нежитлового приміщення внаслідок несправності обладнання, яке експлуатується суб`єктом господарювання, може підтверджуватися виключно актом, складеним за формою додатка 4 до Правил, як і не передбачають автоматичної недопустимості інших письмових доказів відповідної події.

За приписами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Встановлені актом № 1 обставини щодо джерела надходження води узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема наданими самим відповідачем документами щодо ремонту кавомашини.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач фактично не заперечував самого факту залиття нежитлового приміщення позивача 30 жовтня 2025 року, а також обставини пошкодження колби фільтра кавомашини, яка перебувала у його користуванні. Натомість заперечення відповідача зводилися до незгоди з визначеними позивачем причинами виникнення зазначеної події та посилань на те, що пошкодження обладнання могло статися внаслідок перепаду тиску води у внутрішньобудинкових мережах.

Водночас відповідачем у встановленому законом порядку не надано жодних доказів, які б підтверджували факт виникнення такого перепаду тиску води, його безпосередній вплив на пошкодження колби фільтра належної відповідачу кавомашини, а також наявність протиправних дій чи бездіяльності ОСББ "ЖК Французький квартал-4" або інших осіб, які перебували б у причинному зв`язку із залиттям приміщення позивача. Зокрема, матеріали справи не містять складених відповідними експлуатаційними організаціями актів про аварію на мережах водопостачання, документів щодо фіксації показників тиску води у день залиття, результатів інженерно-технічного дослідження або інших доказів, які б дозволяли встановити наявність такого перепаду та його причинний зв`язок із пошкодженням обладнання.

При цьому, наданий відповідачем наряд-замовлення ТОВ "Євростандарт Сервісес" підтверджує факт виявлення несправності кавомашини та проведення відповідних ремонтних робіт, однак не містить результатів вимірювання тиску води у відповідній мережі, відомостей про проведення дослідження технічного стану внутрішньобудинкових систем водопостачання або інших об`єктивних даних, на підставі яких можна було б достовірно встановити причину пошкодження вказаної колби.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що відповідальність за завдану позивачу шкоду має нести ОСББ "ЖК "Французький квартал-4", оскільки останнє здійснює управління та забезпечує належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку.

Сам по собі факт покладення на ОСББ обов`язків щодо утримання внутрішньобудинкових інженерних мереж не свідчить про те, що саме неналежне виконання зазначених обов`язків стало причиною залиття приміщення позивача. Для покладення відповідальності за завдану шкоду на іншу особу необхідно встановити конкретні протиправні дії або бездіяльність такої особи, причинний зв`язок між ними і заподіяною шкодою.

Однак доказів несправності загальнобудинкових мереж водопостачання, неналежного виконання ОСББ обов`язків щодо їх утримання або виникнення аварійної ситуації внаслідок дій чи бездіяльності ОСББ відповідачем суду надано не було.

Крім того, наявність у іншої особи певних обов`язків щодо утримання інженерних мереж сама по собі не звільняє користувача приміщення від обов`язку забезпечувати належну та безпечну експлуатацію обладнання, яке використовується ним у власній господарській діяльності.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач, який не заперечував факту залиття приміщень Товариства внаслідок пошкодження обладнання Компанії, яке нею експлуатувалося, не довів наявності інших обставин, які б виключали його вину в заподіянні шкоди, зокрема того, що безпосередньою причиною зазначеної події стали неправомірні дії чи бездіяльність третіх осіб.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України саме на особу, яка завдала шкоди, покладається обов`язок доведення відсутності своєї вини, тоді як відповідач належними та вірогідними доказами не підтвердив наявності обставин, які б свідчили про заподіяння спірної шкоди з незалежних від нього причин.

З урахуванням встановлених судом обставин, останній дійшов висновку про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням колби фільтра кавомашини, яка перебувала у користуванні відповідача, та залиттям нежитлового приміщення позивача внаслідок витоку води із вищезазначеного обладнання.

Таким чином, судом встановлено наявність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача, що полягала в незабезпеченні належної та безпечної експлуатації належного йому обладнання, факту заподіяння шкоди майну позивача, причинного зв`язку між несправністю обладнання та завданою шкодою, а також вини відповідача, наявність якої останнім у встановленому законом порядку спростована не була.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на Компанію обов`язку з відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення № 1151 за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53.

Разом із цим, відповідно до частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Сам по собі факт встановлення протиправної поведінки особи та причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою не звільняє потерпілу особу від обов`язку довести розмір збитків, які вона просить стягнути.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 червня 2019 року в справі № 916/1573/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди позивачем надано кошторис від 1 листопада 2025 року № 0071, складений ФОП Гановичем Д.А., та звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року б/н, складений суб`єктом оціночної діяльності Березовською Т.В. (ПП "Аверті").

Разом із цим, кошторис від 1 листопада 2025 року № 0071, згідно якого сума відновлювальних робіт складає 417 319,11 грн, за своїм змістом є лише попереднім розрахунком вартості ремонтно-відновлювальних робіт, який був підготовлений для визначення орієнтовних витрат на відновлення приміщення. При цьому кошторис не є звітом про незалежну оцінку майна, складеним суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Відтак, зазначений кошторис не дає достатніх правових підстав для встановлення остаточного розміру майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок залиття його приміщення.

Разом із цим, за результатами проведених оціночних робіт суб`єктом оціночної діяльності Березовською Т.В. (ПП "Аверті") було складено звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року б/н, відповідно до якого розмір збитків, завданих унаслідок пошкодження нежитлового приміщення № 1151, становить 256 425,00 грн. Як вбачається зі змісту зазначеного звіту, під час проведення оцінки оцінювачем були використані надані позивачем документи, матеріали огляду приміщення, відомості щодо характеру та обсягу пошкоджень, а також інформація про вартість відповідних матеріалів і робіт.

При цьому матеріали справи не містять і відповідачем не надано належних доказів на спростування визначеного у зазначеному звіті розміру завданої позивачу майнової шкоди, зокрема альтернативного звіту про оцінку майна, складеного належним суб`єктом оціночної діяльності, обґрунтованого контррозрахунку вартості відновлювальних робіт або інших доказів, які б свідчили про неправильність проведеної оцінки чи необґрунтованість визначеного за її результатами розміру збитків.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані суб`єктом оціночної діяльності процедури з оцінки майна відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Дослідивши зміст звіту про оцінку майна від 17 лютого 2026 року, складеного ПП "Аверті", судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення під час його складання вимог зазначеного Закону та відповідних нормативно-правових актів з оцінки майна, що могли б вплинути на достовірність визначеного розміру майнової шкоди. Доказів існування таких порушень відповідачем також не надано.

Суд звертає увагу на те, що сам по собі факт незгоди сторони з результатами незалежної оцінки не свідчить про їх недостовірність та не спростовує висновків оцінювача.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року, складений ПП "Аверті", є належним, допустимим та вірогідним доказом розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок залиття нежитлового приміщення, а визначена у ньому сума збитків у розмірі 256 425,00 грн є документально підтвердженою та обґрунтованою.

Враховуючи встановлені судом обставини заподіяння позивачу майнової шкоди, наявність правових підстав для покладення відповідальності за її завдання на відповідача, а також доведеність розміру відповідних збитків, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 256 425,00 грн матеріальної шкоди, у зв`язку з чим останні підлягають задоволенню в зазначеному розмірі. У задоволенні решти вимог Товариства про відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої перевищує встановлену в зазначеному звіті суму, слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними доказами факту заподіяння йому збитків у більшому розмірі.

Щодо позовної вимоги Товариства про стягнення з відповідача 195 550,00 грн упущеної вигоди, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки, як правова категорія, включають у себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20.

Упущена вигода за своєю правовою природою є не будь-яким очікуваним доходом, а доходом, реальність отримання якого за звичайного перебігу господарської діяльності повинна бути доведена особою, яка заявляє відповідну вимогу.

Для стягнення упущеної вигоди необхідно встановити не лише факт порушення права, а й реальну можливість отримання відповідного доходу, його розмір та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і неотриманням такого доходу.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17 вересня 2026 року в справі № 910/12346/25.

В обґрунтування зазначеної позовної вимоги позивач посилався на те, що внаслідок залиття належного йому на праві користування приміщення 30 жовтня 2025 року Товариство було змушене припинити роботу та скасувати заплановані прийоми пацієнтів. Позивач зазначав, що двоє пацієнтів відмовилися від перенесення запланованих медичних втручань, загальна вартість яких становила 195 550,00 грн.

На підтвердження зазначених обставин Товариством до позову було долучено копію доповідної записки його адміністратора від 30 жовтня 2025 року, у якій зазначено про скасування прийомів пацієнтів.

Сама по собі невідповідність доповідної записки вимогам статті 88 ГПК України щодо форми заяви свідка (на що відповідач посилався у своїх заявах по суті спору) не означає, що такий документ взагалі не може оцінюватися судом як письмовий доказ.

Однак, суд звертає увагу на те, що зазначена доповідна записка є внутрішнім документом позивача, складеним його працівником, та сама по собі не підтверджує можливість реального отримання вказаного доходу.

Натомість матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували факт попереднього запису відповідних пацієнтів на конкретні медичні процедури, погодження цих пацієнтів на проведення зазначених втручань та доказів, які підтверджують реальну вартість відповідних послуг. Зокрема, позивачем не надано суду витягів із журналів запису пацієнтів, відомостей з електронної системи обліку прийомів, належним чином оформлених документів щодо погодження відповідних медичних послуг, прейскурантів цін, які діяли станом на 30 жовтня 2025 року, або інших документів, які б дозволяли встановити, що зазначені послуги дійсно були замовлені пацієнтами за визначеною позивачем вартістю.

При цьому суд враховує, що необхідність дотримання лікарської таємниці та захисту персональних даних пацієнтів не позбавляє позивача можливості подати відповідні докази з дотриманням вимог законодавства щодо захисту конфіденційної інформації, зокрема шляхом знеособлення персональних даних.

Крім того, заявлена позивачем сума упущеної вигоди визначена виходячи із загальної вартості медичних послуг, які, за його твердженням, не були надані пацієнтам.

Водночас вартість медичних послуг не є тотожною доходу, який позивач міг би реально отримати від їх надання з урахуванням необхідних витрат на здійснення відповідної господарської діяльності. Зокрема, позивачем не наведено розрахунку витрат, необхідних для надання зазначених стоматологічних послуг, у тому числі вартості медичних матеріалів, імплантатів, витратних матеріалів та інших витрат, безпосередньо пов`язаних з проведенням відповідних медичних втручань. За відсутності таких відомостей суд позбавлений можливості встановити розмір доходу, який позивач міг би реально отримати за звичайних обставин ведення своєї господарської діяльності.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач не довів у встановленому законом порядку належними доказами наявності упущеної вигоди у заявленому розмірі, реальної можливості отримання відповідного доходу та безпосереднього причинного зв`язку між залиттям приміщення і його неотриманням. У зв`язку з цим позовна вимога про стягнення з Компанії 195 550,00 грн упущеної вигоди є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з пунктом 4 частини 2 зазначеної статті Кодексу моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім установлених законом випадків.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 січня 2024 року в справі № 910/479/21.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, позивач посилався на порушення нормальних умов здійснення господарської діяльності Товариства, необхідність скасування запланованих прийомів пацієнтів, втрату довіри частини клієнтів, погіршення ділової репутації та необхідність вжиття додаткових заходів для її відновлення.

Однак матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт погіршення ділової репутації позивача внаслідок залиття спірного приміщення. Зокрема, позивачем не надано доказів поширення негативної інформації про його діяльність, звернень або скарг пацієнтів, пов`язаних із залиттям приміщення, відмови контрагентів від співпраці чи інших об`єктивних відомостей, які б підтверджували негативний вплив зазначеної події на ділову репутацію Товариства.

Також у матеріалах справи відсутні належні докази того, що внаслідок залиття приміщення позивач втратив частину постійних пацієнтів або зазнав інших негативних наслідків саме немайнового характеру.

Твердження позивача про необхідність витрачання додаткових організаційних, трудових та фінансових ресурсів на відновлення його діяльності саме по собі не підтверджує заподіяння Товариству саме моральної шкоди у заявленому розмірі.

Негативні наслідки залиття приміщення, пов`язані з пошкодженням майна та необхідністю проведення відновлювальних робіт, охоплюються правовою природою майнової шкоди, питання про відшкодування якої було вирішено судом окремо, й не свідчить про заподіяння позивачу саме моральної шкоди.

Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн, позивач не навів жодних обґрунтувань того, яким чином ним було визначено саме такий розмір компенсації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними доказами факту заподіяння йому моральної шкоди у вигляді приниження його ділової репутації або інших негативних наслідків немайнового характеру, а також причинного зв`язку між такими наслідками та діями відповідача. За таких обставин позовна вимога Товариства про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, які складаються з оплаченого позивачем при звернення з цим позовом до суду судового збору, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частинами 4, 5 статті 127 ГПК України розмір витрат на оплату послуг спеціаліста встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів і має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на її виконання.

При цьому суд зазначає, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати, понесені стороною до звернення до суду або під час розгляду справи, а лише ті, щодо яких встановлено їх фактичне понесення, необхідність, обґрунтованість та безпосередній зв`язок із розглядом відповідної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: витрати на проведення незалежної оцінки майнової шкоди у розмірі 40 000,00 грн, а також витрати на складання акта обстеження приміщення після затоплення від 30 жовтня 2025 року № 0064, кошторису від 1 листопада 2025 року № 0071 та проведення демонтажних робіт у загальному розмірі 5 000,00 грн.

Як вже було встановлено судом, 18 грудня 2025 року між Товариством та ПП "Аверті" було укладено договір про надання послуг незалежної оцінки б/н, предметом якого було визначення розміру майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок залиття нежитлового приміщення № 1151 за адресою: місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53.

На виконання зазначеного договору ПП "Аверті" було проведено незалежну оцінку та складено звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року б/н.

Факт надання відповідних послуг та їх вартість підтверджуються наявною в матеріалах справи копією акта про виконання робіт (послуг) від 19 березня 2026 року, відповідно до якого ПП "Аверті" передало, а Товариство - без жодних заперечень і зауважень прийняло результати проведеної незалежної оцінки у вигляді звіту про оцінку майна та висновку про вартість майнової шкоди. У зазначеному акті сторони погодили, що вартість виконаних робіт становить 40 000,00 грн без ПДВ.

Крім того, факт оплати позивачем зазначених послуг підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 20 грудня 2025 року № 459 на суму 20 000,00 грн; від 19 березня 2026 року № 497 на суму 20 000,00 грн.

Отже, загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на проведення незалежної оцінки майнової шкоди становить 40 000,00 грн.

При цьому саме звіт про оцінку майна від 17 лютого 2026 року № б/н був досліджений судом та покладений в основу рішення в частині визначення розміру матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Таким чином, проведення відповідної оцінки мало безпосереднє значення для вирішення даного спору.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що витрати позивача на проведення незалежної оцінки майнової шкоди в розмірі 40 000,00 грн є документально підтвердженими, обґрунтованими й безпосередньо пов`язаними з підготовкою цієї справи до судового розгляду, у зв`язку з чим покладаються на відповідача.

Водночас суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на складання акта обстеження приміщення після затоплення від 30 жовтня 2025 року № 0064, кошторису від 1 листопада 2025 року № 0071 та проведення демонтажних робіт у загальному розмірі 5 000,00 грн.

Як уже зазначалося судом, акт обстеження приміщення після затоплення № 0064 та кошторис № 0071 були складені ФОП Гановичем Д.А. лише для попередньої фіксації наслідків залиття та визначення орієнтовної вартості відновлювальних робіт. При цьому, зазначені документи не містять самостійного остаточного визначення розміру майнової шкоди. Зокрема, кошторис № 0071 від 1 листопада 2025 року має характер попереднього розрахунку вартості ремонтно-відновлювальних робіт, а тому не був взятий судом до уваги в якості належного доказу на підтвердження розміру завданої позивачу матеріальної шкоди та не був покладений судом в основу цього рішення суду.

Натомість розмір завданих позивачу збитків було встановлено судом на підставі звіту про оцінку майна від 17 лютого 2026 року б/н, складеного ПП "Аверті".

Суд також враховує те, що позивачем заявлено до відшкодування загальну суму 5 000,00 грн, яка охоплює як витрати на складання вищевказаних акта й кошторису, так і витрати на проведення демонтажних робіт пошкодженої стелі внаслідок затоплення. Однак, Товариством не наведено будь-якого обґрунтування необхідності покладення всіх зазначених витрат на відповідача саме як судових витрат. За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 грн судових витрат зі складання акта обстеження приміщення після затоплення від 30 жовтня 2025 року № 0064, кошторису від 1 листопада 2025 року № 0071 та проведення демонтажних робіт задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арітейл" (04070, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний код 41135005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіржевських Дентал Клінік" (03150, місто Київ, вулиця Василя Тютюнника, будинок 53, 1151; ідентифікаційний код 45155329) 256 425 (двісті п`ятдесят шість тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 00 коп. збитків, 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. витрат на проведення оцінки з визначення вартості майновий збитків та 3 846 (три тисячі вісімсот сорок шість) грн 38 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 19 жовтня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко